Здавалка
Главная | Обратная связь

Визначаємо довжину конвеєра



· Lк – це відстань між осями зірочок

· Lр.м. – загальна довжина робочого місця

· у = 1 або якщо одностороннє розташування робочого місця у = 2 якщо двох стороннє

5) Визначаєм загальну кількість комірок які є на конвеєрі , якщо кількість комірок вийшла дробовим числом то його треба округлити до цілого, але таким чином, щоб це число було кратне найбільшій кількості робітників що працюють на одній операції

6) Знаходимо довжину цепу

7) Скорегуємо довжину цепу

8) Перевіримо як працює конвеєр зі зміщенням чи без зміщення

· τ – такт потоку

· -змінна такту потоку

· Z – робоча зона – це відстань куди може досягти рука працівника

· V – швидкість конвеєра

Якщо ця умова виконується то конвеєр працює «без зміщення», що означає що робітник, взявши виріб з комірки і обробивши його, поклав у ту ж саму комірку

Робота конвеєра «із зміщенням» означає робітник взяв виріб з комірки обробив його а понлав в наступну комірку яка за ним розміщена.

  1. Конвеєрні потоки з вільним ритмом роботи. Недоліки та переваги.

Потоками з вільним ритмом роботи – називають такі потоки де предмети праці з операції на операцію рухаються за допомогою транспортного засобу і забезпечується відповідність між змінним завданням і середнім тактом та відбувається диференціація часу, що відводиться для виконання кожної операції, але не більше середніх тактів і темпів. Такі конвеєри використовуються для складання заготовок верху взуття із шкір хромового дублення, штучних та синтетичних матеріалів та текстильних.

Це конвеєри як вітчизняного так і закордонного виробництва марок КЗЛА-О (Росія), ТКТ (Югославія)

Розглядаючи переваги та недоліки конвеєрного потоку з регламентованим ритмом роботи визначаємо те що виконавці це люди з різними здібностями, знаннями, кваліфікацією і різною фізичною силою. Організовуючи їх в такий конвеєр ми хочемо їх якби урівняти, при цьому кращі робітники не можуть себе проявити що не є ефективним. Це питання було вирішене

 

  1. Особливості роботи конвеєрних потоків що працюють в системі Д-О-О.
  2. Особливості роботи конвеєрних потоків що працюють в системі Д-О-Д.

Організація роботи за конвеєром. Конвеєром управляє диспетчер. Кожне робоче місце має свій номер, а на пульті управління є сигнальна лампочка з відповідним номером на кожному робочому місці є кнопка виклику при натисканні якої, на пульті загорається лампочка з даним номером операції. Це означає що диспетчер повинен відправити роботу на дане робоче місце комплект крою знаходиться в пластмасових коробках (контейнерах), які рухаються по верхній стрічі конвеєра до робітника , автоматично відгороджувальна планка перекриває шлях конвеєру і коробка закочується на спеціально відкладений столик який є на кожному робочому місці. Робітник виконавши роботу ставить коробку на нищу стрічку і відправляє її назад диспетчеру, а собі знову запитує роботу.

Отже конвеєри з вільним ритмом роботи, які працюють в системі Д-О-Д створюють умови для використання індивідуальних здібностей виконавця.

До конвеєрів з вільним ритмом роботи відносяться і конвеєри які працюють в системі Д-О-О. Робота відбувається які на попередньому конвеєру, відмінність в тому, що робітник виконавши свою роботу (свою операцію) посилає її на наступну операцію, управляє конвеєром диспетчер, але обліковує роботу.

 

  1. Особливості організації потоків з відносно-вільним ритмом роботи. Робота на конвеєрі по системі ВРП.
  1. Ритмічність виробництва і показники визначення.

В умовах ринкових відносин потребує гнучкого регулювання управління на зміну залишків на той чи інший вид продукції. Завдання менеджера забезпечити чітку і безперебійну роботу всіх виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Ритмічність виробництва – це рівномірність випуску продукції виробничим підрозділам за рівні проміжки часу.

На промисловому підприємстві для оцінки рівня ритмічності виробництва використовують спеціальний оціночний показник який називається коефіцієнтом ритмічності випуску продукції - це відношення фактично випущеної і зарахованої (відправленої споживачу), до об’єму запланованого не повинен наближати до 1

  1. Оперативно-календарне регулювання виробництва.

В управлінні сучасним підприємством оперативне управління виробництвом повинно забезпечити рентабельність вир. процесу при найраціональнішому використанні всіх ресурсів. Управління низового рівня треба забезпечити рентабельність вир. процесу в цехах на дільницях і на робочих місцях. Так як в сучасних умовах промислове підприємство працює в основному на договорах із замовником то менеджери повинні забезпечити виконання цих договорів в обумовлені терміни в заданих об’ємах номенклатурі і відповідної якості продукції. Асортиментна серія – це збільшена виробнича партія деталей, заготовок або готового взуття одного виду, однієї деталі, одного кольору і виду матеріалу в установленому для даного виду взуття розмірному асортименті. Ця величина може дорівнювати 100, 120, 200 і більше пар, в залежності яку величину асортиментної серії вибрало для себе підприємство. Найчастіше ця величина складає 100 пар це зручно тому що і випущене взуття приймається за 100% тому питоме значення кожного розміру в 100 парах буде рівняти і величині минулого значення і кількості пар. В системі оперативного управління виробництвом розрізняють декілька основних елементів: планування, облік, аналіз, контроль, регулювання. Розрізняють три рівні оперативного планування: міжцехове, цехове, план ділянки.

  1. Сутність асортиментної серії, розрахунок складу і визначення асортиментної серії.

Асортиментна серія – це збільшена виробнича партія деталей, заготовок або готового взуття одного виду, однієї деталі, одного кольору і виду матеріалу в установленому для даного виду взуття розмірному асортименті. Ця величина може дорівнювати 100, 120, 200 і більше пар, в залежності яку величину асортиментної серії вибрало для себе підприємство. Найчастіше ця величина складає 100 пар це зручно тому що і випущене взуття приймається за 100% тому питоме значення кожного розміру в 100 парах буде рівняти і величині минулого значення і кількості пар. Кожній асортиментній серії присвоюється свій номер який дійсний від моменту запуску матеріалів розкритого до здачі готового взуття. .

– величина мінімальної обліково виробничої партії(2,4,6,12)

d – найбільший дільник ряду чисел.

 

  1. Задачі та зміст оперативного регулювання та контролю процесу виробництва.
  1. Система планування виробництвом. Оперативне планування виробництвом.
  1. Розробка графіків подачі та запуску напівфабрикатів в виробництво.
  1. Організація диспетчерської служби підприємства.
  2. Призначення, роль та задачі диспетчерської служби підприємства галузі.

Оперативне керівництво і контроль за ходом виробничого процесу виконує диспетчерська служба підприємства.

Диспетчерська служба являє собою частину управління виробництвом її структура залежить від структури управління в цілому від типу і розміру підприємства, числа його підрозділів. В склад диспетчерської служби входять:

· Головний диспетчер

· Змінний диспетчер

· Цехові диспетчери

· Оператори, що обслуговують тех. засоби

З виробничими підрозділами диспетчерська служба взаємодіє через цехових диспетчерів які підпорядковуються головному диспетчеру функціонально, а безпосередньо цеховий диспетчер підпорядковується начальну цеху.

Диспетчерська служба спеціалізується на виробничих програмах і завданнях. Контроль за ходом виробництва виконується за даними оперативного обліку і оперативної інформації. Вони повинна бути оснащена тех. засобами такими як телефонний зв'язок, радіозв’язок електронний зв'язок, комп’ютерна техніка, відео зв’язок.

Персонал диспетчерської служби повинен бути наділений правами по регулюванню процесу виробництва. Служба головного диспетчера називається центральною і відповідає за випуск продукції підприємством в цілому. Черговий диспетчер контролює і регулює виготовлення продукції в даному цеху.

Диспетчерська служба має такі повноваження:

1. рішення головного диспетчера є обов’язковим для віх підрозділів

2. Диспетчери мають право розпоряджатися всіма матеріальними ресурсами, що є на підприємстві.

3. головний диспетчер має право проводити наради де розбираються взаємні претензії цехів координується робота підрозділів

4. головний диспетчер контролює роботу цехових диспетчерів

5. контролює ведення цеховими диспетчерами журналів

6. приймає участь у виробничому процесі планування

7. Повідомляє керівництво, які тех. засоби потрібні для диспетчерської служби

Таким чином основними завданнями диспетчерської служби є:

  • Контроль і виконання виробничих програм
  • Виконання добового і почасового графіка здачі готової продукції продукції, а також ліквідує відставання, перебої в ході тех. процесу
  1. Диспетчеризація як метод управління виробництва.

Диспетчеризація як процес управління включає в себе облік, аналіз, контор і регулювання. Це найважливіші функції управління. На промисловому підприємстві.

Диспетчерування –це функція управління по розробці графіків запуску предметів праці у виробництво, та контроль за їх виконанням. Диспетчери управляючи виробництвом ведуть облік і аналіз простоїв обладнання, якщо вони виникли. Контор лють виконання наказів, розпоряджень вищого керівництва, про виконання календарних графіків. А також проводять аналіз причин відхилення від графіків. Саме головне в диспетчеризації це не без дієве втручання у виробничий процес, які виникли в процесі виробництва.

 

 

  1. Організація диспетчерської служби підприємства. Суть і завдання організації праці.

Основним із виробництва є праця, як цілеспрямована діяльність людей. Організація праці– це найважливіша частина організація виробництва.

Організація праці – це система заходів що забезпечує раціональне використання робочої сили, розподіл людей та їх кооперування для створення нормальних умов праці.

Організація праці– це певний порядок побудови і здійснення трудового процесу в результаті якого здійснюється взаємодія праці із засобами виробництва та між содою для нових результатів.

Основні завдання організації праці:

  • Економічне – це економія праці і підвищення її продуктивності.
  • Соціальне – це можливість надати робітникові підвищення свого продуктивного рівня.
  • Психологічне – охорона праці, умови праці, зарплата, безпека життєдіяльності.
  • Морально-психологічне – це створення моральної психологічної атмосфери в колективі.

 

  1. Розподілення і кооперація праці. Умови праці і фактори, що їх визначають.

Організація праці здійснюються за рахунок розподілу праці та їх кооперування.

Розподіл– це розмежування людей в процесі виробництва.

Кооперація – це об’єднання людей для здійснення спільної роботи.

Розподіл праці має декілька видів:

· Функціональний(коли люди різні функції маркетингу, планування)

· Технологічний(коли працівникирозподіляються за статтями виробничого процесу за технологічними операціями розкрійник, вирубник, затяжчик)

· Кваліфікаційний(розподіл людей за складністю, знанням, досвідом, вмінням робітників поділяють за розрядами від І до VІІ, спеціальності по категоріям.

· Професійний (розподіл людей за професіями і спеціальностями.

Фактори що впливають на організацію праці

  • Економічні
  • Соціальні
  • Морально психологічні
  • Фізіологічні

 

  1. Основні направлення вдосконалення умов праці.

До завдань раціональної організації праці належить створення умов яких працівник уміє, можу і хоче працювати.

Перша умова – організація системи підбору, підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів.

Друга умова – раціональна організація робочого місця, а саме оснащення і обслуговування робочого місця.

Третя умова – розробка ефективного стимулювання праці. Працю робітників треба мотивувати. Таким чином виконуючи вище зазначені умови, можна досягти завдань, які ставить організації праці на підприємстві.

  1. Основні вимоги до раціональної організації робочих місць на підприємствах галузі.
  1. Оснащення робочих місць, планування робочих місць підприємств галузі.
  1. Класифікація промислово-виробничого персоналу та функції кожної категорії персоналу.
  1. Суть організації управлінської праці. Класифікація посад службовців та груп управлінських працівників.

Управлінська праця - це особливий вид людської діяльності, в якій відображена реальна взаємодія об’єктивних і суб’єктивних факторів суспільної діяльності. Продуктом діяльності управлінської праці є рішення управлінських працівників правомірно віднести до найбільш активної частини трудового колективу, що бере участь у створенні матеріально продукту за рахунок впливу на матеріальні елементи виробництва і через інші колективи. Управлінська праця безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, а здійснює регульований вплив на процес виробництва цим забезпечує необхідні умови для його розвитку. Управлінська праця як різновид розумової праці характеристик слабкою фізичною енергоємністю і водночас високим рівнем використаної енергії блоків пам’яті людини і псих напруженістю. До особливостей управлінської праці треба віднести опосередкування і дистанційність менеджменту об’єктами і процесами, необхідність одночасного керівництва відношеннями людей до засобів виробництва і нарешті управління засобами виробництва.

Класифікація: *кількість виконавців(індивід.роб місце і колективне роб.місце);

*ступінь спеціалізації(універс.роб.місце і спеціфалізоване);

*за рівнем механізації(ручне,машинне,машинно-ручне,автоматизоване);

*за кількістю устаткування(одноверстатне,багатоверстатне);

*за характером розміщення в просторі(стаціонарне(стіл);руховне(водій машини)).

  1. Основні принципи роботи з кадрами. Добір та розстановка кадрів.
  1. Продуктивність праці. Показники вимірювання.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ – продуктивність виробничої діяльності людини, кількість продукції, яка виробляється за одиницю часу. У гірничій промисловості є чотири методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий, вартісний та умовних одиниць.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення існують два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до величини робочого часу, затраченого на його виробництво: ,де де В-виробіток; Q- обсяг виробленої продукції; Т -затрати робочого часу.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку): ,де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

  1. Методи вимірювання продуктивності праці, їх переваги та недоліки.

Натуральний метод вимірювання продуктивності парці базується на обліку роботи в натуральному вираженні (тоннах, метрах, м3) за одиницю часу – місяць, рік, зміну, годину.

Переваги натурального методу:- зрозумілий і наочний розрахунок продуктивності праці;- можливість визначення продуктивності за кількістю виготовленої продукції; -можливість порівняння ефективності праці на стаціонарних робочих місцях. Недоліки методу:- не враховується якість продукції;- неможливо порівняти продуктивність праці, якщо в цеху (на підприємстві) виробляється неоднорідна продукція.

Трудовий метод вимірювання продуктивності парці полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Показник, що обчислюється таким чином, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника.

Вартісний метод вимірювання П.п. полягає в тому, що для розрахунків приймають весь обсяг товарної (валової) продукції підприємства, що виготовлена (реалізована) за одиницю часу.

Переваги вартісного методу:- можливість застосування за умов багатономенклатурного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції;- можливість визначення і характеристики динаміки і рівня продуктивності за асортиментом виготовленої продукції по підприємству і в ціпому по галузі промисловості з обчисленням темпів зростання за будь-які проміжки часу.Недоліки методу:- за умови зміни асортименту вироблюваної продукції, а також в умовах спеціалізації і кооперування підприємств спотворюється дійсний показник продуктивності праці;- запропонований показник продуктивності праці залежить від встановлених на продукцію цін, тобто якщо в плановому періоді в порівнянні зі звітним зростає частка продукції, на яку встановлено високі ціни, обсяг валової (товарної) продукції, а відтак і виробіток на одного працівника теж зростають, навіть коли обсяги продукції в натуральному відтворенні та її трудомісткість залишились незмінними;- залежність від змін виробничої структури підприємства; - орієнтація показника продуктивності праці на матеріаломісткість здебільшого на вартість минулої, уречевленої праці (сировини, матеріалів, палива, амортизації) порівняно з вартістю живої праці, що призводить до невідповідності встановлюваних на продукцію цін її трудомісткості на кожному окремо взятому підприємстві, а відтак спотворюється показник валової (товарної) продукції, і, як наслідок, - показник продуктивності праці.

Метод умовних одиниць застосовується для вимірювання П.п., коли випускається дек. видів продукції. Для цього методу використовуються умовно натуральні одиниці, що забезпечують зведення всієї різноманітності видів продукції до одного умовного, виходячи з певних властивостей продукції.

 

  1. Шліхи підвищення продуктивності праці на підприємствах галузі.

Резервами зростання продуктивності праці є використані можливості економії затрат праці, які виникають внаслідок дій тих чи інших факторів. Значну роль відіграє науково-технічний прогрес: застосування нової техніки, удосконалення системи машин, впровадження комплексної механізації, інженерних комунікацій, необхідних для виконання процесів, а також передових технологій та наукових розробок сприяють підвищенню продуктивності праці, модернізація діючого обладнання. Адже оновлюється матеріально-технічна база, скорочуються витрати ручної праці.Суттєвий вплив має організація процесу виробництва. Вона дає змогу знаходити найдосконаліше управління виробництвом, раціональні прийоми виконання операцій та виявлення інших важливих чинників. Наукова організація праці охоплює значні потенційні резерви підвищення ефективності праці з мінімальними додатковими матеріальними витратами. Значний вплив має максимальне використання діючих потужностей, диверсифікація виробництва, скорочення втрат робочого часу ін.Підвищення продуктивності праці залежить і від соціально-економічних показників, які пов’язані із кваліфікацією і освітою виконавців, рівнем відносин власності на підприємстві, умовами праці, застосуванням оптимальних режимів праці і відпочинку, психологічним кліматом у колективі, його згуртованістю і внутрішньоколективними стосунками, поліпшення умов праці, підвищення творчої активності працівників. Адже кожен керівник чи власник прагне отримати максимальну користь за допомогою най раціонального використання праці робітників, найменшими затратами і з оптимальною чисельністю персоналу, мінімальними витратами робочого часу. Стимулом підвищення продуктивності праці також є удосконалення форм систем оплати праці, відтворення робочої сили та розв’язання соціальних проблем суспільства. Підвищення продуктивності праці створює умови для зростання заробітної плати, і навпаки, збільшення заробітної плати стимулює її продуктивність.

  1. Визначення виробітку одного працюючого та визначення росту продуктивності праці.

Виробіток - це кількість виробленої продукції за одиницю робочого часу. Визначається вироблення шляхом аналізу, в якому бере участь нормувальник. За одиницю часу можна брати одну годину, один день, один місяць і один рік. Вироблення може визначатися за середнім показником бригади або змінного складу робітників, які виробляють одну і ту ж продукцію або індивідуально за кожним працівником. Вироблення продукції (В) - показник продуктивності праці, вимірюється кількістю продукції, обсягом робіт чи послуг, вироблених працівником за одиницю часу. У загальному вигляді показник виробітку характеризується відношенням обсягу виробленої за певний період часу роботи (О) до затрат праці (Т) за відповідний період:В = О / Т.Витрати праці можуть характеризуватися кількістю відпрацьованих людино -годин (чел-ч.), людино-днів (люд.-дн.), середньої (середньомісячної, среднеквартальной, середньорічний) чисельністю працівників (Чз). Відповідно до прийнятих измерителям витрат праці розраховуються показники середньогодинної (Вч), середньоденний (Вдн), середньомісячної (Вм) або середньорічної (Вг) виробітку одного працівника:Вч = О/Тчел.-ч.; Вдн= О/Тчел.-дн.; Вм(г)= О/Чс.Відмінності в абсолютній величині названих показників вироблення визначаються середньою тривалістю робочого часу в розрахунковому періоді. Так, середньоденну виробіток можна представити як добуток середньогодинної вироблення на середню тривалість робочого дня в годинах (Кч):Вдн= Вч* Кч.

  1. Зміст нормування праці в умовах ринку.






©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.