 |
|
Витрати, які не можна безпосередньо віднести до конкретного виду продукції, включаються до загальновиробничих витрат. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
За призначенням
a. основні – витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і складають її матеріальну основу (матеріали, зарплата, паливо та ін.);
b. накладні – витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва і управлінням (загальновиробничі витрати)
2. – за способом включення до собівартості
a. прямі - безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і до собівартості включаються на підставі відповідних документів;
b. непрямі – пов'язані з виробництвом кількох видів продукції. До собівартості певного виду продукції відносяться шляхом розподілу.
Витрати на виробництво облікуються на рахунку 23 "Виробництво". На ньому облікуються витрати на виготовлення продукції і передача з виробництва готової продукції. Для кожного виду продукції відкривається окремий аналітичний рахунок.
Протягом місяця за дебетом рахунка 23 і його аналітичних рахунків відображаються тільки ті витрати, які прямо включаються до собівартості продукції. Витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню облікуються на рахунку 91 „Загально виробничі витрати”, в кінці місяця витрати з рахунка 91 списуються на рахунок 23 і розподіляються між видами продукції.
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
До змінних загальновиробничих витратвідносяться ті витрати, що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності, а саме: витрати сировини і матеріалів; відрядна оплата праці та відрахування на неї; амортизація устаткування, якщо її нараховано виробничим методом; технологічні витрати енергії, якщо вони визначаються як добуток питомої норми витрати на фактичний обсяг випущеної продукції тощо.
Постійні загальновиробничі витрати— це витрати на обслуговування та управління виробництвом, що не змінюються під час зміни обсягу діяльності: погодинна зарплата ІТП (начальника цеху, обліковця, механіка тощо); амортизація виробничих приміщень; їх опалення і освітлення; амортизація устаткування, якщо її нараховано методом прямолінійного списання тощо.
На рахунку 91 „Загальновиробничі витрати" облікуються такі витрати:
• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);
• амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
• витрати на обслуговування виробничого процесу;
• витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
• інші витрати (втрати від браку, оплати простоїв тощо).
До загальновиробничих витрат також відносяться витрати підприємства на:
• забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, форменим одягом, захисними пристосуваннями і спеціальним харчуванням (єдина умова — список відповідних професій і посад має бути встановлено колективним договором);
• платежі щодо обов'язкового страхування майна цехів, виробництв і цивільної відповідальності, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг) безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я;
• витрати на медичне страхування працівників апарату управління цехами, дільницями та іншого загальновиробничого персоналу.
Витрати, пов'язанні з управлінням і обслуговуванням підприємства вцілому облікуються на рахунку 92 „Адміністративні витрати”.
Тема. Облік процесу виробництва
1. Передача матеріалів у виробництво.
2. Облік і списання інших виробничих витрат.
3. Облік та розподіл загальновиробничих витрат.
4. Облік браку.
5. Облік напівфабрикатів.
6. Облік незавершеного виробництва.
-1-
Відпуск матеріалів у виробництво оформляється лімітно-забірними картками і накладними-вимогами. Виписуються ці документи відділом постачання (плановим відділом чи виробничим відділом) у двох примірниках. Один залишається за місцем виписки, інший передається на склад. В кінці місяця (або тижня) всі документи передаються в бухгалтерію, де формуються проводки про передачу матеріалів у виробництво.
Передача матеріалів у виробництво здійснюється за первісною вартістю (без ПДВ) і у податковому обліку не відображається.
У фінансовому обліку операція з передачі матеріалів у виробництво відображається проводками:
· Дт 23 – Кт 20 – якщо підприємство не використовує рахунків 8 класу;
· Дт 80- Кт 20; Дт 23 – Кт 80 – якщо підприємство використовує рахунки 8 класу.
-2-
Витрати, які понесені у зв’язку з виробництвом продукції, облікують на рахунку 23 „Виробництво". До складу таких витрат відносяться витрати на оплату праці робітників, зайнятих виробництвом продукції, нарахування на фонд зарплати таких робітників; амортизація ОЗ, зайнятих у виробництві; плата за оренду землі чи обладнання, яке використовується у виробництві). Такі витарти списуються на рахунок 23 по мірі їх виникнення (нарахування).
Аналітичний облік за рахунком 23 ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.
На цьому ж рахунку відкривають субрахунок „Допоміжне виробництво", на якому облікуються витрати допоміжного виробництва, яке призначене для обслуговування основного виробництва інструментами, енергією, транспортними послугами та іншим.
Сукупність витрат на рахунку 23 формує виробничу собівартість продукції. В кінці місяця (або в момент оприбуткування готової продукції) витрати з рахунка 23 списуються в дебет рахунка 26 „Готова продукція”. Сальдо (дебетове) рахунка 23 вказує на наявність незавершеного виробництва.
-3-
Витрати, які не можна безпосередньо віднести до конкретного виду продукції, включаються до загальновиробничих витрат. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
До змінних загальновиробничих витрат відносяться ті витрати, що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності, а саме: витрати сировини і матеріалів; відрядна оплата праці та відрахування на неї; амортизація устаткування, якщо її нараховано виробничим методом та ін.
Постійні загальновиробничі витрати — це витрати на обслуговування та управління виробництвом, що не змінюються під час зміни обсягу діяльності: погодинна зарплата начальника цеху, обліковця, механіка; амортизація виробничих приміщень; їх опалення і освітлення; амортизація устаткування, якщо її нараховано методом прямолінійного списання тощо.
Для обліку та розподілу непрямих виробничих витрат призначений рахунок 91 „Загальновиробничі витрати".
Оскільки загальновиробничі витрати не можуть бути віднесені до конкретного виду продукції, то вони підлягають розподілу. Основна частина цих витрат розподіляється між видами продукції (списується на дебет рахунку 23 „Виробництво"), а нерозподілена частина збільшує собівартість продукції, тобто прямо списується на рахунок 90 „Собівартість реалізації".
Для здійснення розподілу загальновиробничих витрат необхідно визначити базу розподілу. Під базою розподілу розуміється показник (грошовий або натуральний), в розрахунку на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат. На підприємствах, де застосовується здебільшого ручна праця, за базу розподілу доцільно приймати відпрацьовані людино-години, на повністю автоматизованому виробництві — машино-години тощо.
Базою розподілу можуть бути:
• нормальна потужність (машино-години);
• години праці;
• заробітна плата;
• прямі витрати;
• обсяг виробництва, що планується, тощо.
Розподіл постійних і змінних загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється так:
- змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва в дебет рахунка 23 „Виробництво";
- постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу за нормальної потужності. При цьому під нормальною потужністю розуміється очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно.
Оскільки фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і в бік зменшення, то для встановлення величини постійних загальновиробничих витрат, які підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості, необхідно запланований на одиницю бази розподілу норматив постійних витрат помножити на фактично досягнутий обсяг діяльності.
Якщо підприємство працює ритмічно (на встановлену потужність), то і змінні, і постійні витрати включаються до виробничої собівартості, тобто поділяються на кожний об'єкт витрат. У такому випадку постійні загальновиробничі витрати списуються з кредиту рахунка 91 „Загальновиробничі витрати" до дебету рахунку 23 „Виробництво" в повній сумі.
Якщо підприємство працює неритмічно (нижче встановленої потужності), то постійні витрати поділяються на розподілені й нерозподілені. Розподілені загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості та враховуються у складі готової продукції. Нерозподілені витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції в період їх виникнення, тобто списується до дебету рахунку 90 „Собівартість реалізації" незалежно від моменту реалізації готової продукції. Тобто, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати виникають тільки у випадку, коли сума фактичних постійних загальновиробничих витрат перевищить рівень нормативу. Інакше всю суму постійних витрат буде розподілено.
Якщо ж фактична потужність підприємства збігається з нормальною потужністю, то вся сума загальновиробничих витрат включається до виробничої собівартості послуг і не підлягає розподілу на розподілені та нерозподілені.
Для визначення суми розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат підприємству необхідно:
• обрати базу для розподілу загальновиробничих витрат;
• встановити очікуваний середній обсяг діяльності за звичайних умов господарювання (нормальну потужність), який приймають на декілька років;
• встановити загальну планову величину загальновиробничих витрат, у тому числі з розбиттям на змінні та постійні;
• визначити норматив змінних і постійних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу;
• визначити загальну суму постійних загальновиробничих витрат;
• порівняти фактичну величину постійних загальновиробничих з нормативом і у разі перевищення здійснити їх розподіл.
Отже, розподілу фактично підлягають саме постійні загальновиробничі витрати.
-4-
Бракому виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.
Залежно від місця виникнення браку його поділяють на:
внутрішній;
зовнішній.
За ступенем втрати корисності активу брак буває:
виправний;
остаточний.
Фактичні витрати від браку включають: вартість остаточного браку та витрати на виправлення виправного браку. Із попередньо визначеної суми браку виключають вартість оприбуткованих матеріалів від бракованих цінностей та суми, що підлягають відшкодуванню винними особами.
Для обліку і групування інформації про брак використовують активний рахунок 24 „Брак у виробництві". По дебету відображається вартість виявленого остаточного браку та суми витрат на виправлення виправного браку. По кредиту — списання вартості браку на дебіторську заборгованість винних осіб; зменшення суми браку на суму оприбуткованих матеріалів; списання залишку на виробництво або на загальновиробничі витрати.
Аналітичний облік за рахунком 24 „Брак у виробництві" ведеться за видами виробництв.
Втрати від внутрішнього і зовнішнього браку, що становлять вартість остаточно забракованої продукції, відносяться до виробничої собівартості продукції (рах. 901).
Витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування також відносяться до браку і включаються до складу витрат на збут (рах. 93).
Витрати від браку, що виникають у процесі дослідження і розробки. Включаються до складу інших операційних витрат.