Процесуальні строки
Тема 13. Судові витрати і процесуальні строки
Лекція План 1. Судові витрати 2. Процесуальні строки
Нормативно-правові акти: 1. Господарський процесуальний кодекс України. Розділи VІ - VІІ, ст.ст. 44-53 Навчальна література: 1. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред. О.І.Харитонової. – К.: Істина, 2009. – С. 137-161. 2. Горевий В.І. Господарський процес: навчальний посібник / Горевий В.І., Куліш А.М., Чернадчук В.Д. – Суми: Університетська книга, 2009. – С. 64-77 Основні поняття і терміни: «судові витрати», «державне мито», «витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу». «процесуальні строки» Судові витрати
Судові витрати – це пов»язані з розглядом справи в господарському суді витрати, що складаються з державного мита і витрат, пов»язаних із розглядом справи. Отже, судові витрати, по-перше, пов»язані із розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства, по-друге, покладаються на сторони, третіх осіб, які заявляють самосійні вимоги на предмет спору; по-третє, мають своєю метою відшкодування державних витрат у сфері господарського судочинства; в-четверте, спонукають учасників судового розгляду справи до врегулювання господарського спору без втручання держави. Стаття 44 ГПК України встановлює склад судових витрат, до яких віднесені: 1) державне мито; 2) суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; 3) витрат, пов»язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; 4) оплати послуг перекладача, адвоката; 5) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 6) інших витрат, пов»язаних з розглядом справи. До інших витрат належать суми, що підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК); .за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК) тощо. Державне мито Державне мито – обов»язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд, пов»язані з розглядом, вирішенням, переглядом господарських справ. Розмір державного мита визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і залежить від характеру та ціни позову. Згідно ст. 45 ГПК позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України (ч. 1 ст. 46 ГПК). Ставки державного мита та пільги з його сплати встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» у редакції 1993 р. В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову (ч. 2 ст. 46 ГПК). До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати. У разі об»єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до ст. 58 ГПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється із загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно до вимог кожного з них. Сплата всієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий предмет позову. У випадку об»єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно із законодавством підлягає сплаті як за ставками, установленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, установленими для розгляду позовних вимог зі спорів немайнового характеру. Якщо в позовній заяві об»єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов»язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом. Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії не можуть бути доказом сплати державного мита. Державне мито сплачується до територіальних органів Державного казначейства України. Категорії осіб, що звільняються від сплати державного мита, визначені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Вказана норма надає громадянам пільги щодо сплати державного мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців чи інвалідів; це правило не поширюється на громадян-підприємців, тому вони повинні сплачувати державне мито за загальними правилами. Повернення державного мита. Згідно ст. 47 ГПК державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках: 1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством; 2) повернення заяви або відмови в її прийнятті; 3) припинення провадження в справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді, а також коли позивач не додержується встановленому для даної категорії справ порядку досудового врегулювання спору; 4) скасування в установленому порядку рішення суду, якщо при цьому державне мито було вже стягнуто в дохід бюджету; 5) в інших випадках, передбачених законодавством України. Повернення державного мита відбувається на підставі заяви платника. Згідно ст. 47 ГПК господарський суд самостійно чи за заявою сторони в ухвалі, рішенні або постанові, а в тих випадках, коли процесуальні документи не виносилися, - у відповідній довідці зазначає обставини, які є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Така довідка за заявою сторони видається господарським судом першої інстанції. Статтею 47-1 ГПК розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України. Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов»язані з явкою до господарського суду, у розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». В основу розподілу судових витрат покладений принцип відповідальності за шкоду тієї особи, яка цю шкоду заподіяла. Тому судові витрати несе особа, яка виявилася неправою у спорі. Розподіл судових витрат здійснюється згідно зі ст. 49 ГПК. Державне мито покладається: 1) у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник через неправильні дії сторони, господарський суд має право накласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, навіть і у тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов»язані з про розглядом справи, покладаються: - у разі задоволення позову – на відповідача; - у разі відмови в позові – на позивача; - у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір їх відшкодування, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.
Процесуальні строки
Важливим засобом забезпечення захисту прав під час під час розгляду справи господарським судом є період часу, протягом якого здійснюється судовий розгляд або вчиняються певні процесуальні дії. Такий період часу називається процесуальним строком (строками). Під строком у праві розуміють певний період, із закінченням якого закон пов»язує виникнення тих чи інших юридичних наслідків. Процесуальний строк – це проміжок часу, протягом якого господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні виконати певні процесуальні дії. Крім того, у межах визначених законом процесуальних строків повинна бути закінчена певна частина провадження у справі. За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК, процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені ГПК України. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлені, вони призначаються господарським судом. Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, або періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом усього періоду. Перебіг процесуального строку починається з дня, наступного після календарної дати або настання події, яким визначено його початок. він триває безперервно, до нього зараховуються і неробочі дні, крім випадків, передбачених ст. 51 ГПК. Перебіг процесуального сроку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. У юридичній літературі виділяють два види строків: 1) строки господарського судочинства – строки, які зверненні до суду і встановлюють періоди часу, потягом якого здійснюються певні частини провадження у справі в господарському суді; 2) строки окремих процесуальних дій – розрізняються за суб»єктами, які здійснюють певні дії. Так, строки, протягом яких повинні бути здійснені окремі процесуальні дії, встановлюются законом і мають на меті надання провадженню в господарському суді оперативності. Процесуальні строки встановлюються ГПК України і Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У деяких випадках процесуальний строк визначається шляхом зазначення певної події, до настання якої можливе вчинення тієї чи іншої процесуальної дії. Так, згідно з ч. 4 ст. 20 ГПК відвід судді може заявлятися до початку вирішення спору. Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову. Згідно з ч. 1 ст. 24 ГПК господарський суд має право за наявності достатніх підстав до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Процесуальні дії, строк вчинення яких законодавством не визначений, здійснюється у строки, призначені господарським судом (ч. 1 ст. 50 ГПК). Визначаючи процесуальні строки в таких випадках, господарський суд має виходити з конкретних обставин справи, з реальності встановлених строків для вчинення процесуальних строків. Закінчення процесуальних строків визначене ст. 51 ГПК. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним. Згідно зі ст. 52 ГПК перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі (ст. 79 ГПК). Зупинення провадження у справі зупиняє і всі поточні процесуальні строки, що не закінчилися до того часу, коли настала подія, унаслідок якої господарський суд зупиняє провадження у справі. Зупинення триває до усунення тієї обставини, що була підставою зупинення провадження у справі. Такими обставинами можуть бути неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов»язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори. Господарський суд може зупинити провадження у справі і у деяких випадках, передбачених ст. 79 ГПК, як за своєю ініціативою, так і за клопотанням сторони чи прокурора, який бере участь у судовому процесі. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Про поновлення провадження у справі виноситься ухвала, і перебіг строків продовжується з дня її винесення, тобто з дня поновлення провадження у справі. Стаття 53 ГПК передбачає можливість поновлення процесуальних строків. За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, про що зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Відмінність продовження від відновлення процесуальних строків полягає в тому, що: а) можуть бути продовжені лише строки, призначені господарським судом; б) питання продовження процесуального строку господарський суд може вирішувати за заявою сторони, прокурора чи з власної ініціативи як до його закінчення, так і після. Якщо строки встановлені законом, то господарський суд не може змінити їх тривалість, а може відновити за наявності підстав.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|