Главная | Обратная связь

Націоналізм, патріотизм, шовінізм

 

Слова «патріотизм» і «шовінізм» увійшли в європейські мови в ту ж історичну епоху, що й слово «націоналізм». Якщо останнє з них поступово засвоїлося суспільствознавством, то два перших і надалі залишаються здебільшого у сфері публіцистики, літератури, побутової свідомості, при цьому, якщо термін «націоналізм» ще викликає певні дискусії з приводу змісту поняття, то слова «патріотизм» і «шовінізм» належать до усталеніших категорій.

Найбільше плутанини виникає зі словами «націоналізм» і «патріотизм», особливо у зв’язку з використанням їх у політичній риториці. Колись Ш. де Ґолль пояснював відмінність між цими двома словами досить просто: «Патріотизм — це коли на першому місці стоїть любов до власного народу. Націоналізм — це коли на першому місці стоїть ненависть до інших народів». Ця невибаглива, ефектна емоційна формула може бути цілком достатньою для побутового рівня свідомості, проте очевидно, що науковий аналіз потребує більшого.

Іноді слова «націоналізм» і «патріотизм» уживаються як синоніми. Щоправда, «патріотизм» традиційно сприймається як поняття вищої моральної ваги, тоді як «націоналізм» має змістову «тінь», підтекст, пов’язується з крайнощами людської психіки, культурною недосконалістю, агресією тощо. В будь-якій країні «патріот» і «патріотизм» шануються, а «націоналіст» і «націоналізм» матимуть у кращому випадку нейтральне і дуже рідко позитивне ставлення (останнє пов’язане з належністю до певних політичних сил). Очевидно, що відмінність між цими поняттями має суто моральний, етичний контекст. Без нього стане очевидним, що будь-який «патріот» не може не бути «націоналістом» і навпаки. (У цьому зв’язку варто згадати знаменитий вислів, який приписують різним відомим діячам: «патріотизм — останній притулок негідників», що виник як реакція на патріотичну демагогію, надзвичайно популярну серед політиків кінця XIX ст.)

Утім, можна знайти змістові відтінки, що дають змогу на аналітичному рівні простежити відмінність між «патріотизмом» і «націоналізмом». Луїс Снайдер пропонує, зокрема, такий варіант:

1) «патріотизм» стоїть ближче до таких понять, як батьківщина, країна, місце народження, він відображає любов до країни. «Націоналізм» ґрунтується на комплексі почуттів, адресованих нації;

2) патріотизм більше пов’язаний з емотивною сферою, почуттям відданості власній країні, готовністю служити їй. Націоналізм має інше психологічне «навантаження», опікується переважно проблемами незалежності і єдності певної нації;

3) хронологічно-історично патріотизм — це явище, набагато старше за націоналізм. Патріотизм існував з найдавніших часів, коли тільки починали вироблятися певні форми суспільної організації людства. Націоналізм — відносно недавній феномен;

4) за своєю природою, патріотизм не має агресивного характеру, це почуття, спрямоване на захист. Націоналізм невіддільний від таких категорій, як сила, влада. Він узаконює застосування сили для того, щоб утримати єдність нації, або ж для зовнішньої експансії, він пов’язаний з агресією ²⁰.

У сучасну епоху, вважає Л. Снайдер, націоналізм поступово заступає місце патріотизму на світовій арені у зв’язку із зростанням конкуренції між націями.

Приблизно в такому ж ключі пропонує розрізняти націоналізм і патріотизм Вокер Коннор. Націоналізм і патріотизм, наголошує він, відображають два різних типи лояльності, відданості, належності. Патріотизм — це лояльність, відданість певній державі (країні) та її інститутам. Для французів та японців відмінність між націоналізмом і патріотизмом не має значення, оскільки їхні держави є або відносно гомогенними в етнонаціональному відношенні (Японія), або побудовані на цілковитому домінуванні провідної етнічної групи (Франція). Якщо ж держава охоплює більшу розмаїтість етнонаціональних груп, виникає розбіжність між націоналізмом і патріотизмом. Наприклад, націоналізм басків чи каталонців може співіснувати з їхнім же іспанським патріотизмом, фламандців — з бельгійським, кашмірців — з індійським, корсиканців — з французьким, а квебекських французів — з канадським патріотизмом ²¹.

Е. Ґелнер вважав націоналізм досить специфічним різновидом патріотизму, «таким, що став всюдисущим і панівним тільки в цілком певних суспільних умовах, які є характерними лише для модерного світу...» ²². При цьому слово «патріотизм» він використовував як відповідник терміна «лояльність», «відданість». Можна зауважити, що в такому значенні патріотизм існував з давніх-давен, і його приклади можна знайти і в давній Греції (громадянський патріотизм полісів та панелліністський патріотизм), і в давньому Римі, і в середньовіччі (локальний, становий та інші патріотизми) тощо.

Про це згадує й англійський історик Ілія Кедорі, який писав із цього приводу, що патріотизм, ксенофобію та націоналізм нерідко змішують в одне ціле під гаслом «націоналізм», хоча перші належать загалом до сфери почуттів, тоді як останній — суто ідеологічний феномен. Патріотизм і ксенофобія — це універсальне явище. «Патріотизм, — зауважує вчений, — відданість певній країні, групі чи інститутам, готовність захищати їх, — це почуття відоме всім людям; те ж саме можна сказати й про ксенофобію, тобто відразу до іноземця, чужинця, небажання приймати його до своєї групи» ²³. Ані ксенофобія, ані патріотизм не потребують, на думку І. Кедорі, теоретичного підґрунтя і відповідної політики. Націоналізм, на відміну від них, — це цілісна доктрина, яка веде до певного типу політики. І водночас — це не універсальний феномен, а лише продукт європейської думки останніх 150 років.

Слово «шовінізм» виникло як відповідник романтизованої форми патріотизму, в найзавершенішому вигляді вираженої в образі полковника наполеонівської армії Ніколя Шовена де Рошфор, прізвище якого було використане для означення терміна ²⁴. Згодом публіцистика змінила акценти — «шовінізм» наблизився до екстремального націоналізму, ксенофобії, національної та расової нетерпимості.

Шовінізм може виникнути в будь-якій країні, у будь-якої нації, незалежно від рівня її культурного, економічного чи політичного розвитку. У вікторіанській Англії виник власний варіант шовінізму — «джингоїзм», у Сполучених Штатах Америки — ідея «стовідсоткового американця», під час Першої світової війни країни Європи поглинула хвиля шовінізму на рівні державної політики, всесвітньо відомим став великодержавний російський шовінізм.

Щодо природи і змісту шовінізму особливих дискусій не виникає — загальновизнаним є ставлення до нього як до екстремістської форми свідомості, параноїдального світосприйняття, яке іноді набуває ґротескних форм. Прикладом шовіністичної психопатії став такий випадок: у листопаді 1975 р. 45-річний японський письменник, один із реальних претендентів на літературну Нобелівську премію Юко Мішима заподіяв собі харакірі для того, щоб продемонструвати свою відданість батьківщині. Зауважимо, що серед певної частини японців цей вчинок був сприйнятий схвально.

Отже, провести певну межу між поняттями «націоналізм», «патріотизм» і «шовінізм» цілком можливо. З одного боку, вони нібито відокремлюють різні ступені «інтенсивності» певного соціально-психологічного феномена. Іноді вони стосуються дещо відмінних політичних явищ. У науковій термінології, в мові публіцистики, політики, в побуті вони вживаються в різних значеннях залежно від контексту. Проте очевидною є їхня спорідненість, оскільки стосуються вони однієї сфери — буття націй. Межа між ними — умовна як у суспільній практиці, так і в термінології. Залежно від конкретної історичної ситуації «найшляхетніший» патріотизм може перетворитися на шовінізм, який, своєю чергою, заінтересована сторона здатна охарактеризувати як історично зумовлений, прогресивний націоналізм, який, у свою чергу, є виявом патріотизму — і так далі, без кінця.

Безперечно, в науковій термінології ці слова здебільшого мають нейтральне значення. Мабуть, варто погодитися з тим, що в модерну епоху і патріотизм, і шовінізм стали проявами глобальнішого феномена — націоналізму, нації. У домодерні часи також можна знайти чимало прикладів «патріотизму» і «шовінізму», проте вони стосувалися і домодерних форм суспільної організації, тобто були до-національними, стосувались інших форм людської організації й інших форм групової лояльності. Зрештою, і нині ці поняття використовуються в «позанаціональному» контексті. З піднесенням феміністичного руху стало популярним поняття «чоловічий шовінізм», корпоративність певних професійних верств породила вислів «професійний патріотизм», побутують такі вислови, як «патріот свого міста», краю, справи тощо.

Отже, як саме слово «націоналізм», так і його історичні варіації, залишаються «предметом ужитку» в найрізноманітніших сферах людської діяльності. Очевидно, варто звернутися до тієї сфери, яка абстрагується від повсякденного вживання слів-символів і намагається інтерпретувати їх на рівні узагальнень і теорій, власне, до науки.

 

 

* * *

 

Наведений нами набір дефініцій «націоналізму», незважаючи на його певну хаотичність, викликану особливостями самого терміна, дає можливість зробити певні узагальнення. Можна окреслити принаймні три значення терміна «націоналізм», які загалом визнаються як необхідні функціональні ознаки феномена. Націоналізм — це, по-перше, почуття (колективне або особисте), іншими словами, вияв або форма суспільної свідомості, явище соціально- або індивідуально-психологічне. По-друге, це світогляд, доктрина, або ідеологія — систематизоване уявлення про світ у рамках певного набору абстрактних понять. Зрештою, третє значення слова «націоналізм» — політичний рух, політична програма, в основі яких — відповідна ідеологія (доктрина), світогляд.

Зрозуміло, існують різні варіанти, які виходять за рамки цієї схеми, пов’язані з особливостями дослідження націоналізму представниками різних наукових галузей, проте вони є здебільшого конкретизацією цих загальних понять, які разом становлять формальні ознаки єдиного явища. Варто наголосити, що термін «націоналізм» — це, передусім, поняття, назва, символ. Аналізуючи ідеї, рух або почуття, які ми називаємо «націоналізмом», слід пам’ятати про те, що в реальності немає «націоналізму» як такого, як ідеального, універсального явища. В такому вигляді «націоналізм» існує лише як поняття, як абстракція.

В реальності ж є лише розмаїття явищ з певними спільними ознаками, що відповідають набору узагальнених критеріїв, який ми й називаємо націоналізмом. Очевидно, це треба пам’ятати, коли ми розглядатимемо феноменологію націоналізму.

 

Попередня Головна Наступна Бібліографічні посилання

 

// // //

 

 

Нарис 5

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ