 |
|
Список використаних джерел
Форма № Н-6.01
Коледж електронних приладів
Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу
Циклова комісія економічних дисциплін
Напрям підготовки 6.030509
Спеціальність 5.03050901 Бухгалтерський облік
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “ Економіка підприємства ”
на тему: Поняття виробничих ресурсів
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
КР.БО-13-01.17.00.00.000 ПЗ
Студентка IІ курсу БО-13-01 групи
напряму підготовки 6.030509
спеціальності 5.03050901
Кабалій Оксана
Керівник курсової роботи
викладач С.В. Крицька
Члени комісії:____________________ _ ______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
____________________ _ ______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
____________________ _ ______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
Дата захисту «___» __________
Івано-Франківськ
Зміст
Вступ
І Теоретична частина
1.1 Теоретичні аспекти аналізу виробничих ресурсів підприємства
1.1.1 Поняття, склад й структура виробничих ресурсів
1.1.2 Основні напрями та інформаційний забезпечення аналізу виробничих ресурсів підприємства
1.2 Аналіз використання виробничих ресурсів
1.2.1 Организационно-економическая характеристика організації
1.2.2 Аналіз використання основних виробничих фондів
1.2.3 Аналіз використання трудових ресурсів підприємства
IІ Розрахунково-аналітична частина
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Наші потреби вимагають повсякденного задоволення. У природі немає достатньої кількості готових, придатних для задоволення потреб людини благ, їх потрібно виробляти, використовуючи для цього природні ресурси та здібності самої людини. Тому виробництво благ є об'єктивною необхідністю і здійснюється як взаємодія людини з природою і людей між собою.
Раціональне використання ресурсів великою мірою залежить від технологічного рівня виробництва, тобто сукупності способів і методів, використовуваних для обробки сировини, матеріалів, а також засобів праці. Технічне устаткування і методи виготовлення товарів і послуг постійно вдосконалюються на основі накопичення наукових знань. Таке вдосконалення машин і методів виробництва забезпечує збільшення випуску продукції при незмінних або й менших витратах сировини, енергії, палива та інших ресурсів. Головним напрямом підвищення ефективності виробництва та раціонального використання ресурсів є запровадження маловідходних та безвідходних технологій, що базуються на комп'ютеризації, автоматизації, використанні нових видів енергії та сировини.
Виробничі ресурси – це ресурси підприємства, які використовуються у процесі виробництва (земля, капітал, праця, інформація, підприємницька здатність). Земля – всі природні ресурси, які використовуються у виробничому процесі (землі, ліси, родовища, водні ресурси). Капітал – засоби виробництва; виробнича інфраструктура; грошові кошти, які використовуються для придбання засобів виробництва. Праця – фізичні і розумові здібності людей, вживані при виробництві товарів і послуг. Інформація – впорядкована система знань. Підприємницька здібність – процес пошуку нових можливостей, заповзятливість, здібність до ризику. Всі ресурси є не безкоштовними, обмеженими і рідкими.
Поняття виробничих ресурсів має не лише важливе наукове, а й практичне значення в діяльності українських підприємств, оскільки чітке уявлення про його зміст визначає обґрунтований підхід до його оцінки.Сучасний аналіз підвищення 
ефективності виробництва в економічній літературі та практиці найчастіше пов’язують лише з оцінкою змін показників обсягів виробництва підприємства проти запланованих, а також з оцінкою змін цих показників у динаміці.
І Теоретична частина
1.1 Теоретичні аспекти аналізу виробничих ресурсів підприємства
1.1.1 Поняття, склад й структура виробничих ресурсів
Виробничі ресурси підприємства містять у собі три складові: основні фонди, оборотні кошти й працю (кадри).
Основні фонди заведено поділяти на великі групи: основні виробничі фонди й основні невиробничі фонди.
Основні виробничі фонди промислового підприємства - це кошти праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи у своїй свою натуральну форму, які вартість переноситься на виготовлений продукт частинами в міру їхнього зносу. До них належать промислові споруди і споруди, силове і виробниче устаткування, передавальні устрою, різні види виробничого транспорту, інвентар виробничий і Київський господарський, нематеріальні активи (патенти і ноу-хау), внутрішньогосподарські дороги, земельні ділянки тощо., тобто основні фонди, функціонуючі у сфері виробництва та безпосередньо чи опосередковано що у створенні продукції підприємства. Інакше кажучи, основні виробничі фонди - частину коштів виробництва, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі, переносить свою вартість на готовий продукт частинами у міру зношеності, зберігає свою натуральну форму протягом усього терміну служби.
Основні невиробничі фонди - це підпорядковані підприємств довго існуючі об'єкти невиробничого призначення, ні прямо, ні побічно які беруть у створенні продукції підприємства, а використовувані у невиробничій сфері (в житлово-комунальне господарство, торгівлі, громадському харчуванні, охороні здоров'я тощо.).
Виробнича структура основних фондів і його динаміка є показниками технічного рівня підприємства міста і мають вплив на ефективність витрат за основні фонди. Що у складі основних фондів частка знарядь праці і: машин, устаткування, приладів, тобто що більше активна частина основних фондів, тим більше коштів продукції можна виготовити за кожен карбованець основних фондів (у випадку).
На структуру основних фондів підприємств впливають такі чинники:
· Галузь виробництва, до якої належить підприємство. Наприклад, робочі машини та устаткування займають найбільша питома вага у складі основних виробничих фондів підприємств таких галузей, як машинобудування (36%), легкої промисловості (40%). виробництва. Що цей рівень, то вище ступінь його механізації і більше питому вагу у складі основних фондів робочих машин і устаткування.
· Рівень концентрації, спеціалізації і кооперування виробництва. Що цей рівень, то вище ступінь його механізації і більше питому вагу у складі основних фондів робочих машин і устаткування.
· Географічне розміщення підприємств і кліматичні умови. Від цього залежить тип (отже, і вартість) будинків та споруд.
· Загальний рівень індустріального розвитку і технічного оснащення промисловості. З підвищенням цього рівня складі основних виробничих фондів підприємств зростає питому вагу найактивнішої частини основних фондів - робочих машин і устаткування - і знижується питому вагу будинків, тобто пасивної частини основних фондів.
Неодмінним передумовою здійснення підприємством господарську діяльність служить наявність оборотних засобів (обігового капіталу).
Оборотні кошти – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й фонди звернення. Сутність оборотних засобів визначається їхніми економічної роллю, необхідністю забезпечення відтворювального процесу, що включає як процес виробництва, і процес звернення. На відміну від основних фондів, неодноразово що у процесі виробництва, його оборотні кошти функціонують 
тільки одного виробничий цикл навіть від способу виробничого споживання повністю переносять свою вартість на готовий продукт.
Оборотні кошти підприємства перебувають у сфері виробництва та у сфері звернення. Оборотні виробничі фонди й фонди звернення поділяються різні елементи, складовіматериально-вещественную структуру оборотних засобів.
Оборотні виробничі фонди включають:
· виробничі запаси;
· незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;
· витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси – це предмети праці, підготовлені для запуску в виробничий процес. У тому складі можна, своєю чергою, виокремити такі елементи: сировину, основні допоміжні матеріали, паливо, пальне, куплені напівфабрикати і комплектуючі вироби, тара і тарні матеріали, запчастини для поточного ремонту.
Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення – це предмети праці, які вступили до виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, перебувають у процесі обробки чи складання, і навіть напівфабрикати власного виготовлення, незакінчені повністю виробництвом тільки в цехах і що підлягають подальшої переробці за іншими цехах тієї самої підприємства.
Витрати майбутніх періодів – ценевещественние елементи оборотних фондів, які включають видатки підготовку й освоєння нову продукцію, які виробляються у цьому періоді (квартал, рік), але ставляться продукції майбутнього періоду.
Фонди звернення складаються з таких елементів:
· готову продукцію на яких складах;
· 
товари їсти дорогою (відвантажена продукція);
· кошти;
· кошти на розрахунках із споживачами продукції.
Співвідношення між окремими елементами оборотних засобів чи його складовими частинами називається структурою оборотних засобів. Так було ввоспроизводственной структурі співвідношення оборотних виробничих фондів та звернення становить середньому 4:1. У структурі виробничих запасів у в середньому у промисловості основне місце (близько 1/4) займають сировину й основні матеріали, значно нижчі від (близько 3%) частки запасними частинами і тари. Самі виробничі запаси мають вищий питому вагу втопливно- і матеріаломістких галузях. Структура оборотних засобів залежить від галузевої спеціалізації підприємства, характеру і особливості організації виробничої діяльності, умов постачання і збуту, розрахунків із споживачами і постачальниками.
Зазначені елементи оборотних засобів групуються по-різному. Зазвичай виділяють дві групи, різняться за рівнем планування:нормируемие іненормируемие його оборотні кошти. Нормування– це встановлення економічно обгрунтованих (планових) норм запасу і нормативів за елементами оборотних засобів, необхідні нормальної діяльності підприємства. До нормувальних оборотних засобів зазвичай ставляться оборотні виробничі фонди й готову продукцію. Фонди звернення зазвичайненормируеми.
Серед джерел, що використовуються формування оборотних засобів, виділяють власні, позикові і залучені кошти.
Загальний розмір власних оборотних засобів встановлюється підприємством самостійно. Звичайно визначається мінімальної потребою коштів на освіти необхідних запасів товарно-матеріальних цінностей, задля забезпечення планованих обсяги виробництва та її реалізації продукції, і навіть реалізації розрахунків у встановлених термінів.
У процесі фінансового планування підприємство враховує приріст і зменшення нормативів власних оборотних засобів, котрі визначаються як відмінність між нормативами наприкінці і почав планованого періоду. 
Приріст нормативу власних оборотних засобів фінансується насамперед рахунок власних ресурсів.
Поруч із прибутком поповнення власних оборотних засобів використовуються звані стійкі пасиви, що майже прирівнюються до власним засобам.Устойчивими називаються пасиви, котрі використовуються підприємством в обороті, хоча належать йому (наприклад, резерв майбутніх платежів мінімальної заборгованості робітникам і службовцям по заробітної плати, за внесками на соціальне страхування тощо.) та інших.
Як стійких пасивів служать нормальна, що з кожним місяцем заборгованість по заробітної плати і відрахувань із соціального страхуванню, залишок коштів ремонтного (резервного) фонду, кошти споживача заставам завозвратную тару, резерв майбутніх платежів. Оскільки ці гроші постійно перебувають у обороті, підприємства міста і їх розмір протягом року істотно коливається, як джерело формування прирівняних оборотних засобів використовується їх мінімальна сума даному року.
Протягом року потреба підприємств у оборотних коштах може змінюватися, тому недоцільно повністю формувати його оборотні кошти рахунок власних джерел. Це призвело б до утворення надлишків обігових коштів у окремі моменти, і ослаблення стимулів до економічного використанню. Підприємство тому використовує на фінансування оборотних засобів позикові кошти.
Додаткова потреба у оборотних коштах, обумовлена тимчасовими потребами, забезпечується короткостроковими кредитами банку.
Крім власних і позикових засобів у обороті підприємства перебувають залучені кошти. Це кредиторської заборгованості всіх видів, і навіть кошти цільового фінансування до їх використання за прямим призначенням.
Визначення потреби у своїх оборотних коштах ввозяться процесі нормування, тобто. визначення нормативу оборотних засобів.
Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних засобів,отвлекаемих визначений термін в один сферу виробництва та сферу звернення.
Потреба оборотних коштах визначається підприємством під час упорядкування фінансового плану. Величина нормативу перестав бути постійної. Розмір власних оборотних засобів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, асортименту готової продукції, застосовуваних форм розрахунків.
При обчисленні потреби у своїх оборотних коштах необхідно враховувати таке. Власними обіговими коштами повинні покриватися потреби як основного виробництва до виконання виробничої програми, а й потреби підсобного і допоміжного виробництв,жилишно-коммунального господарства та інших господарств, не які стосуються основний діяльності підприємства міста і не які перебувають на самостійному балансі, і навіть для капітального ремонту, здійснюваного самотужки. Насправді, проте, часто враховують потреба у власних оборотних коштах лише основний діяльності підприємства, цим, занижуючи цю потребу.
Нормування оборотних засобів ввозяться грошах. У основу визначення потреби у них окладено кошторис витрат за виробництво продукції (робіт, послуг) на запланований період. У цьому підприємствам знесезонним характером виробництва в основі розрахунків доцільно брати дані IV кварталу, у якому обсяги виробництва, зазвичай, найбільший у річний програмі. Для підприємств із сезонним характером виробництва – дані кварталу з найменшою обсягом виробництва, оскільки сезонну потреба у додаткових оборотних коштах забезпечують короткострокові позички банку.
Для визначення нормативу береться до уваги середньодобовий витрата нормувальних елементів в грошах. По виробничим запасам середньодобовий витрата розраховується за відповідній статті кошторису витрат за виробництво; по незавершеного виробництву – з собівартості валовий чи 
товарної продукції; по готової продукції – виходячи з виробничої собівартості товарної продукції.
У процесі нормування встановлюються приватні та сукупні нормативи. Процес нормування складається з кількох послідовних етапів. Спочатку розробляються норми запасу в кожномasу елементу нормувальних оборотних засобів. Норма – це відносна величина, відповідна обсягу запасу кожного елемента оборотних засобів. Зазвичай, норми встановлюються в днях запасу і означають тривалість періоду, забезпечуваного даним виглядом тих матеріальних цінностей. Наприклад, норма запасу становить 24 дня. Отже, запасів має бути стільки ж, скільки забезпечить виробництво протягом 24 днів.
Створення виробництва завжди пов'язані з людьми, які працюють для підприємства (фірмі). У забезпеченні ефективності виробництва важливе значення має структура кадрів підприємства. Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) – це сукупність працівників, які входять у його списковий склад.
У світовій практиці найчастіше використовується класифікація, коли він працівники діляться на менеджерів і виконавців. Менеджери – це організатори різноманітних рівнів.
До робочим ставляться особи, безпосередньо зайняті під час створення тих матеріальних цінностей, і навіть зайняті ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та інших.
Робітники, своєю чергою поділяються на основних та допоміжних. До основним ставляться робочі, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, до допоміжним – з обслуговуванням виробництва.
До керівникам ставляться працівники, займають посади керівників підприємств та його структурних підрозділів.
Керівники, очолюють колективи виробничих підрозділів, підприємств, галузей і їхнім заступники, ставляться до лінійним. Керівники, очолюють колективи функціональних служб та їх заступників, ставляться до функціональним.
За рівнем, займаному у системі управління, все керівники поділяються керівники низової ланки, середньої й вищої ланки.
До керівникам низової ланки відносять майстрів, старших майстрів, виконробів, начальників невеликих цехів, і навіть керівників підрозділів всередині функціональних відділів і служб.
Керівники середньої ланки – це директори підприємств, генеральні директора об'єднань, начальники великих цехів.
Керівні працівники вищої ланки – керівники фінансово-промислових груп, генеральні директорів великих об'єднань, керівники функціональних відділів міністерств, відомств та їх заступники.
До фахівцям ставляться працівники, інтелектуальної праці (бухгалтери, економісти, інженери).
Службовці – це працівники, здійснюють підготовку й оформлення документації, облік контроль, господарське обслуговування. До них належать агенти з постачання, друкарки, касири,делопроизводители,табельщики, експедитори
Співвідношення працівників із категоріям характеризує структуру трудових ресурсів підприємства.
Залежно від характеру праці персонал підприємства поділяють за професіями, спеціальностями й рівнем кваліфікації.
Професія – вид діяльності, вимагає певних знань і трудових навичок, що розвиваються шляхом загального чи спеціальної освіти і практичний досвід.
Спеціальність – вид діяльність у рамках тій чи іншій професії, який має специфічні особливості і жадає від працівників додаткових спеціальних знань і навиків.
Кваліфікація визначає рівень знань і трудових навичок працівника за фахом, який відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах і категоріях.
1.1.2 Основні напрями та інформаційний забезпечення аналізу виробничих ресурсів підприємства
| |
Тенденції розвитку управлінської науки потребують підвищення рівня ефективності функціонування підприємства, зміцнення його конкурентоспроможності. При цьому першочерговою для підприємства стає проблема ефективного управління ресурсами в умовах їх обмеженості. підвищення корисності використовуваних ресурсів, їх віддачі – це одна з головних умов, що забезпечує розвиток підприємства, сприяє підвищенню конкурентоспроможності. Все це дозволяє говорити про необхідність усестороннього вивчення підходів і показників оцінювання ефективності управління ресурсним потенціалом підприємства. Така оцінка ресурсного потенціалу необхідна, оскільки, виступаючи передумовою відповідальних рішень, дозволяє впливати на поточний стан і тенденції розвитку підприємства, встановлювати напрями змін, виявляти більш вагомі фактори такого зростання, складати прогнози та плани подальшого вдосконалення процесів відтворення й використання ресурсів підприємства .
Проведений аналіз економічної літератури показав, що публікації з проблем визначення відносної цінності ресурсного потенціалу мають дискусійний характер, інструментарій такого оцінювання залежить від авторських концепцій, які констатують поточні факти без урахування розвитку ресурсного потенціалу та оцінки окремих його складових. Найбільш поширеним є оцінювання управління ресурсним потенціалом на основі фактичного досягнення значень фінансово-економічних показників діяльності підприємства. Такі теоретико-методичні підходи відповідають економічній сутності категорії «ресурсний потенціал підприємства», при цьому, оцінюванню також повинен підлягати загальний розмір структури ресурсного потенціалу та його складових.
Метою статті єпроведення аналізу сучасних підходів до оцінки ефективності управління ресурсного потенціалу підприємства.
Виклад основного матеріалу. Основою соціально-економічного розвитку будь-якого підприємства є його ресурсний потенціал, кількісні та якісні характеристики якого відображають впорядковану сукупність ресурсів, що включають фінансові, виробничі, трудові та інформаційні ресурси. Закономірним результатом використання ресурсного потенціалу підприємства є насамперед виробництво продукції високої якості, що дає можливість отримання високої віддачі. Ресурсний потенціал підприємства слід розглядати, з одного боку, як специфічну економічну категорію, що є наслідком взаємодії всіх ресурсів підприємства, не лише наявних, а й прихованих, а з іншого – як економічну основу підприємства, що характеризується системою показників, які відображають не тільки наявні ресурси, а й їхні резерви, які можуть бути використані за визначених умов.
Оцінка управління ресурсним потенціалом підприємства має бути комплексною, тобто вона може бути отримана як систематизація результатів комплексного економічного аналізу. У такій оцінці повинні міститися узагальнені висновки щодо використання ресурсів підприємства, засновані на принципі системності. Процес оцінювання повинен відбуватися також у певній послідовності і мати потребу в чіткій організації. Тобто, оцінка – це результат визначення та аналізу якісних і кількісних характеристик підприємства. Тому така оцінка дає можливість встановити як функціонує ресурсний потенціал, чи досягаються поставлені цілі, як зміни та вдосконалення в управлінні впливають на повноту використання ресурсів підприємства та ефективність управління ним.
Серед існуючих підходів до оцінювання ефективності управління ресурсним потенціалом найбільш поширеним є метод діагностики ресурсного потенціалу, який слід проводити у формі комплексного, поетапного і поелементного дослідження. Так, при комплексній формі оцінювання ресурсного потенціалу досліджуються всі ресурси підприємства, що інтегруються в єдиний показник. Основними методами інтегрування показників є експертний та рейтинговий. Використовуючи поетапне оцінювання найчастіше акцентується увага на головних критеріях, що визначають здатність підприємства вирішувати його 
основні завдання. У цьому випадку проблема зводиться до деталізації головних критеріїв, що забезпечують комплексне оцінювання.
Умовою розвитку ресурсного потенціалу підприємства є не тільки абсолютне збільшення його рівня, а й забезпечення ефективного його використання з урахуванням якісних характеристик ресурсного потенціалу. Кількісні характеристики покликані оцінити обсяг і швидкість відтворення окремих ресурсів і в цілому ресурсного потенціалу, а якісні характеристики, в свою чергу, є основою для визначення ефективності використання ресурсів. Використання кількісних і якісних характеристик ресурсного потенціалу підприємства дозволяють: проаналізувати початковий рівень розвитку ресурсного потенціалу; виявити сформовані диспропорції між ресурсами підприємства; виділити пріоритетні напрямки розвитку ресурсів; визначити, виходячи з досягнутого рівня і напрямів розвитку діяльності підприємства, припустимі виробничі, соціальні та економічні навантаження.
Характерною особливістю ефективного управління ресурсним потенціалом є, в першу чергу, оцінювання ефективності використання ресурсів підприємства, де корисний результат діяльності підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисного результату. Корисний результат розглядається як ефект, який може бути економічним, у вигляді прибутку підприємства, та соціальним, у вигляді забезпечення формування кращого рівня життя для людини.
Крім цього, оцінювання ефективності управління ресурсним потенціалом необхідне для забезпечення більш повного й раціонального використання ресурсів підприємства. Важливо охарактеризувати не тільки наявний, але й фактично використовуваний обсяг ресурсів. Тому система показників оцінювання управління ресурсним потенціалом повинна включати показники, що характеризують наявність, склад, стан ресурсів і показники ефективності використання ресурсів. При оцінюванні ресурсного потенціалу й ефективності його використання необхідно чітко уявляти структуру потенціалу, основні характеристики складових елементів, їхнє співвідношення й використання в 
процесі виробництва. Важливо зрозуміти місце й роль матеріальних елементів ресурсного потенціалу, зв'язок їх з іншими компонентами.
Оскільки основною метою управління ресурсним потенціалом підприємства є нарощення прибутку для забезпечення подальшого розвитку, то доцільним є оцінка та аналіз показників прибутковості. Прибутковість можна розглянути за допомогою таких показників, як темп приросту чистого доходу від реалізації продукції та прибуток від звичайної діяльності.
Визначення рівня технологічного забезпечення інформаційної системи складається з оцінки забезпеченості користувачів ПК, наявності програмного забезпечення, яке підтримує функціональні інформаційні ресурси, зі співвідношення між забезпеченістю ПК та програмним забезпеченням.
Головними показниками, що характеризують технологічну підтримку формування і використання інформаційних ресурсів є забезпечення ПК і програмне забезпечення. Технічна ефективність характеризується показниками надійності, швидкодії, пропускною здатністю технічних засобів і систем, продуктивністю комп'ютерної техніки і програмного забезпечення. Здійснення аналізу наявних показників інформатизації сприяє визначенню складу показників, які застосовуються в системі управління інформаційними ресурсами, та основних тенденцій розвитку систем створення і застосування інформаційних ресурсів. При цьому, якісна оцінка складу інформаційних ресурсів допускає аналіз показників, які характеризують споживчі властивості інформації: загальний і корисний обсяг інформації, вартість та ефект від її використання, період використання, своєчасність отримання, тривалість обробки, способи й форми надання, участь у процесі ухвалення рішення.
Отже, підприємство самостійно формує свій власний ресурсний потенціал, що дозволяє йому закріпити специфічні його особливості і визначити перспективи розвитку на майбутнє. Для того, щоб забезпечити стабільність діяльності підприємства необхідно оцінити ефективність управління ресурсним потенціалом. Врахування такої оцінки дозволить ефективно впливати на поточний стан та 
тенденції розвитку підприємства, встановлювати розміри та напрями змін, виявляти більш вагомі фактори такого зростання, складати прогнози й плани подальшого вдосконалення процесів відтворення, використання та управління ресурсним потенціалом. Тому, основною характеристикою ресурсного потенціалу в процесі такого оцінювання повинна бути його цінність для досягнення зазначених цілей, що може бути визначена за допомогою показників та методів.
1.2 Аналіз використання виробничих ресурсів
1.2.1 Організаційно-економічна характеристика організації використання виробничих ресурсів
Безперервність виробництва вимагає, щоб у ньому постійно знаходилась необхідна кількість сировини і матеріалів для їх використання у будь - який момент. Тому необхідність безперебійного постачання виробництва в умовах безперервності попиту, обумовлює створення на підприємствах виробничих запасів у необхідних обсягах.
Запаси відіграють центральну роль у раціональній та ефективній діяльності підприємства, є складовою частиною активів підприємства та суттєво впливають на фінансовий результат господарської діяльності, оскільки займають найбільшу питому вагу у собівартості витрат підприємства більшості галузей виробництва різних сфер діяльності.
Оскільки розвиток підприємства передбачає наявність виробничих ресурсів певної кількості та якості, то проведення обґрунтованого аналізу використання виробничих ресурсів набуває особливого практичного значення для кожного підприємства.
У сучасній економічній теорії відсутній єдиний погляд щодо змісту виробничих ресурсів підприємства та їх складу, тобто не має єдиного методичного підходу стосовно їх оцінки. Невизначеність теоретичних трактувань обраного поняття призводить до розбіжностей у практичних аспектах його використання — під час проведення аналізу та оцінки використання виробничих ресурсів підприємств.
Найбільш повним слід вважати трактування виробничих ресурсів підприємства як сукупності певних чинників (запасів, джерел, засобів та 
предметів праці), які має в наявності підприємство, а також можуть бути мобілізовані та використані ним для досягнення конкретної мети й одержання очікуваного результату в певний проміжок часу.
Виробничі ресурси відіграють одну із важливих ролей, щодо розв’язання організаційних, економічних та науково-технічних завдань сільськогосподарських підприємств. Певний рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств необхідними елементами виробничих ресурсів характеризує рівень організації виробництва, ресурсного забезпечення, крім цього, створює передумови розширення діяльності, покращення конкурентоспроможності та залучення нових інвестицій.
Раціональне використання виробничих ресурсів кожного виробництва є обов’язковою умовою не тільки подальшого розвитку, а й самого існування підприємств.
Проведення комплексного аналізу виробничих ресурсів можлива у трьох напрямках:
I. Перший напрямок – це аналіз впливу укрупнених факторів (або факторних показників) спочатку на обсяг виробництва та реалізації, а потім (з використання показників рівнів рентабельності) у вигляді визначення такого впливу на прибуток.
II. Другий напрямок полягає у виявленні впливу більш деталізованих факторних показників на прибуток на основі попереднього проведення відповідних математичних перетворень.
III. Третій напрямок – це економічний аналіз впливу техніко-економічних факторів на використання виробничих ресурсів та прибуток підприємств, тобто техніко-економічний аналіз.
Аналізуючи структуру і склад запасів, обов'язково потрібно враховувати те, що вони повинні бути оптимальними. Щоб досягнути цієї оптимальності, треба зробити розрахунки потреби у запасах, налагодити стабільні договірні зв'язки з партнерами, належно забезпечити організацію виробничого процесу.
В умовах ринку необхідно здійснювати розрахунок потреби в матеріалах, аналізувати інтенсивність використання виробничих запасів і ефективність виробництва продукції для того, щоб досягнути високого рівня виробництва та не допустити його спаду.
Посилення значення аналізу ефективного використання виробничих ресурсів полягає в тому, що існує обмеженість у наявності та забезпеченості власними виробничими ресурсами вітчизняних підприємств, їх недостатній технічний, технологічний та організаційний рівень, відсутність необхідної платоспроможності, кредитоспроможності та фінансової стійкості й прибутковості підприємств.
Для оцінки забезпеченості підприємств виробничими запасами необхідно проводити аналіз їх складу та структури, враховувати те, що вони повинні бути оптимальними, порівнювати фактичне співвідношення основних і оборотних активів з їх оптимальною величиною. Тобто важливо розрахувати потребу підприємства в запасах, а також інтенсивність використання виробничих запасів, що дасть можливість досягти високого рівня виробництва та не допустити його спаду.
1.2.2 Аналіз використання основних виробничих фондів
Роль основних засобів у процесі виробництва, особливості їх відтворення в умовах ринкової економіки зумовлює особливі вимоги до інформації про наявність, рух, стан і використання основних засобів. Ринкова система управління потребує більш оперативної та комплексної інформації щодо основних засобів. Практика підприємств свідчить, що облік основних засобів ще більше ускладнився. Існує ряд проблем, які негативно впливають на процес управління виробництвом і знижують ефективність використання основних засобів.
Україна має великий економічний потенціал, ефективність її господарства залежить від того, як використовується цей потенціал, зокрема основні виробничі засоби.
Основні виробничі засоби є знаряддями праці, за допомогою яких працівник впливає на предмет праці або які являють собою необхідні для здійснення процесу торгівлі, заготівель, виробництва тощо матеріальні умови. Вони безпосередньо беруть участь у виробничому (комерційному, банківському) процесі або якимось чином сприяють його здійсненню (будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини й обладнання, вимірювальні та регулювальні прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини й обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель).
Аналіз наявності і стану основних фондів підприємства дає можливість розраховувати показники та шляхи підвищення ефективності їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових основних фондів у зв'язку з фізичним зношенням наявних.
Вивчення основних фондів підприємства дуже важливе для аналізу та пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. У результаті можна зробити 
припущення щодо їх домінуючої частки в загальній вартості активів і діяльності підприємства.
Будь-який виробничий процес може здійснюватися лише за допомогою певних машин, обладнання, які розташовуються в певних приміщеннях. Матеріальною основою цього процесу виступають, насамперед, засоби праці, які характеризують технічний та економічний рівень розвитку суспільства й виступають необхідним елементом виробництва, обігу та надання послуг. На підприємствах сукупність застосовуваних засобів праці набуває економічної форми основних виробничих засобів. Основні фонди - одна з найважливіших частин і засобів виробництва.
Розглядаючи основні засоби, слід зазначити, що основні виробничі засоби - це частина постійного виробничого капіталу, яка виступає у формі засобів праці, поступово (протягом багатьох виробничих циклів, що повторюються) зношується, не змінюючи своєї натуральної форми, частинами переносить свою вартість на виготовлений продукт.
В економічній літературі існує багато пояснень терміна "основні засоби". На думку В. Бабича, основні засоби підприємства -це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері й вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.
У класичному політекономічному визначенні основних засобів немає обмежень у розмірі їх вартості в грошовому виразі. Важливо, що вони беруть участь у виробничому процесі багаторазово й переносять свою вартість на виготовлений продукт частинами.
Відповідно до цього класифікація основних фондів відрізняється за належністю, використанням та призначенням. За належністю основні засоби поділяють на власні й орендовані; за використанням - на діючі та недіючі; за призначенням – на 
виробничі й невиробничі.
До власних основних засобів зараховують ті, які належать певній організації чи підприємству. Власні основні засоби можуть формуватися за рахунок статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширене виробництво, власних прибутків. Орендовані основні засоби не належать певній організації, але на підставі договору оренди використовуються в її господарській діяльності.
До діючих основних фондів належать ті, які перебувають в експлуатації, у тому числі ті, які тимчасово не використовуються або здані в оренду іншим підприємствам на договірних засадах. До недіючих основних засобів належать ті, які перебувають у резерві (у запасі на складі).
Для поліпшення використання діючих основних виробничих фондів необхідна ефективність їх використання. Від ефективності використання залежать темпи зростання продуктивності праці, обсягів виробництва, поліпшення якості промислової продукції та інших показників.
Ефективність основних фондів - результат, отриманий у вигляді отриманого ефекту, що співвідноситься з витраченими ресурсами. Підвищення ефективності полягає в досягненні найбільших результатів при відповідному рівні розвитку продуктивних сил порівняно з витратами праці, використаними на створення суспільного продукту.
Завданнями аналізу використання основних засобів на підприємствах є:
· установлення рівня ефективності застосування засобів праці, характеристика екстенсивності й інтенсивності роботи найважливіших груп устаткування;
· визначення показників використання виробничої потужності й основних виробничих фондів - фондовіддачі та фон-дооснащеності, а також факторів, що впливають на них;
· вивчення складу й динаміки основних засобів (фондів), технічного стану й темпів відновлення їх активної частини (робочих машин, устаткування, приладів, транспортних засобів), технічного переозброєння й реконструкції підприємства, упровадження нової техніки, модернізації й заміни морально застарілого обладнання;
· виявлення впливу використання основних засобів на обсяг виробництва, собівартість продукції й інші показники.
Економічна ефективність використання засобів праці характеризується часткою амортизації у вартості продукції. Але, аналізуючи цей показник, треба мати на увазі особливість його формування. З удосконаленням техніки сума щорічної амортизації зростає, збільшується її частка в собівартості продукції. Оскільки збільшується випуск продукції, виготовленої на більш продуктивному устаткуванні, то сума амортизації у вартості одиниці виробу зазвичай зменшується. Економія на амортизації особливо відчутна при перевиконанні планів випуску продукції за постійної величини основних виробничих фондів. У період бурхливого технічного прогресу частка амортизації в собівартості продукції зростає, але це зростання відбувається при зниженні собівартості в цілому, тобто економічний ефект від упровадження нової техніки виявляється через інші елементи витрат на виробництво, переважно через витрати праці.
Для оцінювання резервів підвищення ефективності основних фондів необхідно, насамперед, знати реальний рівень використання основних фондів й конкретні можливості його підвищення. Поліпшення використання основних фондів може бути забезпечене двома шляхами: інтенсивним та екстенсивним.
Інтенсивний шлях характеризується підвищенням завантаження устаткування та збільшенням рівня використання їхньої потужності. Основними напрямами підвищення інтенсивного завантаження устаткування є:
· удосконалення технологій та організації виконання робіт;
· правильний вибір машин і робочого устаткування;
· упровадження сучасних технологій.
Значний вплив на продуктивність устаткування справляє якість його виготовлення.
Для характеристики використання основних виробничих фондів застосовують різні показники, які умовно можна поділити на дві групи:
1) узагальнюючі (фондовіддача й рентабельність) - застосовуються для характеристики використання основних фондів на всіх рівнях народного господарства;
2) окремі показники (наприклад натуральні) -найчастіше застосовуються для характеристики використання основних фондів на підприємствах або в їхніх підрозділах.
Екстенсивний шлях полягає у збільшенні тривалості роботи, скороченні цілозмінних і внутрішньозмінних втрат робочого часу, підвищенні коефіцієнта змінності. Основними шляхами поліпшення екстенсивного використання устаткування в машинобудуванні є:
· безперебійне постачання підприємствам сировини, матеріалів, палива, електроенергії;
· 
своєчасне усунення намічених диспропорцій у галузі й на підприємствах, усередині окремих цехів, що дасть змогу запобігти перервам у роботі підприємства;
· усунення причин нерівномірної роботи підприємства, що призводить до невикористання устаткування в цілому, й у часі, тобто до його простоїв.
У більшості випадків окремі показники, до яких належать екстенсивне й інтенсивне використання устаткування, не можуть бути застосовані (вони показують лише міру використання окремих елементів основних фондів), тому для визначення використання всієї маси основних фондів на підприємстві слід застосовувати узагальнюючі показники.
Найбільш важливим з узагальнюючих показників є фондовіддача основних фондів, яка показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів, її зростання дає змогу знижувати обсяг нагромадження й відповідно збільшувати частку фонду споживання.
Не менш важливим фактором поліпшення використання основних виробничих фондів є фондоємність - це величина, обернена до фондовіддачі. У звичайних умовах господарювання фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондоємність -до зменшення.
Фондовіддача характеризує необхідну величину основних фондів для виробництва продукції заданої величини, або скільки основних фондів закладено в кожній гривні виробленої продукції. Якщо обсяг товарної продукції на майбутній період не змінюється, то немає необхідності збільшувати основні фонди - треба їх тільки вдосконалювати, заміняти застаріле обладнання прогресивною технікою. Одним з найважливіших узагальнюючих показників, що 
характеризує економічну ефективність роботи промислових підприємств, є рентабельність.
У промисловості рівень рентабельності зазвичай визначається відношенням прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Розрахований таким чином показник рентабельності зацікавлює організації в найкращому використанні виділених у її розпорядження основних виробничих фондів.
Підвищення рівня рентабельності потребує мобілізації внутрішніх резервів виробництва, послідовного проведення всіх видів робіт, спрямованих на поліпшення всіх видів ресурсів, збільшення маси прибутку.
У кожній галузі промисловості варто сформувати програми, спрямовані на підвищення рівня рентабельності. Необхідно передбачити конкретні заходи щодо скорочення витрат на виробництво, впровадження ресурсоощадної техніки й технології виконання робіт, поліпшення організації виробництва й праці, більш продуктивного використання транспорту й механізмів, підвищення змінності роботи найбільш продуктивної техніки, економного витрачання матеріалів.
Для того, щоб устаткування було в робочому стані, ремонтний цех має проводити щотижневу перевірку стану устаткування, вчасно виявляти поломки, визначати потреби поточного й капітального ремонту, здійснювати своєчасні замовлення на купівлю запасних частин для виключення простоїв устаткування.
Не менш важливою умовою для виявлення резервів ефективності основних фондів є використання власних та позичених коштів.
За результатами вищесказаного можна зробити висновок, що підвищення інтенсивності роботи основних фондів (поліпшення їх використання) - це збільшення кількості виробленої за одиницю часу продукції в розрахунку на 
одиницю основних фондів.
Для розробки організаційно-технічних заходів щодо поліпшення виробничих потужностей треба провести аналіз з виявлення відповідних резервів виробництва. При цьому визначають:
· фактичне використання виробничих потужностей і формування можливої виробничої програми з урахуванням коефіцієнтів використання наявних потужностей;
· внутрішньовиробничі диспропорції й можливості їх ліквідації;
· підвищення рівня спеціалізації на підприємстві;
· потребу в капітальних вкладеннях та устаткуванні для нарощування потужностей.
Щоб домогтися всього переліченого, підприємству необхідно шукати й використовувати різноманітні шляхи (резерви) підвищення ефективності роботи основних фондів. Найважливішим показником підвищення рівня ефективності використання основних фондів підприємства є зростання обсягів виробленої ним продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Одним із головних факторів підвищення ефективності основних фондів є їх оновлення та технічне вдосконалення. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу дає змогу підвищити рівень механізації та автоматизації виробництва, продуктивності праці робітників, сприяє економії матеріальних витрат, підвищує культуру та безпеку виробництва.
Значні резерви підвищення ефективності використання основних фондів містяться у збільшенні тривалості роботи машин та механізмів. У цілому сукупність резервів покращення використання основних фондів підприємства може бути поділена на три великих групи:
1. Технічне вдосконалення засобів праці, яке передбачає:
· технічне переозброєння на базі комплексної автоматизації та впровадження гнучких виробничих систем;
· заміну застарілої техніки, модернізацію обладнання;
· ліквідацію вузьких місць і диспропорцій у виробничих потужностях підприємства;
· механізацію допоміжних та обслуговуючих виробництв;
· розвиток винахідництва та раціоналізаторства.
2. Збільшення тривалості роботи машин та обладнання за рахунок:
· ліквідації незадіяного обладнання (здавання його в оренду, лізинг, реалізація тощо);
· скорочення строків ремонту обладнання;
· зниження простоїв: цілозмінних та всередині змін.
3. Покращення організації та управління виробництвом, а саме:
· прискорення досягнення проектної продуктивності введених в експлуатацію основних фондів;
· впровадження наукової організації праці та виробництва;
· покращення забезпечення матеріально-технічними ресурсами;
· вдосконалення управління виробництвом на базі сучасної комп'ютерної техніки;
· розвиток матеріальної зацікавленості працівників, що сприяє підвищенню ефективності виробництва.
Застосування на практиці розроблених заходів (економічний ефект) у цілому по підприємству дасть змогу збільшити обсяг випуску товарної продукції, підвищити показник фондовіддачі, а також збільшити прибуток від реалізації й балансовий прибуток, а отже, і рентабельність виробничих фондів підприємства.
Дослідження показали, що основні виробничі фонди становлять головну частину матеріально-технічної бази будь-якої галузі, особливо промисловості. На базі їх зростання збільшується економічний потенціал і виробничі можливості галузі, підвищується технічний рівень виробництва. Це, у свою чергу, підвищує темпи випуску продукції, що вирішальним чином сприяє вдосконаленню розширеного відтворення й правильному формуванню найважливіших пропорцій господарювання.
Щоб використання основних фондів було справді економічно вигідним та ефективним, необхідно не тільки стежити за його технічним станом, а й залучати фахівців при проведенні складних ремонтів; вивчати ринки виробництва; залучати спеціалістів маркетингового відділу; підвищувати рівень спеціалізації виробництва; застосовувати передові технології; усувати простої; модернізувати устаткування; поліпшувати склад, структуру й стан основних фондів підприємства; удосконалювати планування, управління й організацію праці та виробництва; знижувати фондомісткість; підвищувати фондовіддачу та продуктивність праці на підприємстві; підвищувати якості ремонтів; підписувати договори поставок продукції, вивчати кон'юнктуру ринку збуту, стежити за змінами на валютному ринку, а також у разі потреби застосовувати орендоване устаткування з метою підвищення ефективності виробництва.
1.2.3 Аналіз використання трудових ресурсів підприємства
Економічний аналіз має велике значення у вирішенні проблем використання трудових ресурсів на сучасному етапі розвитку економіки. До цих проблем передовсім відносяться: приховане безробіття; не ефективне використання робочого часу; спад продуктивності праці; низький ступінь зайнятості у виробництві; плинність кадрів на підприємстві тощо.
Основний об’єкт аналізу – трудові ресурси. Використовуючи існуючі теоретичні підходи та беручи за основу власні дослідження, можна дати наступні визначення поняття трудових ресурсів:
· трудові ресурси - промислово-виробничий персонал суб’єкта господарювання, який володіє певною освітою та кваліфікацією, і вагомою складовою якого є робітники;
· трудові ресурси беруть участь у процесі виробництва шляхом взаємодії з основними засобами і матеріальними ресурсами, створюючи при цьому продукт, вартість, додаткову вартість.
· трудові ресурси – це складова виробничих ресурсів, що уявляє собою промислово-виробничий персонал суб’єкта господарювання, чисельність якого може змінюватись в разі потреб виробництва.
На мікрорівні трудовими ресурсами є персонал підприємства. Від забезпеченості господарюючих суб’єктів персоналом, його раціонального використання залежать обсяг виробництва, ефективність використання основних засобів, собівартість, прибуток.
Мета аналізу ефективності використання трудових ресурсів – визначення резервів, їх більш ефективного використання, а також обчислення резервів збільшення обсягу продукції внаслідок зростання ефективності праці на підприємстві.
Завдання аналізу наступні:
· вивчення складу, структури, інтенсивності руху персоналу на підприємстві;
· оцінка забезпеченості підприємства персоналом;
· аналіз використання робочого часу і визначення впливу втрат робочого часу на результати виробництва;
· аналіз продуктивності праці;
· визначення впливу факторів, пов’язаних з використанням трудових ресурсів, на обсяг виробництва.
Аналіз здійснюється на основі наступних джерел інформації: “Звіту з праці” (форма № 2-ПВ), “Звіту підприємства по продукції” (форма № 1-П), звіту, “Чисельність окремих категорій працівників підприємства та підготовка кадрів” (форма № 6-ПВ), даних облікового складу, інших оперативних даних, первинних документів: наказів та розпоряджень про приймання, переведення, звільнення, надання відпусток, а також іншої планово-нормативної, облікової та оперативної інформації ).
Ефективність господарської діяльності досягається за умови поєднання засобів виробництва із робочою силою у суворо визначених кількісних та якісних пропорціях. Неповне використання того чи іншого виду ресурсів зменшує загальну кількість продукції, що виробляється. В найбільшій мірі це стосується трудових ресурсів.
Не ефективне використання трудових ресурсів значно знижує рівень кваліфікації і працездатності працівників, продуктивність праці, збільшує матеріальне та моральне старіння основних фондів, підвищує матеріалоємність продукції, призводить до значного підвищення собівартості продукції та зниження ефективності виробництва.
Аналіз впливу трудових факторів на господарську діяльність починається з вивчення забезпеченості підприємства робітниками за складом, структурою, адом, структурою, кваліфікацією і культурно –освітнім рівнем та характеристики руху робочої сили.
Забезпеченість робочою силою визначається як відхилення фактичної чисельності працюючих від планової. Оцінка забезпеченості здійснюється по всьому персоналу і основних його групах та категоріях.
Для оцінки забезпеченості підприємства робочою силою визначаються як абсолютні так і відносні відхилення від планової потреби в ній.
Абсолютне відхилення розраховується шляхом порівняння фактичних показників за звітний період з відповідними показниками за планом. Відносне відхилення визначається як різниця між фактичною чисельністю робітників та плановою, скорегованою на процент виконання плану з обсягу випуску продукції (в разі потреби у вартісному або трудовому вимірнику).
Розрахунок відносного відхилення дозволяє зробити висновки щодо забезпеченості підприємства робочою силою відповідно до виконання плану з обсягу випуску продукції та зміни її структури за трудомісткістю.
Важливо відзначити, що відносне відхилення розраховується по категорії робітників, оскільки вони безпосередньо зайняті випуском продукції.
Велике значення має аналіз динаміки чисельності персоналу за 2-3 роки.
Він дає змогу оцінити як підприємство вписується в ринкові умови господарювання і наскільки успішно витримує конкурентну боротьбу на ринку продукції і трудових ресурсів.
Порівняння чисельності з минулими періодами слід здійснити в ув’язці з динамікою виробничих потужностей підприємства та їх використання, динамікою продуктивності праці..
Якщо за незмінності виробничих потужностей на підприємстві скорочується чисельність персоналу і це скорочення не супроводжується зростанням продуктивності праці, то можна говорити про недоліки в організації виробництва, а також про неспроможність власників і керівників зберегти свій трудовий колектив.
Вивчаючи структуру персоналу здійснюють оцінку:
· співвідношення персоналу основної та неосновної діяльності в загальній
· чисельності;
· зміни питомої ваги окремих категорій в складі персоналу основної
· діяльності;
· зміни постатевої структури колективу;
· співвідношення основних та допоміжних робітників в загальній їх
· кількості.
Особливу увагу приділяють вивченню зміни питомої ваги робітників в чисельності персоналу, так як від цього залежить продуктивність праці одного працюючого.
Рух робочої сили характеризують коефіцієнти частоти прийому на роботу, звільнення, плинності кадрів.
Коефіцієнти обороту по прийому на роботу та звільненню, визначаються співвідношенням кількості прийнятих (звільнених) робітників і середньоспискової чисельності.
Коефіцієнт плинності кадрів обчислюється шляхом ділення чисельності працівників, звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, у разі невідповідності кваліфікації, за власним бажанням, до середньооблікової чисельності.
Обсяг випуску продукції залежить не тільки від чисельності працюючих, а й від кількості затраченої на виробництво праці, тобто від величини робочого часу.
В процесі проведення аналізу важливо проаналізувати відхиленняоцесі проведення аналізу важливо проаналізувати відхилення фактичного фонду робочого часу від планового. Якщо фактичний фонд часу менший, ніж плановий, це свідчить про наявність втрат робочого часу. Втрати робочого часу поділяються на цілодобові та внутрішньозмінні.
Найважливішим показником ефективності трудових ресурсів є продуктивність праці. Продуктивність праці вимірюється виробітком продукції за одиницю часу і витратами часу на одиницю продукції. Звідси маємо два показники: середній виробіток і трудомісткість.
В економічних розрахунках використовують такі показники виробітку:
1) середньорічний виробіток одного працюючого;
2) середньорічний виробіток одного робітника;
3) середньоденний виробіток одного робітника;
4) середньогодинний виробіток одного робітника.
Трудомісткість визначається на одиницю продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі виробів. Показник трудомісткості можна розрахувати і по загальному випуску продукції, як відношення загальної кількості людино-годин, відпрацьованих усіма робітниками, до обсягу продукції. Цей показник обернено пропорційний показнику годинного виробітку одного робітника.
Показники продуктивності праці можуть відображатися в різних вимірниках (натуральному, трудовому, вартісному).
ВИСНОВКИ
Процес виробництва має свої причини, або чинники, які називаються виробничими ресурсами, або факторами виробництва: капітал у виробничій формі (засоби праці); праця (робоча сила); земля, або природні ресурси (власне земля, предмети праці і деякі засоби праці – зокрема, паливо і енергія); підприємницькі здібності (здібності до особливого виду праці – по управлінню виробництвом та його організації).
Найважливішою особливістю виробничих ресурсів, є їх обмеженість, або рідкісність. В економіці діє закон рідкісності виробничих ресурсів.
Суперечність, яка виникає між безмежністю людських потреб і обмеженими можливостями їх втамування внаслідок рідкісності виробничих ресурсів – основна економічна суперечність.
Виробничі ресурси є альтернативними, що створює проблему економічного вибору. Економічний вибір – це вибір тих людських потреб із безмежної їх кількості, які вимагають першочергового втамування через використання альтернативних виробничих ресурсів, і відкладення у часі задоволення потреб менш важливих. Ціна економічного вибору визначається ціною того блага, від споживання якого ми відмовились, надавши перевагу іншому.
Проблема економічного вибору і альтернативність витрат ресурсів породжують проблему використання виробничих можливостей – окремого підприємства, галузі чий економіки в цілому. Виробничі можливості визначаються кількістю і якістю виробничих ресурсів – праці, капіталу, природних ресурсів і підприємницьких здібностей, які є у розпорядженні виробника.
У процесі альтернативного використання виробничих ресурсів відбувається їх трансформація. Кількість застосованих виробничих ресурсів визначається дією закону їх рідкісності, що графічно відображається кривою виробничих можливостей, або кривою «трансформації».
Список використаної літератури
1. Методичні положення з оцінці фінансового становища організацій корисною і встановленню незадовільною структури балансу. – РозпорядженняФУДН від 12.08.94. № 31- р.
2. Абрютина М.С., Грачов А.В. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства:Учебно-практическое посібник: 3-тє вид., перераб. ідоп.- М.: Видавництво «Річ навіть і Сервіс»,2004.-272с.
3. Артеменко В. Г.,Беллендир Н.В. Фінансовий аналіз. - М.: Фінанси і статистика, 2001.-255с.
4. Бабич А.М., Павлова Л. Н. Фінанси. Грошове звернення. Кредит.- М.:ЮНИТИ, 2000.-687с.
5. Баканов М. І., Шеремет А. Д. Теорія економічного аналізу. 5-те вид. – М.: Фінанси і статистика, 2003 р. – 230 з.
6. Балабанов І.Т. Аналіз і планування фінансів господарюючого суб'єкту - М.: Фінанси і статистика, 2003.- 243 з.
7. Балабанов І.Т. Основи фінансового менеджменту. Як управляти капіталом?Изд.3-е. - М.: Фінанси і статистика, 2003.- 384 з.
8. Бороненкова С.А. Управлінська аналіз: Навчальний посібник.- М. Фінанси і статистика, 2003.- 385 з
9. Бикадоров В.Л., АлексєєвП.Д.Финансово-економическое стан підприємства. – М.:ПРИОР, 2000. – 382 з.
10. Вакуленко Т.Г., ФомінаЛ.Ф. Аналіз бухгалтерської (фінансової) звітності до ухвалення управлінські рішення: 2- вид., перераб. ідоп.- СПб.: Герда,2004.-281с.
11. 
Методика економічного аналізу діяльності промислового підприємства / Під. ред. А.І.Бужинского, А.Д. Шеремета – М.: Фінанси і статистика, 2002. – 457 з.
12. МоляковД.С. Фінанси підприємств і галузей народногохозяй-ства:Учеб.пособ.- М.: Фінанси і статистика, 2002 – 176 з.
13. Овсийчук М. Ф., Сидельников Л. Б. Фінансовий менеджмент: методи інвестування капіталу. – М.:Юрайт, 2005 р.- 180 з.
14. Павлова Л. Н. Фінансовий менеджмент в підприємств іком-мерческих організаціях. Управління грошовим оборотом. - М.:ИНФРА-М, 2002. – 392 з.
15. Палій В.Ф. Нова бухгалтерська звітність. Зміст. Методикаанализа-М.: Бібліотека журналу “>Контроллинг”, 2003. – 193 з.