Главная | Обратная связь

Поняття адміністративного процесу

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС

 

Поняття адміністративного процесу

Структура адміністративного процесу

Стадії адміністративного процесу

Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення

Поняття адміністративного процесу

Процес є сукупністю послідовних дій, що здійснюються для досягнення певного результату. У праві під процесом, як правило, розуміють порядок реалізації матеріальних норм права. Юридичні процеси є різновидом соціальних, їх відрізняє те, що вони є свідомою цілеспрямованою діяльністю, пов’язаною з реалізацією владних повноважень суб’єктами публічної влади. Така діяльність запрограмована на досягнення певних юридичних результатів, спрямована на вирішення юридичних справ. Її попередні та кінцеві результати процесу закріпляються в офіційних документах, вона регламентована повністю (або частково) юридичними процесуальними нормами.

Метою адміністративного процесу є заздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливе за допомогою відповідних засобів та способів; належне, таке, що ґрунтується на суворому дотриманні законів, регулювання діяльності всіх суб’єктів процесу на всіх його стадіях та етапах. Завдання адміністративного процесу становлять собою поняття, що відображують необхідність для суб’єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети процесу.

Адміністративний процес також є різновидом юридичного процесу, врегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок розгляду органами державною управління, уповноваженими посадовими особами інших державних, а також громадських структур адміністративних справ, які виникають під час виконавчо-розпорядчої діяльності. Адміністративно-правова наука виробила вузький (спрощений) та широкий (загальний) підходи до розуміння адміністративного процесу, за­лежно від яких визначається його обсяг і зміст. Згідно широкого підходу адміністративний процес визначається як встановлений законом порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного управління, судами (загальної юрисдикції чи спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), тобто адміністративний процес виступає як порядок реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ. Вузький підхід виходить з того, що адміністративний процес є провадженням в справах про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень, а також розгляд справ із застосуванням заходів адміністративного примусу. У цьому випадку адміністративний процес ототожнюється з юрисдикційним процесом органів управління.

Крім цього, до змісту терміну «адміністративний процес» застосовується підхід, прибічники якого беруть за основу «процедурну» та «юрисдикційну» концепцію. Перша виходить з того, що адміністративний процес – це порядок реалізації адміністративно-правових норм. Тобто прибічники цієї концепції розуміють адміністративний процес як процедуру здійснення державно-управлінської діяльності. Інша група авторів вважає, що він є регламентованою законом діяльністю щодо вирішення спорів, які виникають між сторонами адміністративного правовідношення, що не знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування, а також щодо застосування заходів адміністративного примусу. Тобто, ця діяльність має юрисдикційний характер, виходячи з того, що термін «юрисдикція» визначається як судочинство, а також як встановлена правовим актом сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори та вирішувати справи щодо правопорушень, оцінювати дії суб’єкта права з точки зору їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників. Існує також ще одна точка зору, яка розглядає адміністративний процес як провадження по справам про адміністративні правопорушення.

Як юридичне явище, адміністративний процес характе­ризується тим, що під час його здійснення виникають ад­міністративно-процесуальні відносини. Вникають вони в сфері державного управління під впливом відповідних процесуальних норм.

Адміністративний процес відрізняється від інших видів юридичної процесуальної діяльності і, насамперед, від кримінального та цивільного процесу. У відмінностях, що існують між ними, найбільш чітко виявляється специфіка адміністративного процесу. Ці відмінності полягають у такому:

– адміністративний процес реалізується у дер­жавному управлінні, кримінальний і цивільний – при ви­конанні правосуддя. Адміністративний процес є частиною виконавчо-розпорядчої діяльності, оскільки являє собою врегульовані процесуальними нормами управлінські від­носини. Адміністративний процес є юридичним виражен­ням управлінської діяльності;

– адміністративний процес не обмежується юрисдикційною діяльністю, тобто діяльністю щодо розг­ляду суперечок і застосування примусових заходів, а вклю­чає і діяльність по реалізації регулятивних норм, діяль­ність, так би мовити, позитивного, організуючого характе­ру. Це пояснюється специфікою управління як діяльності в основному творчої, в якій метод примусу є не основним, а допоміжним. Кримінальний же процес є повністю юрисдикційним, цивільний – переважно юрисдикційним. От­же правоохоронна функція в адміністративному процесі займає підпорядковане місце, а в кримінальному і цивіль­ному – головне;

– адміністративний процес відрізняється пере­ліком і розташуванням проваджень. Провадження в адмі­ністративному процесі розташовані паралельно. Це пояс­нюється великою кількістю і різноманітністю справ, які вирішуються оперативно і, в основному, органами першої інстанції.

Таким чином, адміністративний процес можна визначити як врегульовану нормами адміністративно-процесуального права діяльність виконавчо-розпорядчих органів держави, їх посадових осіб, інших уповноважених на те суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного матеріального права, а також матеріально-правових норм інших галузей права.

Специфічними ознаками адміністративного процесу є таке:

– адміністративний процес здійснюється тільки уповноваженими на те суб’єктами;

– наявність чіткої системи дій по проведенню операцій з приписами норм права;

– розгляд адміністративної справи неможливо уявити без встановлення певних фактичних даних та конкретних обставин;

– серед учасників справ про адміністративні правопорушення виділяється така процесуальна фігура, як експерт, тобто особа, що володіє спеціальними знаннями у певній галузі людської діяльності;

– адміністративно-процесуальна діяльність завжди ґрунтується на праві, пов’язана з реалізацією матеріальних норм адміністративного права, а у деяких випадках – і норм інших галузей права;

– адміністративний процес пов’язаний з виконавчо-розпорядчою діяльністю органів держави.

Особливостями адміністративного процесу є:

– адміністративний процес реалізується у державному управлінні, є частиною виконавчо-розпорядчої діяльності, оскільки являє собою врегульовані процесуальними нормами управлінські відносини, є юридичним вираженням управлінської діяльності;

– адміністративний процес не обмежується юрисдикційною діяльністю (діяльністю щодо розгляду суперечок і застосування примусових заходів), а включає і діяльність по реалізації регулятивних норм - діяльність позитивного, організуючого характеру;

– адміністративний процес відрізняється переліком і порядком проваджень (провадження в адміністративному процесі здійснюються паралельно);

– адміністративний процес реалізується органами і посадовими особами виконавчо-розпорядчої системи держави.

Здійснення адміністративного процесу ґрунтується на системі принципів, до яких належать:

1. Законність. Даний принцип виражається в тому, що адміністративний процес здійснюється виключно на основі спеціальних процесуальних норм. Державні органи діють в адміністративному процесі у межах закріпленої за ними компетенції, повноваження органів і посадових осіб, що розгля­дають справи про адміністративні правопорушення, міс­тяться в КУпАП України.

2. Охорона інтересів держави і особи. Цей принцип ві­дображає демократизм адміністративного процесу. Орга­ни, що розглядають індивідуальні справи і приймають по них рішення, зобов'язані забезпечити захист інтересів дер­жави, громадського порядку, прав і свобод особи, інтересів підприємств, організацій, закладів. Громадянам надається юридична допомога, вони можуть користуватися послуга­ми адвоката. Послідовне, повне і неухильне врахування інтересів держави і особи безпосередньо відбивається на ефективності адміністративного процесу і є обов'язком будь-якого органу або посадової особи, що розглядає і ви­рішує адміністративну справу. До їх завдань входить також обов'язок стежити за належним використанням сторонами своїх прав, щоб це не зашкодило інтересам держави та учасників процесу.

3. Публічність (офіційність). Даний принцип адмініст­ративного процесу полягає в його доступності для грома­дян. Розгляд конкретних справ, збирання необхідних до­казів і матеріалів є обов'язком державних органів та їх по­садових осіб. Усе це здійснюється за рахунок держави. Обов’язок доведення покладено на органи, що розглядають адміністративну справу. Відсутня будь-яка плата з боку громадян за участь у процесі, оформлення матеріалів, прийняття рішення;

4. Самостійність і незалежність у прийнятті рішень. Ви­рішувати ті справи, що входять до кола повноважень орга­ну або посадової особи є їх обов'язком. Державний орган може ухилитися від розгляду і вирішення індивідуальної справи, перекласти на будь-кого свої обов'язки.

Стосовно провадження по справах про адміністративні правопорушення, цей принцип закріплено в ст. 217 КУпАП «Повноваження посадових осіб», яка визначає, що ті або інші справи можуть розглядати тільки визначені законом посадові особи і в межах своїх повноважень.

5. Об’єктивна (або матеріальна) істина. Даний принцип означає, що всі справи розглядаються всебічно, збирають­ся, перевіряються і враховуються всі необхідні матеріали і докази.

6. Гласність. Принцип гласності передбачає можливість учасникам адміністративного процесу безпосередньо озна­йомлюватися з усіма матеріалами по справі і розглядати його відкрито. Вимога про відкритий розгляд справи озна­чає що відповідний орган або посадова особа зобов'язані своєчасно повідомити учасникам про місце, час розгляду справи.

7. Рівність учасників адміністративного процесу перед за­коном. Цей принцип визначається конституційним поло­женням про рівність усіх громадян України. Законодав­ством закріплено статус сторін процесу, встановлено їх права та обов'язки як учасників адміністративно-проце­суальних відносин. Кожна зі сторін має право брати участь в усіх стадіях процесу, надавати докази і вимагати їх розгляду.

Цей принцип закріплено у ст. 248 КУпАП «Роз­гляд справи на засадах рівності громадян», яка визначає, що всі громадяни рівні перед законом незалежно від похо­дження, соціального і майнового стану, расової і націо­нальної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релі­гії, роду і характеру занять, місця проживання, інших обставин. Не існує будь-яких спеціальних органів, які розглядали б справи щодо окремих груп громадян, що різ­няться за названими вище ознаками.

8. Швидкість та економічність. Він забезпечується закріпленням у законодавстві строків, у межах яких здійснюється провадження по справах, виконуються рішення. Зокрема, це ст. 277 КпАП «Строки розгляду справ», яка вста­новлює строки розгляду справ про адміністративні право­порушення

9. Провадження процесу державною мовою. Цей прин­цип зумовлений багатонаціональним складом населення України і закріплений законодавчо. У ст. 14 Закону України «Про засади мовної політики» від 3 липня 2012 р. № 5029-VI зазначається, що судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч. 3 ст. 8 названого Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами). Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови) допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу

Адміністратив­ний процес характеризується різноманітністю суб'єктів. Як сторони в адміністративному про­цесі виступають юридичні і фізичні особи; виконавчо-роз­порядчі органи держави і місцевого самоврядування; адміністрації підприємств, закладів, організацій і громадські організації; політичні партії і органи суспільної самодіяль­ності; об'єднання громадян і просто громадяни, а також іноземці і особи без громадянства тощо.

Суб’єктами адміністративного процесу виступають державні органи: адміністрація державних підприємств, установ і організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, об’єднання громадян, їх органи та посадові особи, власники, їх представники та уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Крім цього, умовно учасників адміністративно-проце­суальних відносин поділяють на п'ять груп: 1) громадяни; 2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їх апарату; 3) об'єднання громадян та їх органи, а також органи само­організації населення, що мають адміністративно-проце­суальну правосуб'єктність; 4) державні службовці та поса­дові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами і обов'язками; 5) інші державні органи та Їх поса­дові особи.

Крім цього, існує класифікація суб’єктів адміністративного процесу на такі групи:

– компетентні органи і посадові особи наділені правом приймати владні акти, складати правові документи, що визначають провадження по справі;

– суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі: особа, яка притягається до відповідальності, потерпілий та його законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, адвокати);

– особи і органи, що сприяють здійсненню провадження: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті. Одні з них (свідки, експерти) повідомляють дані повноважному органу або посадовій особі. Інші (перекладачі, поняті) - потрібні для закріплення доказів або забезпечення необхідних умов адміністративного провадження;

– громадські організації, товариські суди, трудові колективи, адміністрація за місцем роботи, навчання або проживання правопорушників.

Таким чином, учасники адміністративного процесу визначаються як громадяни, інші особи, колективи громадян та організацій в особі їх представників, які наділені правами і несуть певні обов’язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту своїх прав та законних інтересів або прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють, сприяти здійсненню адміністративного процесу.