Главная | Обратная связь

Проблема меж тексту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Кафедра української мови

Проблема меж тексту

Співдоповідь

студентки 51-1-ї групи

факультету філології та журналістики

Дідик Наталі Валеріївни

 

Кіровоград - 2011

Проблема меж тексту
Проблема меж тексту, заявлена у працях М. М. Бахтіна, Ю. М. Лотмана,

Б. А. Успенського, є перш за все проблемою прагматики тексту.
Визначаючи відмежованість як одну з основних ознак будь-якого тексту,

Ю. М. Лотман зазначає: «Функція художнього тексту як кінцевої моделі безмежного за своєю природою «мовленнєвого тексту» реальних фактів робить момент відмежованості, завершеності, закінченості обов’язковою умовою будь-якого художнього тексту» [Лотман 2000б, С. 429–430]. Одні і ті ж мовленнєві факти, що входять до тексту, можуть по-різному членуватися на композиційні елементи в залежності від вирішення проблеми розмежування тексту і нетексту. Те, що знаходиться за межею, яка відділяє один елемент від іншого, буде або нетекстом, або іншим текстом. Текст у силу своєї моделюючої природи, яка проявляється у створенні текстового світу, потребує визначення основних рамок – позиції початку і кінця тексту.
Відмежованість тексту стає значимою і для формування всієї системи культури: «Будь-яка культура починається з розбиття світу на внутрішній («свій») простір і зовнішній («їхній»)» [Лотман 2000а, с. 175].

Б. А. Успенський пов’язує проблему меж з проблемою співвідношення зовнішньої і внутрішньої точок зору, «причому надзвичайно важливим стає процес переходу від світу реального до світу, який зображується, тобто проблема спеціальної організації «меж» художнього зображення» [Успенський 1995, С. 174]. У поняття меж, за Б. А. Успенським, можуть бути включені умовні прийоми і форми, які слугують для позначення меж зображуваної дійсності. Це може бути безпосереднє позначення границі (традиційні зачини і кінцівки у фольклорі) або спеціальні композиційні прийоми (наприклад, обрамлення). Ці рамки позначають межу між зовнішнім світом (по відношенню до зображуваного) і внутрішнім світом тексту. При цьому рамки належать зовнішньому простору, а не простору, зображеному у тексті. Як наслідок, спеціальні прийоми, орієнтовані на того, хто сприймає текст, і утворюють його межі.
Будь-який текст є особливим світом зі своїм простором, часом, системою цінностей, оцінок, своїми нормами поведінки. І цей текстовий «індивідуальний» світ потрібно відмежовувати від інших світів: реального – світу «мовленнєвого тексту» та ірреального – світу інших текстів.
Таким чином, проблема меж тексту може бути розглянута з двох сторін.

По-перше, відмежування тексту від інших компонентів комунікації: мовця як створювача тексту, слухача як реципієнта тексту, коду, контексту. Саме в цьому значенні ставить проблему меж тексту М. М. Бахтін, пов’язуючи її з розумінням тексту як висловлювання [Бахтин 1986, С. 298]. Такі границі тексту можна назвати комунікативними.

По-друге, відмежування тексту від інших текстів, що обумовлено існуванням тексту у певному просторі інших текстів, у просторі культури. Такі межі можна назвати просторовими.
Комунікативні і просторові межі – це зовнішня рамка тексту, яка забезпечує його окремішність, індивідуальність і самобутність в комунікації та культурі. Зовнішня рамка відділяє текст від того, що по відношенню до нього не є текстом.
Окрім зовнішніх меж, текст включає до своєї структури і внутрішні рамки, які зумовлені присутністю декількох мовленнєвих суб’єктів (наявністю кількох поглядів, як це називає Б.А. Успенский [Успенский 1995]).
Позначення початку і кінця тексту – це найбільш очевидні текстові межі. Початок і кінець забезпечують окремішність і відмежованість тексту. З цією рамкою співпадають комунікативні і просторові границі. Наприклад, традиційні зачини і кінцівки у фольклорних творах є перш за все комунікативними межами. «І я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не попало» - цей перехід від життя казки до повсякденного життя здійснюється як перехід від тексту до мовця. Це перехід з внутрішньої на зовнішню по відношенню до даного тексту позицію.
Ті ж самі традиційні зачини і кінцівки слугують і для просторового відмежування фольклорного тексту: позначають приналежність його до групи українських народних казок як до єдиного культурного пласту.
Початкова просторова межа може створюватися використанням на початку тексту опису простору, у якому відбуватимуться події ірреального світу. Наприклад, цьому сприяє авторська ремарка на початку драматичної дії, яка, окрім традиційного виконання функції ремарки, позначає і границі тексту.
Проте помилковим є твердження, що комунікативні та просторові межі співпадають лише з початком та кінцем тексту. Сам текст може вміщувати фрагменти, які відмежовані один від одного просторово і комунікативно. Це може відбуватися за рахунок використання займенника другої особи, який фіксує звернення до слухача; узагальнено-особових речень тощо.
У цих випадках фрагменти тексту відмежовуються комунікативними границями. Просторові границі всередині тексту утворює інтертекст, включений у тканину всього твору. Використання просторових меж усередині тексту може бути продемонстровано введенням у текст не тільки ремінісценцій, але і використанням фрагментів, що належать іншим видам мистецтва. Проблема використання зовнішніх (комунікативних і просторових) границь усередині тексту не зводиться лише до чергування і послідовності фрагментів, відмежованих один від одного різноманітними прийомами. Ця проблема є проблемою глобальної композиційної організації цілого тексту. Мова може йти про маркованість одного типу границь та немаркованість та слабку позначеність інших.
Внутрішні межі тексту утворюються різними мовними рівнями – мовленнєвою партією оповідача і мовленнєвою партією персонажа. Прийоми виокремлення внутрішніх меж тексту співпадають з прийомами введення різноманітних елементів композиційно-мовленнєвої структури – прямої мови, непрямої мови, внутрішнього мовлення і монологічного слова оповідача. Кожна з цих мовленнєвих структур належить одному з суб’єктів – оповідачеві чи персонажу, з точки зору якого подається та чи інша подія.
Організація внутрішніх границь тексту також не зводиться до лінійного розгортання різноманітних мовних елементів. Межі можуть накладатися одна на одну, можуть позначатися чітко (використання прямої мови) або ж, навпаки, можуть бути ослаблені, редуковані.
Вивчення прийомів і способів позначення всіх типів рамок композиційної організації тексту може стати предметом окремого дослідження.
Встановлення внутрішньотекстових та зовнішньотекстових меж обумовлено певними факторами.
По-перше, оскільки проблема меж тексту – це проблема переходу з однієї реальності в іншу, то і наявність меж обумовлюється наявністю двох і/або більше кодів. Таким чином, межа маркується зміною коду, який обумовлений зміною часу, простору і мовного суб’єкта. Найбільш яскраво це виявляється у драматичному тексті з його поділом на дії, картини, яви, репліки.
По-друге, необхідність меж обумовлена самою включеністю тексту у два типи простору – комунікативний і культурний. Виділення тексту з простору інших текстів, з контексту, відділення його від мовця можливо лише завдяки позначенню меж тексту як явища.
По-третє, текст (особливо художній) є моделлю світу, умовним відображенням цієї дійсності. Для того, щоб текст став знаком, перш за все потрібно позначити його межі. Таким чином, сама знаковість та модельність обумовлюють наявність границь.
Окрім факторів, що втановлюють межі тексту, існують і фактори, які зумовлюють протилежну дію – руйнування меж тексту.
По-перше, це свідомість реципієнта. Так званий образ читача, який входить до тексту, неодмінно руйнує текстові границі: стирається межа між текстовим простором і комунікативним.
По-друге, це діалог на всіх рівнях. Діалогічні тексти у цьому випадку не є повністю окремими текстами. Мова йде про діалог у широкому значенні слова: діалог з читачем, іншими текстами, діалог оповідача і персонажа. На думку М. М. Бахтіна, двоголосся чи багатоголосся – це те, що руйнує границі тексту і перетворює його в частину іншого тексту.
По-третє, зміна чи руйнування меж тексту обумовлено функцією. Наприклад, вербальний драматичний текст і театральна постановка цього тексту, наративний текст і його кіносценарій є окремими текстами або частиною іншого тексту.

Сюди ж відноситься проблема співвідношення первинного і вторинного тексту. Наприклад, текст надрукованого газетного інтерв’ю – з одного боку, це самостійний текст, з іншого – частина цілісного процесу інтерв’ю, процесу перетворення усного тексту в письмовий і т. д.
По-четверте, намагання зруйнувати межі текстового простору обумовлено прагненням наблизити зображуваний і реальний світ. Це прагнення перенести пояснюючу модель світу у сам світ.
Існування двох тенденцій в організації тексту говорить про відносність всіх текстових меж. Співіснування одночасно двох протилежних тенденцій дозволяє говорити про текстотворчу функцію організації/руйнування меж тексту. Конфлікт між цими двома тенденціями створює особливу комунікативну напругу між ними у структурі тексту, яка призводить до того, що позначення меж тексту є водночас і їх руйнуванням.
Межі тексту, з одного боку, характеризуються чіткою окресленістю. З іншого боку, відносністю. Така амбівалентність їх композиційного оформлення пояснюється існуванням двох свідомостей у тексті – мовця і слухача, і, як наслідок, двох особистостей – актуальної текстової особистості автора і потенційної особистості читача (образа адресата). Таким чином, границі тексту є одним з факторів, які передбачають багатоманітність інтерпретацій тексту і багатоманітність інтерпретацій співвіднесення тексту і контексту.