Здавалка
Главная | Обратная связь

Етатистська модель нації



 

Етатистське визначення нації основане на досить простому принципі: ототожнення нації з державою, тобто з територіально-політичною одиницею. Нація існує лише в державі і як держава. Дане визначення стосується, насамперед, випадків, коли йдеться про формування постколоніальних націй. Корені цього підходу, як ми вже знаємо, сягають часів Французької революції, тобто епохи, що пов’язана з дебютом націоналізму на історичній арені. Відомий вислів: «Держава — це я» був замінений на інший: «Держава — це народ (і, відповідно, — нація)», бо нація в даному випадку формувалася за принципом громадянства. В науковій і політичній термінології навіть виникло поняття «національна держава». Загалом, вважає Е. Сміт, ототожнення держави з нацією, громадянства з етнічністю виникло внаслідок специфіки формування Англії і Франції як національних держав 58..

Воно було символом тих нечисленних випадків, коли кордони територіально-політичної одиниці — держави, збігалися з етнічними, або ж коли різні етнічні групи об’єднувались у «політичну націю». Класичним прикладом «національної» держави вважають, наприклад, Японію. Проте на початок 1970-х років, за даними В. Коннора, таких «національних держав» 59 налічувалося лише 12, тобто 9,1% від загальної кількості держав. Однак термін «національна держава» нерідко поширюється на всі державні «нації», які часто складаються з різних етнічних компонентів. Звідси й виникає ототожнення понять «держава» і «нація».

Наведемо приклад етатистського визначення «нації». «Нація, — пише професор Кембриджського університету Ентоні Ґідденс,— ...існує лише тоді, коли [відповідна] держава охоплює уніфікованим адміністративним впливом всю територію, яку вона вважає об’єктом свого суверенітету». Ототожнюючи поняття «держава» і «нація», Е. Ґідденс використовує спільний для етатистів термін nation-state, який перекладається як «національна держава» або як «нація-держава» 60. Нація-держава, — наголошує дослідник, — яка існує серед інших національних держав, є спільністю інституційних форм правління, що утримує монополію на управління територією з визначеними кордонами; її влада санкціонована законом і безпосереднім контролем над засобами внутрішнього та зовнішнього насильства» 61. Нація не існує без держави й поза державою.

Наведемо ще один, уже згадуваний нами етатистський варіант розуміння «нації». К. Дойч, пропонуючи відрізняти поняття «народ», «національність» (nationality) і «нація», одним із головних чинників, які визначали відмінності між цими поняттями, вважав наявність держави, тобто певної форми організації влади в рамках культурно визначеної спільноти. Народ — це спільнота, внутрішня єдність якої забезпечується спільністю культури. В епоху націоналізму «народ» перетворюється на «національність», коли у нього з’являється прагнення до політичної самоорганізації, створення інститутів влади. І зрештою, «нація» — це політично об’єднана чи «мобілізована» національність, якій вдалося досягти необхідного рівня політичної організації та інституалізації влади в рамках своєї культурної спільноти. Функцію цієї політичної «мобілізації» народу виконує держава. Таким чином, коли «національність» досягає рівня державної самоорганізації і володіє автономною політичною владою, вона стає «нацією». Нація, або національність — це народ, який або прагне мати власну державу, або має її 60. Якщо власної держави він не має ані в реальності, ані в планах, він ще не є нацією.

Існує ціла низка заперечень етатистської концепції нації, причому як емпіричного, так і теоретичного характеру, наводити які всі разом немає сенсу. Згадаємо лише, що держави існували ще до націй і взагалі до появи поняття «нація», що кількість «національних» держав значно менша, аніж «багатонаціональних», про що вже йшлося. Зрештою, існувало й існує величезне розмаїття історичних форм держав, які аж ніяк не збігаються з не меншим розмаїттям «націй». Історичні приклади — міста-держави давнього світу (шумерські, грецькі), міста-держави середньовіччя й часів Відродження, феодальні князівства на зразок Андорри й Монако, які існують і в наші часи, поліетнічні держави (Бірма, Бельгія, Радянський Союз), імперії Габсбургів, Романових і т. ін. Чи можна їх ототожнювати з певними «націями»? «Нація» і «держава» у більшості відомих випадків не збігаються ані історично, ані географічно, ані політично тощо. Зрештою, ці поняття є різними логічно — коло понять і функцій, які охоплює термін «держава», явно не тотожні зі складовими поняття «нація». «Концепція держави, — стверджує Е. Сміт, — пов’язана лише з державними інституціями, відмінними й незалежними від решти суспільних інституцій. [...] Натомість нація означає культурні й політичні зв’язки, що об’єднують у єдину політичну спільноту всіх, хто має спільну історичну культуру і батьківщину» 63.

Отже, методологічно етатистську концепцію «нації» в чистому вигляді («нація» «держава») є всі підстави вважати якщо не хибною загалом, то, принаймні, однобічною, хоча в ній і втілюється певний історичний досвід, реалії та суспільний ідеал, який є загальноприйнятим, передусім для націоналістів.

Однак в етатистській моделі нації можна знайти важливий раціональний момент. Йдеться про те, що необхідною умовою оформлення нації як політичної спільноти є її інституалізованість, реальна чи бажана. Держава — вища форма інституалізованості нації, це ідеал, мета, модель, довкола яких формуються національні рухи, хоча, зрозуміло, не єдина форма інституалізації нації. У даному випадку концепції нації і держави, за висловом Е. Сміта, взаємоперекриваються.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.