Главная | Обратная связь

ЗАПАМ'ЯТОВУЮЧІ ПРИСТРОЇ КОМП'ЮТЕРА

Апаратна складова

Для опрацювання інформації потрібні певний набір технічних пристро­їв (апаратна складова) і програми (програмна складова), які будуть ке­рувати роботою цих пристроїв. Сукупність програмної і апаратної складо­вої називають інформаційною системою. Традиційно апаратну складову, на відміну від програмної, називають жорсткою, незмінною частиною сис­теми. Звідси походить і назва hardware (hard — твердий, ware — виріб).

Для певного типу комп'ютера створюються різноманітні програми для реалізації потреб користувачів. Програми постійно змінюються, поновлю­ються, удосконалюються, розширюються їх можливості. Програмне забез­печення вважається більш гнучкою, «м'якою» складовою і називається software (soft — м'який, ware — виріб).

Апаратна складова IBM-сумісного персонального комп'ютера звичайно складається з двох основних частин: системного блоку та периферії, тобто пристроїв введення і виведення інформації.

У настільному комп'ютері системний блок та периферійні пристрої (моні­тор, клавіатура, маніпулятор «миша») є окремими частинами комп'ютера. Портативний варіант побудови персонального комп'ютера передбачає поєд­нання всіх пристроїв у єдину конструкцію. Серед портативних розрізняються «блокнотна» конструкція, або „ноутбук” (від англ. notebook — блокнот); наколінна конструкція, або «лептоп» (від англ. lap — коліно, top — вершина); ком­п'ютер, що розміщується на долоні, або «палмтоп» (від англ. palm — долоня).

До складу системного блоку обов'язково входять:

центральний процесор, який обробляє інформацію та керує процесом виконання програм;

оперативна пам'ять, у якій зберігаються команди і проміжні резуль­тати;

системна шина (або магістраль) — набір електричних провідників, який забезпечує обмін інформацією між окремими елементами ком­п'ютера. До системної шини через спеціальні електронні схеми, які називаються адаптерами та контролерами, приєднуються всі зовнішні пристрої та пристрої пам'яті;

системна (або материнська) плата, на якій розміщуються центральний процесор, оперативна пам'ять, системна шина, адаптери та контролери. Крім того, у системному блоці розташовано блок живлення, який по­дає струм на електронні схеми комп'ютера, а також може бути встановле­но нагромаджувачі на магнітних дисках.

МАТЕРИНСЬКА ПЛАТА

Від англ. Motherboard. Це серце комп'ютера, найбільший і складний пристрій. Саме до материнської плати підключаються всі інші пристрої, що входять до складу системного блоку.

Функція материнської плати така: вона забезпечує зв'язок між всіма пристроями, за допомогою передачі сигналу від одного пристрою до іншого.

Інфрачервоні порти - дають можливість підключати зовнішні пристрої без проводів.

ВІДЕОКАРТА

Зображення, відео, 3D графіка, мільйони кольорів, усілякі відтінки одним словом Графіка - одне із самих важких завдань, які доводиться вирішувати комп'ютеру. Для цього минулого розроблені спеціальні прискорювачі - графічні акселератори, або просто відеокарта.

На сьогоднішній день сучасні відеокарти здатні швидко і якісно обробляти двомірну 2D і тривимірну 3D графіку.

Архітектура:сучасні відеокарти мають формат AGP, старі використовували PCI.

Стандарт AGPбільше швидкий чим старий PCI,він дає можливість відеокарті викласти всю свою міць(чого не скажеш про PCI), а головне задіяти основну оперативну пам'ять комп'ютера для розміщення текстур у тривимірних іграх. AGP-слот є на будь-якій ATX-материнській платі.

Розподільча здатність: це здатність відеокарти розмістити на екрані певну кількість крапок, з яких складається зображення. Чим більше крапок буде на екрані, тим якіснішим буде зображення.

Розподільчу здатність визначають дві величини - кількість крапок по вертикалі й по горизонталі. Приклад: 800x600, 1024x768, 1600x1200

У відеокарти є своя власна пам'ять RАМ яка убудована в саму плату, використається вона в основному для зберігання значення пікселів (піксель - окрема крапка на екрані монітора) і кольорів. Чим більше кількість RАМ, тим більше кольорів зможе показати відеокарта й використати більше високу розподільчу здатність екрана.

На сьогоднішній день стандарт відеопам'яті 64Mb та більше.

Крім стандартних функцій, відеокарта також підтримує ще ряд інших:

TV - output відеовихід що дозволяє вивести зображення з комп'ютера на екран телевізора або монітор іншого комп'ютера.

TV - intput з його допомогою можна приймати зображення з відеомагнітофона, відеокамери для редагування й перегляду.

TV - тюнер дозволяє дивитися телепередачі в невеликому вікні на вашому моніторі.

 

ЗВУКОВА КАРТА

У системному блоці комп'ютера (ще й до цього часу) є простий динамік PC-Speakеr який уміє тільки "пищати". Тепер, коли технологія швидко розвивається вперед, на зміну спікерам прийшли потужні спеціалізовані Звукові Карти (Sound Blaster) - це звичайно не новина, такі звукові карти з'явилися на світовому ринку більше 10 років тому.

Для того щоб чути звуки музики до звукової карти потрібно підключити колонки, а щоб приймати звуки в комп'ютер необхідно підключити мікрофон або будь-яке інше джерело звуку, наприклад музичний центр. Якщо у вас є муз. центр (або інший зовнішній підсилювач) те він цілком підійде для відтворення звуку. На більшості звукових карт є такі роз’єми: два входи - для підключення зовнішніх пристроїв (магнітофона, програвача мінідисків та ін.) і мікрофона; два виходи для колонок, зовнішнього підсилювача й навушників, а також є спеціальний роз’єм для підключення джойстика.

ПРОЦЕСОР

Центральний процесор (CPU — Central Processing Unit) — це при­стрій комп'ютера, призначений для виконання дій, пов'язаних з опрацю­ванням інформації.

Процесор — це невелика електронна схема напівпровідникового крис­тала (або декількох), на якій розміщено сотні тисяч транзисторів. Пластин­ка разом із транзисторами вмонтовується у маленький плоский корпус, який називається мікропроцесором.

Центральний процесор складається з арифметико-логічного пристрою та пристрою управління.

Пристрій управління призначений для управління всіма пристроями комп'ютера згідно з командами програми.

Арифметико-логічний пристрій призначений для виконання опера­цій згідно з командами програми.

Процесор має власну невелику пам'ять швидкого доступу, елементи якої називаються регістрами. В них містяться команда, яка виконується у поточний час, дані, над якими вона виконується, і результат виконання команди. Ця пам'ять короткочасна і зберігає інформацію лише на час ви­конання команди. Кількість біт, з яких складаються регістри, називається розрядністю процесора. Від розрядності процесора значною мірою зале­жать можливості комп'ютера: зі збільшенням розрядності скоріше від­бувається обмін даними і швидше працює комп'ютер.

Центральний процесор характеризується також тактовою частотою. Тактова частота визначає кількість елементарних операцій, які центральний процесор виконує за 1 секунду і вимірюється у мегагерцах (МГц) та гігагерцах (ГГц). Чим більша тактова частота, тим швидше працює комп'ютер.

ЗАПАМ'ЯТОВУЮЧІ ПРИСТРОЇ КОМП'ЮТЕРА

Внутрішня пам'ять

Пам'ять комп'ютера — це пристрій, призначений для зберігання ін­формації.

Всю пам'ять комп'ютера можна розділити на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня пам'ять створена у вигляді мікросхем, її призначен­ня — це забезпечення роботи комп'ютера. Користувач не може зберігати власну інформацію у внутрішній нам'яті. До внутрішньої пам'яті належать: оперативна пам'ять, постійний запам'ятовуючий пристрій та кеш-пам'ять.

В оперативній пам'яті (RAM, від англ. Random Access Memory — пам'ять з довільним доступом) зберігаються програми і дані, з якими працює процесор у поточний момент. Ця пам'ять працює порівняно швидко, звідси походить і назва — «оперативна». Оперативна пам'ять є тимчасо­вою — всі дані, що містяться у комірках оперативної пам'яті, зберігаються тільки упродовж того часу, поки комп'ютер включений. При виключенні комп'ютера вміст пам'яті зникає. Сучасні комп'ютери мають оперативну пам'ять обсягом від 256 Мб до 1Гб і більше.

Постійний запам'ятовуючий пристрій (ПЗП, англ. ROM, від Read Only Memory — пам'ять тільки для читання) призначається для постійного збереження інформації, яка записується один раз у заводських умовах. Користувач не має доступу до комірок постійної пам'яті і не може змінити її вміст. Саме у ПЗП містяться перші команди для процесора, за якими той починає роботу.

До складу ПЗП входить комплект програм під назвою BIOS (Basic Input-Output System — базова система введення-виведення), який ще називають напівпостійним запам'ятовуючим пристроєм. Вміст пам'яті BIOS підтри­мується спеціальним акумулятором. BIOS містить установки поточної кон­фігурації комп'ютера: наявність та типи деяких пристроїв, поточний час тощо. Користувач має доступ до BIOS та може змінювати його установки.

Кеш-пам'ять має ті ж самі функції, що й оперативна, та призначається для тимчасового зберігання саме тих програм і даних, які найчастіше використовуються. Час доступу до вмісту кеш-пам'яті у декілька разів мен­ший, ніж до вмісту оперативної пам'яті. Сучасні комп'ютери мають кеш-пам'ять обсягом до 1Гб і більше.

ЗОВНІШНЯ ПАМ'ЯТЬ

Зовнішня пам'ять призначена для тривалого зберігання інформації і даних. Інформація в зовнішній пам'яті зберігається при виключеному комп'ютері. Пристрої зовнішньої пам'яті характеризуються такими показни­ками: обсяг пам'яті, час доступу до інформації, тобто швидкість запису та зчитування даних, надійність збереження інформації.

Пристрої зовнішньої пам'яті називаються нагромаджувачами. Нагромаджувачі складаються з двох частин:

носій — це пристрій, на якому зберігається інформація;

привод — це пристрій, призначений для зчитування інформації з носія та (інколи) запису інформації на носій.

Існує два основних види нагромаджували: нагромаджувані на магнітній стрічці та дискові нагромаджувані.

Нагромаджувані на магнітній стрічці влаштовані таким чином, що і прочитати інформацію з комірки пам'яті стрічки можна тільки після зчитування інформації з попередніх комірок. Цей спосіб зчитування інформації і називається поступовим доступом.

Дискові нагромаджувані мають довільний доступ, тобто зчитувати з них інформацію можна в будь-якому порядку. Майже всі сучасні нагромаджувачі є саме дисковими нагромаджувачами.У дискових нагромаджувачах інформація записується на концентричні кільця, які називаються доріжками. Радіуси, проведені з центра диска, розділяють доріжки на сектори. Кожна доріжка мас свій номер (починаючи з 0), всі сектори, розміщені на різних доріжках між двома сусідніми радіусами, мають одна­ковий номер. Всі сектори розраховані на запис однакового обсягу інформації (зви­чайно 512 байтів). Запис та зчитування інформації на дискових нагромаджувачах виконується посекторно, тобто інформація передається відразу з цілого сектора.

Нагромаджувач на гнучких магнітних дисках (НГМД) призначається для перенесення невеликих об'ємів інформації між різними комп'ютерами. Привод НГМД називається дисководом і вмонтовується в системний блок. Носієм НГМД є гнучкий диск {floppy disk), або скорочено дискета. Звичайно використовуються дискети розміром 3,5 дюйма (3,5 = 89 мм), інформація в них записується на одну пластину з магнітним покриттям. Гнучкі магнітні диски можуть мати по­значення DS, DD або HD DS (від англ. double sided) — двостороння дискета із записом на обох поверхнях, DD — (від англ. double density) — дискета з подвій­ною щільністю запису; НD — (від англ. high density) — дискета з високою щільністю запису. Стандартна ємність дискет 3,5" — 1,44 Мб та 2,88 Мб. Час життя дискети при інтенсивному використанні звичайно не більше року.

Нагромаджувач на жорсткому магнітному диску (англ. hard disk), або «вінчестер», призначений для постійного збереження інформації, яка використовується при роботі з комп'ютером. Носій вінчестера — це кілька твер­дих круглих пластин, які закріплюються на одному стержні й розташовують­ся у герметичному корпусі. Корпус вмонтовується в системний блок. Привод вінчестера також розташований в ньому ж корпусі. Ємність сучасних вінчес­терів — від 20 Гб і більше. Швидкість запису та зчитування інфор­мації з вінчестера у тисячі разів вища, ніж з гнучких дисків. Час життя вінчестера при інтенсивному використанні, як правило, складає 4—5 років.

Zip-, Jaz-диски за функціями та принципами побудови подібні до гнуч­ких дисків. Працювати з ними так само просто, як зі звичайними диска­ми, але вони значно надійніші у роботі. Такі дискети можуть містити до 250 Мб (Zip-диски) і до 2 Гб (Jaz-диски) інформації.

Стример записує інформацію великими блоками, безперервним потоком (звідси і назва: англ. stream — потік). Головною його перевагою є мож­ливість швидкого ти надійного зберігання великих об'ємів інформації. Ка­сети для стримера впускаються місткістю від 60 Мб до 4 Гб.

Нагромаджувані на лазерних (оптичних) дисках (НЛД) призначені для тривалого зберігання інформації середнього обсягу. Носій НЛД (його часто називають компакт-диском) має вигляд платівки діаметром приблизно 12 сантиметрів. Звичайні компакт-диски можуть зберігати до 650 Мб інформа­ції. Швидкість запису та зчитування інформації з компакт-дисків значно вища, ніж з гнучких дисків, але нижча, ніж з вінчестерів. Вважається, що компакт-диски мають високу надійність збереження інформації.

Існують такі різновиди компакт-дисків: CD-ROM, CD-R та CD-RW. Для кожного виду компакт-дисків існує відповідний привод.

CD-ROM (від Cотрасt Disk-Read Only Memory — компакт-диск-пам'ять тільки для читання). Інформація на такі диски записується за допомогою спеціальної заводської апаратури та не може змінюватись.

CD-R (Compact Disk Recordable — компакт-диск для запису). Інформа­цію можна записати лише один раз,

CD-RW (Compact Disk-- Rewritable — компакт-диск, який можна перезаписувати). Інформацію можна записати багато разів (до 1000).

Цифрові диски DVD (Digital Versatile Disk — цифровий диск) призна­чені для зберігання великих об'ємів інформації (до 17 Гб). DVD по суті є вдосконаленням CD-ROM.