Главная | Обратная связь

Існуючі підходи до диференціації функцій інтонації

Інтонація як основа усного мовлення відіграє важливу роль у процесі передачі смислу висловлення. Їй притаманна смислотвірна функція, що підносить проблеми лінгвістичного опису інтонаційно-семантичних параметрів мови як засобів реалізації цієї функції до рівня найбільш актуальних проблем фонетики, фонології та фоносемантики [15, с. 73].

У лінгвістичній літературі відомі різні підходи до розуміння природи інтонації та виконання нею певних функцій: синтаксичний, що вивчає передачу інтонацією синтаксичніх відношень одиниць мови й мовлення; фонологічний, за яким інтонація аналізується як система опозицій; фонетичний, що розглядає засоби оформлення висловлень, їх цілісність і засоби членування висловлення на смислові групи; вивчення інтонації як самостійного рівня мови, одиниці якого мають певну семантику й структуру, тісно пов`язану зі смисловою стороною мовлення [34, с. 14–15]. Фонетичний підхід до інтонації, як зазначається у праці [там само, с. 25], потребує опису матеріальної суті її одиниць та їх формальних відмінностей.

Розглядаючи функціональні можливості інтонації, П. Роуч [55, с. 136–150] зазначає, що вона полегшує слухачеві розуміння висловленого мовцем. Шляхи досягнення цього розуміння за допомогою інтонації дуже складні. Ця складність і викликала у лінгвістів багато припущень щодо виділення різних функцій інтонації. Зокрема П. Роуч виокремлює модальну функцію інтонації, завдяки якій мовець виражає емоції й особисте ставлення до конкретного об`єкта чи явища, а такоє додає мовленнєвому значенню специфічного відтінку; акцентну функцію, яка полягає у виділенні певних слів як семантично найвагоміших в інтоногрупі; граматичну функцію, на підставі якої інтонація сприяє розпізнанню граматичних і синтаксичних структур; дискурсивну функцію, яка полягає в тому, що інтонація сигналізує слухачеві про дану й нову інформацію, здійснює зв`язок між інтоногрупами або інформує про їх контраст і допомагає слухачеві передбачити відповідь, яка від нього очікується. Крім того, інтонація дискурсу регулює мовленнєву поведінку комунікантів (регулятивна функція) [55, с.147].

При цьому автор зауважує, що всі ці функції взаємопов`язані, оскільки модальна функція і функція дискурсу перекривають одна одну. Що ж стосується інших функцій, то їх взагалі дуже важко трактувати як окремі. Так, спільним для акцентної, граматичної та дискурсивної функцій є виконання ними ролі зв`язку між лінгвістичними елементами й контекстом, у якому вони зустрічаються, а тому П. Роуч розглядає їх як синтагматичні функції інтонації [там само, с.137].

У надсегментній системі Л. К. Цеплітіс [38, с. 65] виділяє дві підсистеми мовних засобів залежно від їхньої функції: асемантичні, які беруть участь в утворенні складів, слів, словосполучень (наголос, ритм), і семантичні, що об`єднуються у поняття інтонації.

Згідно з Дж. Гілберт [47, с. 43], провідною функцією інтонації є дискурсивна, завдяки якій надається комунікативна оцінка кожної частини висловлення або кожного висловлення в контексті чи ситуації. Оскільки слухач правильно інтерпретує ті частини висловлення, на яких мовець концентрує увагу, або сприймає ставлення мовця до нього (модальна функція), чи робить висновки про особистість мовця, то за твердженням А. Гімсона [48, с. 243] використана інтонаційна модель має комунікативну функцію. Тут варто зазначити, що тональність та інтонація мовлення є більш інформативними для остаточного розуміння інтенцій мовця, ніж вербальний компонент [50, с. 64].

Значення англійського висловлення, тобто, інформації, що передається слухачеві, на думку А. Гімсона [48, с. 243], отримується також за рахунок змін мелодики. Такі підйоми й падіння тонального рівня мають дві функції. Першою є акцентна (тж. функція виділення), суть якої полягає в тому, що зміни тонального рівня виконують роль найефективнішого засобу виділення тих частин висловлення, на яких мовець хоче сконцентрувати увагу слухача. Роль другої виконує неакцентна (тж. функція диференціації), за якою інтонація слугує засобом диференціації різних комунікативних типів речень. Крім того, дослідник зазначає [48, с. 243–244], що завдяки інтонації слухач отримує інформацію про емоційне ставлення мовця до нього, до теми бесіди тощо.

Розглядаючи здатність інтонації відображати емоційний стан мовця, А. Гімсон [там само, с. 253–254] зауважує, що велике значення має також тип ядерного тону. Так, висловлення He doesn`t lend his books to anybody може набувати двох значень залежно від його вимови: із спадним тоном воно означає, що мовець нікому не дає свої книги, а із спадно-висхідним – що він дає свої книги лише певним людям. Ця семантична функція інтонації є менш частотною, ніж модальна, оскільки модальне значення висловлення повинно завжди інтепретуватися у певному контексті, ситуації і відносно певної особи.

Слід також звернути увагу на те, що у мовленні інтонація відіграє роль одного з найвагоміших засобів впливу на слухача. При цьому до найбільш значущих її функцій слід віднести сугестивну, яка реалізується через дію емоційної, оцінної та естетичної функцій. У свою чергу, емоційна функція полягає у здатності інтонації виражати явища емоційної сфери психіки мовця: почуття, емоції, настрої, афекти. Завдяки цьому, інтонація надає мовленнєвому повідомленню емоційного забарвлення [1, с. 25; 6, с. 4].

У праці [15, с. 85–86] зазначається, що інтонація як невід`ємний компонент мовлення виконує такі основні функції: конститутивну (організація висловлення, текстів – текстоформуючу, стилів – стилеформуючу); дистинктивну (диференціація комунікативних типів висловлень, текстів різних стилів і жанрів, ставлення мовця, його намірів та емоційного стану); ідентифікуючу (визначення слухачем комунікативних, модально-прагматичних та емоційних типів висловлювань, їх семантичної й синтаксичної структури, типу мовленнєвої ситуації тощо).

Отже, провідною функцією інтонації визнається дискурсивна, яка полягає в наданні комунікативної оцінки кожній частині висловлення або кожному висловленню в контексті чи ситуації. Проте інтонація як конструктивний компонент мовної дії, поряд з емфатичною тривалістю звуків і паузою, є також і найважливішим засобом вираження емоцій, полегшуючи слухачеві інтерпретацію іллокутивного наміру мовця.