Главная | Обратная связь

Соціально-культурні передумови

Ми повертаємося до ідеї нації, як «уявленої спільноти», сформульованої Бенедиктом Андерсоном. Концепція націогенези, покладена в основу цієї ідеї, охоплює широке коло чинників — політичних, економічних, соціально-психологічних тощо. Однак синтезом усіх цих змін Андерсон вважає зрушення соціально-культурного характеру, що створили історичну ситуацію, в якій оптимальним варіантом «уявленої спільноти» стала нація.

Сама можливість «уявлення нації» виникла лише тоді, вважає Андерсон, коли втратили владу над умами людей три давніх культурних аксіоми. Перша — це ідея, згідно з якою певна «священна мова» (латина Біблії, арабська мова Корану) дає привілей у доступі до онтологічної істини (є єдиною мовою спілкування з Богом), отже, є невідривною частиною цієї істини. Ця ідея освячувала існування таких «трансконтинентальних» релігійних систем, як християнство та іслам, і забезпечувала єдність відповідних релігійних спільнот. Згідно з другою аксіомою, суспільство природно було організоване довкола вищих центрів влади, монархів, особи яких відрізнялися від загалу, вони були «помазаниками Божими» і мали право володарювати над іншими завдяки волі вищих, космологічних сил. Відповідно, система лояльностей у суспільстві була ієрархічною і доцентровою, будувалася довкола цих уособлень вищої сили і влади. Нарешті, третьою була ідея існування «поза часом». Космологія (уявлення про світ) та історія (уявлення про людину) поставали як єдина цілісність. Світ та людина мали одне походження — божественну волю, а вимір часу між створенням світу й, людини та сучасністю не мав великого значення. Отже, й сприйняття часу було таким, коли поняття «минуле», «майбутнє» й «сучасне» були недиференційованими (найкраща ілюстрація цього спостереження — біблійні сюжети в картинах середньовічних художників, де герої минулого одягнені й виглядають як сучасники авторів).

Що викликало кризу цих уявлень, кризу, яка в перспективі створила передумови для виникнення нового типу «уявлених спільнот», націй? Андерсон зосереджує увагу на таких глобальних факторах, які викликали не менш глобальні зрушення у світовому устрої: розвиток «друкарського капіталізму» (або «друкарська революція»); секуляризація «священних мов» (для Європи це була латина) та втрата ними ідеологічної монополії, тобто права на єдину істину; трансформація діалектів у «національні мови» під впливом Реформації та «друкарської революції»; зміна уявлень про світ і час під впливом географічних відкриттів та технічних удосконалень; зміна уявлень про природу влади (очевидно, вирішальним моментом тут була англійська революція XVII ст., коли був страчений король Карл І).

Усі ці зміни тривали століттями, і головним їхнім наслідком був розпад двох найбільших у домодерні часи «культурних систем» — релігійної всеєвропейської спільноти та «династичної монархії», які в період свого найвищого розвитку видавалися такими ж природними й самозрозумілими, якою за наших часів є нація ¹⁰⁶.

Розглянемо найзначніші, на думку Андерсона, чинники, що підготували культурно-духовний ґрунт для появи націй. «Друкарський капіталізм», вважає дослідник, з його постійним пошуком ринків, орієнтувався, звичайно, на потреби споживачів. Спочатку це була латиномовна інтелігенція, «всеєвропейське латиномовне духовенство». Утім, культурні потреби європейських освічених еліт виходили за рамки канонічних текстів. Друкарство створило можливості для розвитку світської літератури — отже, латина втратила статус «священної мови», вона стала мовою поезії, наукових трактатів, белетристики. За підрахунками французьких істориків Л. Февра та А. Мартена, з часів Й. Гутенберга до 1500 р. було надруковано не менше як 20 млн примірників різноманітних книжок (населення Європи на той час сягало близько 100 млн). У наступному столітті загальний наклад становив близько 200 млн книжок, у середньому по 2 млн примірників на рік.

Реформація прискорила занепад «всеєвропейської уявленої спільноти»: мова мас (ідеться передусім про певні діалекти) стала мовою спілкування з Богом, монополія латиномовних католицьких священиків на контакт із небесами була підірвана. В дію вступив фактор, який Андерсон назвав «фатальною розмаїтістю мов». Діалекти, які до «друкарської революції» і Реформації мали право на існування лише на рівні «нижчої культури», почали набувати вищого соціального статусу. Успіхи друкарства створили технічну базу для соціалізації цих діалектів, які водночас стали мовою релігійного й, відповідно, політичного дисидентства.

До ери друкування Рим відносно легко придушував єресі, оскільки комунікативні можливості римської церкви були набагато ширшими, аніж у її опонентів. Тези М. Лютера, спочатку надруковані латиною, були перекладені німецькою, видані й протягом двох тижнів (для середньовіччя — неймовірно короткий строк) поширилися на всіх німецьких територіях. Л.Февр і А. Мартен наводять таку цифру: з 1522 по 1546 pp. переклад Біблії німецькою мовою (повний чи фрагменти), зроблений Лютером, перевидавався 430 разів (Лютера, пише Андерсон, можна вважати автором перших бестселлерів) ¹⁰⁷. Очевидно, що «друкарська революція», розширюючи комунікативні можливості суспільства, створюючи новий «інформаційний простір», уможливила й релігійну революцію, якою стала Реформація.

Остання, у свою чергу, сприяла «націоналізації» мов і утворенню якісно нових «уявлених спільнот». «Союз між протестантизмом і друкарським капіталізмом, — зазначає Андерсон, — поширення дешевих популярних видань швидко створили нову читацьку аудиторію — не в останню чергу серед купців і жінок, які здебільшого не знали латини, і водночас сприяли їх згуртуванню в політико-релігійній боротьбі. Не дивно, що це викликало глибинні потрясіння не лише в церкві. Подібний землетрус покликав до життя перші позадинастичні ... держави на зразок Голландської республіки...» ¹⁰⁸. Склалося уявлення про те, що уособленням і джерелом влади може бути не монарх, а громадянська спільнота.

Незалежно від Реформації й поширення друкарства, паралельно з ними, відбувався ще один важливий процес, який створював культурні передумови виникнення націй. Йдеться про розвиток «адміністративних діалектів» — мов державного управління, в основу яких були покладені певні діалекти, мови королівських дворів. Приблизно з кінця XIV ст. ранньоанглійська мова стає мовою офіційних документів уряду в Англії, французька набуває такого статусу з середини XVI ст. (у більшості європейських країн латина домінує в адміністрації значно довше). Звичайно, повільна, напівсвідома, здебільшого викликана прагматичними мотивами, «етатизація діалектів» не була прототипом цілком свідомої, цілеспрямованої мовної політики XIX ст., наголошує Андерсон, проте вона також безпосередньо впливала на розпад єдиної всеєвропейської «уявленої спільноти» ¹⁰⁹. Водночас друкарська революція створила сприятливі технічні умови для розвитку «державних» мов: вони стали мовами державної документації, зберігання інформації, контролю, обліку, стандартів тощо.

Наслідком усіх згаданих зрушень і подій стала ерозія всеєвропейської християнської спільноти, утворення протонаціональних спільнот, зміна світоглядних настанов, уявлень про світ і природу влади, формування нового типу особистості, підготовленої до формування у власній уяві нового типу спільнот. Для цієї нової особистості світська держава і мовне середовище, утворене «друкарською революцією» і Реформацією, були природними. Між такими особистостями завдяки існуванню преси, друкованих засобів комунікації складалася система «лінійних соціальних зв’язків» (Джеймс Дж. Шіган), тобто «заочних взаємин». Не будучи знайомими, ці люди знали, принаймні абстрактно, про існування інших подібних людей, з подібним суспільним становищем, подібними культурними й економічними інтересами ¹¹⁰. Це був могутній суб’єктивний чинник, який створив соціально-психологічний ґрунт для виникнення ідеї нації, і в перспективі — для матеріалізації цієї ідеї.

Соціально-культурні, духовні й соціально-психологічні зміни, про які ми згадали, були необхідними, але не достатніми передумовами для трансформації фрагментів колись єдиної всеєвропейської «уявленої спільноти» в нації. Для того, щоб «фатальна розмаїтість мов» перетворилася на розмаїтість націй, потрібна була взаємодія з іншими чинниками, зокрема, суспільно-політичними.