Главная | Обратная связь

Націоналізм, нацизм і фашизм

Найпоширеніший погляд на згадані ідеологічні течії, висловлений у численних працях дослідників націоналізму, як у минулому, так і в наш час, неважко визначити: італійський фашизм і німецький нацизм вважаються екстремістськими формами вияву націоналізму. «Фашизм, — писав Г. Кон, — цей безкомпромісний ворог європейської цивілізації, доводить націоналізм до його останньої межі, до тоталітарного націоналізму, в якому зникають людство та особистість і залишається лише нація, яка замінює все...» ⁷⁰. І справді, націоналізм має багато спільного з нацизмом і фашизмом як із сутнісного, так і з формального погляду: нація як головна цінність, апеляція до емотивної сфери, використання однакової символіки й міфології, етатизм тощо. Зрештою, можна взагалі скласти досить невибагливий рецепт виготовлення ідеологічного коктейлю, подібного до фашизму й нацизму взагалі: він полягатиме у змішуванні елементів радикального націоналізму, расизму та соціальної демагогії.

Проте, на думку Е. Сміта, між фашизмом, нацизмом і націоналізмом є фундаментальні відмінності, які перетворюють ці ідеології на якісно різні явища. Для націоналістів нація — це етнічна спільнота, що вирізняється, головним чином, власною історією та мовою, члени цієї спільноти — це вільні громадяни, які мають рівні права й обов’язки у своєму територіально чітко окресленому «домі». Мета націоналістів — підтримка життєздатності цієї спільноти, її автономії і єдності.

Фашизм, зі свого боку, схильний убачати в нації засіб, знаряддя застосування сили щодо інших націй. Його прагнення більше експансіоністські, аніж спрямовані на внутрішнє буття нації, він більше хибує на тоталітарність ⁷¹.

Набагато глибші відмінності між націоналізмом і нацизмом. Націоналіст вважає, що кожна нація має власний характер, чесноти, призначення й місію. Для нациста ж світ поділений на раси, які перебувають у стані війни одна з одною і розташовані за ієрархією крові й влади. Основними цінностями для націоналіста є історія, громадянство і батьківщина, для нациста вони підпорядковані’ фізичному пануванню і державній владі, що реалізуються у вічній війні.

Згідно з принципами націоналізму, люди належать до націй завдяки вибору та почуттю належності, традиції або ж спільній культурі чи мові; для нациста люди перетворюються на органи расової касти, вони лише зразки крові й фізичних параметрів, їхні ментальні характеристики

— це не більше як вияв незмінних біологічних властивостей. Зрештою, для більшості націоналістів насильство й війна (коли вони потрібні) є засобами досягнення незалежності, єдності й самостійності. Для нацизму війна

— це самореалізація людини, правдива й природна форма вияву її расового інстинкту ⁷².

Е. Сміт хоча й не заперечує «ідеологічну спорідненість» націоналізму, нацизму і фашизму, проте вважає, що на аналітичному рівні націоналізм і фашизм варто розглядати як окремі доктрини і соціологічні явища ⁷³. Загалом його аргументи досить слушні, і все ж таки вони не є достатньо переконливими. Очевидно, варто погодитися з тим, що підхід до цих явищ має бути історичним. Коли йдеться про спорідненість націоналізму, нацизму і фашизму, нерідко не беретmся до уваги той факт, що останні дві ідеології виникли в цілком конкретних країнах і в конкретній історичній ситуації. Який саме націоналізм має безпосереднє відношення до нацизму і фашизму? Чи відповідають німецькі націоналісти XIX ст. Ф. Ліст, Й. Фіхте та інші за злочини Гітлера? Чи мають спокутувати Дж. Мадзіні та інші діячі італійського «рісорджименто» гріхи Б. Муссоліні? Позитивна відповідь на ці риторичні запитання нагадуватиме міркування тих, хто покладає вину за злочини комуністичних режимів XX ст. на К. Маркса...

Водночас не можна заперечувати тієї очевидної обставини, що нацизм і фашизм справді постають як доведення до абсурду деяких основних постулатів націоналізму, отже є спорідненими явищами, і спорідненими саме ідеологічно. Як вважає професор Манчестерського університету Джон Броілі, Е. Сміт надто захопився, прагнучи відокремити нацизм від націоналізму. «Нацизм, — наголошує він, — виростає з націоналістичних ідей попередніх часів. Він наполягає на тому, що існує національна спільнота, інтереси якої вищі за особисті, групові чи позанаціональні. [...] Більшість його гасел безпосередньо сформульована в націоналістичних термінах і дістає підтримку саме завдяки націоналістичній ортодоксальності і значно меншою мірою через расову чи антисемітську очманілість, характерну для деяких його лідерів. Він має міцні ідеологічні та інші зв’язки з попередніми формами націоналізму» ⁷⁴.

Отже, варто погодитися з тим, що нацизм і фашизм справді можна вважати екстремальними формами націоналізму, що виникають на основі граничної абсолютизації певних ідеологем націоналізму і змішування їх із радикальними соціальними гаслами та расовими передсудами. Утім думка Е.Сміта про відокремлення їх на аналітичному рівні також є цілком раціональною.