Главная | Обратная связь

Присвячено першому коханню.

Не хлопцю, а самому почуттю!

Для чого ти мені являєшся у сні? Тільки почала забувати. Ні, ніколи не була твоєю і лиш мріяла, щоб ти став мій. А любила ж. І не лише я… Якою тільки прекрасною була та закоханість! Погляди, випадкові дотики, даремні сльози, ревнощі… А що відчував ти? Всі вважали нас парою. Ми любили бути поряд. Розмовляли, жартували. Пам’ятаєш, як сказав, що я на актрису схожа? Мені було дуже приємно, хоч і виду не подала. Завжди була на твоїй стороні, навіть, якщо ти був не зовсім правий. Ти – ідеал, здавалось. Гарні карі очі, довгі вії, витончені вуста, трішки незграбний ніс. Худорлявий та дуже сильний. Мій? Безліч найпрекрасніших моментів мого життя пов’язані з тобою. Все почалося тоді, коли пішли разом вигулювати твого пса. Великий, злий собацюга, якого боялася більше смерті, але більш за все хотіла бути поруч з тобою. Хоча б декілька хвилин. Ти сміливо захищав мене від того слинявого чудовиська. Закохалася? Я пам’ятаю все. Як іноді виходили прогулятись на декілька хвилин, а затримувались до ночі. Перші обійми. Ти прийшов на мій День народження, а я віддячила за подарунок міцно обнявши. Оті обійми і стали мені найкращим подарунком. Була щасливою і ти зрадів. Я бачила це у ясних карих очах. Люблю чи любила? Твої безглузді жарти завжди викликали у мене щирий сміх. Ти часто, ніби випадково, брав мене за руку. Обожнювала такі миті. А потім, коли починали балуватись, як малі діти, підхоплював на руки або лоскотав. Пам’ятаєш, на одній із прогулянок на нас напала корова. Ми так втікали, а потім ще довго сміялись. Тобі сподобалась моя нова зачіска. Чомусь зараз згадалось як, коли ми були ще малими і ти був нижчим за мене(це ж тепер ти високий), ми всю зиму збиралися покататися на лижах. Сніг розтанув, а ми так і не накатали лижню. Було… А зблизило нас невзаємне кохання моєї подруги до тебе. Це ж вона змусила мене вперше тобі зателефонувати. Було дуже ніяково, але шалено і з долею адреналіну в крові. О, пане Х, а ти ж мене зрадив. Ні! Я сама винна. Коли б тоді на річці сказала, що відчуваю, то був би мій. Але мої ноги вже боліли від перших кроків! Несміливий, безвідповідальний. Пам’ятаю ти говорив, що подобаюсь тобі, а я, дурепа, просто віджартувалася. Думала, нікуди не дінешся. Дочекалась! Ти не винен. Сподіваюся, щасливий із нею. Мушу визнати, вона симпатична. Ти завжди мав гарний смак. У наш останній вечір, пам’ятаю, ти зухвало вихвалявся, що знайшов дівчину. Не бачив, що мені боляче? Ти ж знав! Тоді навіщо? Га? Познущатись хотів. Взяв за руку, обійняв разок. А дівчина? Чи вона не бачить? І за моєю спиною б таке робив, коли… Ніколи! Чому останній вечір? Ти вже не той. Зухвалий, гарний, безвідповідальний, але по-іншому. Розумієш? Бачимося майже кожного дня. Іноді не помічаю і починаю забувати. Але ж ти не дозволиш себе забути! То жартома сядеш на мої коліна, то підіймеш, то гарно, звабливо розсмієшся. Я і дотепер тебе хвилюю? А як же дівчина? А я вже наче забула. Почала мимо очей пропускати твої вивідки, а ти взяв і приснився. І у снах мене знайшов. Із своєю улюбленою зачіскою, стильно одягнений. Тільки завдяки тобі я знайшла себе у малюванні. Дуже хотіла зробити, щось приємне. Намалювала. Тебе. На диво, вийшов. Хотіла подарувати. Не судьба… Дякую і прощавай. Не займай мене більше. О, ні! Займай! Краще будь поруч, ніж у болючих мріях. Будь ласка, будь поряд. Назавжди! Не знаю, кого більше хочу: вірного друга, якому можу довірити душу, чи коханого хлопця, якому віддам серце. Просто будь біля мене. Близько, щоб побачити, почути, доторкнутися могла. Ти зі своєю дитячістю, навіть, уявити не можеш як мені боляче, коли хтось запитає: « Як там твій Х?» А знають же безсоромні, що не мій і моїм ніколи не був, а тепер і не станеш. А чи зможеш кохати двох? Тоді я буду першою. Ні! Не хочу ні першою, ні другою бути. Хочу єдиною. Не вийде? Тоді вчиню собі смерть. А-а-а, злякався? Не діждешся. Буду жити довго і у своє задоволення. Ага! З’їв! Не бійся, будуть і на твоїй вулиці ревнощі. Навіщо пишу? Щоб знав… Щоб зрозумів кого втрачаєш. Боляче? Мені також. Було. А зараз пусто. Кам’яне серце нікого не кохає. Кам’яне? І самій смішно. Живе, воно живе. А зрадливі сльози знову вкрили обличчя. Я сильна у всьому, крім любові. Тут же слабка і не здатна до боротьби, бо дуже боюся програти і втратити тебе назавжди. «Назавжди» - це слово лякає мене чорною безкінечністю.

9.10.2013. Без любові, не твоя дівчинаУ

- Привіт, Надю. У нас гарний смак.

- Що значить у нас?

- Ми одягнені в однакові сукні.

- Ні, вони різні. Твоя - лише дешева пародія на мою.

Червона помада на пишних устах, правильний прямий ніс, карі очі, підкреслені вінцем чорних вій, густі дугасті, але стримані брови і все це у дорогоцінній оправі смоляних хвиль блискучого волосся, що ледь-ледь торкалося ніжних плечей кольору слонової кістки. Худорляве, та все ж дуже жіночне тіло цієї дівчини виражало впевненість, гордість і пиху: завжди рівна постава, високо піднята голова, тверда хода. Вона ніколи не пробачала образ. Ця дівчина була із тих, які рятуючи зіштовхували із краю прірви. Жінки боялися, а чоловіки обожнювали. Ця прекрасна леді мала все: гроші, найгарніших чоловіків, молодість, красу. Її порад щодо успіху хотіли усі журналісти. Вона не сходила із екранів телевізора. Білої та ніжної руки, що ніколи не знала роботи, хотіло багато чоловіків. Усім відмовляла. Її кляли, ненавиділи, та все ж обожнювали. І ніхто не знав, що за маскою самолюбства ховається ніжна, ще дівоча душа, яка заплуталася. Думки Наді розділились на два табори і рвали її на шмаття. Коли вона була серед людей, то доводилося підтримувати репутацію. А хіба ж їй не шкода отих залицяльників, яким розбивала серця, отих дівчат, яких виставляла на посміховисько? Шкода! Вона більше за них плакала довгими ночами, а на ранок обіцяла собі, що перепросить у них і буде доброю, щирою, такою, яка вона насправді. Не виконувала тих обіцянок ніколи, бо була вічною полоненою у свого положення в суспільстві. Вона не могла впасти із трону, до якого так довго пробивалася крізь хащі злих і жорстоких людей, які намагалися затоптати пагінець її життя. Тепер вона всім їм поплатиться за глибокі рани на її серці. Хай начуваються. І Надя знову малювала уста червоним і йшла за людськими душами.

Ох яка ж вона була прекрасна у час тріумфу. Королева! Якось одна юна журналістка написала несхвальну статтю про Надю. Її це дуже розізлило. Помсти не довелося довго чекати. Надя зробила вигляд, що любить критику у свою сторону і втерлася у довіру журналістки. І одного разу, коли вони разом збиралися на вечірку, Надя дозволила журналістці одягти свою сукню. На вечірці наша королева навмисно посварилася із «подругою» і зірвала з неї свій одяг. Юна особа прийняла все дуже близько до серця і покінчила життя самогубством. Для Наді це стало останньою краплею. Вона дуже хотіла зостатися на самоті і вволю наплакатись. Але чи то фанати, чи то друзі, чи то колеги доймали її увагою. Біль палив її поранену душу, а знеболюючого не було. Тоді Надя, перебуваючи у відчаї, продала квартиру, зняла усі гроші із банківських рахунків і купила будинок серед безкрайньої тайги. Вона прожила там два місяці. Майже нічого не їла. Кожну хвилину думала про ту журналістку. Ах, якою ж веселою була та дівчина. Зовсім юна, весела щебетуха. Хто ж знав… гірко на душі. І знову підступні сльози вкривали її змарніле обличчя. І якось, коли Надя вже майже відійшла від скоєного, до неї приїхала знімальна група і почала доймати безглуздими запитаннями. А королева так хотіла спокою.

Не витримала. Бігла, куди очі дивляться. І коли через добу вона не повернулася, знімальники знайшли лише роздерте ведмедями тіло. І не було у нім ні гордості, ні пихи, а була свобода.

 

 

Людина і ліс

Вечір.

Сонце сідає.

Дивлюся в далеч і не знаю,

Чому душа моя страждає

І люттю дужою палає,

Як стародавній ліс згадаю.

А , може, знаю, та мовчу.

Колись на весь світ закричу

Про біль у серці невгамовний,

Бо вбитий зараз брат мій кровний,

Той дужий, мудрий, сивий ліс,

Що ще з прадідом моїм ріс.

А хто ж йому життя згасив?

Хто біль у серце напустив?

А той, що братом колись звався,

Що у його красі купався,

Що разом з ним біду терпів,

Кого колись ліс обігрів

І пригорнув, немов маля,

В своє заплутане гілля.

Тепер же з користі та злоби

Без краплі в серденьку жалоби,

Беручи в душу гріх навік,

Рубає брата чоловік.

Прошу вас, люди, схаменіться!

І батьку – лісу поклоніться!

Пробачення просіть у нього,

Неначе в батечка старого.

Та він пробачить вас навряд

Своїх корисливих малят.

Душа у вас, як камінець,

Життя все зводить нанівець.

Коли рідню вже продаєш,

Черствим, бездушним ти стаєш.

 

 

 

 

Ліси

 

Горять ліси і серце тліє,

Мене ніхто не розуміє.

Чому природу я кохаю

І в цій красі душу купаю.

Чому мені мала травинка

Ото як матері дитинка.

Чому я серце віддаю

Природі, яку так люблю!

І кожну пташку я люблю,

Що свище пісеньку свою.

Усе живе в світі плекаю

І вас до цього закликаю!

 

ВЕТЕРАНАМ

Велика Світова Війна.

Загибель й страх несла вона.

Вбивала тисячі людей,

Навіть, манюсіньких дітей.

Літали страхи там завжди,

Накликали вони біди,

Що новий день, то похорони.

Зівсюди чутно крики й стони.

Когось уже не вберегли,

Десь раненого понесли.

Хтось десь за щастям своїм плаче,

А хтось зустрів щасливу вдачу

Та ви її перемогли,

Своїх дітей уберегли.

Ми щиро дякуєм дідам.

Найсміливішим тим панам,

Що нам життя уберігали

Своє за наше віддавали!!!

 

 

АНКЕТА

учасника районного літературного конкурсу «Проба пера»

Прізвище, ім’я, по батькові – Чугай Юлія Юріївна

Місяць, рік народження – жовтень, 1996 р.

Домашня адреса – с. Рясне, вул. Радянська 5

Школа – Ряснянський НВК , клас 11

Вірші, проза, гумор, пісні (підкреслити)

З якого року пишете - 2012

Контактний телефон – 096-23-35-447

 

 

Відділу освіти, молоді та спорту

Краснопільської райдержадміністрації

Краснопільському районному

центру дитячої та юнацької творчості