 |
|
Нові незалежні держави на міжнародній арені, їхні відносини з Україною
Зовнішньополітичний курс нових незалежних держав продовжує їх внутрішню політику і відповідає їхнім національним інтересам. Держави Балтії відверто орієнтуються на Захід, прагнуть вступити до Європейського Союзу й НАТО. З Україною вони підтримують стабільно рівні відносини в політичній сфері і досить інтенсивні зовнішньоекономічні зв'язки. Існує проект створення Балто-Чорноморської асоціації, в якій Україна, а також Латвія, Литва, Естонія відіграватимуть важливу роль.
Білорусь головним напрямом своєї зовнішньої політики вважає співробітництво із Росією, її відносини з західними країнами складаються досить нерівно й суперечливо. З Україною Білорусь підтримує добросусідські відносини, хоча реформи в обох країнах відбуваються дещо різними шляхами.
Країни Закавказзя, особливо Азербайджан, і Середньої Азії останнім часом активно дбають про розвиток своїх відносин із сусідніми державами. Вони отримують від них економічну й фінансову допомогу, включаються в діяльність регіональних організацій. З Україною ці колишні республіки СРСР підтримують інтенсивні економічні й політичні стосунки як у рамках СНД, так і на основі двосторонніх домовленостей.
Запитання
1.Проаналізуйте причини міжнародних конфліктів на те-рені колишнього Радянського Союзу після його розпаду.
2.Як ви вважаєте, які сили були зацікавлені в розпалюванні збройних конфліктів у Придністров 7, Нагірному Карабасі, Грузії?
3. Як складаються стосунки України з новими незалежними державами в 90-ті роки ?
4. Яка перспектива, на вашу думку, чекає СНД в найближчому майбутньому?
Дати:
27-29 лютого 1988р. - погроми вірменів у Сумгаїті;
Червень 1992р .- початок збройного конфлікту в Нагірному Карабасі.
травень 1994р.- збройний конфлікт в Абхазії,
Квітень 1994р. - початок "Міжтаджицького діалогу" у Москві.
Травень 1994 р. - припинення воєнних дій у Нагірному Карабасі.
Травень 1997р. - підписання угоди про широку автономію і самоврядування в Придністров'ї,
1997р. - укладення Московської угоди про припинення бойових дій в Таджикистані,
Травень 1997р. - візит В. С. Чорномирдіна і Б. М. Ельцина до Києва.
ПОВТОРЮВАЛЬНО-УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНИЙ
УРОК
Пройшовши через найтяжчі випробування війни, радянські люди самовіддано взялися за відродження країни, розвиток її господарства, культури. Перемоги на полях боїв і на трудовому фронті викликали почуття гордості і самоповаги. Але народ-переможець заслуговував кращої долі. Голод 1946-1947 років украй трагічно відбився на житті мільйонів жителів України, Молдавії, Півдня Росії. А до країн Східної Європи прямували ешелони з продовольством. Деяке підвищення життєвого рівня в містах, часткове зниження цін проводилися за рахунок безсоромного пограбування селянства.
Деформуючий вплив адміністративно-командної системи, культу особи відбилися на економіці, суспільно-політичному житті країни, розвиткові науки, літератури, мистецтва, на зовнішньополітичній діяльності. Свідченням агонії сталінського режиму стали сфабриковані "ленінградська справа", "справа лікарів", "боротьба з космополітизмом", що засвідчили прагнення поставити культуру і .науку на службу сталінізму. Сталінське керівництво вчинило мерзенні злочини по відношенню до цілих народів країни, прирікаючи їх на голод і вимирання. Такий режим не міг довго існувати.
Смерть Й. Сталіна в березні 1953 р. активізувала боротьбу за владу в радянському керівництві, де провідну роль став відігравати М. Хрущов.
XX з'їзд КПРС справив величезний вплив на розвиток громадського життя в СРСР, Викриття культу особи Сталіна було сприйнято далеко не однозначно в СРСР і за кордоном. Але після 1956 р. повіяли вітри перемін, розпочалася демократизація й довгоочікувана "відлига". І хоча сталіністи не здавалися, на червневому (1957 р.) пленумі ЦК КПРС вони зазнали нищівної поразки.
За час перебування Хрущова при владі (1953-1964 рр.) поряд із пожвавленням промисловості і сільського господарства, серйозними змінами в соціальній сфері провадилися авантюрні реформи в економічній сфері та в управлінні господарством, що призвели до найскладніших деформацій у країні. У зовнішньополітичній сфері зміцнення позицій СРСР на міжнародній арені, поліпшення відносин із СІЛА, Індією, Китаєм, Югославією, іншими країнами супроводжувалися непродуманими діями, що призводили до криз і конфліктів, брутальним втручанням у внутрішні справи суверенних держав (Угорщини, НДР, Польщі). Країни Східної Європи, на думку кремлівського керівництва, повинні були жити за "заповідями соціалізму", виключався будь-який прояв самостійності.
Видатні досягнення науково-технічної революції, успіхи в освоєнні космосу, використанні в мирних цілях атомної енергії, важливі наукові відкриття виводили Радянський Союз в число провідних країн світу. Проте ці досягнення дуже мало впливали на покращання життя людей, полегшення їхнього побуту, оскільки в СРСР науково-технічні винаходи й відкриття в першу чергу втілювались у військовій сфері. Радянське керівництво дбало про досягнення військового паритету із США, а не про поліпшення життя людей.
Боротьба у вищих ешелонах влади скінчилася відставкою Хрущова 1964 р. Реформи 1965 р. подавали надію на поліпшення ситуації. За найважливішими соціально-економічними показниками 1966-1970 рр. для СРСР були найбільш вдалими за останні 30 років. Але вже на початку 70-х років реформи почали гальмувати, оскільки вони не були спрямовані на докорінну зміну старого господарського механізму. Поступово радянське керівництво почало відходити від ідеї реформування економіки, що негативно позначилося на темпах і стані економічного розвитку СРСР. На середину 70-х років скорочується приріст промислової продукції та продуктивності праці, поглиблюється криза сільського господарства (закупівля продовольства за кордоном збільшилася в 10 разів), посилюється централізація та бюрократизація державної системи управління, наростає дефіцит товарів широкого вжитку.
Створення військово-політичного паритету різко піднесло роль у країні військово-промислового комплексу (ВПК) і призвело до мілітаризації економіки й більшості сторін громадського життя. У зовнішньополітичній сфері поряд із поліпшенням відносин із США, Францією, ФРН на початку 70-х років, підписанням Заключного акта Наради в Хельсінкі у радянській зовнішній політиці виявлялися агресивність, прагнення до гегемонізму, авантюризм. Початок афганської війни призвів до зриву політики розрядки. Тоталітарна система брутально нехтувала виявами інакомислення, придушувала національно-визвольний рух, заганяла в безвихідь більшість суспільних проблем.
У країні наростали корупція, беззаконня, чиновницьке свавілля, розрив між словом і ділом. Безконтрольність і відсутність гласності спричинили розпад партійно-державного апарату. Росли спекуляція, алкоголізм, падала дисципліна, розвивалася апатія. Формування культу особи Л. Брежнєва набувало комедійно-гротескового характеру. Тоталітарна система агонізувала. А конституція 1977 р. проголошувала "побудову розвинутого соціалістичного суспільства в СРСР".
До 1985 р. країну охопила глибока, загальна криза. Нове політичне керівництво на чолі з М. Горбачовим на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС оголосило про принципові зміни економічної, соціальної, зовнішньої політики СРСР, поширення демократії та гласності. Було здійснено третю спробу зламу адміністративно-командної системи й ліквідації наслідків сталінізму. Нову політику було названо "перебудовою". Глибоко продуманої, зваженої концепції цієї політики сформувати не вдалося. "Перебудову" вирізняли непослідовність, нерішучість, повільність. Проголошення прискорення науково-технічного прогресу, прагнення додати соціалізмові "гуманний, демократичний характер" наштовхнулося на рішучий опір з боку колишнього керівництва на всіх рівнях влади. Незабаром стало ясно, що реформування без зміни відносин власності і розвитку ринкової економіки в принципі неможливо.
Водночас політика М. Горбачова зробила великий внесок у зниження конфронтації двох військово-політичних блоків у Європі, сприяла руйнації "залізної завіси" та поглибленню взаємозв'язків СРСР з іншими країнами.
В роки перебудови марксизм-ленінізм перестав бути "релігією", було покінчено з монополією КПРС, у країні сформувалася багатопартійність, затвердився плюралізм у суспільній свідомості, було проведено кардинальну реформу виборчої системи.
Консервативні сили намагалися перейти в наступ. Розгром демократичного руху в Тбілісі, Ризі, Вільнюсі засвідчив прихильність антиперебудовних сил до силових методів. Наприкінці 90-х років посилюється національно-визвольний рух, збільшується прагнення до суверенітету й незалежності радянських республік. Спроби Горбачова побудувати союзні відносини на нових засадах привели до путчу в серпні 1991 р., який закінчився перемогою демократичних сил. Неприваблива роль КПРС та її лідерів у цих подіях остаточно дискредитувала всесильну в минулому партію і вона зникла з політичної арени. Практично ніхто в ці дні не встав на захист колишнього "авангарду радянського народу". Долю СРСР після спроби державного перевороту було вирішено. Виникла нова політична реальність — самостійні, незалежні, суверенні держави, що утворилися замість союзних республік СРСР. Кожна з них пішла своїм шляхом, прагнучи знайти оптимальний варіант побудови демократичного суспільства. Маючи багато спільних проблем, вони спробували об'єднатися в нову спілку. Проте СНД виявилася нежиттєздатним об'єднанням. Останнім часом молоді незалежні держави будують свої відносини на двосторонній основі. Регіональні збройні конфлікти на території колишнього СРСР беруть свій початок у колишній тоталітарній системі й поглиблюються сучасними політичними процесами і тенденціями, великою мірою пояснюються невирішеними національними й економічними проблемами. Розвиток окремих держав у 90-х роках має свої відмінності. Народи Прибалтики живуть спокійніше й заможніше.
Радикальна економічна реформа в Росії привела до протистояння парламенту і виконавчої влади, апогеєм якого стали трагічні події жовтня 1993 р. Політичне протиборство і корупція, скандали і викриття, різке падіння життєвого рівня більшості населення і розмах страйкового руху — характерні риси сучасної історії Росії. В Білорусі встановлено авторитарний режим президента О. Лукашенка.
Проте досвід розвитку світової цивілізації свідчить, що тільки оптимальне поєднання інтересів особистості, суспільства і держави, приватної власності і державного регулювання, інтересів центру і регіонів, усіх націй і народностей нових держав, справжня воля і демократія, дотримання прав людини допоможуть вирішити всі насущні проблеми.
Запитання
1. Схарактеризуйте розвиток СРСР у перші повоєнні роки.
2 Наведіть приклади репресій 1945-1953 рр.
3. Яке місце в історії СРСР посів XXз'їзд КПРС?