Главная | Обратная связь

Марксизм і націоналізм

«Класичний» марксизм, як стверджують сучасні автори Р. Шпорлюк, Дж. Броілі, Е. Гобсбаум та інші (серед них, як бачимо, є й марксисти), не спромігся розробити власну теорію націй і націоналізму. Проте наслідувачі фундаторів марксизму, значною мірою під тиском обставин, зокрема проникнення у європейський робітничий рух націоналістичних ідей, приблизно з 1880-х років приділяють більше уваги цим проблемам, а в першій чверті XX ст. питання націй і націоналізму стають важливим компонентом ідеологічних конструкцій марксизму, особливо в таких галузях, як право націй на самовизначення і колоніальне питання. Ми вже згадували про такі постаті, як К. Каутський, О. Бауер, К. Реннер, Й. Сталін, В. Ленін та інші, стосовно теорії національного питання.

Хоча «класичний» марксизм і не створив власного теоретичного бачення націоналізму, він усе ж таки не мине звернутися до цієї проблеми. В найбільш узагальненому вигляді можна сформулювати деякі основні постулати «класичного» марксизму стосовно націоналізму. Пояснення природи націоналізму в «класичному» марксизмі базувалося на теорії конфлікту, в даному випадку — на теорії конфлікту (або боротьби) між класами. Націоналізм і національна держава з’являються, за марксистською інтерпретацією, як наслідок конфлікту буржуазії з феодальною аристократією, боротьби буржуазії за владу, а також як наслідок її змагань за ринки з буржуазією інших країн. Ідея національної організації політичного й економічного життя є наслідком егоїстичних класових інтересів буржуазії. В ширшому контексті, нації і націоналізм — явище буржуазної епохи, породження капіталістичної суспільно-економічної формації. Це не що інше, як тимчасовий, перехідний ступінь в історичній еволюції людства до комунізму, до безнаціонального, безкласового суспільства.

Зауважимо, що в цій концепції були цілком раціональні моменти. Буржуазія (або середній клас) справді була, особливо в епоху «класичного» марксизму, тим соціальним середовищем, у якому націоналізм мав найбільше прихильників, і політико-економічні міркування були не останнім чинником, що сприяв поширенню націоналістичних принципів. Бачення націоналізму як ідеологічного феномена, винайденого для вирішення соціального конфлікту, також має певні історичні підстави. Зрештою, можна погодитися і з наголосом на «тимчасовості» націоналізму, оскільки це збігається з надзвичайно оригінальним твердженням про те, що «немає нічого вічного під сонцем»...

Проте в базових положеннях марксизму стосовно націоналізму можна знайти надмірні спрощення, які, можливо, й породили ту політичну короткозорість фундаторів марксизму в галузі національного питання, про яку згадують майже всі аналітики, що цікавляться питанням «марксизм і націоналізм». Звернемося до центральної «помилки» фундаторів марксизму щодо націоналізму, яка визначила хибність усіх інших їхніх висновків у цій галузі. Ототожнення націоналізму з ідеологією конкретного класу — буржуазії, як відомо, не витримало випробування часом ще в епоху «класичного» марксизму. Робітничий клас усіх країн Європи в період II Інтернаціоналу виявив неабияку прихильність до націоналістичної ідеології, не меншу, ніж його «класовий ворог» — буржуазія. У країнах Центральної і Східної Європи, у Третьому світі (вже у XX ст.) націоналізм став ідеологією багатьох верств і соціальних груп — інтелігенції, аристократії, робітничого класу, селянства, бюрократії тощо. Навіть більше, націоналізм перетворився на інтегруючу ідеологію, що об’єднувала інтереси найрізноманітніших класів і верств, які, за Марксом, мали перебувати у стані класового конфлікту.

Цікаво, що життя змусило послідовників Маркса уважніше поставитися до націоналізму. Наприкінці XIX — на початку XX ст. поважний внесок у теорію нації і національного питання був зроблений саме послідовниками Маркса — згадаємо хоча б такі постаті, як К. Каутський, Р. Люксембург, О. Бауер, А. Грамші та ін. Такі проблеми, як узгодження класового інтересу з національним, право націй на самовизначення, колоніалізм і націоналізм, знайшли своє місце в розробках марксистських мислителів того часу. Більшість політико-теоретичних конструкцій марксистських мислителів були адаптовані їхніми послідовниками в наукових версіях у той період, коли націоналізм перетворився на предмет суто наукових досліджень.

Очевидно, не варто детально аналізувати підходи до теорії націй і націоналізму, що склалися в сучасній марксистській соціології та історіографії. Ми вже зверталися до цих сюжетів у інших наших нарисах: згадаємо «уявлені спільноти» Б. Андерсона, «винахід традиції» Е. Гобсбаума чи аналіз «внутрішнього колоніалізму» Т. Нейрна. Зауважимо лише, що підходи сучасних марксистських дослідників також мають відношення до теорії конфлікту або пов’язані з класовим підходом, як це було у «класичному» марксизмі. Проте в них немає абсолютизації цих елементів, вони досить гармонійно співіснують із пізнавальними конструкціями інших методологічних систем, що підтверджує тезу про умовність відмінностей між ідеологіями, які суперечать одна одній.