 |
|
Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат
Система управління витратами
План:
1. Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат.
2. Витрати як база ціни і фактор прибутковості.
3. Собівартість продукції як база ціни та її нижня межа.
Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат
Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні даних для розрахунку собівартості одиниці продукції. Мета зведення даних в системі накопичення витрат - встановити величину витрат по двох головних об'єктах: по продукту (для оцінки вартості запасу) і за центрами відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система накопичення витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю. Другий етап це - калькуляція собівартості продукції.
Отже, основне призначення обліку витрат на виробництво - контроль за виробничою діяльністю і управління витратами на її здійснення. Реорганізація системи управління виробничою діяльністю підприємства відкриває принципово нові можливості у трактуванні поняття “ облік витрат на виробництво” і „калькулювання собівартості продукції” для виробничого обліку.
Вибір того чи іншого центру витрат, застосування того чи іншого способу локалізації витрат, їх деталізації на кожному підприємстві слід здійснювати із врахуванням наступних факторів: організаційної структури підприємства; складності технологічного процесу; видів програмного забезпечення.
У системі бухгалтерського обліку, зокрема, управлінського, важливим елементом виробничої собівартості на виробничих підприємствах є "Загальновиробничі витрати".
Розподіл накладних витрат і віднесення їх на той чи інший калькуляційний об’єкт має виключно важливе значення у процесі калькулювання собівартості продукції.
Зібрані витрати у системі рахунків фінансового обліку в кінці місяця перегруповуються за центрами відповідальності та статтями, тобто вони списуються на рахунки класу 9 "Витрати діяльності", а саме: 91 „Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 „Витрати на збут" та 94 "Інші витрати операційної діяльності".
Досить важливим аспектом удосконалення обліку непрямих витрат є проблема їх розподілу відносно різних сегментів підприємства. В якості сегмента виступає продукція, структурні підрозділи, види виробництв тощо.
Процес розподілу непрямих витрат складається із трьох основних етапів: вибір об’єкта обліку витрат; вибір та акумуляція витрат, що відносяться до певного об’єкта; вибір бази розподілу витрат [3].
Проте, велика кількість баз розподілу непрямих витрат викликана особливістю діяльності підприємств молочної галузі та їх структурою. Застосування однієї і тієї ж бази розподілу в окремих цехах, які відрізняються технологічними особливостями виробництва, негативно впливає на формування виробничої собівартості, тому для молокопереробних підприємств доцільно здійснювати розподіл непрямих витрат з врахуванням цехової структури з індивідуальним підбором бази розподілу.