Главная | Обратная связь

Зміст шкільного українознавства та його педагогічні функції

Українознавство, як і будь-який інший навчальний предмет, при належній розробці його змісту та організації вивчення здат­не реалізувати цілий ряд педагогічних функцій, зокрема, освіт­ньої, виховної та розвиткової. Але найістотніші зміни, яких можна очікувати від запровадження цього предмета у навчаль­но-виховний процес школи, передусім, пов'язані з удосконален­ням змісту загальної освіти, що складає одну з найактуальніших проблем сучасної педагогічної науки та шкільної практики.

Зміст шкільної освіти, як правило, розробляють на чоти­рьох рівнях, а саме: а) на рівні теоретичного уявлення про його склад, структуру та педагогічні функції; б) на рівні навчальної програми; в) на рівні шкільного підручника чи навчального по­сібника; г) на рівні навчального (дидактичного) матеріалу.

Кожен народ, національна меншина чи етнографічна група в процесі свого історичного розвитку виробляє, нагромаджує і передає прийдешнім поколінням певні знання про організацію власного життя. У поєднанні з життєво необхідними практич­ними уміннями та навичками ці знання складають соціально-ку­льтурний досвід народу. Він стосується всіх сторін життя етно­су: його походження, розселення, історичної долі, мови, релігії, моралі, пізнавальної та виробничо-трудової діяльності, побуту, звичаїв, традицій, матеріальної і духовної культури тощо.

Передача підростаючим поколінням нагромадженого наро­дом соціально-культурного досвіду є необхідною умовою сус­пільного прогресу. Тому народ, що прагне до прогресу, дбає не тільки про примноження та збагачення здобутого ним соціаль­но-культурного досвіду, але й про його передачу прийдешнім поколінням.

Українознавство - це не тільки система знань про народ, але й діяльність, спрямована на здобуття цих знань, їх збагачен­ня та примноження. Воно найповніше репрезентує соціально-культурний досвід нашого народу. А цей досвід не обмежується знаннями. Він включає й практичну діяльність людей у різних сферах життя. Тому засвоєння учнями українознавства в ціло­му чи окремих його розділів передбачає оволодіння не тільки знаннями (науковими, технічними, технологічними, літератур­ними, мистецькими і т. п.), але й певними практичними умін­нями та навичками, в тому числі творчими. У такому розумінні українознавство є ефективним педагогічним засобом підготов­ки дітей та молоді до творчої праці.

Українознавство може бути використане в ролі педагогіч­ного засобу виховання учнів і розвитку їх творчих здібностей. За сприятливих умов його доцільно вивчати окремим навчаль­ним предметом.

Для ефективного використання українознавства кращі вчи­телі здійснюють його своєрідну «педагогічну обробку» на пред­мет підпорядкування певним навчально-виховним цілям і за­вданням, реалізувати які неможливо або надзвичайно важко за­собами інших навчальних дисциплін. Інакше кажучи, щоб нау­кове українознавство служило педагогічним засобом навчання та виховання школярів, його трансформують («перетворюють») у шкільний навчальний предмет і «наділяють» певними педаго­гічними функціями. Українознавство, адаптоване таким чином до навчально-виховних завдань школи, ми називаємо шкіль­ним або навчальним. За своїм змістом і структурою воно дещо відрізняється від наукового українознавства. Наукове та шкільне українознавство співвідносяться як нау­ка і навчальний предмет.

Інформаційною базою для розробки змісту шкільного укра­їнознавства служить наукове українознавство, а методологіч­ними орієнтирами - педагогічні цілі і завдання школи, склад і структура змісту шкільної освіти в цілому та окремих навчаль­них предметів.

Що ж стосується навчального матеріалу, який є предметом використання на заняттях, то, як зазначалося вище, їх розробка є виключною прерогативою вчителів і вихователів.

Коли йдеться про оновлення змісту шкільної освіти засо­бами українознавства, то в процесі розробки дидактичних ма­теріалів з цього навчального предмету важливо усвідомити, які елементи національної культури, що репрезентуються цими матеріалами, є інваріантними (незмінними) і, значить, єдини­ми для всіх шкіл, і які є варіативними, тобто такими, що мо­жуть змінюватися.

Взагалі структуру шкільного українознавства можна поділити на три взаємопов'язані інформа­ційні блоки, а саме: 1) людина в системі різномасштабних спіль­нот; 2) матеріальна культура; 3) духовна культура (Таблиця 1).

Кожен інформаційний блок будується не тільки за логікою та структурою науки, але й за логікою пізнання людиною самої себе і своїх взаємин з різномасштабними спільнотами. Так, на­приклад, інформаційний блок «Людина в системі різномасштаб­них спільнот» охоплює інформацію про сім'ю, родовід і ро­динні стосунки, про людей найближчого соціального оточення (товаришів, друзів, сусідів), про сільську чи міську громаду, ет­нографічну групу (гуцулів, лемків, бойків, подолян і т.п.), на­цію, державне громадянство, світову цивілізацію. До цього бло­ку входить інформація про український народ, його походжен­ня, генезис, розвиток, історичну долю, вклад у розвиток світо­вої культури, а також про нашу державу, її взаємини з іншими країнами тощо.

Аналогічно будуємо інформаційні блоки «Матеріальна культура народу» і «Духовна культура народу».

Вивчення кожного з них здійснюється в органічному зв'язку з «центральним» інформаційним блоком «Людина в системі різ­номасштабних спільнот».

Користуючись таблицями 1, 2, 3, враховуючи культурні запити дітей та особливості їх вікового розвитку, учитель без труднощів зможе кожен блок наведених моделей наповнити конкретним змістом. При цьому важливо дотримуватись так званого принципу «горизонтальних зв'язків». Його суть поля­гає в тому, що при засвоєнні знань блоку «Людина в системі різ­номасштабних спільнот» розглядаються відповідні блоки двох інших сфер, тобто, «Матеріальна культура народу» та «Духовна культура народу». Покажемо це на такому прикладі.

На цьому ґрунті розглядають також питання про участь ді­тей у збереженні та примноженні природних багатств рідного краю, їх участь у веденні домашнього господарства. Таким чи­ном, за рахунок українознавства зміст шкільної освіти наповню­ється елементами практичного досвіду, яким оволодівають діти.

Сімейні обряди

Зміст шкільного українознавства синтезує в собі здобуті на­родом емпіричні і теоретичні знання, що є продуктом науково-дослідної діяльності людей. Проте немає жодних підстав для їх протиставлення, бо йдеться про знання, одержані різними мето­дами пізнання і зафіксовані в різних засобах їх збереження та передачі. Наука описує навколишній світ з допомогою понять, законів, гіпотез, теорій, а народна мудрість фіксує їх у поговір­ках, приказках, прислів'ях, легендах, піснях, предметах матеріа­льної і духовної культури.

Зміст і структура шкільного українознавства повинні оці­нюватися з двох позицій, а саме: 1) з позиції оволодіння учнями соціально-культурним досвідом, необхідним для організації їх життєдіяльності, 2) з позиції максимального використання цьо­го досвіду. Тому засвоєння здійснюють шляхом пізнання та гро­мадсько-корисної практичної діяльності школярів.

Шкільне українознавство, як і ввесь зміст навчання та вихо­вання в школі, повинно сприяти національно-культурному від­родженню нашої держави. При цьому можна виділити два його аспекти: пізнавальний і прикладний.

Повернення народу культурних цінностей істотно зба­гачує культуру колишніми її здобутками і стає важливим чинником формування та розвитку національної самосвідомос­ті українців, їх гідним внеском у розвиток світової цивілізації.

Відродження національної культури в пізнавальному ас­пекті служитиме також дійовим чинником істотного оновлення змісту шкільної освіти, сприятиме підвищенню якості навчання та виховання учнів.

Прикладний аспект відродження та розвитку національної культури забезпечує оволодіння підростаючими поколіннями тими елементами соціально-культурного досвіду нашого на­роду, які сприятимуть його подальшому прогресу. Цей аспект стосується передусім матеріальної культури народу, його гос­подарсько-економічної та виробничо-трудової діяльності, використання природних багатств тощо.

Відродження національної культури в прикладному плані має на меті не тільки пізнання, а й раціональне викорис­тання спадщини минулого з урахуванням сучасних умов органі­зації матеріального і духовного життя людини, оволодіння дея­кими елементами практичного досвіду наших предків.

Національно-культурне відродження є загальною соціаль­но-педагогічною функцією шкільного українознавства, яке, крім того, служить засобом реалізації численних специфічних педагогічних функцій.

Шкільне українознавство охоплює всі пласти національної культури, включаючи й народну мораль і пов'язані з нею тради­ції (родинні, релігійні та ін.). Це дає змогу з допомогою засобів українознавства наблизити зміст шкільної освіти до життя.

Використання українознавства в школі не обмежується по­силенням зв'язку навчання з життям в одному лише виховному аспекті. Цей навчальний предмет має на меті оволодіння не тіль­ки знаннями про життя народу, а й практичними вміннями та навичками, що репрезентують певні елементи соціально-куль­турного досвіду (самообслуговування, догляд за житлом, вирощування домашніх культур, оволодіння ремеслами, промисла­ми тощо). Отже, й у практично-прикладному аспекті шкільне українознавство служить ефективним педагогічним засобом по­силення зв'язку навчання та виховання з життям.

Шкільне українознавство має невичерпні можливості щодо розширення та поглиблення знань учнів за рахунок здобутків народної медицини, астрономії, метеорології, педагогіки, зем­лезнавства та ін. У цьому також його неоцінне значення.

З використанням українознавства виховні можливості шко­ли значно зросли. Особливо ефективним виявилось викорис­тання народних традицій в організації праці, відпочинку, розваг, свят тощо, які проводяться з участю батьків, дідусів і бабусь учнів. Інакше кажучи, до виховання в школі активно включаєть­ся батьківська громадськість, а використання українознавства максимально сприяє цьому.

Аналізуючи зміст шкільного українознавства, неважко переконатися в тому, що розумне його використання може спри­яти всебічному вихованню дітей: фізичному, розумовому, мо­ральному, трудовому, естетичному, а головне - вихованню гро­мадянина України.

Виходячи з того, що шкільне українознавство повинно мак­симально орієнтуватися на місцеві етнографічні особливості (а вони нерідко відмінні в межах двох сусідніх сіл), його зміст на рівні навчального матеріалу не може бути єдиним для всіх шкіл. Його розробка на цьому рівні є виключною прерогативою вчителів і вихователів, бо тільки вони мають можливість максимально враховувати конкретні умови роботи школи.