Гра з нульовою сумою
Це така гра, в якій на кожного переможця припадає співмірний до його виграшу переможений. Іншими словами, один виграє те, що інший програє. Всі азартні ігри є обов'язково іграми з нульовою сумою. Наприклад, у рулетці те, що втрачає гравець, виграє казино і навпаки. Добрим прикладом такої гри в бізнесі є змагання на ринку акцій. Проте вона буде грою з нульовою сумою лише у випадку, коли ринок залишатиметься статичним. Якщо ж нові надходження збільшуватимуть оборотні обсяги, отримуємо "гру з позитивною сумою". Теорія гри стала впливати на винесення корпоративних рішень впродовж останніх десяти років. Втім, зацікавлення у ній виявляють зазвичай організації, що займаються суворо регламентованими формами виробництва — як-от виробництвом електроенергії, — або ж ті, котрі працюють за умов низької конкуренції чи в рамках певного картелю. Обидві ситуації передбачають обмежене число гравців, що поводяться дуже раціонально та згідно з прийнятими правилами. У такій ситуації теорія ігор може запропонувати корисні схеми для прийняття рішень і розуміння того, які ходи були б найкращими. (Наступні приклади запозичені мною зі статті Стюарта Крайнера, що з'явилася в Мапа&етепі Тойау в серпні 1996 року.)7 Особливо вдячним матеріалом для аналізу є функціонування картелів. Візьмемо для прикладу Організацію країн—експортерів нафти (ОРЕС): логіка цього об'єднання полягає в кооперуванні виробників нафти з метою встановлення фіксованих цін на сирий продукт. Рішення базується на заявках учасників щодо кількості нафти, яку вони збираються добути — в цей спосіб досягається те, що теоретики гри називають "рівновагою". Всі члени картелю виграють від ціни, що спрямована на досягнення довгострокових прибутків. Щоправда, в дійсності котрийсь з учасників нахабно порушує квоту, з метою отримання швидкої вигоди, і тоді рівновага дестабілізується. Така "жадібна країна" за короткий час зриває добрий куш, але по тому ціна на ринку падає, і учасники картелю подають на порушника позов до суду. Наприклад, у 1980-му році, внаслідок подібних дій, ціна сирої нафти впала від ЗО до 10 доларів за барель. В інших випадках, компанії просто відтягують невідворотні наслідки гри. Не порушуючи правил відкрито, вони проводять різноманітні тактичні диверсії з метою віддалити очевидний мат. Це корпоративна версія шкільної гри у "хто вдарив?". Показовим, у даному випадку, є суперництво між службами тунелю під Ла-Маншем і поромної переправи через Ла-Манш. Крайнер вважає, що переможець у цій грі все рівно один — тунель. Логіка підказує, що компаніям, котрі контролюють пороми, слід утримувати ціни високими, оскільки будь-яку цінову війну вони однаково програють — дехто з теоретиків ігрової моделі передбачає, що в недалекому майбутньому саме так воно й станеться. Тим часом поромні компанії продовжують грати в шкільну гру. Вони знають, що тунель існуватиме, хоч би що вони робили. Пором можна списати, а дорогий величезний тунель — ні. З іншого боку, Євротунель, обтяжений непомірними боргами, може збанкрутувати, до чого поромні компанії, як можуть, підштовхують його керівництво, уникаючи стрімкої і тотальної цінової війни. Це ризиковане балансування на грані конфронтації провокує Євротунель розпочати справжню цінову боротьбу, яку він неминуче виграє, але на яку він навряд чи матиме ресурси. Є багато інших прикладів. За останні роки в Британії траплялися, наприклад, бензинові цінові війни між супермаркетами та нафтовими компаніями, газетні цінові війни тощо. Кожна з них знайшла своє відображення в теорії ігор. Крайнер підкреслює: "Ключовим висновком, який можна винести з цього та з інших сценаріїв, які досліджувала теорія ігор, є те, що діяльність компаній та організацій є взаємозалежною. Те, що робите ви, взаємодіє або впливає на можливі рішення конкурентів, котрі грають на полі того ж бізнесу. Успіх залежатиме не лише від того, що робите ви, як би блискуче не прорахували ви свої дії, але й від того, як у відповідь діятимуть інші." "Взагалі ж, незважаючи на свою раціональність аж до п-ного ступеня, теорія ігор щодо прийняття рішень формулює кілька фундаментальних істин. Перш ніж робити інвестиції, компанії варто спрогнозувати, як реагуватимуть на це інші - її конкуренти, клієнти чи постачальники. Ігрова теорія застерігає, що дійсне життя не проходить в абстрактному вакуумі, де А+Б неминуче дає В. Перевтілення Мовою теоретиків гри "перевтілення" (аііосепігізт) означає аналізування з точки зору іншого, так ніби ви стали на його місце і уявляєте, які наступні ходи він робитиме і які наслідки це матиме. Прикладом може служити питання про входження Британії до Євросоюзу, і зокрема, наскільки це зручно - перебувати в єдиній валютній системі. Основна маса сучасної риторики з цього приводу спонукає думати, що Сполучене Королівство прагне залишатися в ізоляції, незважаючи на те, що насправді все набагато складніше. Бо якщо Британія дійсно обере власний шлях, це рішення спричинить ланцюжок різноманітних подій не лише серед членів Євросоюзу, а й зачепить країни зовні, такі як США та Японія, Ті ж принципи можна застосувати до окремих компаній. Дейвід Стаут з Лондонської школи бізнесу вважає: "Абсолютної певності не існує. Все є взаємозумовленим, і розвиток кожної компанії є наслідком її головніших ходів та ходів її конкурентів." Стаут вказує на зріст зацікавлення теорією ігор серед "економістів, котрі дійшли висновку, що вони мають справу з живими людьми, і що рішення базуються на неточній інформації та на загальних уявленнях про можливу поведінку конкурентів". "Наскільки плідною є теорія ігор для тих, кому доводиться приймати рішення, залежить, звичайно, від вашої точки зору". Наскільки плідною є теорія ігор для тих, кому доводиться приймати рішення, залежить, звичайно, від вашої точки зору. Як пояснює Стефан ІПиманський, старший лектор з економіки Імперської школи управління (Ітрегіаі Со11е§е Мапа§етепі ЗсЬооі): "Теорія ігор дозволяє робити припущення щодо поведінки людей, котрі діють у своїх власних інтересах. Вона не пропонує рішень. Скоріше, це спосіб мислення про майбутнє; засіб, щоб спонукати людей мислити." Хоча "дилема в'язнів" видається стимулюючою, вона містить у собі значну тріщину. Як вважає Др. Едді Обенґ, засновник "Пентаклу", віртуальної школи бізнесу: "Прийняття рішень та відповідальність за ризик - це процеси індивідуальні; це, скоріше, мистецтво, ніж точні науки. В'язням притаманні людська невпевненість та емоційність. Більшість ділових ситуацій не є іграми з нульовою сумою. Якщо ви втратили певну кількість акцій на ринку, то це зовсім не обов'язково має означати, що ваш конкурент їх набув. Прибутки тут не є фіксованими, передбачуваними чи такими, що їх можна вирахувати. Теорія ігор гарно виглядає в підручниках, але її дуже важко застосувати в реальному житті". ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|