Главная | Обратная связь

Теорія оптимуму В. Парето

Спеціальність 5.03050801 «Фінанси і кредит»

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Теорія оптимуму»

 

 

Студента 3 курсу ФК–1/10 групи спеціальності «Фінанси і кредит» Будника Д. В.

 

 

м. Київ – 2013 рік

Теорія оптимуму В. Парето

Поняття суспільної максимальної корисності, відомої як "оптимум Парето" лягло в основу так званої "нової економіки добробуту".

Сприйнявши ідеї Л. Вальраса, В. Парето визначав економічну рівновагу як "стан, який зберігався б невизначений час, якби не було зміни умов, у яких він спостерігається". Відтак вчений обмежив свій аналіз статичним підходом. Він стверджував, що стабільна рівновага "визначається таким чином, що при незначному порушенні прагне негайно бути відновленою".

Водночас італійський дослідник по-новому підійшов до соціальної оцінки рівноваги, визначивши критерій оптимального розподілу економічних ресурсів та вироблених благ за якого добробут суспільства досягає максимуму. "Оптимум Парето" — такий рівноважний стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, не погрішивши тим самим становище іншого. Парето оптимальний стан ринку означає, що за умов, коли всі учасники ринку, кожен з яких оптимізує власну цільову функцію, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарна функція корисності максимізується. Відтак рух до оптимуму пов'язаний з таким переміщенням ресурсів, яке підвищує добробут хоча б однієї особи, не погіршуючи при цьому становища інших. За умов досягнення економікою оптимуму Парето подальше покращання її найважливіших параметрів можливе лише на шляху глибоких структурних зрушень.

Стверджуючи, що оптимальний розподіл ресурсів можливий лише за умов довгострокової рівноваги досконало конкурентного ринку (і навпаки), В. Парето визнавав існування множинності оптимумів, заснованих на різних способах розподілу власності на ресурси. Водночас, на відміну від Л. Вальраса, вчений звертав увагу на існування монополізованих ринків, які стали самостійним об'єктом економічних досліджень лише у 30-ті pp. XX ст.

За півстоліття до В. Парето Дж. С. Мілль провів межу між незмінними "законами виробництва" та гнучкими "законами розподілу", намагаючись переконати своїх читачів у тому, що питання про розміри торта можна відділити від питання про його шматки. Віра в те, що "ефективність" і "справедливість" можна якось розділити, — це одна з найдавніших мрій економічної науки... Цінність визначення суспільного добробуту за Парето полягала в тому, що воно криштально ясно розрізняло ефективність і справедливість.

На основі аналізу статистичних даних вивів закон розподілу доходів ("закон Парето"), який виражає залежність міме величиною доходу і кількістю його отримувачів, засновану на розподілі здібностей людей.

Відштовхуючись від "суспільної гетерогенності", що ґрунтується на "фізичній, моральній та інтелектуальній" нерівності людей, вчений стверджував, що "цій нерівності, властивій людській істоті, відповідає економічна та соціальна нерівність". Таким чином, на думку В. Парето, "суспільство постійно повертається до властивого йому типу розподілу доходів так само, як розчин солі завжди виділяє кристали певного типу".

Опублікований у 1906 р. "Підручник політичної економії" В. Парето

є в першу чергу полемічним твором, а не систематизованим викладом економічної теорії призначеним для студентів. Праця складається з дев'яти глав та математичного додатку, який містить формулювання принципу оптимуму за Парето.