 |
|
грудня 2000 р. ЧАЕС була закрита.
РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ І ВІДРОДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
План.
1. Етапи перебудови.
2. Екологічна проблема. Чорнобильська катастрофа.
3. Гласність і лібералізація. Спроби політичних реформ.
4. Робітничий і страйковий рух.
5. Початок релігійного відродження.
1.
Перебудова – це курс на оновлення життя країни, реформи в усіх сферах суспільного життя, модернізація суспільства, корінні зміни в економіці, політиці, національних відносинах, соціальному житті.
Загальна періодизація:
І період: 1985 – 1988 рр. – період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.
ІІ період: 1988 – 1991 рр. – період активних політичних перетворень під гаслами побудови демократичного, гуманного соціалізму.
Детальна періодизація:
І період: квітень 1985 р. – січень 1987 р.( від квітневого 1985 р. пленуму ЦК КПРС до січневого 1987 р. пленуму ЦК КПРС).
ІІ період: Січень1987 р. – літо 1988 р. ( від січневого пленуму до ХІХ конференції КПРС).
ІІІ період: літо 1988 – травень 1989 р. (від ХІХ партконференції до І з’їзду народних депутатів СРСР).
ІV період: літо 1989 – серпень 1991 р. ( від І з’їзду народних депутатів СРСР до спроби державного перевороту 19 – 21 серпня 1991 р.).
Цілі перебудови:
- Зберегти радянську систему через її вдосконалення та оновлення.
- Оновити соціалізм,встановити повне народовладдя.
- Побудувати суспільство, яке спирається на:
- ефективну економіку, високі досягнення науки і техніки, культури;
- демократизацію всіх аспектів суспільного життя.
- Створити умови для активного творчого життя і діяльності людей.
Результати і наслідки перебудови:
- Ліквідація тоталітарного режиму в СРСР, знищення гегемонії КПРС у політичному житті.
- Розпад СРСР. Виникнення на його території незалежних держав, зокрема України.
- Розвал планової економічної системи, створення реальних умов для формування ринкових відносин.
- Плюралізація громадського й політичного життя, створення багатопартійної системи.
- Припинення « холодної війни», зміна співвідношення сил у світі.
- Ліквідація «світової соціалістичної системи», зміна співвідношення
Таким чином, перебудова призвела до діаметрально протилежних результатів.
2.
Чорнобильська катастрофа – національна трагедія України.
Аварія на Чорнобильській АЕС через безвідповідальність службових осіб, низьку якість проектування, виготовлення та обслуговування техніки. Офіційні причини трагедії так остаточно і не з’ясовані. Від самого початку влада намагалась знайти винного, аби перекласти на нього всю відповідальність за те, що сталось.
Від радіації потерпіло 10 млн. осіб, 9 млн. га с ⁄ г угідь, в тому числі 7,3 млн. га орних земель.
Щорічно на її ліквідацію за рішенням ВР республіки виділялося 5 млрд.крб.
Хижацьке ставлення до видобутку нафти і газу призвело до того, що від середини 1980-х рр.. видобуток газу ↓ - у 2 рази, нафти – у 3 рази, хоча у 1970-х рр. Україна повністю забезпечувала себе власним природним газом і на 50% - нафтою.
УРСР стала повністю залежати від постачання енергоносіїв з Росії.
За рішенням центру в ці роки в Україні споруджувалися гіганти індустрії, що були орієнтовані на випуск продукції для Союзу.
Експлуатація старих технологій надзвичайно погіршувала екологію довкілля, а за забрудненістю повітря Україна посідала 1 з І- их місць серед регіонів колишнього Союзу (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та інші).
Аварія на ЧАЕС сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. через вибух на 4-му реакторі, у результаті якого завалився дах і стіни верхньої частини будівлі.
На момент аварії в реакторі було 200 тонн радіоактивного урану і плутонію.
Радіоактивна хмара накрила територію площею 155 тис. км².
Завдяки подвигу пожежників, ціною їх життя вдалося уникнути більшої трагедії.
Налякана влада спочатку намагалася приховати ці події. У Києві 1 травня 1986 р. навіть було влаштовано демонстрацію.
За наслідками забруднення це світова катастрофа, особливо для країн Європи.
Довкола ЧАЕС було створено 30-км зону відчуження, з якої переселено всіх жителів.
За офіційними даними, в Україні вважають забрудненими території 16 обл., а фактично такими можна вважати всі обл.. республіки, у тому числі і Київ.
На теперішній час на забрудненій території проживає 1,5 млн. осіб.
В 1988 – 1990 рр. на ліквідацію наслідків катастрофи було витрачено понад 20 млрд. крб..
У ліквідації аварії взяли участь 6оо тис. осіб зі всього СРСР.
Радіаційне забруднення викликало сплеск онкологічних захворювань серед населення,зокрема дітей дошкільного та шкільного віку, шкідливо позначається на стані здоров’я населення.
В наслідок катастрофи в Україні розгорнулись анти тоталітарні рухи (екологічний, національно-визвольний).
грудня 2000 р. ЧАЕС була закрита.
3.
В середині 1980-х рр.. гласність стала важливою складовою перебудовчих процесів у СРСР.
Гласність – суто радянський термін. Це перехідний етап між тоталітарним контролем держави над інформацією і свободою слова.
Гласність – це можливість отримання правдивої інформації про те, що відбувається в країні та світі, пом’якшення цензури, можливість критикувати державні і партійні органи, говорити, писати і знати правду, не боячись наслідків, дізнаватись про історичне минуле свого народу, відкрити людям те, що від них приховували.
Завдяки гласності громадяни СРСР отримали змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об’єктивною інформацією, робити власні висновки.
Суспільство стрімко політизувалося.
Українці зустріли ці процеси неоднозначно.
Перша у захист української культури виступила Спілка письменників України та її центральний орган – газета «Літературна Україна» (О.Гончар, І.Дзюба, І.Драч та інші).
Почали повертатися в Україну твори В.Винниченка, С.Петлюри, представників «розстріляного відродження»: М.Хвильового, М.Куліша, історичні праці М.Грушевського, М.Костомарова,заборонені твори І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», репресованих у роки «застою» В.Стуса, Є.Свертюка, повертається з еміграції письменник М.Руденко, один із засновників УГг.
Поступово стала відкриватись правда про:
- ЦР,
- голодомор 1921 - 1922 та 1932 – 1933 рр.,
- насильницьку колективізацію,
- сталінські репресії,
- діяльність ОУН – УПА,
- розгорнулась дискусія про національну символіку.
Суспільство знову повернулось до критики Сталіна і сталінізму.
Із 1988 р. почалась нова хвиля реабілітацій:
- за 1 рік реабілітовано 59 тис. осіб,
- повернулися 300 політв’язнів,
- скасована цензура.
Гласність, лібералізація прискорили процес досягнення справжнього суверенітету України.
М.Горбачова почали звинувачувати у повільних темпах перебудови і він вдався до радикальних реформ.
Політична реформа:
- чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;
- ліквідація зрощування партійного і державного апаратів;
- плюралізація політичного життя, аж до створення інших партій, але при гегемонії КПРС;
- розширення повноважень рад.
Вибори до нових органів влади відбулися у березні 1989 р.
Третинудепутатів надсилали компартія (100 осіб) та громадські організації – комсомол, профспілки, ветеранські організації(650 осіб).
Решта депутатів обиралась на альтернативній основі в територіальних і національно-територіальних округах.
Загалом на з’їзд було делеговано 231 представник від УРСР(87,8% комуністи).
На з'їзді запроваджено нову посаду – Голова ВР СРСР, на яку обрано М.Горбачова. Одночасно він і Генеральний секретар ЦК КПРС.
У березні 1990 р. функції глави держави від голови ВР СРСР перейшли до Президента СРСР, яким обрано М.Горбачова. Він став першим і останнімПрезидентом СРСР.
Наслідки політичних реформ:
- Розвал існуючої системи влади. Підрив монополії КПРС на владу.
- Зростання політичної активності населення.
- Відродження національної свідомості українського народу.
4.
Економічні реформи:
1. Курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни.
2. Постанова про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму.
3. Курс на прискорення:
- подвоїти національний потенціал за рахунок ↑ продуктивності праці;
- запровадження досягнень НТР;
- забезпечення житлом;
- забезпечення продовольством;
- предметами повсякденного вжитку.
4. Постанова про посилення боротьби з нетрудовими доходами.
5. Закон «Про індивідуальну трудову діяльність».
6. Закон «Про державне підприємництво».
7. 1989 р. – початок нерегульованого ↑ цін і зарплат.
8. 1990 р.- спроби приборкати інфляцію та ажіотажний попит.
9. 3 серпня 1990 р. – закон «Про Економічну самостійність».
10. Осінь 1990 р. – запровадження продажу продовольчих і промислових товарів в СРСР за картками споживача з купонами.
Причини невдач економічних реформ ІІ половини 1980-х рр.:
1. Відсутність послідовної, адекватної, науково обґрунтованої стратегії розвитку.
2. Непослідовність у здійсненні реформ.
3. Прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративно-командну з повним одержавленням власності і ринкову з приватною власністю та ініціативою.
4. Некомпетентне керівництво проведенням реформ.
5. Опір консервативних сил.
6. Засилля воєнно-промислового комплексу.
Невдачі в реформуванні економіки, непослідовність у лібералізації суспільно-економічного життя призвели до наростання соціальної напруженості.
Новим явищем суспільного життя стали страйк шахтарів, що розпочався влітку 1989 р.
15 липня 1989 р. страйк розпочався на шахті « Ясинуватська – глибока».
Через кілька днів страйкували вже 193 шахти з 400.
Це свідчило про початок відродження робітничого руху.
Причини страйків:
1. Невдале реформування економіки.
2. Невирішеність багатьох економічних і соціальних питань: низька технічна оснащеність копалень, тяжкі умови праці, значна частка ручної праці, низька заробітна плата.
3. Непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя.
Вимоги страйкарів:
1. Покращення соціальних умов.
2. Покращення умов праці.
3. Підвищення заробітної плати.
4. Ліквідація парткомів на підприємствах.
5. Націоналізація майна КПРС.
6. Відставка уряду.
7. Деполітизація правоохоронних органів.
Значення страйків:
- Масові виступи шахтарів завдали могутніх ударів по тоталітарній системі.
- Уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їх інтереси не мають нічого спільного з інтересами комуністичної партії, з інтересами тоталітарної держави.
- Вони започаткували новий етап робітничого руху.
5.
Лібералізація суспільства --------------→ Поширення релігійних настроїв
УГКЦ
1987 р. –частково вийшла з підпілля.
1989 р. – загострення стосунків між Російською православною церквою і УГКЦ у зх.. обл.. України (офіційна влада зволікала з визнанням УГКЦ).
Грудень 1989 р. – зустріч М.Горбачова з Іоаном-Павлом ІІ (перші зрушення в напрямку легалізації УГКЦ).
Травень 1990 р. – зареєстровано перші громади УГКЦ (лідер УГКЦ – архієпископ і митрополит Іван кардинал Любачівський).
Січень 1990 р. – собор Російської православної церкви прийняв рішення:єпархія, парафії та монастирі на території УРСР канонічно складатимуть Український екзархат Московського патріархату і офіційно називатимуться Українською православною церквою (УПЦ).
Православна церква
19 серпня 1989 р.– настоятель храму Петра і Павла у Львові В.Ярема оголосив про свій розрив із Російською православною церквою і перехід в УАПЦ.
Червень 1990 р. – у Києві відбувся перший собор відновленої УАПЦ (патріарх київський і всієї України митрополит Мстислав).
26 квітня 1991 р. – ВР УРСР прийняла закон «Про свободу совісті та релігійних організацій».
Підсумок.
Зростання релігійності населення України, відновлення раніше заборонених церков, їхня орієнтація на створення незалежної Української церкви засвідчували кризу політики «войовничого атеїзму», яку протягом 70 років реалізував в Україні комуністичний режим,та стали важливою складовою процесів національного відродження.