 |
|
Тема 12. Правові форми безготівкових розрахунків
Перелік ключових понять теми:
Безготівкові розрахунки та їх види, платіжне доручення, платіжна вимога – доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, банківські платіжні картки, вексель, порядок застосування електронного розрахункового документа.
Застосування безготівково обігу збільшує можливості проведення всебічного контролю у сфері обігу грошів та мінімізацію правопорушень.
Правові основи організації безготівкових розрахунків визначені у:
– Цивільному кодексі України,
– Господарському кодексі України,
– Законі України „Про банки і банківську діяльність”,
– Законі України „Про Національний банк України”,
– Законі України „Про підприємство України”,
– Постанові Верховної Ради України „Про використання векселів в господарському обороті”,
– нормативних актах Національного банку України, зокрема: Інструкції „Про безготівкові розрахунки в України в національній валюті”.
Порядок використання банківських платіжних карток регулюються:
– Положенням „Про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи”;
– Положенням „Про впровадження платіжних карток міжнародних платіжних систем за товари, надані послуги і при видачі готівки”;
– Положенням „Про емісію платіжних карт і здійснення операцій з їх використання”.
Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші списують банками з рахунку платника і зараховують на рахунок одержувача.
Діють такі правові форми безготівкових розрахунків: платіжне доручення;платіжна вимога – доручення;платіжна вимога;розрахунковий чек;акредитив;банківські платіжні картки;вексель.
Будь-який розрахунковий документ (за винятком чека) виписують у такій кількості примірників, яка дорівнює кількості учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох). Дозволяється заповнювати друкарським способом, або ж від руки (чорнилами чорного кольору). Не дозволяється застосовувати факсиміле, а також виправляти, мають бути виписані українською мовою.
Платежі з рахунків клієнтів, банк здійснює, в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.
Тема 14. Правові засади валютного регулювання та
Валютного контролю
Перелік ключових понять теми:
Валюта, валютні цінності, іноземна валюта, конвертованість валюти, валютні фонди, валютне регулювання, особливості валютних відносин, правовий режим валютних відносин, генеральні ліцензії, індивідуальні ліцензії, валютний курс, валютні операції та їх класифікація, валютний контроль, функції та органи валютного контролю, правопорушення у сфері валютного регулювання.
Термін «валюта» (італ. – «вартість» означає грошову одиницю будь-якої держави (національна валюта) або іноземної держави (іноземна валюта). В юридичній енциклопедії «валюта» вживається в 3 значеннях:
1) грошова одиниця, яка є основою грошової системи держави (грн.. в Україні);
2) тип грошової системи держави (валюта золота, валюта срібла, валюта паперова) – в Україні – паперова;
3) грошові знаки зарубіжних країн (банкноти, монети, білети державної скарбниці), кредитні документи (векселі, чеки), які використовуються у міжнародних розрахунках.
Валюта України – це:
1) грошові знаки у вигляді банкнот;
2) грошові знаки у вигляді казначейських білетів;
3) монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.
Особливе місце в класифікації валют займають резервні валюти. Резервними є валюти держав, у яких центральні банки інших країн і міжнародні фінансові інститути формують власні валютні резерви.
Такими валютами є:долар США;британський фунт стерлінгів;швейцарський франк;євро.
Як інструмент обігу використовуються такожплатіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки і інше) виражені в національній валюті або банківських металах.
Валютні цінності – це золото, срібло, платина, дорогоцінне каміння, іноземна валюта, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті.
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності.
Учасники валютних операцій(суб’єкти): Національний банк України, валютні біржі, банківські установи, підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів, валютні брокерські фірми, фізичні особи.
Формою реалізації валютної політики держави є валютне регулювання.
Під валютним регулюванням слід розумітиспеціальний правовий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, що здійснюють уповноважені державні органи, спрямовані на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.
Залежно від сфери здійснення слід відрізняти два рівня валютного регулювання:
1) міжнародне;
2) внутрішньодержавне.
Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”(19 лютого 1993 р. № 15 – 93) чітко розрізняє поняття валюти:
1) „валюта України” – грошові знаки, платіжні документи та інші цінні папери у валюті України.
2) „іноземна валюта” – грошові знаки іноземних держав, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери.
Як правило розрізняють три правових валютних режими, які використовуються державами:
– режим валютної державної монополії (СРСР);
– режим валютного регулювання (Україна, Декрет Кабінету Міністрів України);
– режим вільної конвертованої валюти.
Тип валютного режиму визначає принцип здійснення валютних операцій, права і обов’язки органів держави, які регулюють валютні відносини, повноваження фізичних і юридичних осіб в цих відносинах з приводу придбання , володіння, використання валютних цінностей та відповідальність за порушення валютного законодавства.
Побудова системи валютного регулювання передбачає врахування принципів:
▪ єдність і цілісність системи валютного регулювання (єдина нормативно-правова база, валютні обмеження, порядок проведення валютних операцій);
▪ захист національної валюти та забезпечення стабільності на внутрішньому валютному ринку;
▪ гнучкість;
▪ стимулювання розвитку міжнародного економічного співробітництва з метою покращення інвестиційного клімату та вирівнювання платіжного балансу.
Певну кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини видає Національний банк України.Валютні правовідносини являють собою специфічний вид фінансових правовідносин і включає з однієї сторони широкий комплекс міжнародних валютних відносин, а з другої – різнобічні внутрішньогосподарські валютні відносини.
Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України, Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду:
• за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;
• шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжбанківському валютному ринку;
• кредитів в іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
• інших надходжень, передбачених чинним законодавством.
Регулювання валютних відносин здійснюється не тільки різними галузями права (фінансового, цивільного, господарського, міжнародного, приватного, адміністративного, кримінального), але і юридичними актами, зокрема:
– міжнародні угоди і договори,
– правові звичаї,
– судові прецеденти,
– національні законодавства,
– індивідуальні акти застосування права і зовнішньоекономічні напрями.
Відповідальність за порушення норм валютного законодавства встановлюється фінансовим, адміністративним і кримінальним правом.
Об’єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими необхідно розуміти предмети, що служать засобом платежу в міжнародних розрахунках або можуть бути сурогатом міжнародних розрахунків, тобто бути грошима.
Валютний контроль – це комплекс заходів, що здійснюють спеціально уповноважені державні органи та інші суб’єкти, спрямовані на забезпечення дотримання учасниками валютних правовідносин, валютного законодавства України під час проведення валютних операцій.
Метою валютного контролює забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.
Основні напрями контролю:
– визначення відповідності валютних операцій чинному законодавству і наявність необхідних для них ліцензій і дозволів;
– перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою;
– перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті;
– перевірка повноти і об’єктивності обліку та звітності по валютних операціях, а також по операціях нерезидентів у валюті України.