 |
|
Ще один постскриптум 9 страница
Від запропонованого вина гості відмовилися, і невдовзі, на прохання еміра Дауда задовольнити його цікавість, старий розв’язав свій мішечок і висипав у низьку металеву плошку трохи вугільно‑сірого зернистого порошку зі слабким неприємним запахом.
І вдарив над плошкою кресалом.
Порошок, піймавши іскру на льоту, жадібно спалахнув, вивергнувши хмару смердючого диму, – і швидко згас.
Усі довго мовчали.
– Це допоможе мені викурити Гасана ас‑Саббаха з Орлиного гнізда? – чемно поцікавився емір Дауд.
Сааф бен‑Сааф мовчки дістав із торби, що висіла в нього на плечі, маленький, наглухо запечатаний і залитий смолою горшечок із необпаленої глини, завбільшки приблизно у два чоловічих кулаки; з горшечка звисав довгий промаслений ґніт.
– Тут те саме, – кинув неговіркий алхімік, відходячи аж до дверей, опускаючи горшечок на підлогу й чиркаючи кресалом над кінцем ґнота, а тоді відійшов від горщика на кілька кроків.
Немов крихітний вулкан вибухнув біля дверей, обдавши присутніх сірчистим смородом, і уламки глиняного горщика градом ударили по стінах, а зал заволокло димом.
Алхімік спокійно чекав, доки емір, що підхопився на ноги, і його співтрапезники заспокояться.
– Якщо твої каменотеси, о ясновельможний еміре, зроблять у скелі, на якій стоїть Орлине гніздо проклятого ас‑Саббаха, – заговорив нарешті Сааф бен‑Сааф, – необхідну кількість шпарин, куди поставлять великі горщики з моїм порошком – тоді досить буде кілька разів ударити кресалом, щоб пророк Гасан почав літати разом із орлами! І боюся, що йому це мало сподобається… Але я ще не все показав тобі, ясновельможний еміре! Устаде Мансайє, ваша черга!
Літній коваль кивнув, розмотав тканину – і перед очима присутніх постала предивна річ. Порожня всередині трубка завтовшки приблизно як півтора списових ратища і близько трьох ліктів завдовжки, схоплена по всій довжині сталевими кільцями, була укріплена на інкрустованим сріблом і перламутровими пластинами трохи розширеному дерев’яному ложі.
Потім коваль узяв лист бронзи й установив його біля стіни зали.
Тоді повернувся до свого творіння, встановив його на масивну триногу, спрямував трубку на бронзовий лист і дістав із‑за пояса короткий смолоскип.
Алхімік, підійшовши, знову чиркнув своїм кресалом, смолоскип чомусь не спалахнув, а почав жевріти – і коваль підніс його до предмета на тринозі.
Пролунав вибух, і шматки рубаного металу зі свистом і гуркотом вилетіли з жерла трубки й ударили в лист, розриваючи бронзу.
Коваль задоволено хмикнув, потираючи забите віддачею плече, а алхімік урочисто наблизився до пробитого листа.
На помості стривожено вібрували два старих ятагани, дворучний еспадон Фальґрима, махайра Діомеда й інша зброя прибулих гостей.
– Ось, – гордо заявив Сааф бен‑Сааф. – Запам’ятай сьогоднішній день, великий еміре Дауде Абу‑Саліме – бо віднині починається нова епоха!
Усі мовчали.
П’ятирічний Абу‑т‑Таїб, не витримавши, наблизився до коваля Мансайї й пучкою торкнувся дітища алхіміка й коваля.
– Я скоро виросту, – сказав хлопчик. – Я скоро виросту – і тоді ти подаруєш мені її, дядьку ковалю? Правда? А собі ти зробиш іншу… Добре?
– Добре, – усміхнувся одноокий коваль. – Добре, о шляхетний Абу‑т‑Таїбе! З дозволу еміра Дауда, я дарую її тобі вже зараз! Хай будуть дні твої довгі й безжурні, нащадку Абу‑Салімів!
– Я називатиму її, – хлопчик зажмурився від хвилювання, – я називатиму її аз‑Зайда, що означає «Неприборкана»! Таке буде її ім’я!
Усі мовчали.
Блазень Друдл підійшов до дитини й довго дивився на річ, що звалася аз‑Зайда.
– Хай буде проклятий той день, – тихо сказав блазень, – хай буде проклятий той день, коли зброї почали давати імена!..
І тінь здивування затуманила ясний погляд маленького Абу‑т‑Таїба; тінь, у глибині якої повільно згущувалася багряна пелена.