 |
|
Мультиплікатор витрат
Попередній аналіз доводить, що рівноважним може бути тільки той рівень ВВП, який дорівнює сукупним витратам. У дійсності фактичний ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із наймінливіших елементів сукупних витрат є інвестиції.
Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбувається й при зменшенні запланованих інвестицій.
Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями та ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором.
Мультиплікатор– це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.
Вперше поняття мультиплікатора було введено в економічну теорію англійським економістом Каном у 1931 році. Кан відзначав, що збільшення державних витрат на громадські роботи призводить до мультиплікативного (в багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі теорія мультиплікатора була розвинута Дж. Кейнсом.
Економічна сутність мультиплікатора показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:
(2.1.), де:
Мі – мультиплікатор інвестицій;
∆ВВП – зміна ВВП;
∆ВІп – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.
Кейнсіанська теорія, котра визначає стан рівноваги, показує, що при збільшенні інвестицій зростання ВВП буде здійснюватись у значно більшому розмірі, ніж початкові додаткові інвестиції. Це виходить із того, що інвестиції ведуть до мультиплікативного (збільшуючого) ефекту.
Ефект мультиплікатора спирається на три принципових положення.
По-перше, витрати та одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання й заощадження.
По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним.
По-третє, споживання, яке випливає із доходів, отриманих на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється на витрати для наступного етапу. Причому величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.
Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним їх циклом, але в підсумку багаторазово змінюють ВВП.
Логічне обґрунтування ефекту мультиплікатора краще показати на числовому прикладі, за умов, коли вилучення мають місце лише у формі заощаджень.
Припустимо, що інвестиційний клімат у країні сприяє зростанню сукупних витрат (завдяки зростанню запланованих інвестицій) на 10 млрд. грн. Тоді, згідно з першим розглянутим положенням, дохід інших суб’єктів ринку також зросте на 10 млрд. грн. Тобто на початковому етапі певні витрати одних перетворилися на адекватні доходи інших: ∆ВІ1 = ∆ВВП1 = 10 млрд. грн.
Припустимо, що гранична схильність до споживання (ГСС) дорівнює 3/4, а гранична схильність до заощадження (ГСЗ) – 1/4. Тоді, згідно з другим положенням ефекту мультиплікатора, за будь-яких змін доходу співвідношення між споживанням і заощадженням збережеться на рівні 3/4: 1/4. З урахуванням цих умов і третього положення ефекту мультиплікатора складемо таблицю 1.3.
Мультиплікативний вплив приросту інвестицій на приріст доходу Табл. 1.3.
З таблиці видно, що зростання доходу на першому, тобто початковому, етапі на 10 млрд. грн. викликає зростання споживання на 7,50 млрд. грн. (10 х 3/4) і заощаджень на 2,50 млрд. грн. (10х1/4). Заощадження є вилученнями з потоку доходи–витрати, а споживчі витрати обсягом 7,50 млрд. грн. у вигляді доходу на другому етапі ділових угод отримають інші суб’єкти ринку і, в свою чергу, будуть споживати 5,62 млрд. грн. (7,50 х 3/4) та заощаджувати 1,88 млрд. грн. (7,50 х 1/4). І так далі.
Хоча ефект перших і наступних витрат початкового приросту запланованих інвестицій із кожним черговим циклом витрат зменшується, підсумковий приріст доходу становить 40 млрд. грн., за умови, що процес іде до останньої копійки. Тобто в кінцевому підсумку початковий приріст запланованих інвестицій на 10 млрд. грн. відповідно призводить до зростання рівноважного ВВП на 40 млрд. грн.
Отже, мультиплікатор інвестицій у цьому прикладі дорівнює:
Аналіз даних таблиці дає змогу зробити такі висновки.
Перший. Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли сума всіх заощаджень (10 млрд. грн.), які були спричинені початковим збільшенням інвестицій (на 10 млрд. грн.), компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. Звичайно, це не випадково. Тільки так компенсується нерівновага в економіці, викликана зростанням інвестиційних витрат. У такому випадку доходи (ВВП) мають зрости на 40 млрд. грн., щоб стимулювати додаткові заощадження на 10 млрд. грн. Тобто дохід повинен збільшитись у чотири рази, порівняно з початковим переважанням інвестицій над заощадженнями, тому що заощадження становлять 1/4 частку доходу.
Таким чином, початкові інвестиції у 10 млрд. грн. спричинили ланцюгову реакцію вторинних споживчих витрат і призвели до зростання ВВП на 40 млрд. грн.
Другий висновок. Існує взаємозв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання й заощадження. Частка приросту доходу, що спрямовується на заощадження (ГСЗ), визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат, які викликані початковою зміною доходів. Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:
(2.2), де:
Мі – мультиплікатор інвестицій;
ГСС – гранична схильність до споживання.
Нам відомо, що ГСС + ГС3 = 1. Звідси ГСЗ = 1 – ГСС, тоді
(2.3).
З таблиці 1.3. видно, що
Отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі та більший мультиплікатор.
Розглянутий мультиплікатор має однакову дію не лише для інвестицій, а й для інших елементів сукупних витрат, якщо вилучення відбуваються лише у формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є мультиплікатор витрат:
(2.4.).
Спираючись на цей мультиплікатор, можна обчислити приріст ВВП, спричинений будь-якою початковою зміною сукупних витрат:
∆ВВП = Мв х ∆СуВп (2.5.), де:
∆ВВП – приріст ВВП;
Мв – мультиплікатор витрат;
∆СуВп – початкова зміна сукупних витрат.
Графічно дія ефекту мультиплікатора зображена на рисунку 2.1.
Рис. 2.1. Графік ефекту мультиплікатора
Припустимо, що початково рівновага досягається при ВВП на рівні ВВП1, де інвестиції дорівнюють заощадженням (ВІ1 = З). Далі на ринку складається сприятлива інвестиційна кон’юнктура, створюються можливості для додаткових інвестицій.
Лінія ВІ1 зміщується в положення ВІ2, що викликає новий рівноважний ВВП на рівні ВВП2. При цьому приріст ВВП у декілька разів перевищує початковий приріст запланованих інвестицій. Графічно початковий приріст запланованих інвестицій – це відстань по вертикалі між лінією ВІ1 і лінією ВІ2. Ця відстань менша, ніж відрізок ВВП1-ВВП2 на горизонтальній осі графіка пропорційно мультиплікатору витрат.