 |
|
ТЕХНОЛОГІЯ «КОЛО ІДЕЙ»
Зосередьте свою увагу! Послухайте, будь ласка, запитання. Через 3 хвилини я надам вам слово. Отже:
- Як ви гадаєте, що приносить війна людям?
- Діти, хто має обороняти немічних старих людей, діток, жінок?
- Що ви знаєте про сучасну армію?
- Чи може існувати держава без армії?
- А якою ви хотіли б бачити армію майбутнього в нашій державі?
- Що дає армія для юнака?
Армія – це щит і меч нашої Вітчизни. Щит повинен завжди бути надійний, а меч гострий. Ми не збираємося ні на кого нападати, але якщо нападуть на нас, ми повинні захистити свою державу.
ДИСКУСІЯ В СТИЛІ ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ТОК - ШОУ
Роботу він організовує так:
1.Оголошує тему дискусії.
2.Запрошує висловитися із запропонованої теми «запрошених гостей».
3. Надає слово глядачам, які можуть виступити зі своєю думкою протягом 1 хв або поставити запитання «запрошеним».
4. «Запрошені» мають відповідати лаконічно та конкретно.
5. Ведучий теж має право поставити своє запитання або перервати виступаючого.
Теми для обговорення: «Допомога дітей учасникам АТО», «Герої АТО».
Метою такої форми роботи - набуття учнями навичок публічних виступів, дискутувань. Відстоювання власної позиції. Формування громадянської позиції.
Ця форма роботи допоможе учням навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати та захищати свою позицію.
Учасниками цієї технології є всі учні. Ця технологія дає змогу залучити всіх учнів до участі, контролювати перебіг дискусії, оцінювати участь кожного. Вчитель у такій ситуації є ведучим. Він має право ставити запитання, або за браком часу, перебивати того, хто виступає.
Правила проведення
- Усі учасники говорять стисло і конкретно;
- надавати слово може тільки ведучий;
- ведучий має право зупинити того, хто перевищив ліміт часу.
Діти, пропоную вам послухати листа бійця української армії Мирослава, який щойно повернувся із зони АТО та погодився розповісти ті реалії, які існують всього за декілька сотень кілометрів від нас. А потім ми з вами проведемо дискусію у стилі телевізійного ток – шоу.
«Привіт, українці! Мене звати Мирослав, мені 26 років, і я родом з Івано-Франківська. Нещодавно я повернувся із зони АТО, і вирішив розповісти свою історію, надіюсь, що вона хоч трошки розворушить свідомість наших людей, які, здається, не зовсім розуміють, що в країні війна. Я поїхав на схід добровольцем ще в липні. Одразу відчув, що мушу бути там, навіть всупереч волі батьків. Коли приїхав, то спочатку було дуже тяжко, поки не адаптувався до зовсім іншого життя. Основним завданням нашого батальйону була перевірка автомобілів на наявність зброї і її вилучення.
Найприємніше, що можу згадати, це коли у визволених містах нас зустрічали маленькі діти з жовто-блакитними прапорцями. У такі моменти зникали будь-які сумніви щодо правильності перебування там, вони дуже піднімали нам бойовий дух, і ми розуміли, що просто повинні залишитися заради них. Також дуже підтримували жителі Запорізької області. Нас завжди дуже тепло зустрічали, годували, одягали.
Я не буду розповідати вам про страшні події, які доводиться пережити в зоні АТО українським військовослужбовцям, про те, як вони боряться проти зовнішньої агресії за цілісність України, за її волю, честь і славу, за народ.
Хочу подякувати маленькі митцям зі Львова, які яскравими фарбами розмальовують бронежилети для бійців АТО. Такі подарунки піднімають настрій солдатам і допомогти їм воювати із загарбниками. Маленькі харків'яни теж допомагають бійцям АТО діти надсилають до зони бойових дій саморобні листівки та малюнки. Усі роботи оформлені у національних кольорах. Найчастіше діти малюють мирне життя: високі дерева, зелену траву та щасливі родини. Офіцери дбайливо збирають усі малюнки юних патріотів та надсилають їх захисникам вітчизни у польові табори і госпіталі, де лікуються учасники АТО.
Діти, закликаю вас любити рідну Україну та бути патріотами своєї держави.
ЧОМУ?
Україно, що трапилось з тобою? Гинуть молоді люди, страждають від обстрілів мирні жителі, матері з малими дітьми покидають свої домівки, тікають від смерті, шахтарі сидять голодні в темних підвалах, наші земляки у ворожому полоні… Чому?
Наша квітуча земля окроплюється кров’ю невинних жертв. Моя країна, оспівана українськими поетами, зазнає великої наруги. Чому? Це ж наша земля, наша! Чому мир та звичайне людське щастя здається недосяжним?
Я у вас запитую: «Чому?» У себе запитую…
Але я вірю і сподіваюсь, що весь український народ об’єднається заради миру й процвітання нашої держави. Обов’язково зацвітуть вишневі сади, засяє лагідне сонце, і в блакитному небі з’явиться веселка. Маленькі дітлахи будуть радіти крапелькам тихого дощу, який змиє всі болі та страждання.
Я переконана, що настане той день, коли весь люд буде жити мирно і щасливо!
Баглай Анастасія