Мета: вивчити методику обліку витрат виробництва

Тема: Облік витрат виробництва

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

При калькулюванні собівартості реалізованої продукції необхідно керуватися вимогами П(С)БО 3, тобто врахувати, що з доходом від реалізації продукції, робіт, послуг необхідно співставляти тільки виробничу собівартість реалізованої продукції, до якої не включені наступні позиції: адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати і інші витрати.

Згідно з П(С)БО 16 “Витрати” собівартість реалізованої (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загально виробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими.

Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. Прикладом таких витрат є загально виробничі.

За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

Загально виробничі (непрямі) витрати також поділяються на постійні та змінні. Змінні загально виробничі витрати: витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюють прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Постійні загально виробничі витрати: витрати на обслуговування і управління виробництвом, що

залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності.

Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загально виробничих витрат і обирати методику розподілу загально виробничих витрат, виходячи з специфіки своєї діяльності.

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому вони були здійсненні, наступні витрати:

- понаднормативні відходи;

- витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;

- адміністративні накладні витрати;

- витрати на збут.

Крім того, не визнаються витратами, а отже не враховується в калькуляції собівартості вироблених, готових і реалізованих продукції, товарів, робіт і послуг:

1) попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

2) погашення одержаних позик;

3) платежі по договорам комісії, агентським узгодженням і іншим аналогічним договорам на користь комітента і принципалу;

4) витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу у відповідності з П(С)БО;

5) інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, якщо порушені обов’язкові умови достовірності оцінки витрат.

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси – це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів.

Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Система обліку виробничих витрат – це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:

- прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загально виробничі – на збірно-розподільчих.

2. Розподіл загально виробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

- змінні загально виробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням обраної бази розподілу, виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

- постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням обраної бази розподілу при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загально виробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникненню. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загально виробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків):

- незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічних процесом.

Оцінка залишків незавершеного виробництва здійснюється згідно із галузевим порядком калькулювання собівартості готової продукції за винятком понесених внаслідок технічного неминучого браку, відшкодування зносу спеціального інструменту та витрат на освоєння виробництва нових видів продукції.

Розмір незавершеного виробництва уточнюється при проведенні інвентаризації.

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 ”Виробництво”.

Цей рахунок використовується для обліку на окремих субрахунках витрат:

1) промислових і сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції;

2) підприємств транспорту та зв’яку на надання послуг;

3) науково-дослідних підприємств на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт;

4) підприємств громадського харчування на випуск власної продукції;

5) дорожніх господарств на утримання й ремонт автомобільних доріг;

6) підприємств торгівлі, постачання і збуту на здійснення діяльності з продажу товарів;

7) інших підприємств та організацій;

8) допоміжних (підсобних) виробництв.

Цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів.

По кредиту 23 “Виробництво” відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг). З кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.