Главная | Обратная связь

Форми і методи організації виховання підлітків і старшокласників засобами українознавства

Система роботи, що складається в кожній школі, залежить від традицій, які є в ній, від рівня підготовки вчителів, традицій місцевості і т. п. Але запорукою успіху є велика пошукова ро­бота, залучення до неї ентузіастів, відданих справі виховання дітей.

Результатом такої роботи є створення Малих академій на­родних мистецтв, музеїв, світлиць, проведення свят, викорис­тання матеріалів на уроках і т. п. Головним є те, що учні стають активними учасниками творчої діяльності, співавторами уроків і позакласних заходів, які відкривають перед нами дивовижний своєю красою і духовною наснаженістю світ народного життя, пісень, легенд і почувань наших далеких пращурів і сучасни­ків. Такі заходи збагачують душу і серце високими думами і почуваннями вірності батьківському домові, рідній землі, Бать­ківщині, дають можливість дітям зрозуміти самих себе, без чого не може бути правильного виховання.

Разом з тим є провідні засоби національного виховання школярів: рідна мова, історія народу, народна педагогіка, прак­тика життя.

Глибокі знання рідної мови є запорукою опанування інших мов, в тому числі й близькоспоріднених. Коли інша витісняє рідну в процесі виховання, це відчужує дітей від найсвятішого - всього материнського, батьківського. Відчуженість же (повна або часткова) від рідного слова веде за собою відчуженість від моралі, культури, історії не лише рідного, а й інших народів. Дитина прозріває, стає, власне, людиною насамперед завдяки материнській мові.

Дивитися на мову можна з різних позицій: філософських, психологічних, трактувати її як об'єкт наук природознавчих, розглядати її як засіб спілкування тощо. Але заслуговує на ува­гу і погляд: «Коли брати на увагу суцільність ознак, що творять націю, мова буде одна з найважливіших прикмет самостійності народу. Звідси така велика дбайливість - зберігати мову, а то з упадком мови, мовляв, перестає існувати народ тієї назви, яку мав до того часу, доки мова його ще жила.

Педагогіка українознавства обґрунтовує те положення, що інші мови треба опановувати лише тоді, коли рідна мова, на­родний спосіб мислення пустять у душі дитини глибоке корін­ня. Про це писав у «Великій дидактиці» Я. А. Коменський, цьо­го домагалися К. Д. Ушинський, Г. С. Сковорода, І. Я. Франко, С. Ф. Русова, Г. Г. Ващенко, В. О. Сухомлинський.

Кожна людина повинна любити і шанувати свою рідну мову. Та любов і пошана найкраще виявляється вивченням рід­ної мови і літератури.

У даний час необхідно зробити українську мову мовою на­вчання українських дітей, що сприятиме успішності засвоєння знань з історії, традицій, формуванню гордості за свій народ. Особливу увагу треба звернути на вивчення української мови як державної мови в Україні. Вона має вивчатися у всіх закладах від дитсадка до вузу. Державною мовою повинні володіти всі громадяни України: це забезпечить їм вільний вибір навчаль­ного закладу для здобуття спеціальної освіти, заняття будь-якої державної посади, можливість служби в Збройних Силах Укра­їни.

В школах України нагромаджено певний досвід прилучен­ня учнів до вивчення і пропаганди рідної мови. В них працю­ють численні гуртки любителів мови та літератури, драматич­ні гуртки, організовано поглиблене вивчення літератури, стали традиційними свята рідної мови, предметні олімпіади, прово­дяться уроки українознавства, присвячені рідній мові тощо.

Україна - це своєрідний духовний храм. Тільки треба вміти брати з нього благовійний дух. Народ у безнадії жив завжди на­дією. А вижити допомагала пісня, ця жива схованка людських почуттів, жива душа народу. Пісні, які краяли серце, оживили не одну приспану душу. Цьому сприяє нова програма з літератури у восьмому класі, де багато часу відведено на вивчення народ­ної творчості, зокрема пісень.

Велике виховне значення мають розшуки учнями рідкісних книг, вивчення прислів'їв, приказок, оповідань, казок, створен­ня рукописних збірників.

Повноцінне засвоєння українознавства немислиме без знан­ня історії України. Відповідальне завдання школи, вчителя, батьків - дати дітям знання правдивої історії, відновити історичну пам'ять укра­їнців.

Для формування цілісної історичної сві­домості важливо забезпечити усвідомлення учнями, що вони належать до народу, історія якого сягає у глибоку давнину, ба­гата славними сторінками і видатними представниками, що цей народ волелюбний і дружелюбний, талановитий і працьови­тий. Цьому в повній мірі сприятиме поєднання вивчення істо­рії України з історією краю і історією родини.

У практиці роботи сучасної школи, крім уроків історії, про­водиться відзначення історичних дат, національних і державних свят, вшанування героїв визвольних змагань, пошукова діяль­ність учнів у дослідженні невідомих сторінок історії, зустрічі з учасниками історичних подій, впорядкування могил борців за волю України, створення кутків і музеїв тощо.

У кожному населеному пункті є свої історичні чи легендар­ні місця, пов'язані з реальними подіями глибокої давнини. Про них у народі існує безліч легенд та переказів, казок. У такий спосіб людська пам'ять зберегла для нас численні сліди історії, оповіді про героїчні вчинки наших предків, яким довелося вес­ти тяжку і виснажливу боротьбу проти поневолювачів, відстоювати свою незалежність.

Доцільно залучати учнів до проведення пошукової, дослід­ницької роботи в селі, під час якої розробити карту села і навко­лишніх полів, луків, водоймищ, зібрати оповідання, легенди від старожилів про назви вулиць, урочищ, кутків.

На основі зібраного матеріалу в школі варто створити кра­єзнавчий музей. Матеріали досліджень можуть бути покладені в основу проведення уроків на українознавчі теми.

Уроки українознавства можна проводити і у вигляді екскур­сій в природу, у вигляді зустрічей в мальовничому куточку села, де діти ознайомляться з історичним минулим, поспілкуються з людьми, які знають історію села.

Одним із домашніх завдань, які даються дітям на каніку­ли, можуть бути завдання по збору казок, легенд, вивчення ігор, веснянок тощо. На основі зібраного матеріалу проводяться уро­ки, готуються збірки казок, оповідань.

Важливу роль варто відвести і фольклорній практиці учнів як складової частини українознавства. Для неї треба завчасно розробити завдання, підготувати для учнів пам'ятки, опрацюва­ти відповідну літературу, навчити учнів спілкуватися з людьми, вести записи і т. п.

Велике значення в роботі з українознавства займає вивчен­ня біографії відомих людей, які вийшли з даного населеного пункту, де знаходиться школа, збір матеріалів про них, створен­ня альбомів, кутків і шкільних музеїв.

Втілення українознавства в свідомість й душу наших дітей йде через українську народну педагогіку.

Народна педагогіка - це неписаний, багатотомний усний під­ручник про навчання й виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається в його пам'яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюєть­ся.

Наукова педагогіка знаходить своє відображення у працях вчених, а народна - в рідній мові, фольклорі, в народних звича­ях, традиціях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотвор­чому, музичному, танцювально-хореографічному мистецтвах, у знаннях і досвіді родинного виховання дітей, у сімейно-побуто­вій культурі, народних дитячих іграх і забавах.

Народна педагогіка наймудріша, бо вона створювалася про­тягом віків, шліфувалася, перевірялася досвідом мільйонів лю­дей багатьох поколінь. Педагогічний вплив народної педагогіки на формування особистості важко переоцінити. Діти й підлітки сприймають її легко, природно і просто, навіть не відчуваючи, що їх вихову­ють. Тому народна педагогіка здавна і привертала увагу багатьох діячів культури.

В практиці роботи шкіл помітна зміна ставлення до на­родної педагогіки. В навчально-виховному процесі широко ви­користовуються народні знання про різноманітні сфери життя (про народне землезнавство, зокрема про хліборобство, меди­цину, математику, метеорологію та ін.), в позакласній діяльності відроджуються традиції, звичаї, обряди, ремесла українського народу.

Прилученню учнів до народних ремесел, традицій, фоль­клору сприяє робота малої академії мистецтв (МАМ) - творчої спілки обдарованих дітей. В МАМ працюють факультети вишивки, писанкарства, сопілкарів, лозоплетіння, декоративно-вжиткового мистецтва, конструювання, дизайну, драматичного мистецтва, декламаторів, фольклорний.

В арсеналі народної педагогіки на чільному місці стоїть фо­льклор усна творчість трудового народу. Фольклор - це першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлума­чення явищ природи і людського життя. У думах, піснях і при­казках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високо-поетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях народу, його життєвий досвід, його мудрість і етику.

Як підкреслює академік АПН України М. Г. Стельмахович: в етнопедагогічній системі фольклор виконує особливу функ­цію. Він проголошує виховну програму й одночасно виступає як основний засіб її реалізації.

Засвоєння фольклору сприяє вихованню патріотизму, хоро­брості, чесності, людяності в дітей і молоді. Однією з найбільш поширених форм виховання школярів є створення фольклорно-етнографічних ансамблів. В останні роки їх чисельність в школах значно зросла.

Складовою народної педагогіки є традиції, обряди, звичаї, які пов'язані з народним календарем, Школярі залучаються до підготовки і проведення Нового року, колядок, щедрівок, теат­ралізованих вертепів, обжинків, Івана Купала, Андрея, веснянок та гаївок тощо. Почесне місце серед дат народного календаря займають хліборобські свята, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості й краси людей праці, а також обрядові свята і звичаї. Їх вивчення і проведення показує учням величезне духовне багат­ство народу, його морально-етичні та художньо-естетичні ідеали, вчить поважати працю і людей праці, любити свій народ.

Становлення незалежної держави, формування духовності народу, його громадянської позиції в значній мірі залежить не лише від історичних традицій, але й від того, як ці традиції по­єднуються з реальним життям. Тому організація практичного життя школярів, їх трудової діяльності відіграє значну роль в національному вихованні.

У досвіді шкіл важливе місце займає робота з розвитку учнівського самоврядування, організація позакласної діяль­ності, робота над удосконаленням навчально-методичної бази, впорядкуванням території школи й мікрорайону тощо. Тут важ­ливою є співпраця педагогів, учнів та батьків у вирішенні всіх питань життєдіяльності школи.

Велике виховне значення має організація спільної праці учнів над створенням типового українського озеленення (по­садка калини, рути-м'яти, любистку тощо), толока над впорядкуванням подвір'я школи, праця в майстернях над виготовлен­ням ліжників, килимових виробів, вишиваних рушників, вироб­ництво сувенірів, іграшок, кошиків тощо.

Для правильного виховання треба використовувати всі види праці у всій їх різноманітності, тобто забезпечувати максималь­не зближення розумової і фізичної, оплачуваної і безплатної, складної і простої, навчальної і продуктивної, ручної і механі­зованої праці.

У школі належне місце мають посісти й специфічні методи етнопедагогіки, що їх репрезентують рідна мова, народні зви­чаї, обряди, моральні принципи, символіка, атрибути, пам'ять родоводу.

Форми українознавчої роботи з учнями - уроки україно­знавства, факультативні курси поглибленого вивчення на­родного мистецтва, гуртки, Малі академії народних мистецтв (МАМ), університети українознавства, фольклорно-етнографіч­на діяльність, подорожі по рідному краю, читання книг живої природи, години улюбленої праці, студії народної творчості, дитячі ігри та заба­ви, товариства народних умільців, конкурси, фестивалі, свята рідної мови, вечор­ниці і т. ін. їхній зміст, кількість і різновиди постійно зміню­ються і невпинно зростають завдяки творчому підходу вчителя і вихователя.

Але необхідна умова: форми народознавчої роботи, як і ме­тоди, повинні відповідати змістові основного задуму, відзнача­тися доступністю (враховувати вікові, статеві й індивідуальні особливості дітей), привабливістю, оригінальністю. Крім того, вони мають зважати на культурно-регіональні особливості да­ної місцевості, а не бездумно копіювати чийсь досвід. Особливо ефективними є народознавчі виховні заходи, якщо їх готують самі учні, якщо вони наближені до реального життя, якщо в них беруть участь і дорослі.