Главная | Обратная связь

ШИРОКІВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ

Першу і другу дільниці Широкого розділяє Поперечна Балка, інші називають її Великою. В балці стоять опори залізничного мосту, що були збудовані у 1902 році з граніту, і їх висота сягає майже 25 метрів. Роботи велись за допомогою традиційного риштування. Воно було з дерев’яних брусів, які кріпилися болтами та скобами. На них і подавали гранітні камені, використовуючи спеціальні качалки та чотириколісні візки. На риштуванні з двох боків „бика” встановлювались коліщата з жолобами, в яких діяли сталеві канати. Звичайно, не обходилось без кінної тяги.

Селяни – бідняки згодом обслуговували вітку, працюючи колійними сторожами, їх називали будушниками. Будка Григорії Івановича Помпика, в якій він прожив все своє життя, ще й досі є біля нашої лікарні. Його добрим словом згадували старожили, як він з сигнальними прапорцями проводжав поїзди. Таких колійних будок в Широкому було чотири.

Пасажирський поїзд складався з шести вагонів зеленого кольору, їх тягнув невеликий паровоз. Потяг зупинявся на 1-й дільниці селища на полустанку, біля перехрестя залізниці з ґрунтовим шляхом. На переїзді стояла будка сторожа і невеликий будиночок квиткової каси. Квитки коштували від 5 до 60 коп. Для порівняння: шахтарі на руднику в той час одержували платні 50 коп. за день. Залізниця проходила не лише через великий міст у Балці, а ще й через три малих містки, стояки яких ще збереглися. В колишньому залізничному насипі збереглися і водовідвідні бетонні труби, а також підземна труба довжиною 400 метрів з виходом у Бакаєць. Вона і зараз служить для відводу дощової води.

Із селища залізниця вела в степ, де знаходилася станція на роз’їзді Свистуновому (Подах). Тут був вокзал і два житлових будинки для залізничників. Навкруги станції і працювали широчани, а на толоці випасали коней, волів, телят. Будинки роз’їзду Свистунового розібрали в 1924 році, цеглу возили в Довгинцево на будівництво залізничного відділка. А Широківську залізницю розібрали у 1917 році в зв’язку з військовими потребами. Залізничний міст, що лежав на „биках” у Широкому, був розібраний пізніше, після революції.

МОГИЛА СІРОМАХИ

Іван Сіромаха – старшина Васюринського куреня – у 1750 році в боях з татарами отримав поранення. У 1760 – 1765 роках оселився на березі р. Інгулець, на території сучасного села Миколаївка. Заснував зимівник, де займався господарством. Після скасування Запорізької Січі, як і більшість старшини, Сіромаха перейшов на російську службу та оженився на фрейліні Катерини ІІ (італійки за походженням). Імператрицею йому було жалувано 10 десятин землі за вірність та відданість, а також в якості приданого за нареченою. То ж спочатку зимівник, а згодом село Сіромашне (Миколаївка) виникло на цих землях. У Сіромахи було два сини та донька, між якими і був поділений спадок. Дочка вийшла заміж за майора Козельського. І саме завдяки йому та Сіромасі почали вивчення дивного червоного каменю.

Івана Сіромаху було поховано неподалік від його садиби у західній частині села. На могилі встановили кам’яний хрест, згодом замінений надгробком з залізним кованим хрестом, який зберігався до 30-х років ХХ ст. Надгробок мав розміри 2х3 м., до 1 м. заввишки, і вінчав цю споруду залізний кований хрест висотою 1,5 м. Далі лежав 2 метровий кам’яний хрест незвичайної краси і чудової обробки. Коли його витягли з ями він тріснув. Глибше натрапили на міцну плиту, настільки міцну, що не могли нічого з нею вдіяти. На тому розкопки і закінчились.

Козацького старшину Івана Сіромаху перепоховано на південній околиці Широкого. Місце над дорогою, що веде до Великої могили з кам’яним хрестом вибрано не випадково. Ця дорога – давній поштовий тракт, що пролягає до козацького села Шестірня, з його козацьким кладовищем.

КУРГАН

Призначення курганів, що розкинулися у степах за широким, найрізноманітніші. Цей курган служив козакам спостережним пунктом. Його історія становить більше двох тисяч років і прив’язують його до часів скіфів, сарматів і періоду розцвіту Черняхівської культури. Місце де він розташований знаходиться на підвищенні, біля кургану стояла хатина, в якій проживали козаки. На цьому кургані, як і на всіх інших, була збудована дерев’яна опора. Якщо ж наступав ворог верхівку цієї опори підпалювали тим самим даючи знати про небезпеку козакам на іншому кургані. Таким чином передавали сигнал аж до Запорізької Січі, де починали готуватися до приходу ворога.