 |
|
Суть, функції, форми матеріально-технічного забезпечення
Тема 4. Матеріально-технічне забезпечення та виробнича потужність.
1. Суть, функції, форми матеріально-технічного забезпечення.
2. Визначення економічної сутності категорії "виробнича потужність" та факторів, що впливають на формування її величини та ефективність її використання.
3. Вибір виробничого процесу, як визначальний чинник формування та планування виробничої потужності підприємства.
4. Методичне забезпечення розрахунку виробничої потужності підприємства та оцінки альтернативних рішень щодо неї.
Суть, функції, форми матеріально-технічного забезпечення
Матеріально-технічне забезпечення здійснює комерційна служба підприємства, яку очолює заступник директора по комерційним питанням. Йому підпорядковані, в свою чергу, начальник відділу МТЗ.
Функції відділу МТЗ:
1. Визначення потреб підприємства в матеріально-технічних ресурсах.
2. Знаходження джерел покриття цих потреб.
3. Організація отримання матеріальних ресурсів.
4. Організація зберігання і видачі на виробництво матеріальних ресурсів.
5. Контроль за правильним використанням матеріальних ресурсів.
1-ша функція. Потреба у матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному залежно від їх призначення.
1) Кількість технічних засобів, тобто машин і устаткування обчислюється при проектуванні виробничих систем.
2) Розрахунки потреби у матеріалах є регулярними і здійснюються по єдиній методичній основі.
Кількість матеріалів, яку слід закупити, обчислюється за формулою:
Мп = Мв + Мз.к. + Мз.п.
де Мв – витрати матеріалів за розрахунковий період,
Мз.к., Мз.п. – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
Витрати матеріалів обчислюються помноженням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалів. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції підраховуються за формулою:
де n – кількість найменувань виготовлюваної продукції
Q – обсяг випуску продукції і-го найменування у натуральному вимірі;
МНі – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу.
Мн.в. – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Величина Мн.в. обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному, залежно від широти номенклатури продукції і величини норми. При обмеженій номенклатурі продукції й великих нормах витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві і її помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн.в. обчислюється приблизно, виходячи із зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.
2-га функція. Існують дві класичні форми МТЗ:
Децентралізованим називається забезпечення виробництва матеріальними ресурсами через товарну біржу, або по бартерним угодам, а також за рахунок місцевих і внутрішніх джерел.
Централізованим – забезпечення виробництва матеріальними ресурсами згідно плану по нарядам вищестоячих організацій.
3-тя функція. Отримання матеріальних ресурсів здійснюється по 2-м видам:
Транзитним називається забезпечення, при якому матеріали поступають від постачальника до споживача безпосередньо, обходячи постачальні бази.
Складським називається постачання, при якому матеріали передаються від постачальників на бази, а потім вже до споживачів, тобто має місце перевантаження МТЗ.
4-та функція. Організація зберігання і контроль за використанням.
Інтервали поставок матеріалів на підприємств та інтервали їх використання часто не співпадають, багато з них надходять у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба у запасах матеріалів.
За призначенням запаси поділяються:
Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.
Максимальний поточний запас (Мз. пт. max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто
Мз. пт max = Mд ∙ tн
де Мд – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;
tн - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання матеріалів, їх сезонної заготівлі або сезонного транспортування.
Підготовчий запас створюється у тих випадках, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо).
Мз. пд. = Mд ∙ tn
де tn - час на підготовку матеріалів у днях.
Строковий запас потрібний на випадок ймовірної затримки надходження чергової партії матеріалів.
Мз. стр. = Mд ∙ tm
де tm – час термінового поповнення запасу в днях або при стандартних інтервалах постачання – середнє відхилення від нього.
Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
максимальний
Мз мах = Мд ∙ (tн + tn + tm)
мінімальний
Мз міn = Мд ∙ (tn + tm)
середній
Мз мах = Мд ∙ (tн/2 + tn + tm)
Регулювання запасів може здійснюватись за системами:
1. „максимум-мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижче їх мінімальної величини, а після надходження чергової партії не були більші за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається при такій величині поточеного запасу, за час витрат якої замовлений матеріал надійде.
Ця величина запасу називається „точкою замовлення” (Мз.з.) і обчислюється за формулою
Мз.з. = Мз.пд. + Мз.стр. + Мд. + Мд.∙tз,
де tз –час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або їх інтервал.
Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію ймовірного псування і втрат. Ці витрати і втрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно транспортно-заготівельні витрати, бо останні переважно мало залежать від величини поставки, а в більшій мірі обумовлені їх кількістю (витрати на оформлення, пересилку документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо).
Зменшення величини партії поставок викликає зворотній ефект: витрати і втрати, пов’язані із зберіганням запасів зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.
Оптимальною є така партія поставки, яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли
См.с = См.п + См.з ∙∆min
Показники організації МТЗ:
1) Кількісні і якісні показники завозу і розвантаження.
2) Ступінь рівномірності і відсутності перебоїв у постачанні.
3) Рівень обороту складських запасів.
4) Відсутність зверхнормативних запасів і неліквідів.
5) Розмір економічних санкцій.
Серед усіх відомих тлумачень виробничої потужності найпоширенішим є його робочий варіант.
Виробнича потужність (ВП) – це максимально можливий випуск продукції.
Незважаючи на простоту та зручність постає необхідність в його уточненні.
Вихідною компонентою, що випливає із визначення, безперечно є продукція у формі товарів та послуг. Ще на етапі проектування підприємства приймається рішення щодо його кінцевої продукції, як за номенклатурою та асортиментом, так і за обсягами та термінами протягом яких вона буде випускатись. Усі решта рішень є похідними від нього. Це передусім рішення щодо вибору сировини та матеріалів, рівня спеціалізації підприємства, типу обладнання, технології за якою буде організовано працю та виробництво, рівня кваліфікації персоналу і т.і.
В подальшому ці рішення уточнюються залежно від сталості попиту, технологічних змін в обладнанні, прогресивності технології, змін в продукції та її структурі, конкурентній ситуації.
Так, наприклад, рішення виробляти високоякісну сталь вимагатиме певного типу виробничого обладнання, певної спеціалізації та кооперації робітників та обумовить тип розташування обладнання. Це рішення вплине на розмір та тип виробничих будівель, а також на місцерозташування підприємства, [14, -С.224].
Від вибору товарів та послуг, що підприємство вирішило виробляти залежить рішення щодо:
§ типу виробничої потужності;
§ обсягів виробничої потужності;
§ терміну, коли (або протягом якого) виробнича потужність буде потрібною.
Іншою компонентою, що випливає із першої є вибір виробничої одиниці. Нею може бути:
§ одиниця обладнання, що складає виробничу потужність робочого місця;
§ сукупність робочих місць, що складає виробничу потужність виробничої дільниці;
§ сукупність дільниць, що складає виробничу потужність цеху;
§ сукупність цехів, що складає виробничу потужність підприємства.
Окрім цього виробничою одиницею може бути ресторан, магазин, лікарня тощо.
Потужність виробничої одиниці є важливою інформацією для планування: вона дозволяє розрахувати виробничі можливості з точки зору вхідних/вихідних параметрів та на основі їх обсягів приймати рішення або складати виробничі плани [14, -С.224].
Виходячи з цього виробничу потужність можна розглядати, як верхню межу навантаження на виробничу одиницю. Навантаження може визначатися вхідними та вихідними параметрами.
Використаня вхідних або вихідних потужностей залежить від вибору, а інколи і від ситуації [14, -С.224]. Відповідно розглядають 2-а типи виробничої потужності, а саме вхіднута вихідну.
Виробничу потужність можна розглядати залежно від часового відрізку як: годинну, змінну, денну, декадну, місячну, річну.
Вхідна/вихідна потужність може розраховуватись на початок/кінець року. Виробнича потужність, щодіє протягом року є середньорічною.
Виробнича потужність на кінець року та середньорічна розраховуються за наступними формулами:
, (13. 1)
та
, (13.2)
де:
– потужність на кінець року;
– потужність на початок року;
Nо.т.з. – приріст виробничої потужності за рахунок оргтехзаходів;
– приріст потужності за рахунок технічного переозброєння, розширення та реконструкції підприємства;
Nа – збільшення (зменшення) потужності за рахунок зміни номенклатури та асортименту продукції;
Nв – вибуття потужності;
– середньорічна потужність;
Nвв – потужність, що вводиться протягом року;
Nл – потужність, що ліквідується протягом року;
– кількість місяців роботи введеної потужності;
– кількість місяців з моменту вибуття потужності до кінця року.
Для узгодженості виробничої програми з потужністю підприємства розробляється баланс виробничих потужностей. В ньому відображається потужність на початок/кінець року, середньорічна, а також введення/вибуття потужностей,[8, -С.241]. Отже, виробнича потужність залежить від двох компонентів рішення щодо:
1) початкового вибору продукції;
2) рівня навантаження виробничої одиниці.
Перша компонента є вихідною, а друга – похідною від першої. Проте дана пріорітетність є дещо умовною так само, як щодо питання первинності "яйця та курки", яке і досі не вирішено. Відтак рішення щодо рівня навантаження виробничої одиниці суттєво позначається на фактичному обсязі продукції, що випускається. У зв'язку із цим розглядають потужність:
§ фактичну (реальний випуск);
§ ефективну;
§ проектну;
§ резервну.[14, -С.225–226; 18,-С.33]
Реальний випуск –дійсний (фактичний) обсяг продукції. Він не може перевищувати ефективну потужність та навіть буває нижчим від ефективної потужності через поламки обладнання, відсоток браку, несвоєчасність постачання матеріалів, відсутність робітників на робочих місцях та інших проблем, що не підпорядковані менеджеру.
Ефективна потужність – максимально можливий обсяг випуску з врахуванням різновидів продукції, робочих графіків, експлуатації обладнання, факторів якості і т.і..
Проектна потужність– максимальний обсяг випуску, якого в принципі можливо досягти за ідеальних умов.
Резервна потужність – має формуватися і постійно існувати в певних галузях народного господарства (електроенергетиці, газовій промисловості, на транспорті для покриття так званих пікових навантажень).
Ефективна потужність менше проектної внаслідок змін в структурі виробничої програми, планово-попереджувального та капітального ремонтів, регламентованих перерв тощо. Ефективність використання виробничої потужності зводиться до наступних показників,[14, -С.226; 18, -С.35–36]:
§ коефіцієнт змінності устаткування та обладнання (Кзм.);
§ коефіцієнт ефективності (Кеф.);
§ коефіцієнт навантаження (Кн.);
§ коефіцієнт використання (Кв.).
1. Коефіцієнт змінності устаткування та обладнання виражається формулою:
, (13.3)
де:
– загальна кількість відпрацьованих машино-змін за 1 добу на підприємстві;
Nу – загальна кількість машин, обладнання або устаткування.
2. Коефіцієнт ефективності – це співвідношення реального випуску продукції 
до ефективної потужності 
і виражається формулою:
, (13.4)
3. Коефіцієнт навантаження – це співвідношення реального випуску продукції до проектної потужності 
і виражається формулою:
, (ф. 10.5)
4. Коефіцієнт використання виробничої потужності – це співвідношення реального випуску продукції до середньорічної виробничої потужності 
і виражається формулою:
, (13.6)
Виробнича потужність вимірюється використовуючи наступні одиниці виміру:
§ натуральні (тонна, штука, м2 тощо);
§ вартісні (грошові одиниці національної або іноземних валют).
Проте, практичний вимір потужності зустрічає деякі труднощі, що викликані,[14, – С.225]:
§ різноманітністю тлумачень терміну "ВП";
§ проблемою вибору одиниць виміру для кожної конкретної ситуації.
Обираючи одиницю виміру слід обирати такі, що не потребуватимуть в подальшому перерахунку. Розглянемо це на прикладах.
Оптимальний обсяг виробництва та мінімальні витрати на одиницю є функцією загальної потужності виробничої одиниці. Так, за умови підвищення загальної виробничої потужності підприємства, підвищується і оптимальний обсяг випуску, а мінімальні витрати на одиницю зменшуються. Це ілюструє рис. 13.2.
Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції, або обсяг переробки сировини виробничою одиницею за певний час (годину, зміну, день, добу, декаду, місяць, квартал, рік) в номенклатурі та асортименті встановленому планом за повного завантаження обладнання та площ з врахуванням прогресивної технології, передової організації праці та виробництва, а також інших факторів, що впливають на формування та використання її величини.
Таблиця 13.1
Фактори, що впливають на формування (величину) виробничої потужності та ефективність її використання.
| А | Підприємство в цілому | 1. Режим роботи підприємства від-повідно до встановлених фондів часу (календарного, номінального, дійсного /ефективного/) | 1.1 Змінність (одне, дві, три, цілодобово). 1.2 Тривалість зміни. 1.3 Кількість св'яткових, вихідних та робочих днів. |
| 2. Характер роботи протягом року (сезонність) | 2.1 Сезонні. 2.2 Цілорічні. | ||
| 3. Рівень концентрації (розмір підприємств) | 3.1 Малі. 3.2 Середні. 3.3 Великі. | ||
| 4. Рівень спеціалізації | 4.1 Предметна. 4.2 Технологічна. 4.3 Змішана. | ||
| 5. Форми комбінування | 5.1 Сполучення послідовності стадій обробки сировини впритул до готової продукції. 5.2 Утилізація відходів виробництва. 5.3 Комплексне використання сировини. | ||
| 6. Територіальне розташування | 6.1 Близкість до сировинної бази або транспортних мереж, споживачів, тощо. | ||
| 7. Характер дії на предмет праці | 7.1 Добувні. 7.2 Обробні. | ||
| Б | Виробництво | 1. Тип підприємства | 1.1 Одиничний (індивідуальний). 1.2 Серійний. 1.3 Масовий. 1.4 Проектний. |
| 2. Структура виробничої програми | 2.1 Діапазон номенклатури та асортименту (різновиди, обсяги, сталість). 2.2 Рівень стандартизації (співвідношення між стандартизованою і нестандартизованою продукцією). 2.3 Економічне призначення продукції (засоби виробництва /предмети праці). 2.4 Вимоги щодо якісних , функціональних та експлуатаційних параметрів. | ||
| 3. Характер технологічного та виробничого процесів (техноло-гічна спільність) | 3.1 Неперервний. 3.2 Перервний. | ||
| 4. Організація виробничого проце-су (тривалість виробничого циклу) | 4.1 Час технологічних операцій (підготовчо-заключний час, штучний час). 4.2 Час нетехнологічних операцій (час транспортних операцій, час контрактних операцій). 4.3 Час природних процесів. 4.4 Час перерв (партіонності, очікування, між-змінних). 4.5 Розмір партії предметів праці що одночасно запускаються у виробництво. 4.6 Прийнятий вид руху предметів праці в процесі виробництва (послідовний, послідовно-паралельний, паралельний). | ||
| 5. Методи організації виробництва | 5.1 Потокове (одно- та багатопредметні ; перервні /не-перервні). 5.2 Непотокове (партіонне/одиничне). | ||
| 6. Способи здійснення (або види) виробничого процесу (ступінь механізації та автоматизації) | 6.1 Ручний. 6.2 Частково-механізований. 6.3 Комплексно механізований. 6.4 Автоматизований. 6.5 Комп'ютеризований (верстати з ЧПУ, роботи, ГВС (гнучкі виробничі системи), інтегроване комп'ютери-зоване виробництво). | ||
| В | Якість | 1. Сировини, що споживається; 2. Продукції, що виробляються; 3. Здійснення функцій управ-ління. | 3.1 Планування, організація, мотивація, контроль. |
| Г | Персонал | 1. Якість персоналу. | 1.1 Професійно-кваліфікаційний рівень. 1.2 Ділові якості. 1.3 Складність роботи. 1.4 Результативність діяльності. |
| 2. Зміст трудового процесу [37, -С.101]. | 2.1 По горизонталі виробничого процесу: § почергова зміна робіт (тобто перехід від одного робочого місця до іншого); § розширення зони обслуговування (обслуговування декількох верстатів). 2.2 По вертикалі виробничого процесу: § збагачення змісту праці шляхом сумісництва трудових операцій по вертикалі (наладка, регулювання та ремонт обладнання, контроль якості продукції і т.і); § створення напівавтономних груп, робота яких організована шляхом почергового виконання робіт по горизонталі та вертикалі з одночасним прийняттям працівником відповідальності за організацію праці всієї бригади. | ||
| 3. Умови праці. | 3.1 Нормативно-правові (КЗ п. П, Закон "Про охорону праці"). 3.2 Соціально-психологічні (психологічний клімат в колективі, відношення працівника до праці). 3.3 Суспільно-політичні (раціоналізаторство, винахід-ництво). 3.4 Економічні (мотивація). 3.5 Матеріально-речові (техніка, технологія, режим праці і відпочинку). 3.6 Кліматичні, геологічні, біологічні. | ||
| Д | Виробничі фонди підприємства | 1. Сируктура основних фондів | 1.1 Видова (співвідношення між складовими елементами (групами) основних фондів). 1.2 Вікова (співвідношення між віковими групами об'єктів основних фондів). 1.3 Прогресивна (співвідношення між активною та пасивною її частинами). 1.4 Просторове розташування обладнання, його експлуатація, ремонт, модернізація. |
| 2. Видова структура оборотних фондів. | 2.1 Виробничі запаси. 2.2 Незавершене виробництво. 2.3 Витрати майбутніх періодів. | ||
| Е | Зовнішні чинники | 1. Стандартизація та сертифікація. 2. Економічна безпека. 3. Профспілки. 4. Конкуренція. 5. Попит/пропозиція тощо. |
Вибір процесу визначає спосіб, який підприємство обирає для виробництва своїх виробів або послуг, [14, -С. 216].
| Виробляти або купувати? |
При плануванні процесу необхідно прийняти один з двох варіантів рішень:
а) виробляти деякі компоненти (комплектуючі вироби) або весь продукт власними силами;
б) купувати деякі компоненти (коиплектуючі вироби) або весь продукт у інших постачальників.
Економічно поставлена проблема розв'язується шляхом оцінки та співставлення видатків по варіантах. Якщо видатки на купівлю перевищують видатки на виробництво, то швидше всього найкраще виробляти власними силами (економія витрат може походити з самого виробу або з економії її на транспортних витратах). Проте в кожній конкретній ситуації мають місце (окрім економічних чинників) і інші фактори. Усю їх сукупність та можливі рішення можна охарактеризувати так, як це зроблено у таблиці 13.2, [27, -С.154; 14, - С.216-217].
| Типізація виробничого процесу. |
Розрізняють неперервний та перервний процес виробництва, [17, -С.88; 14, - С.216-220].
До неперервного відноситься виробництво продукції, технологічний процес виготовлення якої носить неперервний (цілодобовий) характер, зупинка процесу призводить до втрат сировини, псуванню обладнання та інших втрат. Продукцією таких виробництв є: борошно, цукор, пластмаси, хімічні матеріали, штучні волокна, сталь, кольорові метали. Галузі промисловості, що використовують неперервні процеси називають технологічними галузями.
До перервного процесу відноситься виробництво продукції, призупинка виготовлення якої в будь-який момент не призводить до втрат виробів або сировини. Це продукція машинобудування, легкої промисловості та інших галузей.
Вказані різновиди виробничих процесів володіють суттєвими відмінними рисами (див.табл. 13.3).
Цим двом видам виробничих процесів відповідають певні типи виробництв:
1. Власне неперервне виробництво.
2. Масовий (конвеєрний).
3. Серійний.
4. Одиничний (індивідуальний).
5. Проектний.
1. Власне неперервне виробництво. Це галузі промисловості, що створюють тільки один вид продукції, наприклад, борошно або цукор. Їх ще називають технологічними галузями.
2. Масовий (конвеєрний) тип виробництва володіє рисами, що властиві і частково неперервному процесу. Підприємства або галузі з частково неперервною обробкою виготовляють подукцію, що припускає деяку модифікацію, тобто товари схожі, але не ідентичні (наприклад, виробництво автомобілів, телевізорів, комп'ютерів, калькуляторів, фотоапаратів).
3. Серійний та одиничний типи виробництва володіють рисами, що властиві перервному процесу.
4. Проект – це особливий випадок: тип виробничого процесу, який задіяний для виконання неординирного замовлення. Щоб виконувати складні роботи, що складаються з унікального комплексу операцій та мають часові обмеження – створюються проекти (космічні проекти, проекти ліквідації аварій та їх наслідків).
Таблиця 13.2
Фактори щодо оптимізації рішення (варіантів рішення) виробляти або закуповувати? [14, -С.216-217; 27, -С.154]:
| Рівень | Статус рівня | Зміст рівня | Оптимальне рішення (варіанти) | Підстава |
| А | Потуж-ність | 1.Наявність достатніх по-тужностей | 1.1 виробляти власними силами | 1.1.1 додаткові витрати на виробництво порівняно нижчі ніж на закупівлю |
| 2.Відсутність достатніх потужностей | 2.1 закуповувати | 2.1.1 додаткові витрати на закупівлю порів-няно менші ніж на виробництво | ||
| Б | Попит | 1.Високий (великі обсяги замовлень)/стабільний (постійний) | 1.1 виробляти власними силами | 1.1.1 додаткові витрати на збільшення по-тужності компенсуються майбутніми дохо-дами |
| 2. Низький (малі обсяги замовлень) /нестабільний (тимчасовий) | 2.1 закуповувати (суб-підряд) | 2.1.1 приведе до збільшення обсягу та ком-пенсує коливання споживчого попиту | ||
| 3. Високий (великі обсяги замовлень) /нестабільний (тимчасовий) | 3.1 виробляти власними силами/закуповувати (субпідряд) | 3.1.1 проектний тип виробничої системи (проекти) | ||
| 4. Низький (малі обсяги замовлень)/стабільний (постійний) | 4.1 виробляти власними силами | 4.1.1 у перспективі окупляться; 4.1.2 прогнозується збільшення попиту в майбутньому; 4.1.3 бажання зберегти кадри. | ||
| В | Персонал | 1. Досвід та кваліфікація для якісного виконання робіт | 1.1 виробляти власними силами; 1.2 закуповувати (субпід-ряд) | 1.1.1 є в наявності; 1.1.2 немає в достатній наявності. |
| 2.Завантаженість управ-лінських та інженерно-технічних служб | 2.1 виробляти власними силами; 2.2 закуповувати (субпід-ряд) | 2.1.1 за низького рівня завантаження по-точними та перспективними справами під-приємства; 2.2.2 за високого рівня завантаження поточ-ними та перспективними справами підпри-ємства. | ||
| Г | Якість | 1. Спеціальні вимоги до якості у споживача | 1.1 виробляти власни-ми силами; 1.2 закуповувати (субпід-ряд) | 1.1.1 немає певності щодо якісного вико-нання іншими постачальниками (суб-підрядниками); 1.1.2 є можливість самостійно кон-тролювати якість; 1.2.1 сторонні вузькоспеціалізовані під-приємства здатні забеспечити якість краще ніж сама організація; 1.2.2 немає можливості самостійно забез-печити необхідну якість. |
| Д | Інвестиції (капітало-вкладення) | 1. Є потреба значних ін-вестицій у виробництво; | 1.1 виробляти самостій-но; 1.2 закуповувати (субпід-ряд). | 1.1.1 якщо рівень рентабельності не змен-шиться; 1.2.1 якщо рівень рентабельності змен-шиться; |
| 2. Немає потреби | 2.1 виробляти самостійно | 2.1.1 економія на капітальних витратах |
Таблиця 13.3
Характерні риси неперервного та перервного процесу виробництва:
| № п/п | Неперервне виробництво | № п/п | Перервне виробництво |
| 1. | Високий рівень спеціалізації | 1. | Обсяги продукції нижчі ніж у неперервних процесах |
| 2. | Великі обсяги продукції незначної но-менклатури | 2. | Номенклатура і асортимент відносно широкий |
| 3. | Кінцевий продукт високостандартизований (однорідний) | 3. | Значна кількість технологічних вимог |
| 4. | Варіантність виробничих процесів незначна або взагалі відсутня | 4. | Використання загальноцільового обладнання, що відповідає різним технологічним вимогам, кваліфікованій або напівкваліфікованій робочій силі |
| 5. | Широкий діапазон контролю за виробничим процесом | 5. | Звужений діапазон контролю порівняно із неперервним виробництвом |
| 6. | Застосовується поточний (конвеєрний) метод організації і виробництва | 6. | Рівень варіантності виробничих процесів від високого до середнього |
| 7. | Кваліфікація робітників низька, внаслідок широкого поділу праці | 7. | В процесі приймають участь багато видів робіт, з частим переключенням з однієї роботи на іншу |
| 8. | Обладнання, як правило, високоспеціалізовано, але більш дороге порівняно із загальноцільовим | 8. | Використовують партіонний та одиничний методи організації виробничого процесу |
| 9. | Низька собівартість одиниці продукції досягається за рахунок значних обсягів випуску | 9. | Порівняно високі ціни на продукцію через її нестандартність (оригінальність) покривають витрати, які в розрахунку на одиницю продукції вище ніж за неперервного процессу |
Ключова концепція у виборі процесу – це необхідність пов'язати вимоги виробу з виробничими можливостями.
Продукція має, як правило, широкий діапазон – від унікальної до високостандартизованої. Зазвичай вимоги щодо обсягу збільшуються разом із зростанням вимог стандартизації. Унікальні товари мають малий обсяг, а стандартизовані – великий. Ці фактори слід враховувати при визначенні, який процес використовувати. Досягаючи відповідності вимог щодо виробу та вибору процесу виробники можуть досягнути найвищого ступеня ефективності виробництва. Цю концепцію ілюструє наступна таблиця. За її допомогою полегшується вибір процесу який би відповідав вимогам виробу (див. табл. 13.4, [14, -С.219]).
Таблиця 13.4
Відповідність процесу різновиду продукції гнучкості обладнання, вимогам щодо обсягу:
| Різноманітність продукції / Гнучкість обладнання | Висока | Поміркована | Низька | Значно низька |
| Низький обсяг | Майстерні | |||
| Поміркований обсяг | Серійне виробництво | |||
| Високий обсяг | Масове (конвеєрне) | |||
| Значно великий обсяг | Неперервне поточне |
Автоматизація– це заміна людської праці машинною, [14, -С.220].
Ступень автоматизації коливається в діапазоні – від заводів-автоматів до однієї-єдиної автоматичної операції. Тому, перш за все, щоб прийняти рішення щодо автоматизації необхідно вирішити два питання:
1. Чи є необхідність в автоматизації?
2. Який ступінь автоматизації є необхідним і доцільним?
Переваги автоматизації: на противагу людській праці автомати не страйкують, не перевтомлюються, не відволікаються, не вимагають заробітної плати, не скаржаться на умови праці. Крім того автоматизація характеризується низьким ступенем відхилень щодо вимог по якості та дотримання виробничих графіків виконання робіт, як за термінами, так і за обсягами.
Вади:має низку обмежень та недоліків порівняно з працею людини. Перед усім велика вартість, компенсація якої вимагає значних обсягів випуску продукції. Автомати вирізняються меншою гнучкістю порівняно із людиною.
Автоматизація впливає на структуру витрат підприємства. Частка постійних витрат збільшується, змінних зменшується. Це означає, що збільшення випуску зменшує загальні видатки. В той же час в періоди економічного спаду (низького попиту) автоматизація обтяжлива для бюджету підприємства. Автоматизація висуває додаткові вимоги щодо обслуговування та ремонту високоспеціалізованого обладнання.
Комп'ютерезоване виробництво– це використання комп'ютерів в управлінні процесом виробництва починаючи від роботів і закінчуючи автоматичним контролем якості. Інакше – це заміна функції людини функцією машини.[14, -С.221]
Переваги:
§ зниження трудомісткості;
§ можливість виконання небезпечних, брудних та робіт, що втомлюють;
§ досягнення високого, постійного рівня якості;
§ дотримання рівня графіку виробництва продукції за необхідними обсягами та термінами.
Вади – висока вартість.
Гнучка виробнича система – це комплекс механізмів, що розроблений для циклічного виробничого процесу, та здатний виробляти широкий асортимент схожої продукції, [14, – С.222].
Комплекс механізмів включає контролюючий та управляючий комп'ютер, автоматичне завантаження та розвантаження матеріалів, роботів та інше автоматизоване програмне обладнання. Контрольні пристрої перепрограмовуються, що дозволяє виробляти широкий асортимент схожої продукції. Гнучкі виробничі системи відповідають циклічним виробничим вимогам, сполучаючи (узгоджуючи) при цьому переваги автоматизації із гнучкістю самостійних верстатів ( з ЧПУ), що дозволяє поєднувати гнучкість цехової організації робочого процесу з продуктивністю масового виробництва.
Особливості:
§ зменшення витрат прація;
§ забезпечення стабільного рівня якості у порівнянні з традиційними;
§ низькі капіталовкладення та більша гнучкість ніж за жорсткої автоматизації;
§ швидко перепрограмовуються.
Недоліки:
§ за допомогою ГВС мажна виробляти лише схожі вироби, що вимагає схожого обладнання;
§ вимагають значно триваліших термінів планування та впровадження ніж традиційне обладнання через підвищений рівень складності та витрат.
Інтегроване комп'ютерне виробництво – інтегрує інформацію з інших сфер діяльності підприємства до сфери виробництва, [14, – С.223].
Головна мета: пов'язати різні частини організації між собою, задля забезпечення швидкої реакції на замовлення споживачів та/або зміни продукції, забезпечити високу швидкість виробництва та знищити непрямі витрати праці.
Розрахунок потужності підприємства – важлива складова обгрунтування плану виробництва. На його основі:
а) намічаються обсяги випуску продукції;
б) виявляються резерви та складаються баланси потужностей;
в) обгрунтовується економічна доцільність спеціалізації, кооперування та
обсяги капіталовкладень.
Виробнича потужність підприємства розраховується, [8, -С.236-240]:
1-й крок розрахунку: на рівні дільниці – за пропускною здатністю провідних груп обладнання;
2-й крок розрахунку: на рівні цеху – за потужністю провідних дільниць;
3-й крок розрахунку: на рівні підприємства – за потужністю провідних цехів.
Провіднимивважаються цехи (дільниці), в яких зосереджена суттєва частина основних фондів і які займають найбільшу питому вагу в загальній трудомісткості виготовлення продукції (наприклад, доменні, сталеплавильні та прокатні цехи заводів чорної металургії; механічні та складальні цехи на верстатобудівних та машинобудівних підприємствах).
4-й крок розрахунку: проводиться перевірка відповідності потужності основних цехів та дільниць потужності допоміжних. Виявлення диспропорції вимагає вжиття організаційно-технічних заходів щодо усунення "вузьких місць".
"Вузькі місця" – це відставання пропускної спроможності окремих груп обладнання або потужності окремих дільниць, потокових ліній та цехів від пропускної спроможності провідного обладнання, що виконує основні технологічні операції з виготовлення продукції.
Розрахунок виробничої потужності виконується за всіма основними цехами підприємства, а за допоміжними – перевірочний розрахунок.
Для розрахунку ВП використовують таку інформацію:
§ фонд часу роботи обладнання, робочих місць, виробничих площ;
§ прогресивні норми трудомісткості;
§ тривалість виробничого циклу;
§ такт випуску виробів і т.і.
Методи розрахунку виробничої потужності, [8, -С.238 – 240]:
§ за прогресивною продуктивністю обладнання;
§ за трудомісткістю виготовлення продукції;
§ балансовий та інші.
Виробнича потужність ливарних, плавильних, термічних цехів (дільниць) визначається як добуток ефективного фонду часу роботи агрегата, установки та їх прогресивної продуктивності.
Виробнича потужність цехів (дільниць), що виготовляють деталі тільки для одного найменування виробу, розраховується шляхом поділу фонду часу роботи обладнання на прогресивну норму трудомісткості обробки комплекта деталей цього виробу.
Виробнича потужність цехів (дільниць), що виготовляють деталі до 10 найменувань виробів, розраховується на підставі трудомісткості так званого набору комплекта виробів. Набір включає вироби в кількісному співвідношенні передбаченому програмою.
Схема розрахунку:
1.По кожній групі обладнання встановлюється прогресивна норма трудомісткості обробки одного комплекта. Трудомісткість визначається, як добуток величини трудомісткості обробки комплекта фізичної одиниці виробу та його питомого значення в загальному випуску, а надалі як сума отриманих даних по всім виробам, що входять у комплект.
2.Шляхом співвідношення фонду часу роботи кожної групи обладнання та норми трудомісткості одного наборного комплекта встановлюється пропускна спроможність груп обладнання та виробнича потужність дільниці.
| Оцінка альтернативних потужностей з економічної точки зору,[14, -С.234–236]. |
Існує декілька методик оцінки альтернативних потужностей. Найпоширеніші серед них такі:
§ аналіз по “затрати-обсяг”;
§ фінансовий аналіз;
§ теорія рішень та аналіз черг.
Аналіз виробничих потреб,[14, – С.234].
При оцінці альтернатив з потужностей, необхідною інформацією є: вимоги щодо потужностей для тих виробів, які будуть вироблятися за даним варіантом. Щоб отримати цю інформацію, необхідно:
§ мати достатньо точний прогноз попиту по кожному виду продукції;
§ знати середні терміни обробки кожної одиниці продукції для кожної альтернативної одиниці обладнання;
§ число робочих днів на рік та число змін.