Причини і джерела виникнення девіантної поведінки
Негативні соціально-економічні і політичні процеси, які відбуваються у суспільстві, тяжко вразили і школу. Злочинність і правопорушення серед школярів посилюються. Розв’язання соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно-розвиненої, інтелектуальної, духовно багатої, внутрішньо вільної та відповідальної особистості, ускладнюються сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують зламні періоди розвитку суспільства. З точки зору сучасної психології, формування і психічний розвиток особистості проходить в результаті тісної взаємодії трьох компонентів: біологічної, соціальної і поведінкової активності дитини. Тому у загальній ситуації розвитку відхилень і девіації виділяють такі їх види: – соціально-економічні; – соціально-політичні; – психолого-педагогічні; – медико-біологічні [17, с.127]. В.М. Оржеховська виділяє наступні: – погіршення кримінальної обстановки в умовах кризових явищ в економіці; – падіння виробництва; – порушення колишніх виробничих та людських стосунків; – гострий дефіцит і низька якість промислових товарів, продуктів харчування, – дедалі зростаюча активність ділків тіньової економіки, – незаконна спекуляція, шахрайство, бізнес, на підпільних азартних іграх; – освіта перебуває в жебрацькому стані; – майнове розшарування населення.[18] Криміногенність молоді загалом висока в усьому світі. Скажімо, за даними ООН до 30% молоді бере участь у якихось протиправних діях, а 5% скоюють серйозні правопорушення. Однак паралелі з нами проводити тут аж ніяк не можна, тим більше, якось виправдовувати загальними тенденціями суто наше явище. У нашій країні правопорушення мають іншу основу і інакші передумови. Характерною рисою злочинності неповнолітніх є те, що вона в Україні набуває все більш організованого, групового характеру. Майже 40% правопорушень підлітків носить організований, груповий характер. Змінилась соціальна характеристика і структура групувань підлітків-правопорушників. Масовими стають бійки «стіна на стіну» з використанням ножів, ланцюгів, арматури. Груповий характер – це особливість сучасної злочинності неповнолітніх. Доля злочинів, скоєних у групі, складає від 50 до 80%. Правоохоронні органи називають організовану злочинність неповнолітніх непередбаченим феноменом. В свою чергу Пономаренко Г.О. виділяє такі причини молодих злочинців: бажання самоствердитися, довести свою «силу»,»сміливість». Проведене дослідження свідчить, що злочинна поведінка молоді має переважно ситуативний характер, вирізняється нетривалістю й браком спеціальних кримінальних навичок. Разом з тим аналіз 160 кримінальних справ дав змогу виявити певні закономірності [15]. Характерною ознакою протиправних дій сучасних школярів є те, що уже 11-12-річні підлітки об’єднуються у стійкі групи, які поділяють райони, міста на свої сфери впливу кримінальною активністю: крадіжками дефіцитних товарів, мотоциклів, велосипедів, машин, запчастин до них, фарцовкою та іншими правопорушеннями. Також створюється особлива специфічна субкультура окремих частин міста, основні елементи якої складає віра у всесильство «групового братцтва», наростання невиправданої жорстокості і вандалізму. Криміногенні групи виникають, як правило, на базі існуючих неформальних об’єднань, тобто груп молоді, які не мають чітко визначеної мети діяльності. Чим глибша невідповідальність в орієнтації цих груп загально прийнятих нормам співжиття людини, тим вища їхня суспільна небезпечність і більша ймовірність переростання таких груп у злочині [17, с.19]. Неформали агресивного типу наймолодші й найнеосвідченіші. Школа безсила щодо них. Вона намагається позбутися таких учнів, які пізніше ще більше спричиняють ріст насильницької злочинності неповнолітніх. Криміногенні молодіжні угрупування з різним ступенем організованості виявлені у всіх великих обласних центрах країни. Вони створюються за місцем навчання, проживання і носять здебільшого ситуативний характер. Є злочинні «малини», до яких, поряд з дорослим, входять підлітки. Очолюють їх, як правило, молоді криміногенні елементи віком 25-30 років, далі за ієрархією йдуть бойовики 16-19 років, і нарешті, «лушпайки» – З – 15-літні підлітки. Тут їх захищають, дають «цікаву роботу», вчать бути «повноцінними людьми» і підкорятися залізній дисципліні, з якою не може зрівнятися шкільна. Мова йде про несприятливу соціальну ситуацію розвитку особи [22]. На основі особливостей соціальної ситуації розвитку в сучасних умовах вчені виділяють ситуації зі зниженим виховним потенціалом, за яких збільшується вірогідність у поведінці школярів, коли з’являється ризик переходу незначних порушень дисципліни в серйозні правопорушення підлітків. За класифікацією Р. Дрейкурса основними мотивами «поганої поведінки» дитини можуть бути такі: – бажання привертати увагу; – образа; – втеча від невдачі; – бажання дійти до влади. Потрібно уміти задумуватися над причинами тої чи іншої поведінки дитини, вміти визначити ці причини і відповідно формувати свої відносини. Створення соціальної ситуації розвитку дитини розкрив ще Тому суттєвим у визначенні причин правопорушень слід вважати динамічнийзв’язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку школяра, що впливає на соціальну адаптацію. Спочатку цей термін вживався лише в біології і характеризував пристосування функцій організму (і його груп) до умов існування; а у фізіології і медицині він означає процес зниження [4, с.37]. Соціальна адаптація – це процес активного пристосування індивіда (групи індивідів) до соціального середовища, який проявляється у забезпеченні умов, що сприяють реалізації потреб, інтересів, життєвої мети цього індивіду (чи групи). Соціальна адаптація до умов і характеру праці (навчання), а також до характеру міжособистісних стосунків, екологічного і культурного середовища, умов проведення дозвілля, побуту. Соцільна адаптація передбачає як пристосування індивіда до умов життєдіяльності (пасивна адаптація), так і активну цілеспрямовану їх зміну. Ціннісні орієнтації визначають також вимоги індивіда до характеру і умов праці, побуту, дозвілля, характеру міжособистісного спілкування. Процес соціальної адаптації тісно пов’язаний з процесом соціалізації індивіда, інтериорізації (внутрішні переконання) суспільних, групових норм. Соціалізація означає суспільних процес поєднання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого людина перетворюється у члена сучасного йому суспільства. Несоціалізованих людей нема. Асоцільна поведінка – результат упущень в ході соціалізації. Соціалізація по суті є самореалізацією індивіда в процесі його активно-трудової діяльності. Тому соціалізація здійснюється набагато успішніше при активній участі індивіда у творчій суспільній діяльності [5]. А термін «ресоціалізація» вживається до ти, хто відбув міру покарання і має «знову» адптуватися в умовах життя. Соціалізація триває усе життя людини, проходячи ряд етапів у різних соціальних структурах (сім’я, дитячий садок, школа, виробництво, загалом люди, суспільство в цілому). Складний і багатогранний процес соціалізації вивчається різними науками. Ми беремо лише психолого-педагогічний і соціальний аспекти. У даному випадку мова йде про соціальну адаптацію школярів, тобто таке пристосування їх до соціального досвіду, що спричиняє їх подальші протиправні вчинки. Доктор педагогічних наук, професор академії наук – поява прогалин і спотворень у морально – вольовій сфері особистості, перетворення їх; – відносно стійкі погляди і звички; – формування мотивацій поведінки, яка включає антисуспільні цілі; – праворушення, систематичне праворушення, злочин [16]. Необхідно відмітити, що девіантна поведінка спорстерігається у підлітків частіше, ніж у інших вікових групах. Одна з причин, за В.М. Оржеховською – соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму, який формується. Проявляються вони у прагненні випробувати нові відчуття, у допитливості, цікавості, недостатній здатності прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, у підвищеному бажанні незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до нього суспільство, щодо виконання ним певних соціальних функцій, сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати. Подібний сплав біологічний і соціальних факторів, мотивацій – утруднює соціальну адаптацію дітей та підлітків. Можна чітко простежити етапи дезадаптації на шляху до створення антигромадського вчинку: 1. Формування особистості з антигромадською орієнтацією; 2. Мотивація злочину; 3. Прийняття рішень про скоєння конкретного злочину; 4. Реалізація цього рішення, включаючи скоєння злочину і його наслідки. Кожен з цих етапів характеризується різним рівнем взаємодії особистості з середовищем, дуже впливає на установки і ціннісні орієнтації особистості. У момент скоєння злочину суб’єкт знаходиться в несприятливій життєвій ситуації формування його особистості, включаючи самовиховання, складається з протиріч. У загальній структурі соціальної дезаптації, несприятливої ситуації розвитку чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх. Це соціально-економічні, психолого-педагогічні і медико-біологічні. Усі вони мають чітку тенденцію до загострення і поглиблення в сучасний період. Розглянемо блоки, які позначені як «як умови життя і виховання», «конкретні ситуації», «умови, що спричиняють скоєнню злочинів». Вони пов’язані з соціальними факторами, які впливають на процес становлення особистості. Серед цих факторів виділяють малі соціальні групи (сім’я, група однолітків), школу, а в більш широкому розумінні – супільство в цілому. Розглядаючи блок, визначений як «умови життя і виховання» у сім’ї, ми зазначимо, що стратегія сімейного виховання заходить в «глухий кут», і це є однією з актуальних причин росту злочинності серед неповнолітніх. Коли діти дорослішають відношення з батьками змінюються, причому в підлітковому віці зміни відбуваються дуже інтенсивно і стають дуже значними [17, с.177]. На дитячі правопорушення впливають розірвані шлюби і, взагалі, неблагополучні сім’ї. Також одна з причин розвитку жорстокості у підлітків – відсутність у сім’ї зразка чоловічої поведінки. За даними психологів у хлопчиків з високою самооцінкою батьки дбайливі, користуються довірою і є для своїх дітей авторитетом. Яскраво виражені і три основні форми криміногенного впливу сім’ї на духовний світ і поведінку неповнолітніх: активне залучення неповнолітніх до пияцтва, вживання наркогенних речовин, бійки, сварки, розбещенність у сім’ї, скоєння злочинів; виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття обділеності. Нерідко підлітки скоюють правопорушення під безпосереднім впливом чи за участю батьків, родичів. У 10% підлітків, які відбували покарання у ВТК, були засуджені родичі: батьки, брати, сестри [18, с.49]. Серед типових помилок сімейного виховання є: 1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками. 2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок. 3. Організація життя в сім’ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок. 4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини. 5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка [20]. Підсумувавши все вище сказане, можна відмітити, що основними чинниками сімейного виховання, які сприяють формуванню девіантної поведінки дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і неконкретний педагогічний вплив, емоційна відчуженість дитини та жорстоке ставлення до неї. Відповідно до цього, можна виділити 4 типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню девіантної поведінки: 1. Кримінальні і аморальні сім’ї (в яких батьки схильні до кримінальної і аморальної поведінки); 2. Конфліктні сім’ї (в яких постійні конфлікти між подружжям); 3. Сім’ї з недостатніми виховними ресурсами (багатодітні, неповні сім’ї тощо); 4. Педагогічно некомпетентні сім’ї (сім’ї, де батьки займають неправильну педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання). Отже, сім’я повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати грунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Справжньою трагедією стає втеча підлітків з дому. Втечі з дому – це прояв агресії, своєрідний протест. Агресивна поведінка найбільш характерна для підлітків 11-13 років, тут найбільш висока конфліктність з оточуючим світом. Турбує тенденція до збільшення кількості безвісти пропалих підлітків 16-17 річного віку, тобто вони, вірогідно стали жертвами злочинів. «Дитяча безпритульність – сумна реалія наших днів. Сьогоднішні волоцюжки відрізняються від тих, що з’явилися після громадянської та Великої Вітчизняної війн. А що ж зараз? Безліч дітей не витримують так званих батьків: алкоголіків, наркоманів, садистів. Не витримують і суворого ладу в інтернатах, де над ними часто знущаються. Вони тікають з дому і подорожують Україною, часто попадають і за кордон. І тому очі у тих дітей зовсім уже недитячі. Вони багато вже чого бачили. Вулиця стає їх рідною домівкою і доводиться вчитися жити за її правилами. Як правило усі вони п’ють, уміють красти, токсикоманять, курять» [4]. В Києві зареєстровано 12 тис. безпритульних, а насправді їх набагато більше. Діти ці живуть на горищах, підвалах. Просячи милостиню і крадіжками, заробляють на прожиття. Вони ніколи не ходили до школи: не вміють читати, писати. Такі діти нікому не потрібні, вони залишаються поза увагою школи, сім’ї, суспільства. І серед причин втечі з дому, зі школи вчені виділяють наступні: несприятливі взаємостосунки з оточуючим світом; взаємостосунки в сім’ї; безперспективність навчання; залежність від друзів з різних агресивних мотивацій; бажання змінити середовище, подорожувати через нудьгу, пошуки романтичного життя; самотність, прагнення знайти вірних і надійних друзів; прагнення позбутися зовнішнього тиску; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин; проституція та ін. Не меншої уваги заслуговує і блок психолого-педагогічних факторів. Серед упущень у навчально-виховній діяльності школи найчастіше є такі: – незнання педагогами індивідуально-психологічних особливостей важковиховуваних учнів і неврахування їх в організації навчально-виховної роботи; – недостатні знання причин виникнення важковиховуваності, а тому і недоцільний вибір засобів виховного впливу; – відсутність системності в роботі школи з девіантними підлітками, а також єдності дій з сім’єю; – формалізм, адміністрування в роботі школи, бездіяльність органів самоврядування, несамостійне вирішення питань шкільного життя самими школярами; – недоліки в організації діяльності учнівського колективу в роботі з важковиховуваними; – вади в організації навчально-виховної роботи школи в навчальний і позанавчальний час; – недостатня увага до розвитку духовності учнів, виховання таких морально-етичних якостей, як доброта, чуйність, милосердя, взаємодопомога, товаристськість; – незнання умов сімейного виховання, недеференційований підхід у роботі з батьками учнів асоціальної поведінки, недоліки у педагогічній пропаганді серед цих батьків; – недостатнє залучення до роботи з цією категорією дітей і батьків трудових колективів, громадськості; – одноманітність, однобічність виховних впливів, невміння враховувати інтереси і потреби учнів у процесі виховної роботи, організувати спілкування в класних колективах між однолітками, невміння спілкуватись з самими учнями та їх батьками; – негативне ставлення педагогів до учнів з низькою успішністю і поганою поведінкою, прояв недовіри до учнів. Слід відмітити, що у підлітків, як правило, досить складні стосунки з класним колективом. Як правило, у шкільній практиці вихід із складних конфліктних ситуації адміністрація вбачає у дворічності, відрахуванні «важких» учнів зі школи, а також неформальних лідерів. Конфлікт, який не вирішується конструктивно, переходить у потайний стан з непердбаченими наслідками прояву [4, с.12]. Змінилася останнім часом і структура дозвілля учнівської молоді і ще років 5-7 тому головне місце займала громадська робота, то на сьогодні вона знаходиться на останньому місці, створений вакуум заповняється захопленням аудіовізуальнииими засобами масової інформації, дискотеками тощо. Крім цього, зараз у молоді впав інтерес до книги. Вони захоплються порнографією, нецензурними передачами, фільмами тощо. Також на сьогодні зменшується кількість або взагалі закриваються гуртки, секції, спортивні школи і т. д. Адже діти могли б проводити у них більшу частину свого часу, при цьому духовно збагачуючись і задовольняти свої потреби. Отже, в розглянутих основних причинах правопорушень неповнолітніх, їх соціальної дезаптації, антисоціальну спрямованість особистості породжують: – майнове розшарування суспільства; – відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх алкоголіків, наркоманів; – зростаюча активність ділків тіньової економіки, бізнес через нелегальні азартні ігри; – соціальна незахищеність підлітків, які нерідко стають причиною зривів і конфлікту у сфері навчання і праці; – вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан; – дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання; – відсутність позашкільної зайнятості неповнолітніх; – наростання альтернативних, неформальних рухів серед підлітків, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих. Розділ II ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|