Главная | Обратная связь

Національний дивіденд

Його запропонував К. Х. Дуглас і розвинули з деякими змінами поет Езра Паунд і дизайнер Бакмінстер Фуллер. Головна ідея полягає в тому (хоча Дуглас, Паунд і Фуллер мають різні погляди на деякі деталі), що кожен громадянин повинен стати акціонером у державі, і має отримувати дивіденди з річного валового національного продукту. Підрахунки, скільки кожен житель отримуватиме, різняться, але за сьогоднішнім рівнем ВНП, наперед можна сказати, що річна частка буде у декілька разів більша, ніж частка одержувача державної допомоги – мінімум у п‘ять разів. Критики заявляють, що це привело б до інфляції. Прихильники національного дивіденду відповідають на це, що інфляція виникне лише у тому разі, коли дивіденди перевищуватимуть ВНП; вони ж пропонують розглядати варіант, коли дивіденди рівні ВНП.

 

Гарантований річний дохід

На цій теорії наполягав Роберт Теобальд разом з іншими економістами. Держава має встановити дохід вище за межу бідності і гарантувати жителям, що ніхто з них не отримуватиме менше. Якщо ваша зарплата нижча за межу бідності, або ж ви взагалі не отримали зарплату, то держава зобов'язана виплатити різницю. Такий план безсумнівно коштував би державі менше, ніж сучасна система соціального забезпечення зі своїм бюрократизмом і надлишком робочої сили – теорія, над якою мають подумати консерватори, які постійно скаржаться на дорожнечу соціального забезпечення. Це також позбавило б одержувачів від приниження, деградації і дегуманізації, які вкорінилися в сучасну соціальну систему – питання, над яким варто замислитися лібералам. На мою думку, система, дешевша за соціальне забезпечення і менш принижуюча гідність населення, може викликати заперечення тільки з бокузакоренілих садистів.

 

Негативний прибутковий податок

Вперше його запропонував Мілтон Фрідмен, економіст, що отримав нобелівську премію. Цей підхід є менш радикальним щодо вищезазначених ідей. Негативний прибутковий податок передбачає мінімальний дохід кожного жителя; кожна людина, чий дохід становить менше за мінімальний рівень, отримує суму, якої не вистачає до стандарту. Фрідмен, якого часто називають консерватором, але який себе вважав лібералом, стверджує, що такий підхід, як і гарантований річний дохід Теобальда, коштуватиме «державі» (тобто платникам податків) менше, ніж сучасна соціальна система. Також вона відкидає останню вірогідність приниження, що асоціюється з «добродійністю» держави, оскільки, коли ви оприбутковуєте чек у Внутрішній податковій службі, ніхто (навіть працівник банку) не знатиме, чи ви отримали додатковий дохід у зв'язку з бідністю, чи відшкодування за переплату податків минулого року.

 

Економіка RICH

Вона була розроблена Л. Вейном Беннером (співавтор роботи Тімоті Лірі «Тера ІІ») разом з автором цієї статті. Це чотирьохетапна програма перебудови суспільства під кібернетичне майбутнє, до якого ми стрімко наближаємося. RICH, що дослівно перекладається як «багатий», означає Rising Income through Cybernetic Homeostasis – підвищення доходу за рахунок кібернетичного гомеостазу.

Етап І– усвідомлення того, що комп'ютеризація і масове безробіття неминучі. Це можна втілити в життя, пропонуючи кожному 100, 000 $, якщо він створить машину, яка замінить його і працівників, що виконують ту саму роботу. Іншими словами, замість того, щоб із криками чинити опір комп'юте-

ризації, слід сміливо йти їй назустріч, пам‘ятаючи, що вільне суспільство – це утопічна мета, до якої завжди прагнуло людство.

Етап ІІ– встановити негативний прибутковий податок або гарантований річний дохід, щоб масове безробіття, що виникло на Етапі І, не штовхнуло натовпи людей в деградацію сучасної соціальної системи.

Етап ІІІ– поступово збільшити гарантований річний дохід до рівня національного дивіденду, запропонованого Дугласом, Фуллером і Езром Паундом. Таким чином, це гарантує жителям рівень життя забезпеченого середнього класу. Це треба робити поступово, щоб заспокоїти консервативних економістів, які називають національний дивіденд «інфляційним» або ж таким, що фактично підриває банківський бізнес через зниження процентної ставки майже до нуля.

Вони також заявляють, що це не відбудеться, поки роздані населенню дивіденди, не будуть рівні внутрішньому валовому продукту. Але оскільки ідея є революційною і спірною, то на наш погляд, було б мудро здійснювати її маленькими кроками, підвищуючи мінімальний дохід на п‘ять відсотків щорічно впродовж перших десяти років. А після масової комп'ютеризації, породженої на першому етапі, яка забезпечила надлишок споживчих товарів, розумно було б поступово підвищувати його до рівня існуючого національного дивіденду.

Етап IV –масове інвестування в сферу освіти для дорослих із двох причин. По-перше, люди не можуть постійно займатися сексом, курити траву і витріщатися в телевізор - рано чи пізно їм це все набридне. Це головна психологічна проблема безробітного суспільства, і щоб вирішити її треба привчити людей до більш розумової діяльності, ніж секс, трава, телевізор або безглузда робота, якою більшість людей сьогодні займаються. По-друге, протягом наступних трьох або чотирьох десятиліть ми повинні вирішити низку складних завдань, на найбільш значущі з яких Тім Лірі вказав в своєму слогані SMI²LE, яке включає такі поняття як Space Migration, Intelligence Increase, Life Extension (переміщення в просторі, підвищення інтелекту і продовження життя). Дуже швидко відношення людства до простору, часу і розуму вступить в абсолютно нову еволюційну фазу. Ми більше не будемо обмежені кордонами однієї планети, тривалістю життя, коротшою за сторіччя, і стереотипним і механічним способом мислення більшості сучасних людей. Кожен бажаючий заслуговує на шанс брати участь в еволюційному стрибку, який Лірі називає: «більше простору, більше часу і більше розуму, щоб насолоджуватися простором і часом». Таким чином, я хочу сказати, що «робоча етика» (знайти роботодавця, який платитиме тобі зарплатню або жити в страшних злиднях) застаріла. «Робоча естетика» повинна викорінити застарілий синдром кам'яного віку – синдром раба, селянина, слуги, пролетаріату, найманого робітника, тобто людської робочої машини, яка не зовсім і людина, а «інструмент, автомат», як говорив Маркс. Звільнені від ролі роботів, люди навчаться бути повністю розвиненими індивідами в розумінні потенційних можливостей людини. Вони шукатимуть роботу не з економічної, а з психологічно потреби – шукаючи вихід своєму творчому потенціалу. («Творчий потенціал» – це природжене бажання грати, лагодити, досліджувати, експериментувати – схильності, що спостерігаються у кожної дитини, поки її розумові процеси не призупинені авторитарною освітою і умовно-рефлексним механізмом зарплати). Як казав Бакмінстер Фуллер, перше, що спаде на думку людей, звільнених від рабства зарплати, буде питання: «Чим я цікавився в молодості до того, як мені сказали, що потрібно заробляти на життя?» Відповідь на це питання, яким задаються мільярди людей, звільнених від механічної праці, зробить епоху Відродження схожу, скажімо, на шкільний науковий ярмарок або на

художнє шоу.