 |
|
Основні джерела даних про населення
Для отримання відомостей про населення існує три джерела:
· перепис;
· поточний облік;
· прогноз.
Регулярні переписи у Давній Греції, Японії, Китаї, Індії дали можливість одержати відомості про кількість платників податків та військовозобов'язаних. Ми знаємо, що батьки Ісуса Христа, які мешкали в Назареті, прийшли до Віфліему, де він і народився, для участі в переписі, який проводили римляни. У Римській імперії процес перепису суворо контролювався. Відповіді на запитання цензу давалися під присягою і займали багато часу. Той, кого опитували, повинен був повідомити про свій дім (членів родини та майно, що було в його розпорядженні).
Зберігся опис англійського цензу 1086 р., відомий під назвою "Книга страшного суду". Демографічний енциклопедичний словник виділяє в сучасній Історії переписів три етапи. На першому (кінець XVIII - перша половина XIX ст.) закладалися основи організації переписів, визначались їх програми. На той час США та Англія проводили переписи кожні 10 років; регулярно через 5 років - Франція та Швеція; Австрія проводила переписи з періодичністю 3-4 роки. Нерегулярними були переписи у Норвегії, Ісландії, Данії. На цьому етапі програми переписів, як правило, не охоплювали всього населення. Наприклад, у США за переписом 1790 р. враховували лише голів родин, кількість білих жінок та рабів. У Франції перепис 1801 р. ставив лише два запитання: стать і одружені чи ні. В Англії програма перепису 1801 р. стосувалася лише належності голови господарства до торгівлі, землеробства або промисловості.
У другій половині XIX - першій половині XX ст. відбувся другий етап світового розвитку переписів. У цей період переписи вже проводилися в усіх європейських країнах, на американському континенті, а також в Азії та Африці. Велика заслуга в розвитку програм перепису належить бельгійському вченому Кетле, який розробив основи перепису Бельгії 1846 р. в одноденний термін і вперше врахував місцезнаходження мешканців на критичний момент, так зване наявне населення. З цього періоду фактично починається становлення сучасних принципів закордонних переписів: од-ноденність, самореєстрація (за допомогою заповнення анкет), обов'язкове вивчення грамотності, міграції, народжуваності, смертності тощо. Як окрема категорія виділяється постійне населення.
Науково обгрунтоване проведення й обробка результатів перепису відбулося в 1853 р. на першій сесії Міжнародного статистичного конгресу в Брюсселі, потім у 1872 р. на Петербурзькій сесії. Було уточнено основні категорії населення, яке треба враховувати, вимоги до програм переписів, їх періодичність.
Третій сучасний етап розвитку теорії та практики обліку населення почався з середини XX ст., коли переписи вже проводились і в арабських країнах. На цьому етапі більше уваги приділяється таким аспектам обліку населення, як зайнятість, міграція. У США, Японії, Німеччині, Філіппінах, Індії підраховується лише постійне населення, а у Великобританії, Брунеї, Танзанії, Туреччині - тільки наявне населення. У Росії, Болгарії, Угорщині, Італії, Україні ведеться облік обох категорій населення - і наявного, і постійного.