 |
|
Визначення джерел фінансування витрат підприємства
Усі витрати, пов'язані з виробництвом і продажем продукції, підприємства проводять, як правило, значно раніше за їх відшкодування з доходу за продану продукцію. У зв'язку з цим у підприємства постійно виникає потреба в засобах на покупку необхідних видів сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, палива, на оплату праці працівників підприємства і ряд інших витрат на виробництво і продаж продукції.
Основними джерелами фінансування витрат підприємства є власні засоби підприємства (статутний фонд, прибуток) і позикові засоби (кредити банку, бюджетні асигнування). Засоби, авансовані для формування запасів товарно-матеріальних цінностей, заділів незавершеного виробництва, готовій продукції на складі і здійснення розрахунків, відновлюються після надходження на розрахунковий рахунок підприємства доходу від продажу продукції.
Унаслідок того, що процес виробництва здійснюється в певній технологічній послідовності, коли безперервно відбуваються стадії придбання сировини і підготовки його до виробництва — перетворення сировини на напівфабрикати, потім в незавершене виробництво, і, нарешті, в готову продукцію, потреба в засобах на покриття виробничих витрат на кожній з цих стадій виникає у підприємства одночасно. В обмін раніше придбаної сировини і витраченого на виготовлення напівфабрикатів, підприємству необхідно придбати нову партію сировини; запас напівфабрикатів, використаний в незавершеному виробництві, необхідно поповнити за рахунок нової партії напівфабрикатів. А запаси готової продукції на складі підприємства в ході її реалізації заповнюються за рахунок незавершеного виробництва. У результаті такої послідовності і безперервності процесу виробництва засоби, вкладені в ці витрати, переходять з однієї стадії в іншу, здійснюють кругообіг. Після завершення кругообігу вони, як правило, повністю відшкодовуються з валового доходу підприємства. Отже, вони не витрачаються безповоротно, а лише авансуються, постійно знаходячись в обороті підприємства.
У зв'язку з цим кожне госпрозрахункове підприємство для нормального здійснення своєї господарської діяльності повинне мати у своєму розпорядженні певну суму таких коштів. Підприємства у момент їх створення наділяються такими засобами шляхом формування статутного фонду як за рахунок власних джерел, так і привернутих, позикових засобів.
Основою для визначення потрібної суми таких коштів є обсяг виробництва, кошториси витрат на виробництво, тривалість виробничого циклу, умови заготівки і придбання сировини, палива та інших необхідних матеріалів.
Витрати на формування і відтворення основних фондів, тобто на створення, реконструкцію, розширення і відновлення основних фондів виробничого призначення здійснюються за рахунок власних засобів підприємства (статутного фонду, амортизаційних відрахувань, прибутку) або за рахунок позикових і привернутих засобів (кредитів банку, довгострокових асигнувань з бюджету, випуску цінних паперів).
Підприємства здійснюють також витрати на соціально-культурні заходи, направлені на підвищення кваліфікації працівників, підготовку кадрів, поліпшення соціально-культурних і житлово-побутових умов працівників підприємства. Сюди ж відносяться витрати на створення і реконструкцію основних фондів невиробничого призначення, зміст клубів, дитячих дошкільних установ, таборів відпочинку дітей, функціонування медичних установ і так далі. Ці витрати, що мають значення для соціального розвитку колективу частково включаються до складу валових витрат, частково здійснюються за рахунок прибутку, бюджетних і цільових надходжень, засобів профспілкових організацій, доходів від клубів, надходження від батьків у вигляді плати за вміст дітей в дошкільних установах і ін.
Планування витрат на виробництво та реалізацію
Працюючи в ринкових умовах, керівництво підприємства завжди стоїть перед вибором оптимальних рішень стосовно ціни реалізації, номенклатури, обсягу виготовлюваної продукції, інвестиційної політики, обсягів витрат ресурсів.
Планування — один з елементів управління, який охоплює вибір мети підприємства й засобів її досягнення. Одним з елементів загальної системи планування є планування витрат, основним завданням якого і є визначення еконо-мічних результатів діяльності підприємства, що очікуються в майбутньому періоді.
Планування витрат може бути короткострокове й довгострокове. Короткострокові плани складають на квартал, рік, довгострокові (перспективні) визначають напрями розвитку та витрат протягом 3—5 років.
Обираючи той чи інший шлях, який передбачає залучення ресурсів у довгостроковому періоді, керівництво фірмою повинно мати чітке уявлення про розміри витрат.
Планування витрат — це визначення цілей підприємства та його під-розділів у формі постановки виробничих завдань і вибору засобів для їх виконання. Плани конкретизують у кошторисах, які відображають витрати в грошовій формі. Отже, планування витрат полягає у виявленні складу витрат та їх кількісної оцінки.
На сьогодні увага до планування витрат підприємства ослаблена, що обумовлено до певної міри наданою підприємствам господарською самостійністю і відсутністю обґрунтованих методичних розробок з планування виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємств, що працюють в нашій країні в досить складний економічній ситуації. У цих умовах необхідним є планування витрат підприємства на виробництво і звернення продукції. Це дозволяє розрахувати обсяг продукції, що продається, за собівартістю, прибуток від продажу продукції, оцінити матеріаломісткість і трудомісткість продукції, прогнозувати потребу в оборотних коштах, вкладених в запаси, витрати і готову продукцію тощо.
Як правило, величина витрат на продану продукцію не зберігається з обсягом витрат на виробництво продукції за рахунок залишків непроданої продукції на початок і кінець періоду і позавиробничих витрат, які повністю відносяться на продану продукцію.
Плановий розмір витрат на продану продукцію (Впп) можна визначити за такою формулою:
Впп = З1+ Qпс – З2 + Звп(4.1)
де З1— залишки непроданої продукції на початок планованого періоду за виробничою собівартістю;
Qпc — обсяг продукції, що планується до випуску в майбутньому періоді за виробничою собівартістю;
З2— передбачувані залишки непроданої продукції на кінець планованого періоду за виробничою собівартістю;
Звп — позавиробничі витрати на планований період.
Планування витрат на підприємстві необхідно здійснювати для того, щоб визначити можливості найбільш ощадливої витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів як у цілому по підприємству, так і на одиницю продукції (робіт, послуг).
Порядок визначення залишків непроданої продукції на початок і кінець планованого періоду, розмір продукції, що планується до випуску в майбутньому періоді, розглянуті вище в темі: « Планування доходу підприємства від виробництва і продажу продукції». Позавиробничі витрати на планований період розраховують на основі фактичних даних за минулий період з урахуванням заходів, направлених на скорочення їх розміру.
Вживаний у нашій практиці облік витрат на виробництво і продаж (звернення) продукції та калькуляція собівартості продукції потребують істотної зміни і вдосконалення. Віднесення податкових платежів та інших обов'язкових відрахувань до складу валових витрат на виробництво і звернення продукції спотворює зміст цієї економічної категорії, штучно завищує розмір собівартості продукції, що значно знижує рівень фактичного прибутку і рентабельності, викликає додаткову потребу в оборотних коштах і веде до вилучення до бюджету і позабюджетні фонди ще нествореного на підприємствах доходу, тобто до вилучення оборотних коштів. Все це завдає великого фінансового збитку підприємствам з тривалим процесом виробництва, у яких значні суми оборотних коштів вилучаються до бюджету у вигляді податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Порядок визначення собівартості продукції, що продається, і прибутку від продажу продукції встановлений без урахування необхідної в умовах інфляції індексації собівартості продукції, що продається, на дату продажу.
Планування витрат на підприємстві необхідно здійснювати з тим, щоб визначити можливості найбільш економного витрачання матеріальних, трудових і грошових ресурсів як у цілому по підприємству, так і на одиницю продукції (робіт, послуг).
Планування собівартості здійснюється на підприємствах при розробці перспективних і поточних (річних) планів і залежить від характеру продукції, що випускається.
Так, на підприємствах, у яких переважає незрівняна продукція, собівартість планується у вигляді певного розміру витрат в копійках на 1 грн. продукції, що випускається, в оптових цінах.
Підприємства, що виробляють один вид продукції, планову собівартість встановлюють в абсолютній сумі (у гривнях і копійках) на одиницю виробу.
Підприємства, що випускають в основному порівняну продукцію, пла-нують відсоток зниження повної собівартості проти фактичного рівня за минулий період.
На стадії виконання підприємствами договірних постачань, замовлень, планів необхідне постійне здійснення контролю за витратами підприємства на виробництво і звернення. Оскільки від розміру фактичних витрат на вироб-ництво і продаж продукції багато в чому залежить виконання плану прибули і рентабельності. Контроль за витратами слід проводити систематично на основі місячних, квартальних і річних звітів, використовуючи при цьому різні методи розрахунків впливу на собівартість найважливіших техніко-економічних чинників.
Зниження витрат на виробництво і звернення продукції має велике народногосподарське значення.
По-перше, це один з істотних резервів інтенсифікації виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії і витрат живої праці дозволяє випустити значну кількість додаткової продукції.
По-друге, зниження собівартості (при збереженні тих саме цін на готову продукцію) веде до збільшення прибутку підприємств і зростання рента-бельності, створює реальні можливості для самофінансування і самоокупності.
По-третє, скорочення витрат на виробництво одиниці виробу є матеріальною основою для зниження цін на промислову продукцію, яке призводить до скорочення витрат виробництва в інших галузях, до зменшення витрат на капітальні вкладення і в той же час створює умови для зниження роздрібних цін на товари масового споживання.
По-четверте, скорочення витрат на виробництво і звернення продукції призводить до прискорення оборотності оборотних коштів у галузях народного господарства.
Процес управління витратами на підприємствах пов'язаний з вивченням чинників, що впливають на їх формування. Ці чинники вельми різноманітні. У процесі управління витратами (їх аналізі, пошуку резервів економії і плануванні) всі чинники прийнято поділяти на дві основні групи:
1. Залежні від діяльності підприємства (внутрішні чинники).
2. Не залежні від діяльності підприємства (зовнішні чинники).
У системі чинників, залежних від діяльності підприємства, можна виділити основні:
а) обсяг виробництва продукції (робіт, послуг). Цей чинник надає найбільший вплив на витрати підприємства, оскільки змінні їх види прямо пов'язані із зміною цього показника. Зростання обсягу виробництва приводить до збільшення загальної суми витрат, проте рівень витратоємкості при цьому знижується (оскільки сума постійних витрат залишається незмінною). Із зростанням обсягу виробництва до певної межі сума змінних, а відповідно і загальних витрат підприємства збільшується зазвичай меншими темпами, оскільки у складі змінних переважають види витрат, що мають депресивний характер (це пов'язано з реалізацією резервів ефективнішого використання ресурсного потенціалу підприємства). Проте, починаючи з певного моменту, зростання обсягу виробництва викликає ще більше зростання суми змінних, а частково і постійних витрат, унаслідок чого темпи зростання загальної їх суми можуть перевищити темпи зростання обсягу виробництва. Така ситуація пов'язана з необхідністю залучення додаткового обсягу ресурсів усіх видів на забезпечення приросту виробництва, унаслідок чого різко зростають постійні витрати, а у складі змінних в цьому періоді починають переважати види витрат, що мають прогресивний характер. Отже, зростання обсягу виробництва лише до певних меж може викликати зниження рівня витратоємкості на підприємстві;
б) асортимент продукції, що випускається. Різні види продукції мають різний рівень витратоємкості. Тому на підприємстві доцільно визначати рентабельність кожного виду продукції (робіт, послуг), що випускається, і, виходячи з цього, оптимізувати структуру продукції, що випускається;
в) швидкість продажу готової продукції. Чим нижчий період звернення готової продукції в днях, тим відповідно нижчий на підприємстві рівень витрат зі зберігання продукції, втрат від природного спаду тощо;
г) рівень продуктивності праці працівників. Чим вищий обсяг вироб-ництва, що доводиться на одного працівника підприємства, тим відповідно нижчий рівень витрат з оплати праці та інших витрат за змістом персоналу на одиницю продукції, що випускається;
д) стан використовуваних основних фондів. Чим вищий рівень їх зносу, тим більше витрат понесе підприємство на їх ремонт, тим довші і частіші їх простої;
е) забезпеченість власними оборотними активами. Чим вищий цей показник, тим меншим обсягом позикових фінансових коштів користуються підприємства в процесі здійснення виробничої і господарської діяльності, а відповідно тим нижче сума і рівень відсотків за кредит.
У системі чинників, не залежних від діяльності підприємства, можна виділити основні:
а) темпи інфляції в країні. Чим вищий цей показник, тим швидше збільшується сума витрат на придбання матеріальних ресурсів, з оплати праці персоналу, обслуговування позикових фінансових коштів, оплати послуг транс-портних, ремонтних та інших сторонніх підприємств, відрахуванням на соціальне страхування;
б) зміна видів і ставок податкових платежів, що входять до складу витрат підприємства. Значна частина податкових платежів включається до складу валових витрат підприємства. Тому зміна видів цих платежів або рівня податкових ставок по них відбивається на загальній сумі і рівні витрат підприємства.
Виходячи з вищзазначеного, основними резервами зниження рівня витрат на підприємстві є:
· систематичне зменшення витрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;
· поліпшення використання основних виробничих фондів і збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
· раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії і скорочення витрат на одиницю виробу без зниження якості продукції;
· скорочення втрат від браку і ліквідація непродуктивних витрат;
· скорочення витрат зі збуту продукції;
· усунення надмірностей в апараті управління виробництвом на основі раціональної його організації;
· суворий облік і контроль за витратами на підприємстві.
Таким чином, у реальному економічному житті підприємств величина валових витрат зумовлює фінансовий успіх на ринку. Якщо величина валових витрат нижча за валовий дохід, то підприємство отримує прибуток, який є основним джерелом відтворення і розширення виробничо-господарської діяльності. Якщо ж розмір валових витрат вищий за валовий дохід підприємства, то діяльність підприємства збиткова, що в умовах ринкової економіки приводить підприємство до розорення, банкрутства.