Здавалка
Главная | Обратная связь

Методи і форми профілактики девіантної поведінки серед молоді



 

Правильно проведена діагностика дає можливість грамотно будувати профілактичну роботу по корегуванні і ліквідації відхилень у поведінці підлітків в системі вчителі-учні-батьки-соціальне середовище. Ця робота спрямовується, по-перше, на виявлення факторів негативного впливу на учнів; по-друге, на пошуки стратегії соціально цінної адаптації підлітків на основі їх захисту і допомоги, визначення алгоритмів профілактичної роботи на різних рівнях; по-третє, на прогнозування можливих результатів ризику.

Якщо уявити систему профілактичної роботи школи крупними блоками, то значним виховним ефектом зарекомендувала себе система, розроблена Оржеховською В.М. у праці «Профілактика правопорушень серед неповнолітніх». Серед форм профілактичної роботи на сучасному етапі роботи школи можна виділити слідуючі:

1. Подолання неуспішності як засіб профілактики.

2. Профілактична робота з колективом класу.

3. Індивідуальна профілактична робота.

4. Робота з педколективом як невід’ємний елемент профілактики.

5. Вза­є­мо­дія з ба­ть­ка­ми.

6. Ак­ти­в­ні ме­то­ди ко­ре­к­цій­но­го впли­ву в ро­бо­ті з важ­ко­ви­хо­ву­ва­ни­ми.

7. Іг­ро­вий ме­тод.

8. Перспективні форми позашкільної роботи.[8]

Втрата інтересу до навчання – першопричина відхилень у поведінці. І це питання сьогодні набуває особливої уваги, оскільки неуспішність – гостра проблема сучасної школи. В учнів, які мають різні відхилення у поведінці, одною з головних причин важковиховуваності виявилась втрата інтересу до навчання. Дослідження показують, що 50% підлітків втрачають інтерес до навчання у 4-5 класах.

У цих умовах починає зароджуватись відчуженість та неприязнь учня до вчителя, до школи. Зростає озлоблювальність, егоїзм, брехливість, грубість, впертість. Незабаром такі учні стають зайвими у класі. Чи можна зарадити цій поширеній біді? У пошуках оптимальних шляхів подолання неуспішності як однієї з першопричин відхилень працювали видатні вітчизняні педагоги А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Л.В.Виготський, Ю.Є.Гільбух.

В одних школах намагаються позбутися якомого більшої кількості таких учнів. Використовують при чому безліч способів – від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи і до відрахування учнів через служби у справах неповнолітніх. Деякі школи вирішують проблеми важковиховуваних учнів за допомогою своєрідної «диференціації». І здебільшого довільно, на рівні суб’єктивного розуміння вчителями поняття «здібний-нездібний» учень комплектуються колективи «елітних» і другорядних класів. Причому рівень вимог в обох випадках не диференціюється. В результаті відбувається поглиблення контрасту між добре встигаючими, і тими, хто вчиться посередньо. Це виливається в демонстрацію протесту, небажання вчитись, порушення дисципліни, тощо. Такі класи стають справжньою бідою для педагогічних колективів шкіл.

У той же час немає ніяких підстав заперечувати можливості диференційованого підходу при розв’язанні комплексу проблем, що ведуть до профілактики відхилень у поведінці учня, важковиховуваності. Диференціацію треба починати при закінченні дітьми початкової школи і ні в жодному разі у середній ланці.

2. Одним з активних методів корекційного впливу є психотерапія. В нашій країні дитяча психотерапія робить лише перші кроки, оскільки в силу конкретно-історичних причин її розвиток штучно стримувався. Талановитий вчений, лікар-психіатр М.І.Буянов у своїх книзі виклав слідуючи види психотерапії:

а) «Раціональна психотерапія – (засновник Поль Дюбуа -швейцарський лікар) – це система переконання пацієнта, пояснення йому причини і сутності його страждань;

б) групова психотерапія (засновники Пратт, Еммерсон, Марч (США)) – початок XX століття;

в) ігрова психотерапія (засновники Якиб Леві Морен /Угорщина/);

г) стресотерапія (виникла в Німеччині під час Великої Вітчизняної війни) – вилікування через великі потрясіння;

д) аутогенний тренінг (засновник Йоган Шульц /Німеччина/);

є) умовно-рефлекторна психотерапія (за ідеєю біхвіористів). Наприклад, Едмунд Джейкобсон запропонував прийоми м’язового розслаблення («обличчя релексанта») [18, с.17].

Психотерапія – це комплекс заходів, спрямованих на усунення хворобливих порушень в організмі шляхом інформаційного впливу на нього безпосередньо через психіку. Багато дослідників вказують на те, що психотерапією можуть займатися не лише лікарі, а й педагоги та психологи.

У педагогічній психотерапії немає шаблонів і догм. Лише особистісна інтуїція і професійна мудрість педагога підкажуть необхідний прийом – навіювання модифікацій, «методу вибуху», аутогенного тренування, м’язового розслаблення, нормалізації стосунків дитини з батьками, сугестивної терапії (навіювання). Психотерапія може здійснюватися в трьох формах: індивідуальна, групова і колективна.

Індивідуальна – є дуже важливою на початковому етапі, коли у довірливій бесіді педагог шукає засобів індивідуального впливу, враховуючи особливості учня, виражаючи доброзичливе ставлення до нього.

Групова – це проведення заняття в групі з однаковими відхиленнями у поведінці. Її ефективність підсилюється тим, що перебуваючи разом, підлітки підсилюють один в одного сприйнятливість психотерапевтичного впливу (особливо ефективна при позбавленні від залежності наркогенних речовин).

Колективна – заснована на використанні з виховною метою позитивного впливу, об’єднаних в колектив підлітків, один на одного. Це форма ефективно впливає при трудотерапії. На заняттях ставиться завдання розвивати в учнів здатність до самопізнання самих себе, допомогти їм відкрити свої потенційні можливості у відносинах з навколишнім світом та іншими людьми.

Серед різних форм профілактичної роботи поряд з традиційними методами (лекція, збори, семінар) можна широко використовувати ігровий метод, де на рівні імпровізації розігрується задана проблемна ситуація.

Ділова (рольова) гра – це включення її учасників у придуману керівником (чи реальну) проблемну ситуацію і її подальший розвиток експромтом, без будь-якого сценарію.

Ділова (рольова) гра може мати безліч різновидів. Усе залежить від того, з якою метою вона проводиться. Скажімо, для виявлення в колективі резервів організації поліпшення тих чи інших ділянок щкільного життя може бути рекомендована ділова гра: «Якби організатором дозвілля був я». «Якби організатором трудових справ в школі (класі) був я», «Якби класним керівником був я» та інші.

У процесі навчання активу використовуються такі елементи ділової гри, як «мозкова атака». Вона проводиться для того, щоб колективними зусиллями учасників знайти вирішення певної проблеми, яка реально існує в житті школи (класу).

Досить ефективним на практиці виявляється прийом «Вогонь по ведучому». До початку заняття слухачі від ведучого одержують завдання підготувати питання, заперечення, які ставлять під сумнів ті чи інші положення, висновки, і змушують шукати більш переконливі аргументи. В результаті ведучий свідомо викликає в учнів гострі запитання, навіть стимулює їх у цьому. Ділова гра має специфічні ознаки: це розподіл ролей між учасниками, наявність штучного зіткнення різних точок зору стосовно даної проблеми. Ділова гра має чітку структуру – мету, роль, зміст, сюжет, ситуацію, етапи учасників з визначеними ролями – керівник, динамічні групи, рецензент, опоненти, методисти.

Педагогічний консиліум – це активний метод координації педагогічних впливів на девіантних підлітків, це засіб формування у педагогічних працівників шкіл практичних навичок з вироблення спільних вимог до згаданих підлітків, з координації впливу на них педагогів, батьків і учнівського колективу. Алгоритм етапів педагогічного консиліуму простий:

а) визначення основних труднощів, що виникають у кожного вчителя в роботі з учнями;

б) вибір засобів одержання тієї інформації, якої бракує;

в) постановка передбачуваного діагнозу і подальше обговорення результатів його перевірки;

г) постановка педагогічного завдання (стосовно певного учня чи класу), пов’язаного з підбором корективних впливів.

Консиліум має дві головні мети: по-перше, об’єктивно вивчити кожного важкого учня в системі його провідних зв’язків і взаємин;

по-друге, виробити єдину педагогічну позицію, загальну систему заходів по перевихованню підлітків й методичні основи цієї системи.

Консиліум – не лише метод вивчення особистості учня, а й метод корекції педагогічних впливів на нього.

Труднощі у вихованні сучасних підлітків часто зумовлені ігноруванням ролі неформальних груп і особливо їх лідерів у формуванні особистості. Тому у виховну роботу слід включати і такі етапи:

– вияв учнів – членів неформальних молодіжних груп;

– вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів, членів неформальних молодіжних об’єднань;

– побудова і реалізація методик впливу на учнів, що б забезпечували їх оптимальну соціальну адаптацію.

Тому перед школою постає важливе соціальне завдання створити таку структуру, форму позашкільної діяльності учнів, яка б дала змогу надати об’єктивні психологічні і матеріальні можливості і умови для реалізації прагнень кожного, і особливо, важкого підлітка.

Мета позашкільних об’єднань надати корисної спрямованості дозвіллю неповнолітніх, побудувати його так, щоб воно стало цікавим і привабливим для молоді, щоб містило як пізнавальні, так і творчі функції, тобто заходи видовищного, розважального змісту, з інформаційним потенціалом, викликали інтерес, привертали увагу, примушували думати.

На практиці ми реалізували ці завдання, створивши при школі клуб «Дозвілля». В ньому різні секції: «Думки з приводу...» – розмови на теми сучасних подій, «Країна Мудрогемія» – заняття інтелектуального роду, «Ігрова зала», «Танцювальний марафон» (причому підбір музики довірили керівнику неформального угрупування старшокласників /лідеру/), гуртки «Краса своїми руками», «Жартома і серйозно» (драматичний), «Спорт-здоров’я-зовнішність».

В школі було проведено «Місячник правової і профілактичної роботи», створена Рада профілактики. Поряд з масовою діагностичною роботою була проведена масова первинна профілактика на базі класів. Були організовані зустрічі з наркологом, психологом. Представникам інспекції у справах неповнолітніх. Поряд з активною діяльність клубу «Дозвілля», класні керівники посилили практичну індивідуальну роботу; було проведено ряд батьківських і вчительських консиліумів; для наркотично залежних підлітків організовано комплекс аутогенного тренування. Лише після такої комплексної роботи вдалося прослідкувати позитивні зміни при проведенні анкетування, вивчення способу життя і соціального статусу підлітків.

Значного ефекту вдалося досягти у виправленні видимих дефектів соціалізації за допомогою вправ, розроблених Л. Осьман. Отже, розвиток сучасної школи на засадах демократії і гуманізму в умовах загострення соціально-економічних і політичних протиріч у суспільстві, відродження народної педагогіки вимагають нових підходів до виховання учнів, вироблення чіткої організаційно-педагогічної структури, координації і взаємозв’язку у системі «учні-вчителі-батьки».

Діяльність педагогів не може бути високоефективною, якщо немає тісного контакту з батьками. Контакт з сім’єю – це чи не один з вагоміших важелів запоруки успіху в роботі з учнями. Злободенна проблема – «повернення» до школи батьків, пожвавлення їхнього інтересу до шкільних справ, до виховання і до майбутнього дітей. Загальновідомо, що майже віджила себе традиційна в минулому форма проведення батьківських зборів і аналіз поведінки, успішності учнів, привселюдні «нотації» на адресу батьків тощо. Більш прийнятними виявились рольові ігри, прес-конференції, конференції батьків-чоловіків; дискусії, довірливі розмови. Скажімо, батьки з цікавістю розігрують проблемні ситуації виховання дітей в сім’ї, підказуючи свої сюжети. На батьківських зборах виявляється багато недоречностей у взаємостосунках з вчителями-предметниками (грубість, несправедливість тощо), тому обов’язково слід влаштовувати обговорення наболілих проблем спільно з батьками і вчителями. До таких розмов необхідно ретельно готуватись, щоб вони не набули форми взаємозвинувачень, а були конструктивною бесідою однодумців.

Робота з батьками диференціюється в залежності від того, які умови створено в сім’ях для виховання дітей.

Ці умови доцільно диференціювати з урахуванням взаємозв’язку матеріально-побутових умов та відносин у сім’ї з попередженням відхилень у поведінці учнів. Умовно можна виділити такі рівні умов сімейного виховання [17, с.212].

І рівень. Сім’я не турбується про виховання і навчання дітей, неналагоджений побут, відсутній режим праці і відпочинку, порушуються норми харчування, правила гігієни. Конфліктні стосунки в сім’ї, систематичні сварки, вживання алкоголю, застосування фізичних покарань; велика рідкість – спільне проведення дозвілля, спостерігається відчуження між батьками і дітьми, допускаються негативні приклади в поведінці батьків. Умови сімейного виховання провокують правопорушення підлітків.

II рівень. Побут у сім’ї налагоджений. Стосунки батьків з дітьми характеризуються нав’язливою, мілкою опікою над вибором поведінкового рішення. У взаємовідносинах з підлітками допускаються нестриманість, грубість, фізичні покарання. Проведення дозвілля не враховує інтересів дитини. Стосунки в сім’ї будуються без взаєморозуміння. Придушується прагнення дітей до самостійності, незалежності. Батьки прагнуть надати допомогу дитині в навчанні. Загальне, що об’єднує цю категорію сімей, – це наявність у сім’ях достатніх матеріально-побутових умов.

Для повноцінної життєдіяльності дитини, однак цього замало, і виховна роль сім’ї низька. Педагогічна культура у взаємостосунках батьків і дітей збіднює ці стосунки. Умови сімейного виховання допускають виникнення ситуацій ризику у поведінці підлітків.

III рівень. Побут у сім’ї налагоджений, умови життєдіяльності відповідають віковим санітарно-гігієнічним нормам. Батьки проявляють до дитини турботу, довіру, цікавість до й нахилів, поважають прагнення до рівноправних відносин, стимулюють самостійність вибору поведінкових рішень. Спільне проведення дозвілля об’єднує сім’ю, батьки прагнуть допомогти дитині будувати взаємостосунки в сім’ї і школі на принципах гуманізму.

Попереджають конфлікт і ситуацію ризику. Умови сімейного виховання цілеспрямовані на попередження відхилень у поведінці підлітків. Робота з сім’єю складна і багатогранна. Однак чи не найголовніший її аспект – до­помогти батькам осягнути значення родинної педагогіки, яка є серцевиною народної виховної практики. Це перевірений віками досвід національного виховання дітей в умовах родини.

 


Висновки

 

Підсумовуючи викладене, є підстава стверджувати, що:

1. В нинішніх умовах соціально-економічних і політичних перетворень у суспільстві, які негативно вразили і школу, надзвичайно гострою стає проблема профілактики правопорушень і злочинів у неповнолітніх. Проблема девіантної поведінки неповнолітніх є болючою і гострою як для школи, так і для кримінальної міліції, соціальних установ (соціальні центри в основному займаються особами, які несли строк покарання).

2. Переосмислення загальної криміногенної картини, аналізу сучасного стану виховання підростаючого покоління з урахуванням соціально-політичних, економічних, медико-біологічних, психолого-педагогічних факторів, які впливають на розвиток девіантної поведінки неповнолітніх, ми виділили причини, що ведуть до розладу у поведінці неповнолітніх. Ними є прорахунки:

– сімейного виховання;

– недоліки навчально-виховного процесу;

– конфлікти в системах вчителі-учні-батьки, учні-батьки, вчителі-батьки;

– неправильна або невизначена профілактична робота з неповнолітніми;

– слабка підготовка спеціалістів до роботи з важковиховуваними дітьми.

3. Ефективність педагогічної профілактики забезпечується стійкістю і стабільністю виховного процесу, усуненням психолого-педагогічних порушень соціальної адаптації особистості організацією первинної, вторинної (ранньої) профілактики, кожна з яких має свої характеристики і завдання щодо попередження і подолання аморальних вчинків.

4. Система профілактики має базуватися на принципах гуманізації навчально-виховного процесу, що передбачають захист дитини і надання їй допомоги у зміцненні фізичного і духовного здоров’я, навчанні, спілкуванні, саморозвитку, самореалізації, веденні здорового способу життя. Профілактична робота має дати можливість активно проявити себе шляхом розкриття задатків і здібностей у відповідальності з індивідуальними і суспільними потребами.

Наше дослідження показало, що у підлітків існують проблеми, які пов’язані з відносинами з батьками, вчителями, тобто нема взаєморозуміння з даними категоріями людей. Також тривожать дітей розірвані стосунки між батьками. Вплив на формування світогляду мають організації, які носять стихійний характер, телебачення, яке не відрізняється ні виховним впливом, ні науковим змістом. Також не потрібно забувати і про зміни, які відбуваються у даному віці: фізіологічні і психологічні.

Школи і відділ кримінальної міліції постійно співпрацюють, шукають оптимальні шляхи профілактичної і корекційної роботи щодо покращення виховання підлітків, підлітків-правопорушників. Посилену роботу у школах з такими дітьми ведуть, в основному психологи, класні керівники, вчителі. До організації навчально-виховного процесу залучаються батьки, які мають чималий вплив на формування підлітків як особистості. За участю кримінальної міліції та відділи у справах сім’ї та молоді, міськради розробляються програми проведення заходів з неповнолітніми. Тож соціально-педагогічні проблеми девіантної поведінки неповнолітніх на сьогодні ще існує. Тому потрібно прикладати всі зусилля, щоб дана проблема була хоч трохи вирішена (теоретичні теорії запроваджувати в практику).








©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.