І. Актуальність теми
Методичні рекомендації для організації самостійної роботи студентів
з теми:
Михайло Старицький. Драма «Не судилось»
Навчальна дисципліна УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Спеціальність 5.12010102 «Сестринська справа», Стоматологія ортопедична»
Курс І-й
Кількість навчальних годин 210
Харків – 2012 р.
Автор: викладач української мови та літератури Шевченко Наталя Миколаївна
Рецензент: ___________________________________________ ___________________________________________ ___________________________________________
І. Актуальність теми Одна з найкращих п'єс Старицького — «Не судилось», над створенням якої він працював під час нового революційного піднесення. Сам письменник говорив: «Драма эта была задумана мною еще в 1876 году, и в том же году не только подробный план, но и два первых действия были окончены; но, в следствии запрета малорусской сцены, работу свою я бросил тогда, не видя в ближайшем будущем цели ее применения». Первісна назва драми — «Панське болото». Завершуючи роботу над нею 1881 року, автор змінив її на «Не судилось». Під цією назвою твір було вперше надруковано 1883 року в альманасі «Рада». Тоді ж автор надіслав п'єсу до цензури, сподіваючись отримати дозвіл на її постановку. Проте до сцени вона допущена не була. Висновок Петербурзького цензурного комітету був такий: «Через усю п'єсу проходить та думка, що пани безкарно можуть глумитися над чесними селянськими дівчатами, а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на ще незміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їхніми власниками, здається, на думку комітету, несвоєчасним і незручним вводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати упередженість між вищими і нижчими станами». Основний конфлікт драми носить яскраво виражений соціальний характер — непримиренні суперечності між поміщиками і селянством. Актуальна проблематика, психологічна достовірність кожного характеру, гострота конфлікту, сценічність — усе це ставить драму «Не судилось» на чільне місце в українській драматургії. Автор викриває не тільки «панське болото», а й фальшивий лібералізм, який не має нічого спільного із справжнім демократизмом. Письменник доходить висновку, що у представників «панського болота» немає і не може бути майбутнього, що вони приречені. Постановка п'єси, в якій пропагувалася ідея перетворення існуючого укладу життя на користь народу, мала етапне значення в творчості Старицького. Без перебільшення можна сказати, що вона стала вершиною критичного реалізму Старицького. Саме тому п'єса відразу дістала високу оцінку в українській критиці. Борис Грінченко, який у 1897 році заперечував будь-яке значення драматичної творчості Михайла Старицького, був змушений визнати, що «тільки одно з них має літературну вартість, се;справді драма Не судилось». Цією драмою був захоплений і М. Костомаров. У рецензії на п'єсу він писав: «По чистій совісті не можемо не визнати новий самобутній твір пера цього письменника одним з кращих у своєму роді і вартих уваги явищ у небагатій щодо книг малоруській літературі. Автор зачепив найчутливіші струни сучасного суспільного життя, розкрив недугу, яка відчувається всюди в наш час, і зобразив її в таких рисах, в яких вона проявляється в сучасному малоруському суспільстві». 17 листопада 1890 р. драма «Не судилось» була поставлена у Львівському галицько-українському театрі (зал «Фрозін»). «Вибір п'єси для першої вистави був надзвичайно вдалий,— відзначав І. Франко.— Вперше у Львові йшла драма Старицького «Не судилось», яку критика визнала одним з найкращих творів нової української літератури». Драма «Не судилось» є вершиною реалізму М. Старицького. Автор «Очерков истории украинской литературьі XIX в.» М. Петров вважав, що п'єса є етапною у творчості письменника, як і в українській літературі загалом. «Прегарною» вважав п'єсу й І. Франко. Актуальна, вагома проблематика, психологічна достовірність характерів, що водночас є й виразними соціальними типами доби, природність конфлікту, викінчена форма кожної сцени, п'єси в цілому — все це ставить на перше місце у спадщині митця драму «Не судилось» (1881). ІІ. Навчальна мета самостійної роботи:
IІІ. Матеріали самостійної роботи ІІІ.1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
ІІІ.2. Зміст теми: Драма «Не судилось» побудована на контрастному зіставленні світоглядних позицій інтелігента-демократа (Павло Чубань) і ліберала з поміщиків (Михайло Ляшенко), ширше — конфлікт охоплює стосунки українського панства і трудового села. В п'єсі тісно, у межах одного дому зведено представників різних соціальних верств, виразників різних життєвих принципів. І це була не художня умовність, а відображення реальних обставин життя, коли зруйнувався феодально-патріархальний лад, однак залишилися в силі його визначальні засади — велике землеволодіння, «великопанська» ідеологія і мораль. Водночас це була доба активного розвитку капіталізму. Вона позначена змішуванням станів і класів, ширшим їхнім взаємопроникненням, взаємодією. Кастово-дворянські межі було порушено, а нові ще не чітко окреслено. Побачити нові життєві тенденції, осмислити їх — таке було завдання демократичного мистецтва. Це завдання часу виконували І. Карпенко-Карий, І. Франко, Леся Українка, інші талановиті митці. З успіхом виконував його і М. Старицький — передусім у тому літературному роді, в якому був найсильніший і який мав найширшу аудиторію, тобто у своїй драматургії. Дія драми починається природно, конфлікт виникає і розвивається цілком умотивовано, логічно, без жодних натяжок й умовностей. На вакаціях у селі, у панському маєтку, відпочивають два юнаки, студенти університету — поміщицький син Михайло Ляшенко та його приятель із різночинців Павло. Панич Михайло, «чистюк і джигун», під впливом ліберально-культурницьких ідей намагається наслідувати Павла: у своєму маєтку збирати й учити сільських дітей грамоти, але його запалу вистачає ненадовго. З більшою охотою він відвідує сільські вечорниці. Вже на початку п'єси, в першій ремарці і фразах, ми бачимо неприховану авторську іронію щодо Михайлових «великодушних поривань» і праці на користь народу. Герой, «розкішно по-українськи одягнений», лежить без жупана в садку і курить сигару, розмірковуючи: «чорт його зна, якісь мене лінощі обсіли: сьогодні вже й до школи не пішов (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись... Тільки Павло й зможе!». «Програма», яку він розгортає у розмові з дядьком, запеклим ретроградом, кріпосником і монархістом Бєлохвостовим, досить-таки розпливчаста і невиразна. Тож недаремно з приводу всіх «ідейних» тирад Михайла, його заклику: «Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, — на користь народові!» — Бєлохвостов насмішкувато зауважує: «Очень укорительно, но не вразумительно!». І, розуміючи, що запальні промови Михайла не більше ніж поза, данина моді, він іронічно-зневажливо додає: «Мьі еще на зти темьі почешем язьїки. Вот костюм зтот в деревне — одобряю». В кінці п'єси відбувається повне примирення молодого «демократа» з Бєлохвостовим. Це належно прокоментував Павло Чубань: «Одним ви миром мазані. Обтешетесь зверху культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь; а дмухни тільки на вас, подряпай трішки, — то такі ж жироїди у ґрунті!». Конфлікт світоглядного й морально-етичного планів (Михайло і Павло) завершується остаточним розходженням сторін. Випробування життям, потреба активно діяти, ствердити свої слова вчинками зробили наявним те, що з певних міркувань приховувалося, затушовувалося. Особливо огидно розкриває своє єство панство у ставленні до селян (сцена у маєтку, коли Катря приходить побачитися і поговорити з Михайлом). Представником нової демократичної інтелігенції є Павло Чубань — натура послідовна, дійова, рішуча. М. Старицький виступив тут новатором. Новим було для української драматургії і таке точне, виразне змалювання «підпанків», людців з лакейською психологією— огидного породження розтлінної моралі власть імущих. Добровільні шпигуни, донощики, пліткарі й злодії, істоти, що втратили людську душу, — мабуть, найстрашніший результат лицемірства, розбещеності, що панують у цьому середовищі, прикриті чемною фразою і респектабельною, про людське око, поведінкою. З такою викривальною силою, як зобразив О. Островськии російське купецтво через докладний показ середовища, в якому воно діє й живе, його повсякденний побут і поведінку, М. Старицький показав українських поміщиків і їхнє найближче оточення. У цій темі він також є духовним спадкоємцем Т. Шевченка. Реалістично відтворив драматург і наростання селянського протесту проти панської сваволі, — адже реформа 1861р. по суті нічого не змінила у становищі народу. Як і раніше, селянство у рабській залежності від великих землевласників. Чого вартий вигук пані Ляшенкової на адресу Катрі, яка «посягнула» на її сина: «Раскатать ее!»? Лише у далекому майбутньому сподівається інтелігент-народник Павло Чубань соціальної справедливості: «... Не ми, а діти чи внуки землю по правді поділять...».
ІІІ.3. Рекомендована література: Основна: 1. Комишанченко М. Михайло Старицький (Літературний портрет).— К., 1968. 2. Левчик Н. Історична проза М. Старицького: далекі образи — близькі ідеї // Слово і час.— 1990.— № 12. 3. Левчик Н., Мороз Л. Михайло Старицький // Історія української літератури ХІХст.— К., 1997.— Кн. 3. 4. Поліщук В. Художня проза Михайла Старицького.— Черкаси, 2003. Допоміжна: 1. Франко І. Михайло Петрович Старицький // Зібрання творів: В 50 т.— К., 1982.— Т. 33. ІІІ.4. Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою з теми:
ІІІ.5. Матеріали для самоконтролю: А. Питання для самоконтролю: 1. Як розкривається моральна велич простих людей в образі Дмитра Ковбаня? 2. Як ви розумієте порядність у загальнолюдському значенні? 3. Розкрийте, як умотивовує автор злочинні дії Михайла Ляшенка? 4. Розкрийте душевну драму Катрі Дзвонарівни. Б. Тести для самоконтролю:
В. Завдання для самоконтролю: 1. У чому драматизм подій, зображених у п’єсі «Не судилось» М. Старицького?
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|