Главная | Обратная связь

Методичні вказівки (рекомендації) для викладачів і студентів

Загальні організаційні методичні вказівки:

1. Заняття викладач розпочинає з нагадування про важливість даної теми для послідуючого її практичного засвоєння студентами.

2. Заняття спрямовується на засвоєння та вдосконалення отриманих на лекції знань та напрацювання базових практичних навичок за даною темою.

3. При розгляді учбових питань необхідно домагатись від студентів активності в обговоренні матеріалу. Для закріплення розглянутого учбового питання, в кінці бажано провести опитування 2-3чоловік.

5. По закінченню розгляду кожного учбового питання викладач підводить підсумок, а після відпрацювання всіх учбових питань проводить розбір заняття в цілому.

Методичні вказівки до вступної частини та перевірка готовності до заняття:

1. Перевірити наявність студентів, навчально-матеріальне забезпечення та усунути недоліки.

2. Довести тему, цілі та навчальні питання даного заняття.

3. У вступному слові нагадати про важливість розгляду даного матеріалу для послідуючого практичного призначення вивчення даної теми.

Методичні вказівки до основної частини практичного заняття:

1. Виклад змісту розглядуваного навчального питання проводиться у формі доповіді.

2. При виникненні неточностей у відповіді студента, доцільно їх усунути шляхом уточнення із числа тих студентів, які виявили ці уточнення та бажають їх усунути (уточнити).

3. Після розгляду кожного навчального питання, з метою практичного закріплення його змісту, необхідно розглянути типову ситуаційну задачу.

4. При розгляді ситуаційних задач необхідно вимагати аргументувати свою точку зору з посланням на відповідний нормативно-правовий акт.

5. У кінці розгляду кожного навчального питання робити його узагальнення та підводити короткий підсумок звертаючи увагу на його основі складові положення.

Методичні вказівки по проведенню заключної частини:

1. Нагадати тему, цілі, навчальні питання та якість їх відпрацювання.

2. Провести розбір заняття, на якому вказати позитивні та негативні сторони заняття, недоліки і шляхи їх усунення;

3. Дати завдання на самостійну підготовку.

4. Дати відповідь на запитання, що виникли в ході заняття.

Перелік методів, які можуть бути використані на заняттях:

 Обслуговуючі (допоміжні) методи:

• правила;

• знайомство;

• мотивація;

• рефлексія;

• оцінювання.

 Основні навчальні методи:

• мозковий штурм;

• робота в малих групах;

• аналіз правових ситуацій;

• рольова гра;

• презентація.

 Методи дискутування:

• дебати;

• прес-конференція.

Обслуговуючі (допоміжні) методи:

Правила

З-поміж допоміжних інтерактивних методів, перш за все доцільно охарактеризувати „Правила”. Для того, щоб під час занять з аудиторією було встановлено контакт, для досягнення взаєморозуміння та поваги доцільно на початку першого заняття встановити Правила проведення занять.

Звід правил має пропонуватись як студентами, так і викладачем з тим, щоб повністю досягти згоди щодо спірних моментів, які можуть виникнути на заняттях, передбачити та не допустити можливі організаційні протиріччя.

Після досягнення згоди щодо Правил, вони затверджуються групою та викладачем і, в разі порушення Правил, слід нагадувати порушнику про те, що він порушив запропоновані ним же положення. Як правило, група у спірних моментах підтримує викладача, а не порушника правил. Тобто, фактично, Правила встановлюють на заняттях конструктивне студентське самоврядування.

Пропонуються наступні Правила:

Мета занять — знання та практика їх застосування

Правила:

• проявляти активність;

• керує заняттям викладач;

• взаємоповага;

• готовність до спільної роботи;

• намагання виступати всім;

• оцінюються найбільш активні;

• правила можуть доповнюватись та змінюватись за колегіальним рішенням;

• допускаються винятки з правил, які служать меті.

Знайомство

Вказаний метод не несе навчального навантаження. Він застосовується, як правило, лише на початку вивчення дисципліни та слугує для того, щоб створити на заняттях невимушену, доброзичливу робочу атмосферу.

В більшості випадків знайомство здійснюється шляхом почергового представлення викладача та студентської аудиторії. До традиційної пропозиції назвати своє ім’я та прізвище доцільно запропонувати відрекомендуватись за якоюсь із обраних викладачем ознак (наприклад, професійні уподобання, географічні ознаки тощо).

Інколи під час знайомства викладач може відповісти на цікавлячі аудиторію сторонні запитання, з тим, щоб в подальшому під час занять не витрачати на це час та увагу.

Мотивація

Цей допоміжний метод застосовується для визначення очікувань студентів від вивчення навчальної дисципліни, доведення до їх відома її важливості, налаштування на отримання знань та спільну роботу.

Може проводитись у різних формах: вільна бесіда, відповіді на питання, мозковий штурм тощо. Може проводитись як у усній так і у письмовій формі (в такому разі можливо записи зберегти для подальшої перевірки досягнення намічених цілей).

Доцільно застосовувати як перед вивченням навчальної дисципліни в цілому, так і перед вивченням окремої теми.

Рефлексія

Завершальна частина заняття (підведення підсумків, аналіз, самооцінка і коментування дій учасників) мають не менше значення ніж центральна частина заняття (рольова гра, дискусія, дебати, обговорення в малих групах тощо). Для усвідомлення, засвоєння навчального матеріалу, особливо після застосування активних методів, позитивно було б ще раз відобразити у пам’яті навчальний фрагмент. Метою рефлексії є також те, щоб учасник/ки, дії якого/их обговорюються, не просто усвідомив, що зроблено, але ще раз внутрішньо пережив ситуацію і сформував новий, правильніший, зразок поведінки: „Тепер я б діяв так...”

Перед проведенням цієї частини викладачу слід проінформувати групу про те, що, вислуховуючи думки про проведену роботу, група і окремі її члени повинні сприймати оцінки не як критику, а як допомогу і на наступних етапах по можливості використовувати отримані поради.

Таке застереження важливе тому, що, на жаль, суб’єкти обговорення не завжди бувають готовими схвально сприйняти коментування колег, викладача, запрошеного спеціаліста, і тоді цей коментар не досягає мети. В разі відсутності такого застереження суб’єкт обговорення може замкнутися, і при повторній вправі знову припуститься аналогічних помилок.

При проведення означеного методу роль виступаючих повинна зводитися не тільки до того, щоб продемонструвати неточності, помилки, промахи та шляхи їх усунення й виправлення, але виступаючі повинні звертати увагу і на вдалі дії учасників. При цьому важливо проаналізувати ці успішні кроки, вказати на їх позитивні наслідки, на можливість застосування їх в аналогічних ситуаціях в реальному житті.

Обговорюючи дії суб’єкта рефлексії слід дотримуватися таких рекомендацій:

• дайте можливість учаснику, дії якого обговорюються, висловитися першим і оцінити себе самому;

• поставтесь з повагою до всього, що робить ваш колега;

• знайдіть успіхи в діях суб’єкта аналізу і повідомте йому про досягнуте;

• схваліть творчий підхід, самостійні винаходи, несподівані ходи;

• не забувайте, що єдино вірного рішення, підходу, поведінки немає, що можливі і інші варіанти;

• висловлюйтесь коротко і точно;

• „економте репресію”: критикуючи, обмежтеся двома-трьома фразами.

На закінчення вказаного методу доцільно запропонувати, можливо на прикладі, шляхи можливої поведінки у ситуації, що підлягає аналізу.

Оцінювання

Оцінювання при використанні інтерактивних методиках викладання має показати, крім традиційних цілей засвоєння навчального матеріалу, рівень володіння студентами навичками мислення і спілкування, роботи в колективі, можливості вирішення складних проблем, використання при цьому юридичних та соціальних інструментів.

Оцінювання заняття застосовується під час вивчення нового матеріалу і виконання тренувальних вправ. Часто для оцінювання можуть обиратися вправи, подібні тренувальним — наприклад, навчальний спрощений суд або дискусії, дебати або складання документів тощо. При оцінюванні викладач може застосовувати спеціальні опитування і контрольні роботи.

Основні прийоми оцінювання:

• тестування;

• експрес-опитування;

• розширене опитування;

• творче завдання;

• спостереження;

• самооцінювання.

Тестування (питання з фіксованими варіантами відповіді, з-поміж яких необхідно обрати правильні).

Експрес-опитування (це можуть бути стислі усні або письмові відповіді як усієї групи, так і окремих студентів).

Розширене опитування (пропонується усно або письмово повно відповісти на поставлені запитання, з поясненнями окремих положень, з наведенням аргументів, прикладів, при усній відповіді викладач (та інші студенти) можуть задавати додаткові запитання.

Творче завдання. Контрольною може бути оголошена будь-яка вправа. Наприклад, це може бути виступ на дискутуванні, підготування аргументів, виконання завдання в групі, упорядкування документів, написання доповіді, есе, реферату тощо.

Спостереження. Спостереження є одним із головних методів оціню-вання при інтерактивних методах викладання; викладач вибирає для себе показники, які він буде відслідковувати протягом заняття, а також студентів, яких треба оцінити. При використанні контрольної вправи, особливо пов’язаної з груповою роботою) викладач може також застосовувати спосте-реження, щоб оцінити роботу студентів.

Самооцінювання. Оцінка самими студентами своєї роботи (своєї особисто або своїх товаришів), а також заняття в цілому. Викладач може застосувати метод відповідей на питання для самооцінки студентами своєї роботи; може попросити поставити оцінки і мотивувати їх. Самооцінка підходить у тому числі й тоді, коли потрібно оцінити роботу всієї групи в цілому. Одним з ефектів застосування цього методу є те, що уся група може отримати оцінку, а також те, що студенти починають розуміти труднощі оцінювання й відповідальніше відносяться до даного методу.

Основні навчальні методи:

Мозковий штурм

Мозковий штурм — це один з найбільш популярних методів навчання і групової роботи. Як правило, мозковий штурм включає два етапи.

Мета першого етапу — запропонувати як можна більше варіантів відповідей на питання. Ця стадія не передбачає обговорення, критики, оцінювання пропозицій. Тому мозковий штурм дуже ефективний на самому початку процесу вирішення проблеми або в тому випадку, якщо цей процес зайшов в глухий кут.

Важливо правильно сформулювати проблему у вигляді питання, щоб учасники формували свої пропозиції, відповідаючи на це питання. Наприклад, „Які права надаються міліції у цій ситуації?”, „Які нормативно-правові акти про правоохоронну діяльність Ви знаєте?” і т.п. Важливо також дотримуватися правил мозкового штурму.

Правила мозкового штурму:

• кожний може вільно висловлювати пропозиції, але не критикувати вислови інших;

• учасники висловлюються по черзі, точно і стисло;

• будь-які пропозиції приймаються учасниками;

• ведучий записує всі пропозиції;

• не можна критикувати і коментувати висловлені пропозиції, але можна їх уточнювати, розвивати, приєднуватись.

У мозковому штурмі провідна роль ведучого. Він також може брати участь в генеруванні пропозицій (і навіть повинен це робити, якщо інші учасники несподівано зупинилися). Але головне, він повинен фіксувати всі пропозиції. Бажано, щоб всі пропозиції записувалися на плакаті або дошці і постійно були видні всім учасникам мозкового штурму. Записувати може сам ведучий або його помічник. Ведучий може просити учасників повторити або уточнити їх формулювання для більше за точний і короткий запис, але ні в якому разі не повинен спотворювати значення пропозиції, наполягати на своєму варіанті формулювання. Він також не повинен наполягати, примушувати учасників генерувати ідеї.

Другий етап мозкового штурму — обговорення, класифікація, відбір перспективних пропозицій. Іноді всі залучені в процес дозволи проблеми учасники навіть діляться на дві групи: на першому етапі — це генератори ідей, на другому етапі — аналітики. Другий етап передбачає обговорення і оцінювання ідей, він може бути проведений в малих групах з використанням різних форм дискусії і прийомів обговорення проблем.

Особливою формою мозкового штурму є бліц-опитування, коли для обговорення залучається кілька питань, в такому разі ставиться мета швидкого відтворення у пам’яті аудиторії поставлених питань для, наприклад, подальшої роботи над ними.

Робота в малих групах

Робота в малих групах надає всім учасникам можливість діяти, практикувати навички співпраці, спілкування. Роботу в групах потрібно використати, коли необхідно вирішити проблему, з якою важко справитися індивідуально, коли є інформація, досвід, ресурси для взаємного обміну, коли одним з очікуваних учбових результатів є надбання навичок роботи в команді.

До групової роботи потрібно привчатися поступово і починати з малих груп з двох-трьох учасників. По мірі освоєння правил роботи можна збільшувати склад груп до 5-7 чоловік, розширюючи діапазон можливостей, досвіду і навичок її учасників. Але також підвищується імовірність неконструктивної поведінки, дезорганізації, конфлікту. Чим більше група, тим більше вміння потрібно від учасників, щоб кожному була дана можливість висловитися. І чим менше часу відпущено на роботу в групі, тим менше повинен бути розмір групи. Разом з тим чим більше утворено груп, тим більше часу зажадається на представлення результатів групової роботи.

У групах з двох чоловік (у парах) високий рівень обміну інформацією і менше розбіжностей, але вище і імовірність виникнення напруженості. У разі незгоди учасників обговорення може зайти в глухий кут, оскільки в такій групі не знайдеться ні союзника, ні арбітра.

У групі з трьох чоловік є небезпека придушення більш слабого члена групи. Проте групи з трьох чоловік є найбільш стабільними, учасники в них можуть вставати на сторону один одного, виступати як посередники, арбітри, в таких групах легше улагоджуються розбіжності.

Взагалі в групах з парною кількістю членів розбіжності улагодити важче, ніж в групах з непарною кількістю. При непарному складі групи можна вийти з глухого кута шляхом поступки думці більшості.

У групі з п’яти чоловік більше імовірність, що ніхто не залишиться в меншості поодинці. У такій групі досить багато учасників для вироблення різних думок і продуктивного обміну інформацією. У той же час у кожного є можливість внести свій внесок в роботу, почути іншого і бути почутим самому.

При роботі в малій групі з п’яти чоловік учасники можуть виконувати наступні ролі:

• ведучого (посередник-організатор роботи групи);

• писарчука (записує результати роботи);

• доповідача (представляє результати роботи групи іншим групам);

• спостерігача (учасники поступово будуть усвідомлювати, які уміння необхідні для роботи в невеликій групі. Спостерігач допомагає придбати ці навички, аналізує індивідуальну поведінку членів групи);

• хронометриста (стежить за часом, відпущеним на групову роботу).

Можливі й інші ролі. Розподіл ролей дозволяє кожному учаснику групи активно включитися в роботу. Якщо група працює протягом тривалого часу в одному складі, бажано міняти ролі.

Рекомендується об’єднувати в одній групі учасників з різним рівнем підготовки. У різнорідних (за статтю, за підготовкою тощо) групах стимулюється творче мислення і інтенсивний обмін ідеями, тому проблема може бути розглянута з різних сторін.

Правила роботи у групі:

• кожний учасник має можливість висловитися, якщо захоче;

• всі учасники групи поважають цінності і погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними;

• обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, які їх висловили;

• всі учасники висловлюються коротко і по суті;

• кожний учасник, навіть захищаючи свою точку зору, відкритий для сприйняття інших ідей, думок і інтересів;

• всі виникаючі розбіжності, конфлікти вирішуються мирним шляхом з урахуванням інтересів учасників і правил роботи;

• всі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу.

Відстань між групами має бути достатньою для того, щоб вони уособлено працювали.

Аналіз правових ситуацій

Однією з найбільш поширених форм роботи на заняттях з навчальних дисциплін юридичної спрямованості є аналіз правових ситуацій. Можна виділяти кілька форм цього методу, однією з них є традиційне розв’язування задач.

Основні вимоги до правових ситуацій — це доступність, життєвість, проблемність, слугування цілям заняття. Значення правових ситуацій у — саме вони пов’язують заняття з життям, вчать реалістично уявляти себе учасником суспільного життя та використовувати правові знання при цьому. Вміння вирішити життєві проблеми з застосуванням правових норм — це основа професійної придатності правника, умова правослухняних світоглядних переконань людини.

З правовими ситуаціями можна працювати за різноманітними методами, правова ситуація — це своєрідна методика, „глина”, з якої іншими методами „ліпляться” результати у вигляді знань, вмінь, навичок правника та світоглядних переконань щодо законослухняного життя.

Для розбору певної ситуації слід звертати увагу на основні моменти:

1) факти (Що відбулося? Хто є учасниками?)

2) проблема (В чому полягає проблема? Якими нормативними актами регулюється ситуація? Яке питання нам треба вирішити, розв'язуючи ситуацію?)

3) аргументи (Які аргументи можуть бути наведені для вирішення ситуації (обов'язково з використанням законодавчої бази на захист кожної із сторін)?)

4) рішення (Яке буде вирішення ситуації? Чому саме таке? Які можуть бути наслідки такого рішення?)

Рольова гра (розігрування правової ситуації у ролях)

Мета розігрування правової ситуації по ролях — визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри.

Рольова гра надає можливість діяти наближено до реальних умов. Вона допомагає навчитися через досвід та відчуття. В ході рольової гри учасники „розігрують у ролях” визначену проблему або ситуацію.

Хоча ці підходи мають різні характеристики, вони доповнюють один одного і переслідують загальні цілі:

• подальший розвиток уяви і навичок критичного мислення;

• сприяння висловленню суджень, думок і цінностей;

• виховання в аудиторії спроможності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій, а також виховання співчуття до інших людей.

Основні елементи успішності проведення вказаного методу:

1) попереднє планування і підготовка викладача;

2) підготовка і тренінг учасників;

3) активна участь групи у проведенні вправи;

4) ретельне обговорення й рефлексія з приводу ситуації.

Презентація

Метою методу є опрацювати якомога більшу кількість інформації за короткий проміжок часу, швидко презентувати матеріал лекційного характеру. Презентація спрямована більше на набуття студентами знань, ніж на формування вмінь чи навичок.

Для проведення цього методу викладач має добре ретельно підготуватися, а саме, підібрати інформацію для презентації, яку слід поділити на групи: основну та другорядну, ту, яку потрібно дати під запис, та ту, яка презентується в усному вигляді, інформацію, яка виконує навчальну функцію (призначена для запам’ятовування) та яка відіграє роль обслуговуючої (допомагає зробити презентацію цікавою, розвантажує студентів). Від традиційної лекції презентація відрізняється тим, що носить більш жвавий, цікавий характер. Так, презентація може включати використання мультимедійного проектора, різного роду таблиць, схем, прикладів, запитань для розмірковування, коротких творчих завдань для виконання безпосередньо на занятті.

Презентація — основний метод, проте більш вдалою та результативною її зробить використання деяких обслуговуючих елементів. Наприклад, на початку заняття потрібно провести невелику мотивацію, а на завершення — рефлексію.

Методи дискутування:

Загальні вимоги до дискусій

Дискусія дає нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або із суперечливого питання.

Для того щоб дискусія була відверта, необхідно створити в групі атмосферу довіри та взаємоповаги. Також бажано виробити правила культури ведення дискусій.

Навчальна література пропонує наступні орієнтовні правила дискутування:

• говорити по черзі;

• не перебивати того, хто говорить;

• критикувати ідею, а не особу, яка її висловила;

• поважати всі висловлені позиції;

• бути коректним у висловлюваннях;

• не змінювати тему дискусії;

• активно відстоювати свою позицію;

• визнання вірності позиції суперника означає поразку в дискусії.

При плануванні дискусії потрібно уважно визначити її тему (питання), дотримуючись таких вимог:

• дискусійне питання має бути проблемним (мати дві чи більше рівноцінних позицій);

• дискусійне питання має стосуватись тематики навчальної дисципліни;

• дискусійне питання має бути актуальним для студентської аудиторії.

Дискутування бажано застосовувати для обговорення теоретичного матеріалу і, залежно від обставин правової ситуації та рівня і психології навчальної групи, потрібно обирати різні методи дискутування, запропоновані автором посібника або ж нові.

Дебати

Це одна з форм проведення дискусій, яка характеризується зіткненням позицій, одна із яких перемагає в результаті обміну аргументами. Дебати навчають студентів етиці та стратегії вербальних протиборств, привчають не висловлювати думки, не вислухавши всіх аргументів та прищеплюють вміння протистояти аргументам опонента. Прояв методу — дебати у судовому процесі.

Дебатам характерне активне запальне обговорення, яке засноване на глибокій підготовці дискусійного питання. Проте часто важливим є не лише результат, а сам процес дебатування.

Дебати мають кілька поширених форм проведення, основні риси методу такі:

• приймають участь у обговоренні лише дві протилежні сторони, які мали змогу ознайомитись з поставленою проблемою;

• учасники команд виступають по черзі у визначеному ведучим порядку;

• час на виступ кожного учасника команд суворо лімітований;

• під час майже всіх виступів допускається можливість команді-опоненту задати точні та чітко побудовані питання;

• жодна команда не має приймати сторону противника;

• не допускається неетичність висловлювань, проте команди мають вміти на них реагувати.

Існують основні типи питань для дебатування — питання-заперечення та питання-критика. Перші передбачають спір між позиціями (так – ні), другі — між шляхами реалізації позицій (так – не так). У останньому випадку команда ствердження повинна не просто відстоювати свою позицію, — вона повинна запропонувати програму дій по реалізації своєї позиції. Тоді команда заперечення критикує не обов'язково позицію опонента, а й запропоновану програму дій.

Етапи підготовки та проведення дебатів:

1. Вибір теми дебатів. Тема повинна передбачати наявність достатньо рівних протиборствуючих позицій та бути побудованим як проблемне питання.

2. Визначаються учасники дебатів та обираються позиції, які вони мають представляти. Коли на підготовку до дебатів надається тривалий час, командам-опонентам не вказується їх позиція, це вирішиться жеребкуванням перед дебатами (тобто команди мають бути готовими відстоювати обидві позиції).

3. Командам надається достатній обсяг часу на підготовку захисту своєї позиції: вироблення стратегії, підбір аргументів, підготовку питань до опонентів, підготовку виступів). У цей час можливо довести до аудиторії правила проведення дебатів та їх особливості, залежно від обраного виду.

4. Безпосереднє дебатування. За дотриманням регламенту слідкує ведучий, як правило, викладач.

5. Підведення підсумків.

Регламент дебатів буває різний (парламентські дебати, дебати Карла Поппера та ін.). На заняттях, розрахованих на 45-хвилинне дебатування (одна академічна година) двома парами учасників нами практикується наступний регламент виступів:

1) до 6 хвилин — виступ першого номера команди, що займає позитивну позицію (наприклад, „так”, „це правильно”, „це заслуговує на підтримку” тощо). Цей виступ передбачає пояснення командної позиції, її аргументацію. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

2) до 7 хвилин — виступ першого номера команди, що займає негативну позицію (наприклад, „ні”, „це невірно”, „це вимагає змін” тощо). Цей виступ передбачає пояснення позиції команди, її аргументацію, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

3) до 8 хвилин — виступ другого номера команди, що займає позитивну позицію. Виступ передбачає розвиток, доповнення позиції команди, аргументування, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

4) до 8 хвилин — виступ другого номера команди, що займає негативну позицію. Виступ передбачає відстоювання, уточнення позиції команди, аргументування, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

5) до 5 хвилин — запитання з аудиторії. Це необов’язковий елемент регламенту „Дебатів”. Пояснюється потребою активніше приймати участь у обговоренні проблеми усіх учасників заняття, а не лише дебатних команд. Допускається задавати кожній із сторін до 3-4 запитань;

6) до 5 хвилин — виступ першого номера команди, що займає негативну позицію. Виступ передбачає підсумкову аргументацію позиції команди, аргументування її зверхності над позицією команди суперника. Під час виступу не можна задавати запитання;

7) до 6 хвилин — виступ першого номера команди, що займає позитивну позицію. Виступ передбачає підсумкову аргументацію позиції команди, аргументування її зверхності над позицією команди суперника. Під час виступу не можна задавати запитання.

Важливим елементом регламенту є запитання. Адже вони можуть стати важливим фактором демонстрації переваги позиції своєї команди над позицією команди суперника, показу кращої підготовки, тактичним способом досягнення переваги через перешкоджання команді суперника розвинути власну позицію. За постановку запитань і відповіді на них зараховуються бали, які будуть враховані при визначенні переможців.

Регламент запитань у „Дебатах”:

1) їх можна поставити під час виступів протилежної сторони (не підсумкових);

2) бажаючий поставити запитання підіймає руку;

3) виступаючий словесно або жестом показує: а) він бажає вислухати запитання одразу; б) він бажає вислухати запитання пізніше; в) він не бажає слухати запитання. Залежно від позиції виступаюча команда отримує позитивні чи негативні бали (якщо не вислуховує запитання або не реагує на підняту руку);

4) в разі бажання вислухати запитання, на його формулювання надається до 30 секунд;

5) надається відповідь на запитання.

Прес-конференція

Як і інші методи дискутування, метод „Прес-конференція” переслідує цілі отримання навичок публічного виступу та дискутування.

„Прес-конференція” більше орієнтована на протиборство двох сторін: „господарів” та „запрошеної публіки”, — адже останні мають на меті довести слабку компетентність „господарів конференції”, пропонуючи до їх уваги провокуючі питання.

Порядок проведення методу:

1. Вибір теми та підготовка до неї „господарів” (як правило, для цих ролей обирається 2-3 представники групи, інші студенти виконують ролі „запрошеної публіки”).

2. Виступи „господарів” (по черзі, як правило, за вибраною ними стратегією та з регламентованим часом на виступи).

3. Відповіді на поставлені питання (питання пропонуються „запрошеною публікою” після кожного виступу або після всіх виступів). Підсумки.