 |
|
Тема 5. Правовідносини у сфері публічного кредиту
Перелік ключових понять теми:
Державний кредит та його принципи і форми, відмінності між державним та банківським кредитом, поняття державних і місцевих запозичень.
У ст. 95 Конституції України, записано, що „Держава прагне до збалансованості бюджету”. Однак, на практиці, видатки держави зростають швидше, ніж доходи. Тому, з давніх часів держава, публічні органи застосовують позички.
На публічні видатки держава та муніципальні органи залучають кошти на засадах добровільності, зворотності, строковості та відплатності.
Такі запозичення в економічній та юридичній літературі прийнято називати державним і муніципальним кредитом.
Інститут державних та муніципальних запозичень – це врегульовані правовими нормами відносини, що виникають при запозиченні коштів від резидентів – юридичних та фізичних осіб, а також від інших держав та фінансових організацій на умовах добровільності, повернення, строковості, відплатності.
З метою безперебійного фінансування суспільних потреб держава може залучити для покриття своїх видатків вільні фінансові ресурси господарських структур і кошти населення.
Їх одержання є державним кредитом. Такі кредитні відносини встановлюються між державою з однієї сторони і населенням та господарюючими суб'єктами – з іншої сторони. Ці відносини мають ряд відмінних ознак, які виділяють їх у самостійну групу кредитних відносин, що регулюються нормами фінансового права:
1) при державних позиках позичальником є держава, яка залучає грошові кошти для своїх потреб на засадах зворотності. Юридичні і фізичні особи, що надають державі свої кошти в тимчасове користування, виступають кредиторами держави;
1) держава – позичальник в односторонньому порядку встановлює умови випуску, терміни, порядок реалізації і погашення позик. Вона також визначає свої обов'язки по сплаті розміру (відсотка) за користування позиченими коштами;
3) державні позики не забезпечуються заставою чи будь-якими іншими матеріальними цінностями. Вони гарантуються фінансовими ресурсами держави. В щорічних державних бюджетах передбачаються певні суми сплати прибутку і погашення позик.
Державний кредит – це суспільні фінансові відносини з приводу утворення державою фінансових ресурсів, що надходять від резидентів і нерезидентів для використання їх з метою виконання функцій держави, а також погашення державного боргу.
Функції державного кредиту:
• фіскальна – утворення централізованих грошових фондів з метою виконання функцій держави;
• регулююча – за допомогою якої держава проводить фінансову політику, чим регулює економіку країни;
• контрольна.
Не завжди держава, органи місцевого самоврядування можуть сформувати доходи бюджетів у таких обсягах, щоб забезпечити виконання своїх завдань і функцій. Для покриття дефіциту бюджету, потрібно шукати джерела фінансування, ними виступають державні та місцеві запозичення.
Слід розрізняти дві основні форми запозичень:
1) публічні (державні, місцеві);
2) приватні (банківські).
Запозичення (кредити) будуються на певних принципах: повернення; строковості та платності; забезпеченості; цільового характеру.
Інститут державного кредиту належить до змішаних (комплексних) інститутів фінансового права, бо зазнає впливу норм конституційного, адміністративного, цивільного права, а критерієм приналежності даного інституту до фінансового права є вже згадувана вище функція мобілізації державою грошових коштів на задоволення суспільних і державних потреб.