Главная | Обратная связь

Сутність профілактики відхилень у поведінці молоді

В загальному плані педагогічна профілактика правопорушень школярів розглядається як попередження і подолання відхилень у поведінці учнів.

Профілактичну роботу слід будувати на базі вивчення причин відхилень у поведінці, планування профілактичної роботи на основі педагогічної діагнос­тики і прогнозування; з урахуванням специфіки школи, рівня розвитку колективу; необхідності залучення важковиховуваних школярів у систему діяльності, зокрема, суспільне корисної продуктивної праці. Участь громадських організацій самоврядування в профілактиці педагогічної занедбаності школярів, використання індивідуального підходу в профілактиці правопорушень школярів; необхідності координації взаємодії школи, сім’ї та громадськості у попередженні і подоланні відхилень у поведінці школярів.

Педагогічна профілактика може розглядатись як самостійний вид педагогічної діяльності зі своєю метою, мотивами, умовами інтерпретації методів виховання. Мета розглядається нами у трьох площинах соціальній, психологічній і педагогічній. Мета є теоретико-методологічною основою визначення критеріїв ефективності процесу виховання, оскільки вона завжди – пов’язана з необхідністю прогнозування очікуваних результатів. З цієї точки зору поняття мети педагогічної профілактики може втілюватись у взірець, який пропонується педагогічне занедбаному школяреві; виступати як мета виховної діяльності, процесу виховання.

Педагогічна профілактика як компонент системи виховної роботи школи, актуалізує мету виховання – забезпечення набуття учнями особистого досвіду реалізації прав і виконання обов’язків у моральних і правових взаємостосунках; попередження ситуацій їх соціальної дезадаптації.

Психологічний аспект профілактичних дій педагога полягає у встановленні довірливих стосунків з важковиховуваними дітьми, реалізація соціально-значимої мети – в охороні прав дитини, що складає основу для гуманістичних умов виховання.

Мета виховання розкриває програму вироблення ціннісних орієнтацій на основі подолання соціальної дезадаптації, в якій формувалося ставлення вихованця до соціальної дійсності.

На основі кількісно-якісного аналізу проявів ставлення особистості до свого соціального місця в житті встановлено, що виховання соціальної відповідальності із її складовими – соціальною і трудовою активністю, гуманністю, культурою поведінки, самооцінкою, здоровим способом життя, може бути покладено в основу цільової програми профілактики правопорушень школярів [17, с.179].

Отже, розкриваючи виховний зміст педагогічної профілактики правопорушень важковиховуваних підлітків необхідно відзначити, що критерії досягнення окремої мети – виховання якостей особистості є реалізацією загальної мети виховання особистості і, як кінцевої мети – формування соціальної відповідальності особистості.

Всебічний аналіз мети профілактики правопорушень в плані ії педагогічної конкретизації показує, що профілактика соціальна за змістом. Це пояснюється тим, що педагогічна профілактика правопорушень вимагає включення вихованців в діяльно-опосередковані міжособистісні стосунки відповідальної залежності з іншими дітьми, педагогами, батьками, з метою формування внутрішніх механізмів саморегуляції поведінки; особистого вибору поведінки в ситуації ризику на основі морально-правових норм. Мета профілактичної діяльності спрямована на вивчення педагогічної профілактики як виду педагогічної діяльності, спрямованої на організацію діяльності підлітків, що визначає подолання дисгармонії у формуванні активної соціальної позиції особистості. Дослідження педагогічної діяльності з попередження правопорушень школярів в теорії і практиці дало можливість виділити рівні – організаційно-структурний і психолого-педагогічний. На психолого-педагогічному рівні в різноманітних формах діяльності педагогічних колективів профілактична робота виявляється в роботі психолого-педагогічних семінарів, консиліумів – вчителів, класних керівників, працівників позашкільних установ; шкільних соціологічних служб, рад профілактики з подолання відхилень у поведінці учнів; в діяльності батьківських семінарів; в роботі різноманітних трудових об’єднань школярів, особливо на госпрозрахунковій основі. На організаційно-структурному рівні розробляються нормативні акти і методичні матеріали про взаємодію школи, органів і служб у справах неповнолітніх, батьків, державних і громадських організацій. Робота будується у комплексі взаємозв’язку вчителі-діти-батьки-соціальне середовище.

Якщо уявити систему профілактичної роботи школи крупними блоками, то передусім відмічаємо, ранню профілактику, яка охоплює наступність і взаємозв’язок в системі «Дитячий садок – початкова школа». Далі виникає одне з провідних завдань профілактики стосовно 5-8 класів і це робота інтелектуально-пізнавального розвитку учнів (у цей час катастрофічнj падає інтерес дознань). І, нарешті, третій блок – це взаємодія вчителів, батьків, учнів як суб’єктів профілактики на основі розвитку різних форм самоврядуван­ня, допомоги і захисту дитини тощо.

Власне запропонована система, як уже згадувалось, дає значний виховний ефект, розвіює твердження багатьох вчителів про безперспективність профілактичної роботи в сучасних умовах. Перший блок – це рання профілактика. Ми її ставимо на перше місце. Тому, що як ми вже відзначили, спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втрата інтересу до навчання. Нерідко в її основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як результат, уже в 3-му класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий – не любить школу, кожен п’ятнадцятий – її ненавидить. У системі профілактичної роботи рання профілактика має особливе значення. Термін «рання профілактика» використовується як у широкому розумінні, так і у вузькому. У широкому розумінні – це правильне виховання дитини, яке повинно починатися з раннього дитинства. Це перша і необхідна умова попередження асоціальної поведінки. У вузькому значенні рання профілактика – це система спеціальних заходів, спрямованих на подолання перших, нерідко ще мало помітних тих чи інших відхилень у системі суб’єктивних ставлень і поведінки особистості, які можуть проявлятися і в дітей молодшого віку (дошкільного і шкільного), та на будь-якому етапі розвитку дитини.

Немає сумніву в тому, що рання профілактика буде дійсно ранньою, якщо вона починається не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини, чи вже скоєних серйозних проступків (що найчастіше спостерігається у підлітковому – 11-16-літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негативних симптомів у стосунках і поведінці дитини та їх якнайшвидшій ліквідації.

Уже при вступі до першого класу виділяються від 2 до 7 учнів, від яких у подальшому дістається багато клопоту вчителю. Ці діти здебільшого неуважні на уроках, вперті, невитримані, капризні, іноді замкнуті і злі, недружелюбні і злі, або ж, навпаки, розв’язані, балакучі, неслухняні. Деякі вчителі і батьки схильні пояснювати ці явища як прояв специфічних особливостей віку (особливо 6-річних) незавершеністю розвитку нервової системи, переважан­ням процесу збудження над процесом гальмування, недостатнім функціонуванням другої сигнальної системи, нездатністю включатись в роботу, думати та ін. Не виключаючи таких варіантів, все ж після довгих спостережень дійшли висновку, що серед першокласників 2-3% таких, відхилення в поведінці яких зумовлені різноманітними психоневрологічними захворюваннями з затримкою розумового розвитку. Батьки таких дітей, не усвідомлюючи необхідності навчання у спеціальній школі (або й не бажаючи цього) вимушені часто змінювати клас, школу. Врешті такі діти рано чи пізно заявляють про своє небажання відвідувати школу. Розповсюдженим є явище, коли уже в перші дні перебування в школі діти проявляють грубість, не­довірливе, недоброзичливе ставлення до вчителя, однолітків, озлобленість, негативне ставлення до праці. Це найчастіше стає основою неуспішності і недисциплінованості, небажання навчатися. Звідси стає очевидним, що необхідною умовою ранньої профілактики у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

Першим кроком педагога у реабілітації дитини в класному колективі (а відчуженість невстигаючих найгостріше і найяскравіше проявляється у початкових класах) має бути подолання відчуженості учня. І тою серйозною перешкодою в успішній корекційній роботі можуть стати такі якості вчителя, як низький рівень емпатії, нетерпимість, невитриманість, відмова від індивідуальних форм роботи, незнання вікових і статевих відмінностей учнів тощо. Особливо діти страждають від конфліктів з учителем, його крику, принизливих зауважень, образ. Приниження гідності учня призводить до формування неадекватної самооцінки (зниженоїчи завищеної), яка вже сама по собі може стати початком відхилень у поведінці. Неуспіх у навчанні негативно впливає на формування характеру і поведінки дитини в цілому.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи: а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання.

Отже, педагогічна профілактика необхідна для забезпечення стійкості і стабільності навчально-виховного процесу, усунення психолого-педагогічних порушень соціальної адаптації неповнолітніх, вона потрібна для гуманізації всього життя сучасної школи.[5]