Главная | Обратная связь

Серпневий заколот 1991 року

Восени 1990 р. праві сили перейшли до відкритого наступу. 28 листопада 1990 р. міністр оборони Д. Т. Язов на засіданні ВР СРСР виступив із вимогою "відновити порядок у країні і забезпечити проведення призову в армію". У грудні з посади міністра МВС звільнено В. Бакатіна, який намагався реформувати органи внутрішніх справ у дусі часу. У своєму виступі на телебаченні голова КДБ Й. Крючков обрушився на неформалів. Дуже гостра обстановка склалася під час обговорення кризової соціальне економічної та політичної ситуації на IV з'їзді народних Депутатів (17-27 грудня 1990 р.). Усіх депутатів приголомшив виступ Е. А. Шеварднадзе про змову правих сил, що насувається, і його заяву про свою відставку з посади міністра закордонних справ. Тоталітарний режим рішуче виступив проти прагнення республік Прибалтики до незалежності. Мирні виступи жителів Вільнюса і Рига на початку 1991 р. найжорстокішим чином було придушено десантними військами, були людські жертви. У країні наростали центробіжні устремління. Для зміцнення своїх позицій центральне керівництво іпризначило на 17 березня 1991 р. Всесоюзний референдум ізпитань збереження СРСР. Хоча за це висловилися 70% опитуваних, референдум не вніс ясності в протиріччя з приводу нового союзного договору і подальшої долі СРСР. Після референдуму почався так званий "новоогарьовський процес" — переговори керівників дев'яти республік (Росії, України, Білорусії, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану) із президентом СРСР. "Заява 9+1", підписана 23 квітня 1991 р.» декларувала принципи нового союзного договору. Подальші переговори виявили значні розбіжності в позиціях і протиріччя. 24 липня 1991 р. М. С. Горбачов заявив, що роботу над союзним договором закінчено. Республікам передбачалося надати додаткові повноваження, більшість центральних структур втрачала свою владу при укладенні нового договору. Попереднє підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 р.

19 серпня о 6 годині ранку на всю країну пролунало повідомлення ТАРС про створення Державного комітету з надзвичайного становища у складі 8 чоловік: віце-президента Г. І. Янаєва, прем'єр-міністра В. С. Павлова, міністра оборони Д. Т. Язова, голови КДБ В. А. Крючкова, заступника голови Ради оборони О. Д. Бакланова, міністра внутрішніх справ Б. К. Пуго, голови Селянської спілки В. А. Стародубцева., президента Асоціації державних підприємств А. І. Тизякова. Президент СРСР знаходився на відпочинку в Криму. Було оголошено надзвичайне становище в окремих регіонах країни. Розформовувалися структури влади, що діяли, на думку ДКНС, усупереч конституції. Припинялася діяльність опозиційних партій і рухів, заборонялися мітинги і демонстрації. До Москви стягувалися війська і військова техніка. Члени ДКНС хотіли не просто врятувати старий Союз, а взагалі повернути його до старих порядків, покінчивши з гласністю і демократією.

Основні події путчу розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р. Народ не підтримав путчистів. На заклик Б. Єльцина вже до вечора 19 серпня біля "Білого дому" Росії зібралися тисячі людей, серед яких переважала молодь. 20 серпня в більшості міст Росії й інших республік пройшли мітинги і демонстрації протесту. 21 серпня організатори перевороту, зрозумівши, що більшість населення їх не підтримує, припинили виступ. Президент СРСР Горбачов повернувся до Москви. Змовників було заарештовано, законність відновлено.

У розгромі путчистів особливу роль відіграв Б. М. Єльцин. Борис Миколайович Єльцин народився 1 лютого 1931 р. у с. Бутка Свердловської обл. 1955 р. закінчив Уральський політехнічний інститут, де одержав фах інженера-будівельника. Тривалий час потім працював у різноманітних будівельних організаціях Свердловська. 1968 р. перейшов на партійну роботу. Був завідуючим відділом, секретарем, а з 1976 по 1985 рр. — першим секретарем Свердловського обкому партії. З 1985 р. — в апараті ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС. У грудні того ж року обраний першим секретарем ММК КПРС. З 1986 по лютий 1988 рр. — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. У 1987-1989 рр. — перший заступник голови Держбуду СРСР, міністр СРСР. 1989 р. обраний народним депутатом СРСР. У березні 1990 р. обраний народним депутатом Російської Федерації. На першому з'їзді народних депутатів РРФСР на альтернативній основі обраний Головою Верховної Ради РРФСР. На XXVIII з'їзді КПРС добровільно вийшов з рядів партії. 12 червня 1991 р. обраний Президентом РРФСР. З липня 1996 р. обраний Президентом Росії на повторний термін.

Після краху перевороту події набрали революційного характеру. Було припинено діяльність КПРС, оголошено про початок реформи КДБ із метою його остаточної ліквідації і заміни службою розвідки і контррозвідки, прийнято рішення про радикальну військову реформу.

Розпад СРСР

З 23 серпня по 1 вересня 1991 р. проголосили незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан. "Новоогарьовський процес" було зірвано.

Верховна рада Литви оголосила про відновлення державного суверенітету ще 11 березня 1990 р. і почала втілювати це рішення в життя. В січні 1991 р. Москва спробувала придушити цей процес силою, але тисячі жителів Вільнюса встали на захист незалежності. Литовці відстояли своє право жити в незалежній державі.

9 вересня 1991 р. було офіційно визнано незалежність прибалтійських держав — Латвії, Литви, Естонії. Союз скоротився до 12 республік.

1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, у ході якого громадяни практично одностайно (90% голосуючих) висловилися за незалежність республіки. Обраний Президентом Л. М. Кравчук витлумачив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового Союзного договору. Без України Союз був неможливий. Таку позицію зайняв російський президент Єльцин. Не мислив Союзу без України і Горбачов.

8 грудня 1991 р. в урядовій резиденції "Вискулі", що в Біловезькій Пущі (біля Бреста), таємно зібралися керівники трьох республік — Білорусії, Росії й України: С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Узгоджений на засіданні Держради варіант договору Єльцин запропонував першим підписати українському президентові, підкресливши, що свій підпис поставить після нього. За власним визнанням Кравчука, "доля договору цілком залежала від України". І він заявив категоричне "ні" Союзному договору.

Керівники Росії, України і Білорусії заявили про те, що "Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". Потім Б. Єльцин телефонував президентові США Бушу, а С. Шушкевич — президентові Горбачову, що Радянського Союзу більше не існує.

На цій же зустрічі постало питання, про підготовку нового документа. Так народилася "Угода про створення Співдружності незалежних держав (СНД)", підписана керівниками Росії (Б. Єльцин, Г. Бурбуліс), України (Л. Кравчук, В. Фокін), Білорусії (С. Шушкевич, В. Кебич).

А втім, у Біловезькій Пущі фактично вже сталася констатація розпаду давно не існуючого Союзу. На Парламентському рівні розпочався процес законодавчого оформлення Біловезької угоди. 10 грудня 1991 р. ця угода була ратифікована Верховними Радами Білорусії й України, 12 грудня — Верховною Радою РРФСР, 13 грудня в Ашхабаді глави держав Середньої Азії та Казахстану в основному схвалили ініціативу створення СНД. На зустрічі глав держав 21 грудня в Алма-аті відбулося підписання Декларації 11 держав на підтримку Біловезької угоди. Виняток становили республіки Прибалтики і Грузія, що приєдналася до СНД через два роки.

Реакція Президента СРСР у цілому виявилася достатньо обережною. Після підписання алматинської Декларації перший і останній Президент СРСР 25 грудня 1991 р. о 19 годині виступив по телебаченню з заявою про припинення своєї діяльності на посаді Президента СРСР.

Того ж вечора, о 19 годині 38 хвилин, у Москві над Кремлем було спущено червоний прапор із Державним гербом СРСР, а на його місце піднісся російський трибарвний прапор. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, що називалася Радянським Союзом. На мітинги і демонстрації на його захист практично ніхто не вийшов.

РОСІЯ У 1991-1998 РОКАХ