Здавалка
Главная | Обратная связь

Типологія Л. Ґрінфелд



 

Досить цікавою «модифікацією» типології Г. Кона можна вважати класифікацію націоналізмів, розроблену професором Бостонського університету (США) Дією Ґрінфелд у фундаментальному (принаймні за обсягом) дослідженні «Націоналізм: п’ять шляхів до модерності» (1993). Як і Г. Кон, Л. Ґрінфелд розглядає націоналізм як ідею, чи, скажімо, систему ідей, за визначенням дослідниці — «політичну ідеологію» (political ideology). Проаналізувавши історичний досвід п’яти країн (Англії, США, Франції, Росії та Німеччини), вона пропонує класифікувати певні типи націоналізму за трьома ознаками: 1) за співвідношенням між націоналізмом і демократією; 2) за способом визначення принципу суверенності народу і особистості; 3) за способом, згідно з яким визначається належність до національної спільноти 85.

Слідом за Г. Коном, Л. Ґрінфелд обґрунтовує свою типологію на принципі історичної еволюції націоналізму, простежуючи поширення цієї ідеї із Заходу (Англія, Франція) на Схід (Німеччина, Росія). Наведемо тут кілька великих цитат, з тим, щоб якнайповніше зрозуміти логіку автора. Отже, на думку Л. Ґрінфелд, виникли і співіснували два типи однієї ідеї (ідеології) націоналізму, які «...ґрунтувалися на різних цінностях і розвивалися завдяки різним причинам. Вони також породили різні види соціальної поведінки, культури і політичних інститутів...» 86. Основною ознакою, що визначала відмінності між цими двома типами націоналізму, було співвідношення між націоналізмом і демократією. Визнання народу як основного носія суверенності, а також принципу рівності між провідними верствами (стратами) цього народу було основою новітньої (модерної) національної ідеї і, водночас, — першородною рисою демократії, вважає Л. Ґрінфелд. «Демократія, — стверджує вона, — з’явилася на світ у вигляді націоналізму, ідея нації містилася в ній, як метелик у коконі. Спочатку націоналізм розвивався як демократія; там, де зберігалися умови для такого початкового розвитку, зберігалася й тотожність між ними. Проте, оскільки націоналізм поширювався в різних [історичних, політичних тощо] умовах, і головний акцент у національній ідеї був перенесений із суверенності народу на його унікальність, первісна відповідність між ним і демократичними принципами була втрачена» 87.

Появі ідеї націоналізму в її первісному вигляді передував процес структурної трансформації певного народу, в ході якої цей народ у цілому став носієм суверенності і в цьому значенні саме поняття «народ» стало невідривним від поняття «політична еліта». Іншими словами, зміни в соціальній і політичній структурі призвели до того, що в національній свідомості «народ» і «еліта» стали частинами єдиної спільноти. Інша концепція націоналізму, яку Л. Ґрінфелд називає «партикуляристичною», була наслідком застосування первісної ідеї до тих народів, які не пережили такої трансформації. Тут, навпаки, «...імпорт ідеї суверенітету народу — як складової ідеї нації — започаткував трансформацію соціальної і політичної структури» 88.

У першому випадку ідея суверенності народу була повсякденною реальністю, згідно з нею саме особистість, яка, власне, й була народом, тобто ототожнювала себе з ним, була суверенною. Отже, національний принцип у даному випадку був, передусім, принципом особистим, індивідуальним. Суверенність народу була реалізацією суверенності особистості, і саме належність до нації гарантувала особистості цю суверенність.

У другому випадку суверенність народу була не реальністю, а теоретичною конструкцією, інтелектуальним запозиченням, і ґрунтувалась вона на ідеї унікальності, особливого характеру цього народу. Національний принцип був, насамперед, колективістським, він віддзеркалював сутність спільноти. Колективним індивідом тут виступає вся спільнота, існує спільна колективна воля, інтерпретувати її покликані ті, хто здатний на це (таких меншість). Більшість носіїв цієї колективної волі мають підкорятися меншості «інтерпретаторів». Отже, цей варіант націоналізму передбачає засадничу нерівність усередині нації.

Усе це дає змогу виділити два основних типи націоналізму:

1) індивідуалістично-ліберальний;

2) авторитарно-колективістський.

Нарешті, залишається пояснити третю ознаку, за якою можна розрізняти певні типи націоналізму — спосіб визначення належності до національної спільноти. Тут також існує два основних типи націоналізму: громадянський і етнічний. Перший із них характеризується тим, що в певній державі національне є тотожним громадянству. Етнічний націоналізм характеризується тим, що національне в ньому є тотожним належності до певного етносу. У першому випадку національність ґрунтується на принципі відкритості і добровільності, її можна обирати. У другому — вона є іманентною характеристикою, її не можна обрати чи позбавитися, вона є генетичною характеристикою, отже, не залежить від свідомої волі індивіда. Підсумовуючи свої міркування, Л. Ґрінфелд визначає, як взаємодіють різні типи націоналізму:

 

    Громадянський   Етнічний  
Індивідуалістично-ліберальний   Тип I   —  
Авторитарно-колективістський   Тип II   Тип III  

 

Отже, в конкретно-історичному втіленні існують три типи націоналізму. До першого типу (індивідуалістично-ліберального, громадянського — Тип І) можна віднести, наприклад, націоналізм, який виник у Англії в XVI ст. і Сполучених Штатах Америки у XVIII ст. Франція епохи Великої революції може бути прикладом колективістського громадянського націоналізму (Тип II). Росія і Німеччина кінця XVIII — середини XIX ст. — класичний приклад появи колективістського етнічного націоналізму (Тип III).

Збудувавши цю досить цікаву, зручну і синтетичну схему, Л. Ґрінфелд передбачливо випереджає своїх критиків, вказуючи на її суто інструментальне значення: «Зрозуміло, треба враховувати, що все це — лише категорії, призначення яких полягає в тому, щоб відокремити певні характерні тенденції усередині різних — специфічних — типів націоналізму. Їх слід розглядати як моделі, що наближаються до реальності, проте навряд чи коли-небудь насправді можуть бути реалізованими. В реальності, безперечно, найпоширенішим типом є змішаний [тип націоналізму]» 89. Варто зауважити, що співвідношення різних наведених дослідницею компонентів усе ж таки дає можливість визначити, так би мовити, певні «домінантні» характеристики того чи іншого націоналізму і визначити його тип.

Аналізуючи цю типологію націоналізмів, яка справила значний вплив на сучасні дослідження у цій галузі, зробимо кілька зауважень. Безперечно, Л. Ґрінфелд розробила зручний аналітичний інструментарій для вивчення цілком конкретних історичних варіантів розвитку націоналізму. І тут ми знаходимо певне протиріччя в аргументації автора: вона стверджує, що націоналізм, на її думку, це політична ідеологія, яка сама по собі не має ототожнюватися з якоюсь певною спільнотою 90. Водночас Л. Ґрінфелд досить чітко вказує адресу, де зародилася ідея націоналізму і звідки вона була «експортована» до Європи і Америки — це Англія XVI ст. До того ж, неважко зрозуміти, що вказуючи «батьківщину» націоналізму і простежуючи процес «експорту ідеї», дослідниця повторює загальновідому тезу про поширення націоналізму з «передового» Заходу на «відсталий» Схід, тезу, яку ми вже зустрічали в типології Г. Кона.

Певні ремінісценції з досліджень Г. Кона можна знайти і в дихотоміях «громадянський — етнічний» та «ліберально-індивідуалістичний — авторитарно-колективістський». За змістом вони досить чітко збігаються з поділом по лінії «Захід — Схід», зрозуміло, в межах того історичного матеріалу, який використовує Л. Ґрінфелд. Щоправда, дослідниця винайшла «змішаний», третій тип націоналізму, і це робить її схему значно гнучкішою. Нарешті, хоча вона й обмежила своє дослідження країнами, які, на її думку, представляють «класичні» варіанти певних типів націоналізму, можна припустити, що запропонована нею класифікація може служити зручним інструментом для аналізу будь-якого конкретного вияву націоналізму взагалі, не в останню чергу — національних рухів та ідеологій «неісторичних націй», особливо якщо брати до уваги її тезу про те, що ідея націоналізму була предметом «інтелектуального експорту».

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.