Здавалка
Главная | Обратная связь

Будова речовини. Класифікація електроізоляційних матеріалів



Передмова

Однією із важливих умов стабільного розвитку промисло-вості України є надійне функціонування систем електропостачання. Сучасна електроенергетика використовує в елементах конструкцій надзвичайно широкий спектр різноманітних електротехнічних матеріалів. Від їх властивостей і правильного вибору залежить ефективність роботи електроенергетичного обладнання. Тому актуальним завданням сьогодення є забезпечення систем електроспоживання якісним обладнанням та розробка і впровадження нових, більш якісних матеріалів з кращими функціональними й експлуатаційними характеристиками.

При проектуванні та розробці нових електротехнічних пристроїв і обладнання з покращеними характеристиками знання електрофізичних, фізико-технічних та механічних властивостей використовуваних матеріалів є обов'язковою умовою раціонального вирішення цього завдання. Забезпечення високої надійності роботи електроенергетичного обладнання грунтується насамперед на чітких уявленнях про процеси, що відбуваються в матеріалах протягом їх експлуатації, знаннях про методи профілактичного контролю та випробування електротехнічних виробів, вимогах діючих ДСТУ, нормативних та технічних умовах їх використання. Це є запорукою надійної роботи електричних мереж і комплексу електроенергетичного обладнання.

Використання ізоляційних матеріалів з високими діелектричними властивостями, високою робочою температурою зменшує малогабаритні показники електротехнічних пристроїв, а значить дає змогу підвищувати їх ККД за рахунок зменшення втрат.

В наш час нові електротехнічні матеріали створюються в результаті як глибокого вивчення фізико-технічних характеристик, так і удосконалення технології виготовлення і широкого викорис-тання нових, раніше незастосовуваних в техніці видів сировини. На перше місце у вітчизняній електротехніці ставиться швидке удосконалення якості матеріалів, їх правильний вибір, коли вони використовуються як провідники, діелектрики, напівпровідники або магнітні матеріали. Тому для розуміння властивостей матеріа-лів, а також інших особливостей потрібно досліджувати їх струк-туру і будову. Поєднання основних вимог з реальними можливос-тями виробництва забезпечить якість матеріалів, їх технологічність і високі параметри.

Розділ 1. Фізичні процеси в електроізоляційних

Матеріалах

Будова речовини. Класифікація електроізоляційних матеріалів

Всі відомі речовини в природі складаються з елементарних частинок: протонів, нейтронів і електронів. З протонів і нейтронів складаються атомні ядра. Електрони заповнюють оболонки атомів, утворюючи додатній заряд ядра. В квантовій механіці рух електрона описується хвильовою функцією, що володіє в ізольованому атомі сферичною симетрією.

У речовинах об’єднання декількох атомів у молекулу досягається за рахунок електронів, що є загальними для всіх атомів. При цьому електронна оболонка між додатно зарядженими ядрами є найбільшою, що зв’язує їх в молекулу (ковалентний зв’язок).

Для оцінки електричних властивостей, а також гігроскопіч-ності, адгезійних властивостей та інших дуже важливий поділ матеріалів на полярні (дипольні), молекули яких завжди мають деякий, відмінний від нуля електричний момент і неполярні (нейтральні), молекули яких здатні отримувати індукований електричний момент тільки під дією зовнішнього електричного поля (рис.1.1.). Якщо центри додатніх і від'ємних зарядів в електричному полі співпадають з напрямом силових ліній, то молекули нейтральні. Якщо центри зарядів не співпадають і знаходяться на деякій відстані один від одного, то такі молекули є полярними або дипольними (рис.1.2.).

Рис.1.1. Нейтральний ковалентний зв'язок. Рис.1.2. Полярний ковалентний зв'язок.

За агрегатним станом електроізоляційні матеріали поділяю-ться на тверді (найбільш чисельна група), рідкі і газоподібні. Особ-лива група – твердіючі матеріали, які у вихідному стані при введенні їх у виготовлювану ізоляцію, є рідинами, але потім твердіють і в готовій ізоляції є твердими тілами (лаки, компаунди).

За хімічним складом електроізоляційні матеріали поділя-ються на органічні – з’єднання вуглецю з воднем, азотом, киснем і деякими іншими елементами, а також неорганічні.

Багато з органічних електроізоляційних матеріалів Володі-ють цінними механічними властивостями – гнучкістю, та еластич-ністю. З них можуть бути виготовлені волокна, плівки та вироби інших різноманітних форм, тому вони знайшли широке засто-сування в техніці. Однак такі матеріали, як правило, мають віднос-но низьку нагрівостійкість.

Неорганічні матеріали в більшості випадків не мають гнуч-ких та еластичних властивостей. Вони є хрупкими, що робить тех-нологію їх обробки неможливою. Але неорганічні ізоляційні мате-ріали мають набагато вищу нагрівостійкість, а тому успішно засто-совуються в тих електротехнічних установках, де необхідно за без-печити високу робочу температуру ізоляції.

Особлива група – елементоорганічні, в основу будови яких входять, крім вище названих елементів, елементи, які не входять до звичайних органічних речовин – це атоми Si, Mg, Al, Ti та інші. Як правило неорганічні матеріали мають більш високу нагрівостійкість, ніж органічні матеріали.

Важливий також поділ діелектриків на гетерополярні (іон-ні), молекули яких досить легко дисоціюють на іони і гомеополярні, для яких дисоціація на іони не характерна.

Розглянемо найважливіші види зв’язків, за рахунок яких відбувається об’єднання атомів у молекули.

Ковалентний зв’язок характеризується утворенням стійких електронних пар із електронів, що раніше належали окремим атомам. Ці пари стають спільними для атомів, що входять в склад молекул. Електрони при русі по молекулярній орбіті найчастіше знаходяться поміж ядрами, де створюється надлишок від’ємного заряду, що сприяє зближенню атомів. Якщо двохатомна молекула складається із атомів одного елементу (Н2, N2, Сl2), то електронна пара належить обом атомам. В цих випадках молекулу та існуючий в ній ковалентний зв’язок називають неполярними. Якщо двохатомна молекула складається з атомів різних елементів, то електронна пара може бути зміщена до одного з атомів. В таких випадках ковалентний зв’язок називається полярним, а молекули з полярним зв’язком, в яких центри додатних і від’ємних зарядів не співпадають називаються полярними або диполярними.

Дипольна молекула характеризується величиною електричного дипольного моменту М

(1.1)

де q – величина заряду; l – віддаль між центрами додатного і від’ємного заряду.

Багатоатомні молекули також можуть бути неполярними (при симетричному розташуванні), наприклад, поліетилен або полярними – при асиметричному розташуванні зарядів (наприклад, полівінілхлорид).

Речовини, що утворені молекулами з ковалентним зв’язком, характеризуються високою твердістю. Вони тугоплавкі і хімічно інертні, що пояснюється міцністю ковалентних зв’язків. Ковален-тний зв’язок існує в молекулах алмазу, кремнію і деяких неорганічних сполуках.

Донорно-акцепторний зв’язок є різновидом ковалентного зв’язку. Він виникає між атомами елементів, один з яких здатний віддавати електрон (донор), а другий здатний приймати ці елект-рони (акцептор). Прикладом є арсенід галію (GaAs), а також сполуки між елементами третьої і п’ятої групи періодичної системи Менделєєва.

Іонний зв’язок зумовлений силами електростатичного притягання між додатними і від’ємними іонами. Тверді тіла іонної структури характеризуються підвищеною механічною міцністю і відносно високою температурою плавлення. Сюди відносять коло-їдні системи лужних металів. Іонні сполуки утворюють різні за властивостями матеріали – типові метали і типові неметали (хлори-стий цезій і титанат барію).

Металічний зв’язок між атомами (рис.1.3.) спостерігається в металах. Метали розглядаються як системи, побудовані з додатніх іонів, що знаходяться у вузлах кристалічної решітки. Наявність вільних електронів призводить до високої електропровідності і теплопровідності і є також причиною блиску металу при зрізі. Ковкість металів пояснюється переміщенням і ковзанням окремих шарів іонів.

Рис.1.3. Металічний зв’язок. Рис.1.4. Молекулярний зв'язок.

Молекулярний зв’язок (зв’язок Ван-дер-Ваальса) (рис.1.4.) існує в деяких речовинах між молекулами з ковалентними внутрі-молекулярними зв’язками. Міжмолекулярне притягання в цьому випадку зумовлюється узгодженим рухом валентних електронів у сусідніх молекулах. В будь-який момент часу електрони максима-льно віддалені один від одного і максимально наближені до пози-тивних зарядів. При цьому сили притягання валентних електронів додатньо зарядженими сусідніми молекулами є сильнішими сил взаємного відштовхування електронів зовнішніх орбіт. Такий вид зв’язку характерний для парафіну, що має низьку температуру плавлення із-за неміцності кристалічної решітки.

 

 

1.2. Загальні поняття про електротехнічні матеріали

Наявність ізоляції викликана необхідністю розділити стру-моведучі частини від струмопровідних, але які не знаходяться під струмом частин електротехнічних пристроїв і запобігти проход-женню струму по шляхах, які небажані з точки зору роботи всього кола.

Електротехнічними матеріалами називаються матеріали, що характеризуються певними властивостями по відношенню до електромагнітного поля і застосовуються в техніці з врахуванням цих властивостей.

За дією на матеріал електричного та магнітного полів всі матеріали поділяються на діелектричні, провідникові, напівпровід-никові і магнітні.

Діелектриками називаються матеріали основною власти-вістю яких є здатність до поляризації і в яких можливе існування електростатичного поля. Реальний технічний діелектрик тим біль-ше наближається до ідеального, чим менша його питома електро-провідність, і чим слабше виражені в нього сповільнені механізми поляризації, пов’язані з розсіюванням електричної енергії і виді-ленням тепла. Питомий електричний опір діелектриків лежить в межах 108-1017 Ом·см. Діелектрики поділяють на газоподібні, рідкі і тверді, які можуть бути природніми і синтетичними, а також неорганічними і органічними. За розмірами молекул поділяються на низькомолекулярні та високомолекулярні, за формою молекул – на термопластичні і термореактивні, за електричними властивостями класифікуються на полярні і неполярні.

Провідникові матеріали– це матеріали, в яких сильно виражена в порівнянні з іншими матеріалами електропровідність при нормальних температурах. Питомий електричний опір провідників лежить в межах 10-6-10-4 Ом·см. Провідники можуть бути класичними, кріопровідниками і надпровідниками, в яких система кристалічної решітки складається з вузлів з додатнім іоном, що знаходяться в середовищі вільних електронів і які визначають високу електропровідність і теплопровідність провідників.

Напівпровідникові матеріали – це ті матеріали, які по своїй питомій провідності є проміжними між провідниками і діелектриками і відмінною особливістю яких є сильна залежність питомої провідності від концентрації і виду домішок або інших дефектів, а також від зовнішніх енергетичних впливів (температура, освітленість, електричне поле і т.д.). Питомий електричний опір діелектриків лежить в межах 10-4-108 Ом·см. Класифікуються на хімічні елементи (прості) і хімічні з’єднання (складні), причому останні за кількістю складових можуть бути: двоелементними (бінарні) і багатоелементні; за типом електропровідності: типу n – електронна електропровідність, типу р – діркова електропровідність; розрізняють органічні і неорганічні, а за характером електропровідності – електронні та іонні; за структурою – кристалічні та аморфні.

Магнітні матеріали за своїми властивостями поділяються на сильномагнітні: феромагніти і феримагніти (магнітотверді та магнітом’які) і слабомагнітні: парамагнетики і діамагнетики. Пере-важна більшість електротехнічних матеріалів є немагнітними. Проте серед магнітних матеріалів розрізняють провідникові, напів-провідникові і діелектрики. Від цього залежить частотний діапазон їх застосування.

Електроізоляційними матеріалами називаються діелектри-ки, які застосовують для запобігання витоків електричних зарядів, тобто вони повинні розділювати електричні кола одне від одного, або струмопровідні частини від провідникових частин (металеві корпуси, заземлення).

Активні діелектрики (керовані) – це сегнетоелектрики, п’єзоелектрики, піроелектрики, матеріали для випромінювання і затворів в лазерній техніці, електрети.

Раніше питання використання електроізоляційних матеріа-лів було досить простим. Широко використовувались в електро-ізоляційній техніці матеріали природного походження: деревина, бавовняно-паперове волокно, шовк, рослинні оливи, натуральний каучук, природні смоли, кам’яні породи і т.д.

За останні роки умови в яких працює електротехнічна апаратура стали значно складнішими. Піднялись робочі напруги електричних машин і апаратів, повітряних і кабельних ліній елект-ропередач. Зросли одиничні потужності електроагрегатів за раху-нок підвищення напруги з однієї сторони і також за рахунок збіль-шення габаритів агрегату (великі значення струмів вимагають збі-льшення перерізу провідників, за рахунок чого ростуть габарити).

В інших випадках, навпаки, вимагається досить малих габа-ритів радіоелектронних пристроїв. Тут потрібно вирішувати інші завдання. Так, для мініатюрних пристроїв потрібні матеріали з малими діелектричними втратами. Крім того доводиться мати справу з високими і надвисокими частотами.

Досить часто ізоляційним матеріалам доводиться працювати в умовах підвищеної вологості, дії хімічного середовища, проникаючого випромінювання, механічних зусиль, низьких температур. Одночасно з тим, що погіршуються умови експлуатації апаратів, підвищуються вимоги до надійної роботи електротехнічних пристроїв, що забезпечується в першу чергу надійністю їх електричної ізоляції, контактних з’єднань, напівпровідникових і діелектрично-активних елементів схеми.

З цього випливає необхідність всестороннього дослідження властивостей нових матеріалів, по яких ще не зібраний достатній досвід експлуатації.

Для того, щоб свідомо розібратися у вимогах, які виставля-ються до електротехнічних матеріалів потрібно вивчати ті фізичні явища, які відбуваються в матеріалах при дії на них електро-магнітного поля і встановити параметри, що кількісно визначать властивості матеріалів. Як правило, всі нові, що мають високі властивості електротехнічні матеріали, мають синтетичне походження.

Велике значення мають синтетичні високомолекулярні сполуки (органічні та елементоорганічні полімери), а також неорганічні матеріали як скло, керамічні і склокерамічні матеріали, а також вирощені монокристали різноманітних речовин.

За останні роки відкриті нові види діелектричних, провід-никових, напівпровідникових, магнітних матеріалів, що мають осо-бливі властивості. Цілий ряд наукових інститутів займається проектуванням і виготовленням матеріалів з новими, наперед заданими властивостями, для подальшого використання в нових принципово нових технічних винаходах.

Так, наприклад, можна говорити про такі винаходи, як лазерна техніка, використання якого стало можливим завдяки виро-щуванню монокристалів рубіну з дуже високим ступенем паралель-ності, апаратура голографії для захисту цінних паперів і багато інших. Для виготовлення електротехнічних матеріалів використо-вують різноманітні, іноді дуже складні технологічні процеси – виготовлення синтетичних матеріалів, вакуумне напилення напів-провідникових матеріалів на різні основи (мікросхеми), способи глибокої очистки матеріалів. Наприклад, зонна плавка матеріалів і сплавів, рафінування металів способом електролізу.

Вивчення цього курсу дасть змогу інженерам-електрикам правильно вибрати той чи інший матеріал для роботи в умовах впливу сильних електричних і магнітних полів, а також кліматич-них факторів. Цим забезпечиться надійна робота електротехнічних пристроїв протягом тривалого часу без виникнення аварійних режимів.

 

 

1.2. Фізична суть провідності діелектриків

Електропровідність діелектриків пояснюється наявністю в них вільних заряджених частинок (іонів, моліонів та електронів). Поляризаційні процеси зміщення зв’язаних зарядів в речовині до моменту встановлення рівноважного стану протікають в часі, утво-рюючи струми зміщення в діелектрику. Струми зміщення настіль-ки короткочасні, що їх не можна зафіксувати приладами. Їх називають абсорбційними струмами.

При постійній напрузі абсорбційні струми, змінюючи свій напрям, протікають тільки в моменти ввімкнення і вимкнення на-пруги. При змінній напрузі вони протікають протягом всього часу знаходження матеріалу в електричному полі.

Наявність в технічних діелектриках невеликої кількості вільних зарядів приводить до виникнення слабких наскрізних струмів. Струм витікання в технічному діелектрику є сумою наскрізного струму і струму абсорбції

(1.2)

Як видно з рис.1.5. після завершення процесів поляризації через діелектрик протікає тільки наскрізний струм.

Для діелектриків найбільш характерна іонна електропровідність. Вона виникає в матеріалах завдяки присутності практично неминучих забруднень – домішок води, солей, кислот, лугів.

Рис.1.5. Залежність струму витікання
В деяких випадках дії електролізу піддається основ-на речовина при проходженні через неї струму. Прикладом може бути звичайне скло, в якому завдяки його прозорос-ті можна спостерігати утворе-ння і перенесення продуктів електролізу (ріст дендритних кристалів із атомів металу, що входять до складу скла – Na, Fe).

Моліонна електропровідність за своєю фізичною суттю близька до іонної. Цей вид електропровідності спостерігається в колоїдних системах, що є тісною сумішшю двох фаз, з яких одна фаза у вигляді дрібних частинок рівномірно розподілена в другій – дисперсному середовищі.

З колоїдних систем у техніці найчастіше зустрічаються емульсії (обидві фази є рідинами) і суспензії – тверда речовина і рідина.

В електронній електропровідності носіями заряду є вільні електрони. Такі складні сполуки як TiO2; BaTiO3; BaTi4O9; CaTiO3; SrTiO3 проявляють електронний характер провідності.

За своїм призначенням електроізоляційні матеріали не повинні пропускати електричний струм під дією прокладеної постійної електричної напруги, тобто вони мають бути непровідниками. Проте, як показує досвід, ідеальних ізоляторів не існує і всі вони пропускають незначний струм під дією прикладеної напруги.

Струм, що проходить через ділянку ізоляції або через зра-зок електроізоляційного матеріалу при встановленому процесі про-відності після прикладання постійного струму називається наскріз-ним струмом витікання і дорівнює сумі об’ємного і поверхневого струмів

. (1.3)

Для твердих діелектриків розрізняють об’ємну провідність ізоляції GV і поверхневу провідність GS (рис.1.6.).

Об’ємна провідність при низьких температурах зумовлена рухом слабо закріплених іонів. При підвищених температурах про-відність зумовлена переносом іонів основної речовини діелект-рика, що звільнилися з вузлів кристалічної решітки. У гігроско-пічних матеріалах (тканини, пориста кераміка) об’ємна провідність збільшується у вологому повітрі за рахунок поглинання вологи, яке проходить тим сильніше, чим більша відносна вологість повітря.

Поверхнева електропровідність діелектрика на практиці зале-жить від стану його поверхні, а саме ступеня її зволоження і забруд-нення. Найменшим значенням питомої поверхневої провідності володіють неполярні діелектрики, поверхня яких не змочується во-дою. Полярні діелектрики характеризуються більш високими значе-ннями питомої поверхневої провідності. Для зменшення поверхневої провідності електроізоляційних матеріалів їх покривають вологості-йкими, які не змочуються водою, речовинами, наприклад, кремній-органічними лаками.

У відповідності з поняттями провідностей введемо поняття об’ємного і поверхневого опорів, оскільки опір – величина, обер-нена до провідності,

Об’ємний опір розраховують по формулі:

, (1.4)

де ρVпитомий об’ємний опір, Ом·м; S – площа електроду, м2; h – товщина зразка, м.

Рис.1.6. До визначення об’ємного та поверхневого опорів діелектрика.

Поверхневий опір:

, (1.5)

де ρSпитомий поверхневий опір матеріалу, Ом; d – ширина елект-родів, м; l – віддаль між електродами, м.

Повний опір ізоляції твердого діелектрика визначають, як опір паралельного ввімкнення цих двох опорів:

(1.6)

Тоді струм, що проходить через ділянку ізоляції дорівнює:

(1.7)

Величина питомого об’ємного опору ρV становить:

– для чистих, однокомпозиційних, однорідних матеріалів (кристали, полімери та подібні їм діелектрики) ρV < 1015-1013 Ом·м;

– для технічних діелектриків, для яких характерна релакса-ційна поляризація ρV < 1013-1010 Ом·м;

– для складних діелектриків, композиційних і шарових матеріалів ρV < 1010 Ом·м.

Питомий поверхневий опір ρS визначається адгезією мате-ріалу до вологи, урахуванням забруднення і шерехуватості його поверхні:

– для діелектриків з незмочуваною поверхнею, нерозчин-ною або такою, що не вбирає у себе вологу ρS < 1013-1011 Ом;

– для діелектриків, що частково вбирають у себе вологу, а також з непровідним забрудненням ρS < 1011-1010 Ом;

– для діелектриків, що поглинають у себе вологу і розчи-нюють її ρS < 109 Ом.

Часто при розрахунку ізоляції використовують приведену довжину діелектрика:

Розглянемо випадок ділянки ізоляції між електродами, що мають вид коаксіальних циліндрів (рис.1.7.) з осьовою довжиною l, м, діаметром внутрішнього електроду d1 (радіус r1) і діаметром зовнішнього електроду d2 (радіус r2), тобто циліндричний конденсатор.

Приведена довжина для циліндричної ділянки ізоляції:

(1.8)

Рис.1.7. Ділянка ізоляції між електродами у вигляді двох коаксіальних циліндрів (циліндричний конденсатор).

Поверхневий опір конденсатора:

(1.9)

Якщо , тоді:

(1.10)

aбо

. (1.11)

Питомий поверхневий опір ρS характеризує властивість електроізоляційного матеріалу створювати на поверхні поверх-невий опір.

Рис.1.8. До визначення поверхневого опору між плоскими електродами (а), між концентричними електродами (б), між дисковими електродами (в).

Для плоских електродів (рис.1.8,а):

. (1.12)

Поверхневий опір кільцевого проміжку дорівнює (рис.1.8,б):

(1.13)

Якщо то

(1.14)

Поверхневий опір між двома дисковими електродами, що мають діаметр і віддаль (рис.1.8,в):

(1.15)

Якщо тоді приблизно:

. (1.16)

Ці формули справедливі, якщо знехтувати розтіканням ліній струму від країв електродів в частину об’єму ізоляції, що не охоплюється електродами.

Гази при невеликих напруженостях електричного поля володіють дуже малою електропровідністю. Струм у газах може виникнути тільки при наявності в них іонів або вільних електронів. Іонізація молекул газу виникає по двох причинах: або внаслідок будь-яких зовнішніх факторів, або внаслідок співударів заряд-жених частинок (вільних електронів) газу з нейтральними молеку-лами.

Інколи, особливо в розріджених газах, можлива поява електропровідності за рахунок іонів, утворених в результаті співударів заряджених частинок з молекулами газу. Така іонізація нази-вається ударною. В слабких електричних полях ударної іонізації немає і відповідно немає самостійної електропровідності.

Рис.1.9. Електропровідність газу 1, рідини 2 і твердого діелектрика 3.

На кривій 1 рис. 1.9. розрізняють: до νн несамостійну іоні- зацію, коли зі збільшенням концентрації заряду ν спостерігається збільшення струму І до його насичення νн. Тут зовнішнє елект-ричне поле змінює величину струму (на лінійній ділянці за законом Ома, на нелінійній – не виконується). Потім виділяється область насичення струму (від νн до νкр), коли явище рекомбінації призводить до збільшення струму, хоча концентрація зарядів зростає (широка ділянка цієї кривої характерна для газів, тобто для матеріалів, у яких мала кількість домішок). Ділянка кривої 1 за межами νкр1 – це самостійний процес іонізації, коли зовнішні фактори (ультрафіолетові промені, рентгенівське випромінювання і світловий тиск) суттєво підвищують електропровідність газу.

Електропровідність рідин пов’язана з будовою їх молекул (крива 2). В неполярних рідинах електропровідність залежить від вмісту дисоційованих домішок, в тому числі і від води. В полярних рідинах електропровідність визначається не тільки домішками, але й дисоціацією молекул власне рідини (крива 2, ділянка від νн до νкр2). Неможливість повного видалення з рідких діелектриків домішок, здатних до дисоціації, ускладнює отримання високоякісних електроізоляційних рідин з малою питомою електропровідністю. Найбільш точною для визначення питомої електропровідності при зміні температури є формула

(1.17)

де γ, α – константи для заданої рідини; t – температура, оС.

Зменшити питому провідність можна шляхом очистки рід-кого діелектрика. При довготривалому пропусканні електричного струму через неполярну рідину спостерігається зменшення елект-ропровідності із-за переносу вільних іонів домішок до електродів. Цей процес носить назву електричної очистки діелектрика. Питома провідність будь-якої рідини залежить від температури. З її збіль-шенням збільшується рухливість іонів із-за зменшення в’язкості рідини, що призводить до збільшення електропровідності.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.