 |
|
ІV. Закріплення набутих знань, умінь,навичок.
ТЕМА: ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ КОБЗАРІВ СУМЩИНИ
Мета.Ознайомити учнів з кобзарським мистецтвом та відомими кобзарями Сумщини; розвивати зв’язне мовлення учнів; виховувати інтерес до історичного минулого Рідного краю.
Методичне забезпечення: презентація фото кобзарів Сумщини, зошити, дошка.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Хід уроку
Ви співали, бо знали:
Без волі нема України
І нема без пісень – народу, -
Так про наших українських кобзарів і бандуристів говорив поет Микола Луків.
І.Організаційний момент. Мотивація навчальної діяльності.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Слово вчителя.
Як ви розумієте епіграф нашого уроку?
2. Проблемне запитання.
Хто ж вони, оті талановиті співці – музики, що донесли до нас невмирущі перлини усні народної творчості?( Учні висловлюють свої міркування).
ІІІ.Вивчення нового матеріалу.
Розповідь вчителя.
Історія кобзарства в Україні – довга та складна і до сьогодні повністю ще не вивчена. Назви народних співаків-музик походять від назв музичних інструментів, на яких вони грали: кобзи, бандури та ліри.
Улюбленим інструментом українського народу була кобза, на якій спочатку грали сліпі люди. Найдавніша кобза мала тільки 3 струни. Поступово кількість струн збільшувалася. У другій половині ХІХ століття їх було навіть Зрозуміло, що збільшення кількості струн потребувало особливого хисту, спеціальної професійної підготовки.
Повертаючись з неволі, обдаровані сліпці навчилися грати на кобзі-бандурі. Одні з них мандрували селами, заробляючи грою та співом на прожиття, інші приставали до козаків і супроводжували їх у походах.Кобзарів на Запоріжжі цінували, бо вони своїм співом закликали народ до боротьби за національне та соціальне визволення, оспівували героїчні подвиги козаків, пробуджували волелюбний дух нашого народу. Кобзарі творили, боролися і вмирали, як і сотні тисяч безіменних козаків та селян-повставців. Кобзарі не були безсторонніми літописцями. Вони оспівували те, що їх хвилювало, тому й сьогодні, через стільки століть, не можливо спокійно слухати їхній спів.
Кобзарі завжди виступали співцями і порадниками, в горі і радощах йшли пліч-о-пліч зі своїми співгромадянами,закликаючи їх до боротьби за краще життя. Тож не випадково дзвінко струнні кобзи-бандури стали символом українського народного мистецтва.
Протягом століть кобзарство було найпоширенішим на Чернігівщині, Полтавщині і Харківщині. За радянського часу ці території не втратили першості у розвитку новітнього кобзарського мистецтва. Сказане стосується насамперед Сумської області утвореної на початку 1938 року з суміжних районів Харківщини, Полтавщини і Чернігівщини. Якраз у ній знайшли активне продовження віковічні традиції українського кобзарства. Крім того на Сумщині (за сучасним адміністративним поділом) ще за довго до нашої епохи розпочався процес злиття давніх традицій з новим кобзарським професіоналізмом, пов’язаним з професійним музичним саме зі школою в прямому розумінні цього слова.
У середині XVIII століття у Великій Писарівці був відкритий шпиталь (притулок) для престарілих бездомних кобзарів-бандуристів, які сходилися сюди з різних районів України, несучи надбання кобзарського мистецтва різних "шкіл", не виключаючи й тих, що володіли елементами професійної музики, набутими в придворних капелах, а то й у Глухівській музичній школі. Це перетворило Велику Писарівку, разом із Глуховом, Ромнами, Кролевцем, Охтиркою на один із визначних центрів кобзарського мистецтва нашого краю, причому центрів своєрідних, де перехрещувалися і взаємодіяли традиції різних шкіл.
На початку XX століття з'являється немало кобзарів нової формації, в тому числі й кобзарі-інтелігенти типу О. Сластіона і Г. Хоткевича, які або свято зберігають давні кобзарські традиції (Сластіон), або створюють на їх основі свої музичні мотиви і відкидають застарілі способи гри на кобзі, прагнучи до творчого синтезу (Хоткевич), що особливо характерно для радянського кобзарства.
Про те, що наСумщині в радянську епоху плідно розвивається кобзарське мистецтво, свідчить вагомий внесок таких митців, як М. Олексієнко, С. Пасюга, Г. Кожушко, Є. Мовчан, Є. Адамцевич, Г. Петренко, Д. Терещенко, Д. Циганенко, В. Житченко, Г. Іванченко, В. Заворотько та багато інших. Сумська область дала стільки відомих кобзарів , як, мабуть, жодна інша область України.
ІV. Закріплення набутих знань, умінь,навичок.