 |
|
Міжнародні перевезення автомобільним транспортом
Конвенція стосовно договору міжнародного шляхового перевезення вантажів(CMR).Укладена у Женеві 19 травня 1956 p. із змінами, внесеними 5 липня 1978 р. Набула чинності 2 липня 1961 р. СРСР приєднався до неї 1983 р.
У ст. 4 Конвенції зазначається, що кожен договір перевезення встановлюється накладною. Надається також перелік відомостей, які обов’язково зазначаються у накладній:
1) місце і дата її складання;
2) ім’я й адреса відправника;
3) ім’я й адреса транспортного агента;
4) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і місце його доставки;
5) ім’я й адреса одержувача;
6) прийняте позначення характеру вантажу і тип його пакування,
а у разі перевезення небезпечних вантажів — їх прийняте позначення;
7) кількість вантажних місць, їх особлива розмітка і номери;
8) маса вантажу брутто або виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;
9) пов’язані з перевезенням витрати, вартість перевезення, додаткові витрати, мита і збори, а також інші витрати з моменту укладання договору до передання вантажу;
10) інструкції, необхідні для виконання митних процедур та ін.;
11) зазначення, що перевезення здійснюється незалежно від будь-якого застереження, відповідно до вимог, встановлених Конвенцією.
У разі потреби накладна повинна також містити такі вказівки:
1) заборона перевантаження вантажу;
2) витрати, що відправник бере на свій рахунок;
3) сума покладеного на вантаж платежу, що підлягає відшкодуванню при здаванні вантажу;
4) заявлена вартість вантажу і сума додаткової цінності його при доставці;
5) інструкція відправника перевізникові щодо страхування вантажу;
6) додатковий термін виконання перевезення;
7) перелік документів, переданих перевізникові.
Договірні сторони на власний розсуд можуть внести в накладну будь-яку іншу вказівку.
Крім накладної відправник зобов’язаний до доставки вантажу надати в розпорядження перевізника інші потрібні документи і повідомити необхідні відомості для виконання митних та інших процедур (ст. 11 Конвенції). Стаття 8 містить обов’язок перевізника перевірити при прийнятті вантажу:
1) точність записів, зроблених у накладній щодо кількості вантажних місць, а також їх маркування і розмірів;
2) зовнішній стан вантажу та його упаковки.
Якщо перевізник не має можливості перевірити правильність записів, згаданих у п. 1 даної статті, він повинен вписати в накладну обґрунтовані застереження щодо зовнішнього стану вантажу та його упаковки. Ці застереження не мають обов’язкової сили для відправника, якщо він навмисно не вказав у накладній, що він їх приймає.
Відправник має право вимагати перевірки перевізником маси брутто вантажу або його кількості, вираженої в інших одиницях вимірювання, а також перевірки вмісту вантажних місць. Перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов’язаних з перевіркою. Результати перевірок вносяться в накладну.
Розділ IV Конвенції містить положення які стосуються відповідальності перевізника:
• перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи його ушкодження, що відбулися у період між прийняттям вантажу до перевезення та його здаванням, а також за запізнення доставки;
• перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження або запізнення відбулися з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, не спричиненого якою-небудь провиною перевізника, дефектом самого вантажу або обставинами, уникнути які перевізник не міг, і наслідку яких він не міг запобігти;
• перевізник не може посилатися для зняття із себе відповідальності ні на дефекти транспортного засобу, яким він користується для здійснення перевезення, ні на провину особи, в якої було взято в оренду автомобіль, або її агентів.
Крім того, перевізник звільняється від відповідальності, коли втрата або ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов’язаного з однією або кількома з наведених нижче обставин:
1) з використанням відкритих або критих транспортних засобів, якщо це було спеціально обговорено і зазначено в накладній;
2) з відсутністю або ушкодженням упаковки вантажів, за своєю природою здатних до псування й ушкодження без упаковки або незадовільної їх упаковки;
3) з переміщенням, навантаженням, розміщенням, вивантаженням вантажу відправником чи одержувачем або особами, що діють від імені відправника чи вантажоодержувача;
4) із природою деяких вантажів, які внаслідок своїх властивостей піддаються повній або частковій загибелі чи ушкодженню, зокрема поломці, іржавінню, раптовому гниттю, усушці, витокові, нормальній втраті або нападу паразитів і гризунів;
5) з недостатністю або незадовільністю маркування чи нумерації вантажних місць;
6) з перевезенням живих тварин.
У тих випадках, коли, відповідно до цієї статті, перевізник не несе відповідальності за деякі обставини, що спричинили збиток, його відповідальність обмежується лише тією мірою, якою він відповідає згідно із статтею за ці обставини.
Розділ V Конвенції регулює правила подання позовів, терміни їх подання та зазначає інстанції, куди можна з позовом звернутись. Так, з приводу будь-яких спорів, пов’язаних із перевезеннями, що виконуються відповідно до Конвенції, позивач може звертатися, крім компетентних судів країн, що беруть участь у Конвенції, зазначених за загальною згодою сторін, до суду країни, на території якої розташовані:
а) місце проживання відповідача, його головна контора або відділення чи агентство, за допомогою яких було укладено договір перевезення;
б) місце прийняття вантажу до перевезення або місце доставки, і може звернутися лише до цих судів (ст. 31).
Подання позовів, пов’язаних з перевезеннями, відповідно до Конвенції може відбуватися протягом одного року, але у разі злочинного вчинку або провини, що, відповідно до закону, застосованого судом, який розглядає справу, прирівнюється до злочинного вчинку, встановлюється термін три роки.
Термін обчислюється:
1) у разі часткової втрати вантажу, ушкодження його або прострочення в доставці — з дня здавання вантажу;
2) за втрати усього вантажу — з 30-го дня після закінчення встановленого для перевезення терміну або, якщо такого не було встановлено, із 60_го дня після прийняття вантажу перевізником до перевезення;
3) в усіх інших випадках після закінчення тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.
День, зазначений вище як момент відліку терміну подання позову, не береться в розрахунок при встановленні його терміну. Пред’явленням письмової рекламації припиняється відлік терміну до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив резолюцію з поверненням доданих до неї документів. У разі часткового визнання пред’явленої рекламації термін подання позову відновлюється тільки стосовно тієї частини рекламації, що залишається предметом суперечки. Доказ факту одержання рекламації або відповіді на неї, а також повернення документів, що стосуються справи, покладається на сторону, яка посилається на цей факт. Пред’явлення подальших рекламацій на тій самій підставі не перериває відліку терміну (ст. 32). Після закінчення зазначеного терміну позов не може бути пред’явлений навіть у формі зустрічного позову або повернення.
Конвенція не застосовується: до перевезень, які відбуваються відповідно до міжнародних поштових конвенцій; до перевезень небіжчиків; до перевезень меблів при переїздах.
Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП. Укладена в Женеві 15 січня 1959 р. Нова редакція Конвенції від 14 листопада 1975 р. набула чинності 20 березня 1978 р. Україна як одна з держав — правонаступниць колишнього СРСР бере участь у Конвенції відповідно до Закону України від 15 липня 1994 р. № 117/94_ВР.
Конвенція вважається чинною для України з 8 грудня 1982 р. Конвенція стосується перевезення вантажів без їх проміжного перевантаження у дорожніх транспортних засобах, сполученнях транспортних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з договірних сторін до митниці місця призначення іншої договірної сторони або тієї самої договірної сторони за умови, що визначена частина операції МДП між її початком і закінченням здійснюється автомобільним транспортом (ст. 2).
Відповідно до ст. 4 вантажі, перевезені з дотриманням процедури МДП, звільняються від сплати або депозиту ввізних чи вивізних податків і зборів у проміжних митницях. Крім того, вантажі, перевезені з дотриманням процедури МДП у запломбованих дорожніх транспортних засобах, запломбованих сполученнях транспортних засобів або запломбованих контейнерах, як правило, звільняються від митного огляду на проміжних митницях. Проте з метою запобігання зловживанням митні органи можуть у виняткових випадках, зокрема за наявності підозри в порушеннях, здійснювати на цих митницях огляд вантажів (ст. 5).
Конвенція про дорожній рухта Протокол про дорожні знаки. Укладені 19 вересня 1949 p. Діє редакція Конвенції від 8 листопада 1968 p., яка набула чинності 21 травня 1977 р.
Конвенція про дорожні знаки і сигнали. Укладена у Відні 8 листопада 1968 p., набула чинності 6 червня 1978 р.
Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожній рух. Укладена в Женеві 1 травня 1971 p.
Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, та про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень. Укладена в Женеві 15 січня 1962 p., поширюється й на інші, крім автомобільного, види транспорту.
Європейська угода про роботу екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення. Укладена 1 липня 1970 р.
Зазначає, що під час будь-якого міжнародного автомобільного перевезення, до якого застосовується ця Угода, підприємство і члени екіпажу повинні дотримуватися стосовно тривалості відпочинку і керування, а також складу екіпажу розпоряджень, встановлених національним законодавством у тому районі держави, де член екіпажу переважно займається своєю виробничою діяльністю, а також чинними в даному районі арбітражними рішеннями і колективними договорами. Тривалість відпочинку і керування визначається відповідно до цього законодавства арбітражними рішеннями або колективними договорами.
Європейська угода про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів. Укладена в Женеві 30 вересня 1957 p. Україна приєдналася до цієї угоди відповідно до Закону від 2 березня 2000 р. № 1511-III, прийнятого Верховною Радою України (Офіційний вісник України. — 2000. — № 10).