Здавалка
Главная | Обратная связь

Причини і джерела виникнення девіантної поведінки



 

Негативні соціально-економічні і політичні процеси, які відбуваються у суспільстві, тяжко вразили і школу. Злочинність і правопорушення серед школярів посилюються. Розв’язання соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно-розвиненої, інтелектуальної, духовно багатої, внутрішньо вільної та відповідальної особистості, ускладнюються сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують зламні періоди розвитку суспільства. З точки зору сучасної психології, формування і психічний розвиток особистості проходить в результаті тісної взаємодії трьох компонентів: біологічної, соціальної і поведінкової активності дитини. Тому у загальній ситуації розвитку відхилень і девіації виділяють такі їх види:

– соціально-економічні;

– соціально-політичні;

– психолого-педагогічні;

– медико-біологічні [17, с.127].

В.М. Оржеховська виділяє наступні:

– погіршення кримінальної обстановки в умовах кризових явищ в економіці;

– падіння виробництва;

– порушення колишніх виробничих та людських стосунків;

– гострий дефіцит і низька якість промислових товарів, продуктів харчування,

– дедалі зростаюча активність ділків тіньової економіки,

– незаконна спекуляція, шахрайство, бізнес, на підпільних азартних іграх;

– освіта перебуває в жебрацькому стані;

– майнове розшарування населення.[18]

Криміногенність молоді загалом висока в усьому світі. Скажімо, за даними ООН до 30% молоді бере участь у якихось протиправних діях, а 5% скоюють серйозні правопорушення. Однак паралелі з нами проводити тут аж ніяк не можна, тим більше, якось виправдовувати загальними тенденціями суто наше явище. У нашій країні правопорушення мають іншу основу і інакші передумови.

Характерною рисою злочинності неповнолітніх є те, що вона в Україні набуває все більш організованого, групового характеру.

Майже 40% правопорушень підлітків носить організований, груповий характер. Змінилась соціальна характеристика і структура групувань підлітків-правопорушників. Масовими стають бійки «стіна на стіну» з використанням ножів, ланцюгів, арматури. Груповий характер – це особливість сучасної злочинності неповнолітніх. Доля злочинів, скоєних у групі, складає від 50 до 80%. Правоохоронні органи називають організовану злочинність неповнолітніх непередбаченим феноменом.

В свою чергу Пономаренко Г.О. виділяє такі причини молодих злочинців: бажання самоствердитися, довести свою «силу»,»сміливість». Проведене дослідження свідчить, що злочинна поведінка молоді має переважно ситуативний характер, вирізняється нетривалістю й браком спеціальних кримінальних навичок. Разом з тим аналіз 160 кримінальних справ дав змогу виявити певні закономірності [15]. Характерною ознакою протиправних дій сучасних школярів є те, що уже 11-12-річні підлітки об’єднуються у стійкі групи, які поділяють райони, міста на свої сфери впливу кримінальною активністю: крадіжками дефіцитних товарів, мотоциклів, велосипедів, машин, запчастин до них, фарцовкою та іншими правопорушеннями. Також створюється особлива специфічна субкультура окремих частин міста, основні елементи якої складає віра у всесильство «групового братцтва», наростання невиправданої жорстокості і вандалізму. Криміногенні групи виникають, як правило, на базі існуючих неформальних об’єднань, тобто груп молоді, які не мають чітко визначеної мети діяльності. Чим глибша невідповідальність в орієнтації цих груп загально прийнятих нормам співжиття людини, тим вища їхня суспільна небезпечність і більша ймовірність переростання таких груп у злочині [17, с.19]. Неформали агресивного типу наймолодші й найнеосвідченіші. Школа безсила щодо них. Вона намагається позбутися таких учнів, які пізніше ще більше спричиняють ріст насильницької злочинності неповнолітніх.

Криміногенні молодіжні угрупування з різним ступенем організованості виявлені у всіх великих обласних центрах країни. Вони створюються за місцем навчання, проживання і носять здебільшого ситуативний характер. Є злочинні «малини», до яких, поряд з дорослим, входять підлітки. Очолюють їх, як правило, молоді криміногенні елементи віком 25-30 років, далі за ієрархією йдуть бойовики 16-19 років, і нарешті, «лушпайки» – З – 15-літні підлітки. Тут їх захищають, дають «цікаву роботу», вчать бути «повноцінними людьми» і підкорятися залізній дисципліні, з якою не може зрівнятися шкільна. Мова йде про несприятливу соціальну ситуацію розвитку особи [22].

На основі особливостей соціальної ситуації розвитку в сучасних умовах вчені виділяють ситуації зі зниженим виховним потенціалом, за яких збільшується вірогідність у поведінці школярів, коли з’являється ризик переходу незначних порушень дисципліни в серйозні правопорушення підлітків.

За класифікацією Р. Дрейкурса основними мотивами «поганої поведінки» дитини можуть бути такі:

– бажання привертати увагу;

– образа;

– втеча від невдачі;

– бажання дійти до влади.

Потрібно уміти задумуватися над причинами тої чи іншої поведінки дитини, вміти визначити ці причини і відповідно формувати свої відносини.

Створення соціальної ситуації розвитку дитини розкрив ще
Л.С. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються зовсім своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині і неповторні відносини, стосунки між дитиною і оточуючою дійсністю, перш за все соціальною. Це відношення ми називаємо соціальною ситуацією розвитку в даному віці. Соціальна ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що проходять у розвитку протягом даного періоду [3, с.17].

Тому суттєвим у визначенні причин правопорушень слід вважати динамічнийзв’язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку школяра, що впливає на соціальну адаптацію. Спочатку цей термін вживався лише в біології і характеризував пристосування функцій організму (і його груп) до умов існування; а у фізіології і медицині він означає процес зниження [4, с.37].

Соціальна адаптація – це процес активного пристосування індивіда (групи індивідів) до соціального середовища, який проявляється у забезпеченні умов, що сприяють реалізації потреб, інтересів, життєвої мети цього індивіду (чи групи). Соціальна адаптація до умов і характеру праці (навчання), а також до характеру міжособистісних стосунків, екологічного і культурного середовища, умов проведення дозвілля, побуту. Соцільна адаптація передбачає як пристосування індивіда до умов життєдіяльності (пасивна адаптація), так і активну цілеспрямовану їх зміну. Ціннісні орієнтації визначають також вимоги індивіда до характеру і умов праці, побуту, дозвілля, характеру міжособистісного спілкування. Процес соціальної адаптації тісно пов’язаний з процесом соціалізації індивіда, інтериорізації (внутрішні переконання) суспільних, групових норм.

Соціалізація означає суспільних процес поєднання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого людина перетворюється у члена сучасного йому суспільства.

Несоціалізованих людей нема. Асоцільна поведінка – результат упущень в ході соціалізації. Соціалізація по суті є самореалізацією індивіда в процесі його активно-трудової діяльності. Тому соціалізація здійснюється набагато успішніше при активній участі індивіда у творчій суспільній діяльності [5]. А термін «ресоціалізація» вживається до ти, хто відбув міру покарання і має «знову» адптуватися в умовах життя.

Соціалізація триває усе життя людини, проходячи ряд етапів у різних соціальних структурах (сім’я, дитячий садок, школа, виробництво, загалом люди, суспільство в цілому). Складний і багатогранний процес соціалізації вивчається різними науками. Ми беремо лише психолого-педагогічний і соціальний аспекти.

У даному випадку мова йде про соціальну адаптацію школярів, тобто таке пристосування їх до соціального досвіду, що спричиняє їх подальші протиправні вчинки. Доктор педагогічних наук, професор академії наук
М.М. Фіцула у своїх працях розробляє деформацію особистості, яка проходить такі етапи:

– поява прогалин і спотворень у морально – вольовій сфері особистості, перетворення їх;

– відносно стійкі погляди і звички;

– формування мотивацій поведінки, яка включає антисуспільні цілі;

– праворушення, систематичне праворушення, злочин [16].

Необхідно відмітити, що девіантна поведінка спорстерігається у підлітків частіше, ніж у інших вікових групах. Одна з причин, за В.М. Оржеховською – соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму, який формується. Проявляються вони у прагненні випробувати нові відчуття, у допитливості, цікавості, недостатній здатності прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, у підвищеному бажанні незалежності.

Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до нього суспільство, щодо виконання ним певних соціальних функцій, сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати.

Подібний сплав біологічний і соціальних факторів, мотивацій – утруднює соціальну адаптацію дітей та підлітків.

Можна чітко простежити етапи дезадаптації на шляху до створення антигромадського вчинку:

1. Формування особистості з антигромадською орієнтацією;

2. Мотивація злочину;

3. Прийняття рішень про скоєння конкретного злочину;

4. Реалізація цього рішення, включаючи скоєння злочину і його наслідки.

Кожен з цих етапів характеризується різним рівнем взаємодії особистості з середовищем, дуже впливає на установки і ціннісні орієнтації особистості.

У момент скоєння злочину суб’єкт знаходиться в несприятливій життєвій ситуації формування його особистості, включаючи самовиховання, складається з протиріч. У загальній структурі соціальної дезаптації, несприятливої ситуації розвитку чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх. Це соціально-економічні, психолого-педагогічні і медико-біологічні. Усі вони мають чітку тенденцію до загострення і поглиблення в сучасний період.

Розглянемо блоки, які позначені як «як умови життя і виховання», «конкретні ситуації», «умови, що спричиняють скоєнню злочинів». Вони пов’язані з соціальними факторами, які впливають на процес становлення особистості. Серед цих факторів виділяють малі соціальні групи (сім’я, група однолітків), школу, а в більш широкому розумінні – супільство в цілому.

Розглядаючи блок, визначений як «умови життя і виховання» у сім’ї, ми зазначимо, що стратегія сімейного виховання заходить в «глухий кут», і це є однією з актуальних причин росту злочинності серед неповнолітніх. Коли діти дорослішають відношення з батьками змінюються, причому в підлітковому віці зміни відбуваються дуже інтенсивно і стають дуже значними [17, с.177].

На дитячі правопорушення впливають розірвані шлюби і, взагалі, неблагополучні сім’ї. Також одна з причин розвитку жорстокості у підлітків – відсутність у сім’ї зразка чоловічої поведінки. За даними психологів у хлопчиків з високою самооцінкою батьки дбайливі, користуються довірою і є для своїх дітей авторитетом.

Яскраво виражені і три основні форми криміногенного впливу сім’ї на духовний світ і поведінку неповнолітніх: активне залучення неповнолітніх до пияцтва, вживання наркогенних речовин, бійки, сварки, розбещенність у сім’ї, скоєння злочинів; виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття обділеності. Нерідко підлітки скоюють правопорушення під безпосереднім впливом чи за участю батьків, родичів. У 10% підлітків, які відбували покарання у ВТК, були засуджені родичі: батьки, брати, сестри [18, с.49].

Серед типових помилок сімейного виховання є:

1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.

2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.

3. Організація життя в сім’ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.

4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.

5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка [20].

Підсумувавши все вище сказане, можна відмітити, що основними чинниками сімейного виховання, які сприяють формуванню девіантної поведінки дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і неконкретний педагогічний вплив, емоційна відчуженість дитини та жорстоке ставлення до неї.

Відповідно до цього, можна виділити 4 типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню девіантної поведінки:

1. Кримінальні і аморальні сім’ї (в яких батьки схильні до кримінальної і аморальної поведінки);

2. Конфліктні сім’ї (в яких постійні конфлікти між подружжям);

3. Сім’ї з недостатніми виховними ресурсами (багатодітні, неповні сім’ї тощо);

4. Педагогічно некомпетентні сім’ї (сім’ї, де батьки займають неправильну педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання). Отже, сім’я повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати грунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда.

Справжньою трагедією стає втеча підлітків з дому. Втечі з дому – це прояв агресії, своєрідний протест. Агресивна поведінка найбільш характерна для підлітків 11-13 років, тут найбільш висока конфліктність з оточуючим світом. Турбує тенденція до збільшення кількості безвісти пропалих підлітків 16-17 річного віку, тобто вони, вірогідно стали жертвами злочинів.

«Дитяча безпритульність – сумна реалія наших днів. Сьогоднішні волоцюжки відрізняються від тих, що з’явилися після громадянської та Великої Вітчизняної війн. А що ж зараз?

Безліч дітей не витримують так званих батьків: алкоголіків, наркоманів, садистів. Не витримують і суворого ладу в інтернатах, де над ними часто знущаються. Вони тікають з дому і подорожують Україною, часто попадають і за кордон. І тому очі у тих дітей зовсім уже недитячі.

Вони багато вже чого бачили. Вулиця стає їх рідною домівкою і доводиться вчитися жити за її правилами. Як правило усі вони п’ють, уміють красти, токсикоманять, курять» [4]. В Києві зареєстровано 12 тис. безпритульних, а насправді їх набагато більше.

Діти ці живуть на горищах, підвалах. Просячи милостиню і крадіжками, заробляють на прожиття. Вони ніколи не ходили до школи: не вміють читати, писати. Такі діти нікому не потрібні, вони залишаються поза увагою школи, сім’ї, суспільства.

І серед причин втечі з дому, зі школи вчені виділяють наступні: несприятливі взаємостосунки з оточуючим світом; взаємостосунки в сім’ї; безперспективність навчання; залежність від друзів з різних агресивних мотивацій; бажання змінити середовище, подорожувати через нудьгу, пошуки романтичного життя; самотність, прагнення знайти вірних і надійних друзів; прагнення позбутися зовнішнього тиску; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин; проституція та ін.

Не меншої уваги заслуговує і блок психолого-педагогічних факторів. Серед упущень у навчально-виховній діяльності школи найчастіше є такі:

– незнання педагогами індивідуально-психологічних особливостей важковиховуваних учнів і неврахування їх в організації навчально-виховної роботи;

– недостатні знання причин виникнення важковиховуваності, а тому і недоцільний вибір засобів виховного впливу;

– відсутність системності в роботі школи з девіантними підлітками, а також єдності дій з сім’єю;

– формалізм, адміністрування в роботі школи, бездіяльність органів самоврядування, несамостійне вирішення питань шкільного життя самими школярами;

– недоліки в організації діяльності учнівського колективу в роботі з важковиховуваними;

– вади в організації навчально-виховної роботи школи в навчальний і позанавчальний час;

– недостатня увага до розвитку духовності учнів, виховання таких морально-етичних якостей, як доброта, чуйність, милосердя, взаємодопомога, товаристськість;

– незнання умов сімейного виховання, недеференційований підхід у роботі з батьками учнів асоціальної поведінки, недоліки у педагогічній пропаганді серед цих батьків;

– недостатнє залучення до роботи з цією категорією дітей і батьків трудових колективів, громадськості;

– одноманітність, однобічність виховних впливів, невміння враховувати інтереси і потреби учнів у процесі виховної роботи, організувати спілкування в класних колективах між однолітками, невміння спілкуватись з самими учнями та їх батьками;

– негативне ставлення педагогів до учнів з низькою успішністю і поганою поведінкою, прояв недовіри до учнів.

Слід відмітити, що у підлітків, як правило, досить складні стосунки з класним колективом.

Як правило, у шкільній практиці вихід із складних конфліктних ситуації адміністрація вбачає у дворічності, відрахуванні «важких» учнів зі школи, а також неформальних лідерів.

Конфлікт, який не вирішується конструктивно, переходить у потайний стан з непердбаченими наслідками прояву [4, с.12].

Змінилася останнім часом і структура дозвілля учнівської молоді і ще років 5-7 тому головне місце займала громадська робота, то на сьогодні вона знаходиться на останньому місці, створений вакуум заповняється захопленням аудіовізуальнииими засобами масової інформації, дискотеками тощо. Крім цього, зараз у молоді впав інтерес до книги. Вони захоплються порнографією, нецензурними передачами, фільмами тощо.

Також на сьогодні зменшується кількість або взагалі закриваються гуртки, секції, спортивні школи і т. д. Адже діти могли б проводити у них більшу частину свого часу, при цьому духовно збагачуючись і задовольняти свої потреби.

Отже, в розглянутих основних причинах правопорушень неповнолітніх, їх соціальної дезаптації, антисоціальну спрямованість особистості породжують:

– майнове розшарування суспільства;

– відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх алкоголіків, наркоманів;

– зростаюча активність ділків тіньової економіки, бізнес через нелегальні азартні ігри;

– соціальна незахищеність підлітків, які нерідко стають причиною зривів і конфлікту у сфері навчання і праці;

– вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан;

– дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання;

– відсутність позашкільної зайнятості неповнолітніх;

– наростання альтернативних, неформальних рухів серед підлітків, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих.


Розділ II







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.