Главная | Обратная связь

ПІДСУДНІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ

^_~— § 1. Поняття підсудності

При зверненні до суду за захистом порушених, невизнаних чи осп рюваних прав, свобод чи інтересів особа зобов'язана правильно визн чити суд загальної юрисдикції, що має повноваження щодо розгля її справи, тобто суд, якому підсудна цивільна справа.

У науці цивільного процесуального права термін «підсудність вживається у декількох розуміннях. По-перше, «підсудність» — ц процесуальний інститут, що регулює розподіл справ як між окремим' ланками відповідної судової системи, так і між судами рівної комп тенції. По-друге, термін «підсудність» застосовується також для визн чення компетенції конкретного суду або як характеристика (влас~ вість) справи, що дозволяє встановити, який суд її може і повин розглядати¹. По-третє, під «підсудністю» розуміють сукупність цив^: них справ, що підлягають розгляду та вирішенню по суті в даній ко кретній ланці судової системи і вданому конкретному суді цієїланк По-четверте, «підсудність» визначає повноваження певної ланки суд вої системи або певного суду по розгляду цивільних справ. І по-п'я «підсудність» інколи розуміють як юрисдикцію судів (територіальну' Уявляється, що визначення наведеної категорії потребує уточнен внаслідок прийняття нині діючого ЦПК, яким був певною мірою зм нений зміст вказаного інституту.

Відповідно до раніше діючого законодавства інститут підсудно виконував функцію розподілу справ між судовими установами. Пр

¹ Див.: Белова, Т. А. Вопросы подсудности гражданских дел в законодател
и практике общих судов Республики Беларусь [Текст] / Т. А. Белова // Право и дем
кратия : сб. науч. тр. / редкол.: В. Н. Бибило (гл. ред.) и др. - Минск : БГУ, 2004.
Вып. 15.-С. 173.

² Див.: Тертышников, В. И. Основы гражданского судопроизводства Украин
[Текст] / В. И. Тертышников. - Харьков : Изд. СПДФЛ Вапнярчук Н. Н., 2006. - С. 9
Він же. Цивільний процес України [Текст] : лекції: навч. посіб. І В. І. Тертишніков.
X. : Вид. СПД ФО Вапнярчук Н. М.. 2006. - С 91.

³ Див.: Тертишніков, В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: науково
практичний коментар [Текст] / В. І. Тертишніков. - X. : Ксилон, 2006. - С 121.

Глава X. Підсудність цивільних справ

Ііому розподіл здійснювався як між різними ланками судової системи, і між судами однієї ланки судової системи, тобто визначалася не lineтериторіальна компетенція конкретного суду, а й у деяких ви-їдкахвнаслідок особливостей суб'єктного складу чи складності ірави обласні суди, Верховний суд Республіки Крим, м. Києва та «шстополя. Верховний Суд України наділялися повноваженнями удів першої інстанції. На підставі цього підсудність поділялася на - іову та територіальну. Крім того, деякі вчені виділяли і так звану функціональну підсудність.

Родовою підсудністю називалася компетенція судів, що належать різних ланок судової системи, на розгляд справи залежно від роду ти іь. За допомогою родової підсудності розмежовувалася компетен-ін судів різних ланок судової системи. Територіальною підсудністю і пвалася просторова компетенція однорідних судів залежно від те-порії, на яку поширювалася їхня дія¹. Функціональною підсудністю пивалася компетенція окремих ланок судової системи України на ідставі виконуваних ними функцій².

Із прийняттям чинного ЦПК зміст інституту підсудності дещо пнився у зв'язку з тим, що повноваження щодо розгляду справ по її мають лише місцеві суди. Так, відповідно до ст. 107 ЦПК усі спра-I що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, роз-іядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайон-шми судами. Вищестоящі суди за чинним ЦПК по першій інстанції нрави не розглядають. Тому твердження, що існує «родова ідсудність»³, не відповідають нині діючому законодавству. Наведене іпложення означає, що лише місцеві суди можуть розглядати та ви­тну вати справи по суті як суди першої інстанції. Апеляційні суди, Інший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і криміналь-|ИХ справ. Верховний Суд України такими повноваженнями в межах іивільного судочинства не наділені. Винятків із цього правила в за-шодавстві не встановлено. Таким чином, за нині діючим законодав-

¹ Див.: Осипов, Ю. К. Подведомственность и подсудность гражданских дел [Текст]
IЮ. К. Осипов. - М. : Юрид. лит., 1962. - С. 92, 94.

² Див.: Штефан, М. И. Цивільний процес [Текст] : підруч. для студ. юрид. спец.
шин. закл. освіти / М. Й. Штефан. - Вид. 2-ге, переробл. та догюв. - К.: Вид. Дім «Ін

Юре», 2001.-С. 220-22К

' Див.: Штефан, М. Й. Цивільне процесуальне право України: академічний курс І І екст]: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М. Й. Шгефан. - К*.: Вид. Дім кін Юре», 2005. - С. 228-229; Тертышников, В. И. Основы гражданского судопроиз-|н % їства Украины [Текст] / В. И. Тертышников. - Харьков : Изд. СПДФЛ Вапнярчук Н. Н., ►006.-С. 98-101.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

ством під підсудністю розуміється лише так звана «територіаль підсудність». Наведений термін є синонімом поняття «територіал" юрисдикція»¹.

На підставі викладеного під підсудністю (територіальною юр дикцією) слід розуміти повноваження місцевого суду щодо здійснен правосуддя у цивільних справах на певній території. Визначити щ судність справи суду означає встановити, який конкретно місцевий має розглядати цивільну справу по суті як суд першої інстанції.

Підсудність справ у цивільному судочинстві може визначати лише процесуальним законом. Жоден інший закон не може встано лювати інші правила або змінювати закріплені в ЦПК правила пі судності. Наведене підтверджують декілька рішень Конституційно Суду України (рішення у справі за конституційним поданням Вищ ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців 2, 3 n.f ч. 1 ст. 150 Конституції України (справа щодо актів про обрання/пр значення суддів на посади та про їх звільнення) № 7-рп/2002 ві 27.03.2002 р.², рішення у справі за конституційним поданням През дента України щодо офіційного тлумачення положення ч. 2, ч. З ст. 12 Конституції України (справа про підвідомчість актів про призначення або звільнення посадових осіб) № 8-рп/2002 від 07.05.2002 р.³, ріше ня у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів Ук їни щодо відповідності Конституції України (конституційності) п ложення ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратури Україн затвердженого Постановою Верховної Ради України (справа про Ди циплінарний статут прокуратури України) № 13-рп/2004 від 22.06.04 р.) в яких Конституційний Суд України акцентував увагу на тому, що пі судність справ може визначатися лише процесуальним законом.

Так, у рішенні у справі за конституційним поданням 45 народи депутатів України щодо відповідності Конституції України (консти ційності) положення ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратур України, затвердженого Постановою Верховної Ради України (справ про Дисциплінарний статут прокуратури України) № 13-рп/2004 в' 22.06.04 p., Конституційний Суд визнав таким, що не відповідає Кон ституції України (неконституційним), положення ч. 2 ст. 16 Дисциплі нарного статуту прокуратури України, затвердженого постаново

¹ Див.: Васьковский, Е. В. Учебник гражданского процесса [Текст] І Е. В. Ва
ковский ; под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. - М. : Зерцало, 2003. -С. 131.

² Офіц. вісн. України. - 2002. -№ 14. - Ст. 768.

³ Там само. - 2002. - № 20. - Ст. 993.

⁴ Там само. - № 26. - Ст. 1710.

Глава X. Підсудність цивиїьних справ

Мсрховної Ради України «Про затвердження Дисциплінарного статуту ■рокуратури України» від 06.11.91 p., відповідно до якого рішення Президента України та Генерального прокурора України про позбав­лення класного чину, наказ Генерального прокурора України про за­стосування одного з дисциплінарних стягнень, передбачених пп. 5 і 6 • і 19 Статуту, або відмова у поновленні на роботі прокурорсько-■йідчих працівників, звільнених прокурорами Автономної Республіки Крим, обласними м. Києва та прирівняних до них прокурорами, можуть •ути оскаржені до Верховного Суду України в місячний строк. Кон­ституційний Суд зазначив, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Консти­туції України судочинство визначається виключно законом. За своїм імістом судочинство включає в себе, зокрема, підсудність, тобто вста-мовлення повноважень судів системи судів загальної юрисдикції та процесуальних строків, строків звернення, оскарження до суду рішень, лій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого само-|ря іування, посадових і службових осіб. У контексті наведеного кон-I і и іуційного положення Закон України «Про судоустрій» передбачає, ти місцеві суди здійснюють розгляд по першій інстанції справ відпо-|І 11 ю до їх підсудності процесуальним законом (ст. 22), апеляційні

I \ пі — справ, визначених законом (ст. 26), а Верховний Суд України —
Ьозгляд інших справ, пов'язаних із виключними обставинами у ви-
м.і іках, передбачених законом (ст. 47). Отже, підсудність справ, а також
t і роки звернення до суду повинні визначатися виключно законом і не
Можуть встановлюватися іншими актами, у тому числі постановою
Іісрховної Ради України.

Ураховуючи ратифікацію 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. та прий­ми 11 я Закону України «Про виконання рішень та застосування практи­ки Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-1V, пі зазначити, що інститут підсудності безпосередньо пов'язаний

II убезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріплено-
пі у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається

належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну і праву. Так, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий публічний і"> ігляд упродовж розумного строку незалежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону (встановленим законом). При ілумаченні поняття «суд, створений на підставі закону (встановлений

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

законом)» Європейський суд з прав людини, який має юрисди щодо тлумачення норм Конвенції, виходить із того, що поняття « характеризується в матеріальному сенсі цього терміна його фун здійснення правосуддя, тобто вирішення справ, що належать до іі компетенції на основі норм права та після провадження, що відбул до визначеної процедури¹. Крім того, у рішенні у справі Посохов п ти Росії від 04.03.2003 р. Європейський суд з прав людини зазнач що вираз «створений на підставі закону» стосується не лише регд ментації самого існування суду в силу закону, а й законності скл* суду². З наведеного положення випливає, шо право на справедлив судовий розгляд забезпечується лише у випадку, коли розгляд спр: відбувається «належним» судом, тобто судом, який має на це комп тенцію, й законним складом суду, тобто складом суду, призначеним додержанням вимог закону.

На підставі викладеного уявляється, що зміст інституту підсудн ті необхідно розглядати у більш широкому аспекті. Так, під підсуд тю (територіальною юрисдикцією) слід розуміти не лише повної ня місцевого суду, а й безпосередньо склад суду, визначені проце альним законом, щодо здійснення правосуддя у цивільних справах певній території.

§ 2. Правила територіальної підсудності цивільних судів

Цивільне процесуальне законодавство (статті 108-114 ЦПК) і про­цесуальна наука розрізнюють декілька видів підсудності: загальна; за ухвалою судді суду вищої інстанції; альтернативна; договірна; підсуд­ність кількох пов'язаних між собою вимог та виключна.

Загальна підсудність— підсудність, шо визначається місцезна ходженням відповідача. Відповідно до ст. 109 ЦПК позови до фізично особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому зако­ном порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встанов­леному законом порядку місцем її перебування. Позови до юридичі осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

¹ ДеСальвиа. М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руководя"
принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите пр
человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. [Текст] / М. Де Сг
виа. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. - С. 322-324.

² Рос. газета. - 2003. - 8 июля.

Глава X. Підсудність цивільних справ

І Іравило ст. 109 ЦПК є загальним, тобто застосовується, якщо від-і спеціальні підстави, встановлені для інших видів підсудності. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, іе приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, :ль тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична осо-мроживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК Укра-). Місце проживання визначається межами певного населеного кту, а також вказівкою на певні вулицю, номер будинку, квартиру. При цьому слід розрізняти «місце проживання» та «місце перебу-ня». У місці перебування фізична особа знаходиться тимчасово ель, санаторій тощо). Натомість, місце проживання фізичної осо-це місце, де громадянин постійно чи переважно проживає як сник житла, наймач житла (піднаймач), як член сім'ї власника, най-а тощо або на іншій підставі, передбаченій законодавством (жилий инок, квартира, службове жиле приміщення, гуртожиток, будинок-рнат для інвалідів, громадян похилого віку, ветеранів тощо)¹. Не вважати зміною місця проживання виїзд фізичної особи тимчасо-до іншої місцевості для навчання, у відрядження тощо. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі це проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом | 2 ст. 29 ЦК України). Місцем проживання фізичної особи віком від :яти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлю-ів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходжен-іиі навчального закладу або закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між пі і иною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка ииконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізич­ні її особи у віці від десяти до чотирнадцяти визначається органом опіки 1.1 піклування або судом (ч. З ст. 29 ЦК України).

Як приклад визначення підсудності позову до фізичної особи у віці иід десяти до чотирнадцяти років можна навести таку справу. Так, Л. звернулася до Люботинського міського суду Харківської області і позовом до Б. С, 1993 р. народження, законним представником яко-н> є Б. Л., про визнання права власності на майно. Вимоги мотивовані і им, що з жовтня 2003 р. вона проживала однією сім'єю з Б. Ю. в Лю­ти пні. Вони мали єдиний бюджет, вели спільне господарство та за період спільного проживання придбали майно: автомобіль ВАЗ-2113,

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. роз-Вників проекту Цивіл. кодексу України. - К. : Істина, 2004. - С. 35.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

будівельні матеріали, предмети домашньої обстановки та поб 04.03.2005 р. Б. Ю. помер. Його спадкоємцем є Б. С. У позовній з місце проживання відповідача зазначено в Київському районі м. кова. Ухвалою судді Люботинського міського суду Харківської обла від 06.12.2005 р. відкрито провадження по зазначеній справі. Б. Л. и дала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу судді скасувати як становлену з недотриманням правил підсудності. Указує, що спр" підсудна Київському районному суду м. Харкова, оскільки її непов літній син та вона проживають на території Київського району м. кова, а відповідно до ст. 109 ЦПК України позови до фізичних осіб п даються за місцем їх проживання. Колегія суддів судової палати у цив^: них справах апеляційного суду Харківської області дійшла висновку, скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з реквпи і позовної заяви Л., нею заявлено позов до відповідача, який проживає території Київського району м. Харкова. Предметом розгляду є рухо майно. Статтею 109 ЦПК України встановлено загальне правило, згі но з яким позов до фізичної особи пред'являється в суд за місцем проживання. Колегією суддів не встановлено по даній справі підста відповідно до яких позов можливо пред'явити не за місцем прожинан ня відповідача, а до Люботинського міського суду. У ході вирішені до початку розгляду справи клопотання Б. Л. про передачу справи д належного суду представником Л. були висловлені міркування про підсудність справи міському суду за місцезнаходженням спірного м на. Але згідно із ст. 114 ЦПК України за місцезнаходженням майна а основної його частини пред'являються позови, що виникають з п воду нерухомого майна. Довідка Люботинської гімназії № 1, яка н на в судовому засіданні апеляційного суду представником Л. про н вчання Б. С. в зазначеній гімназії, де вказано місце проживання дит ни — м. Люботин, не є достатньою підставою для визначення підсу, ності справи Люботинському міському суду. Б. Л. пояснила, що си дійсно навчається в м. Люботин, але його постійне місце проживан збігається з місцем проживанням батьків (матері), що відповідає в могам ч. З, ч. 4 ст. 29 ЦПК України. Таким чином, відповідно до ст. 1 ЦПК України позов до неповнолітнього Б. Ю., інтереси якого пре ставляє законний представник Б. Л., повинен бути пред'явлений місцем проживання відповідача, тобто до Київського районного с м. Харкова¹.

¹ Ухвала у справі № 22-а-663/06 р. [Текст] // Архів апеляційного суду Харківсь області, архів Люботинського міського суду Харківської області.

Глава X. Підсудність цивільних справ

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, І г місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким І нона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи н іаду охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживан­ии* недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнахо-I дження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна І (ч. 4, ч. 5 ст. 29 ЦК України).

Місцезнаходженням юридичної особи-відповідача є адреса органу ибо особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи І чи закону виступають від її імені (абз. 6 ст. 1 Закону України «Про кржавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» під 15.05.2003 p. № 755-IV). Відомості про місцезнаходження юридич-і ної особи повинні міститися у Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи (ч. З ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») та в Єдиному держав­ному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 2 ст. 17 Чакону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізич-

^

llиx осіб-підприємців»). Структурні підрозділи юридичної особи, оскільки вони не є юри-пі'їними особами за законодавством України (ч. З ст. 95 ЦК), не можуть цисту пати стороною у справі, тобто стороною у справі має бути відпо-іч і на юридична особа й позов повинен пред'являтися за її місцезна-11 іженням, хоча відповідно до п. 7 ст. 110 ЦПК позови, що виникають и діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за місцем знаходження філії або представництва, гобто за правилами альтернативної підсудності.

Правила загальної підсудності мають застосовуватися й у випадках, Коли відповідачем у справі виступає держава (ч. 2 ст. 30 ЦПК), Авто­номна Республіка Крим, відповідна територіальна громада. При цьому, приховуючи, що відповідно до статей 170-172 ЦК держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади набувають та здійснюють ми вільні права та обов'язки через відповідні органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого само­врядування в межах їх компетенції, встановленої законом, підсудність Гаких справ визначається за місцезнаходженням органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або відповідного Орі ану місцевого самоврядування, до компетенції яких входить здій-I ікння від імені держави. Автономної Республіки Крим чи відповідної п'риторіальної громади певних цивільних прав та обов'язків. Місце-

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

знаходження вказаних органів встановлюється на підставі відпові правових актів.

Підсудність за ухвалоюсудді суду вищої інстанції— підсудні за якою позов підлягає розгляду в місцевому суді, визначеному ухвал судді суду вищої інстанції. Цей вид підсудності застосовується у падках, прямо передбачених статтями 108, 111 ЦПК.

Якщо однією із сторін у справі є місцевий суд, до якого пода позовна заява, або суддя цього суду, підсудність такої справи виз чається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін (ч ст. 108 ЦПК). При цьому в ухвалі може бути зазначений лише місце суд, який має розглянути цивільну справу. Однак, якщо однією зі рін у справі є суддя іншого місцевого суду, апеляційний суд чи су цього суду, Верховний Суд України чи суддя цього суду, то пови застосовуватися правила функціональної юрисдикції та територіаль підсудності, відповідно до яких справа має розглядатися місцев судом за місцезнаходженням відповідача.

Разом з цим у наш час спостерігається практика розширення падків застосування даної норми. Так, суддя апеляційного суду X ківської області звернувся з позовом до ТОВ «Людмила» про відш дування шкоди. Від ТОВ «Людмила» надійшло клопотання про виз чення підсудності даної справи. Посилаючись на ст. 108 ЦПК, су; Верховного Суду України ухвалою задовольнив клопотання та виз чив підсудність цивільної справи Чутівському районному суду П тавської області'.

Слід зазначити, що введення такого виду підсудності, з одного бо забезпечує принцип незалежності суддів та підкорення їх лише зако (ст. 126 Конституції України), усуваючи можливість прямого чи о середкованого впливу на суддю місцевого суду, який буде розгляд справу, а також сумніви щодо неупередженості суддів. З другого бо такий вид підсудності забезпечує функціональну юрисдикцію суд відповідно до якої судами першої інстанції можуть виступати ли місцеві суди і суд апеляційної інстанції не може виконувати функ судів першої інстанції й забезпечується можливість апеляційного касаційного оскарження рішення.

Відповідно до ст. 111 ЦПК підсудність справ за участю гром України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопот ням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду Украї У такому самому порядку визначається підсудність справи про ро

¹ Справа № 2-3350/06 Комінтернівського районного суду м. Харкова. 272

Глава X. Підсудність цивічьішх справ

іанняшлюбу між громадянином України та іноземцем або особою р громадянства, які проживають за межами України.

Ураховуючи абз. 2 підп. «в» п. 14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу

)аїни, фізична особа буде вважатися такою, що проживає за межами

)аїни, якщо вона перебуває в Україні менше 183 днів (включаючи їнь приїзду та від'їзду) протягом року.

Альтернативна підсудність— підсудність, за якої позов за ви­бором позивача може бути пред'явлений до одного з кількох прямо la іначених у законі судів. Правила альтернативної підсудності закріп­люються у ст. 110 ЦПК.

Суд не може обмежити волевиявлення позивача на вибір суду, тому числі посилаючись на його право пред'явити позов до іншого уду. У свою чергу, позивач, пред'явивши позов до суду, зазначеного вст.110 ЦПК, не має права потім заявляти клопотання про передачу Справи на розгляд іншого суду, який у законі був передбачений серед переліку альтернативних судів. Як виняток, у випадку повернення по­зовної заяви (ст. 121 ЦПК) або залишення заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК) позивач у разі повторного звернення має право змінити підсуд­ність суду.

Правила альтернативної підсудності не застосовуються, якщо до справи мають застосовуватися правила виключної підсудності, перед­бачені уст. 114 ЦПК.

Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відпо­відача, позови, що виникають із трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи пере­бування позивача (ч. 1 ст.ПО ЦПК).

Так, громадянин Н. пред'явив позов до республіканського вироб­ничого об'єднання «Укрсільбудмеханізація», де він працював на по­саді інженера капітального будівництва, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Н. звільнено з роботи за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією апарату управління тресту. Вважаючи, що адміністрація тресту не вживала заходів щодо його працевлаштування, позивач про­сив задовольнити його вимоги. Ухвалою судді Залізничного районно­го народного суду м. Києва, залишеною без зміни судовою колегією и цивільних справах Київського міського суду, у прийнятті позовної заяви відмовлено, а позивачу роз'яснено право звернутися до іншого суду за підсудністю. У протесті заступника Голови Верховного Суду

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

УРСР ставиться питання про скасування постановлених ухвал. Пр підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у прийнятті по ної заяви, суддя і судова колегія міського суду послалися на те, позивач неправильно пред'явив позов до виробничого об'єднай; «Укрсільбудмеханізація», визначивши підсудність за місцезнаходже) ням цієї організації. Належним відповідачем є Мінсільбуд УРСР, і тої позов слід пред'явити за місцем його проживання. Проте з такими сновками погодитися не можна. Відповідно до статей 126, 131 1963 р. позови робітників та службовців, що випливають із трудо правовідносин, можуть пред'являтися як за місцем проживання и зивача, так і за місцем знаходження відповідача. Позов до кількох ві повідачів, які знаходяться в різних місцях, пред'являється за місцез ходженням одного з них за вибором позивача¹.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареє ваним місцем проживання чи перебування позивача також у разі, я на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до мі ця проживання відповідача. При цьому факт наявності малолітніх неповнолітніх дітей, стану здоров'я, що не дає можливості виїжджа до місця проживання відповідача, а також інші причини, на які пос лається позивач як на підставу застосування правил альтернатив» підсудності, мають зазначатися в позовній заяві з доданням відповідн підтверджуючих доказів. Крім того, до даної категорії справ може стосовуватися договірна підсудність, оскільки ч. 2 ст. 110 ЦПК пере, бачає, що за домовленістю подружжя справа може розглядатися зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Так, у травні 2005 р. Б. звернувся до Орджонікідзевського район­ного суду м. Харкова з позовною заявою до Л. про розірвання шлюбу. Згідно з п. 12 ст. 126 ЦПК України 1963 р. просив прийняти до роз­гляду позов за місцем його проживання, посилаючись на те, що виїха­ти до місця проживання відповідачки важко. Ухвалою Орджонікідзев­ського районного суду м. Харкова 10.06.2005 р. у прийнятті позовної заяви відмовлено, заяву повернуто позивачеві. В апеляційній скарзі представник позивача просив ухвалу суду скасувати і направити спра­ву до районного суду на розгляд позову по суті, вважаючи, що судом порушені вимоги процесуального закону, оскільки суд належним чином не перевірив надані позивачем документи, які безспірно свідчать про те, що позивач не має змоги подати позов за місцем проживання від-

¹ Рад. право.-1982.-№ 11. 274

Глава X. Підсудність цивільних справ

І новідачки, яка ж до того надала згоду про розгляд справи за її від-I сутності. Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційно-Ііо суду Харківської області дійшла висновку, що апеляційна скарга І підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи Б. у прийнятті позовної заяви, районний суд виходив із того, що він не надав доказів, нкі б свідчили про наявність поважних причин неможливості пред'явити позов до суду за місцем проживання відповідачки, заява якої про згоду На розгляд справи за її відсутності адресована не суду, а органу РАЦС. ( удовим розглядом встановлено, що позивач пред'явив позов за своїм місцем проживання, зазначивши, що його дружина проживала в РФ, отак з реєстраційного обліку знята і її місце проживання йому невідо­ме, втім вона видала йому нотаріально завірену заяву, в якій дала иоду на розлучення та просила розглянути справу за ЇЇ відсутності. Відповідно до ч. 12 ст. 126 ЦПК України 1963 p., що діяв на час пред'явлення позову (ч. 2 ст. 110 чинного ЦПК), позови про розірван­ня шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання відповідача у випадку, коли йому за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача важко. На бажання подруж­жя справу можна розглянути за місцем проживання будь-кого з них. Зазначених положень цивільного процесуального закону суд не враху­вав та належним чином не оцінив надані позивачем документи на підтвердження свого права на пред'явлення позову за його місцем про­живання. Надані позивачем документи свідчать про те, що пред'явити позов та виїхати до суду за місцем проживання відповідачки дійсно для нього є складним, для цього будуть витрачені значні кошти. Тому ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10.06.2005 р. підлягає скасуванню, а справа — направленню до того ж суду для ви­рішення питання про відкриття провадження у справі¹.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстро­ваним місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди (ч. З ст. 110 ЦПК).

Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі неза­конними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудо-вого слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (ч. 4

¹ Ухвала у справі № 22-а-411,2006 р. [Текст] // Архів апеляційного суду Харківської області, архів Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

ст. ПО ЦПК). Місцезнаходження органу визначається за загальн правилами визначення місцезнаходження юридичної особи (ст. 93 України). У разі якщо відповідачем у справі є місцевий суд, пови застосовуватися правила підсудності за ухвалою судді суду вищої і станції.

Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися та; за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача а за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 110 ЦПК Правила альтернативної підсудності не поширюються на випадки, koj позов пред'являється до перевізника у справах, що виникають із д говору з перевезення вантажів, пасажирів та багажу. У цьому випад" діють правила виключної підсудності (ч. 4 ст. 114 ЦПК).

Так, 28.09.2004 р. колегія суддів судової палати в цивільних спра апеляційного суду м. Києва, розглянувши апеляційну скаргу Л. в інтересах С. С. на ухвалу районного суду м. Києва від 29.07.2004 у справі за позовом С. С. до П. П., ВАТ про відшкодування MaTepiaj ної та моральної шкоди, встановила таке. Ухвалою районного су м. Києва від 29.07.2004 р. цивільна справа за позовом С. С. до П. П., ВА' направлена за підсудністю до районного суду м. Львова. В апеляційн^: скарзі з посиланням на порушення районним судом норм процесу&іг ного права ставилося питання про скасування даної ухвали. Апеляці" скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України позови громадян, що пов'язані із захистом їх прав я споживачів товарів (робіт, послуг), можуть бути подані за їх виборо за місцем свого проживання або за місцем знаходження відповідача Вимоги позивача ґрунтуються на Законі України «Про захист пра споживачів». Відповідно до ч. З ст. 24 Закону України «Про захист пр споживачів» споживачі за своїм вибором подають позови до суду з місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача. Позов заявлений за місцем проживання позивача. За таких обставин ухвал^-районного суду як постановлена з порушенням норм процесуально права підлягає скасуванню, а апеляційна скарга — задоволенню¹.

Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди (ч. 6 ст. ПО ЦПК).

Так, Дзержинським районним судом м. Харкова від 09.12.2005 р. була повернута позовна заява М. до Л. про відшкодування майнової шкоди і останньому запропоновано звернутися за підсудністю до Мос-

¹ Юрид. вісн. України. - 2004. - № 40. - С 14. 276

Глава X. Підсудність цивільних справ

 

жського районного суду м. Харкова. Не погодившись з ухвалою, М. юдав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати, посилаючись іа те, що відповідно до вимог п. 6 ст. 110 ЦПК України позови про идшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб,

южуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди. Судова колегія :удової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської иоласті дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких під­став. Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2005 р. позовна заява була повер-іута М. і роз'яснено право на звернення за підсудністю до Москов­ського районного суду у зв'язку з тим, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання. Судова колегія не може погодитися з висновками суду, оскільки з позовної заяви вбачається, що відповідач Л. проживає у Комінтернівському районі. Позивач про­живає у Дзержинському районі, а дорожньо-транспортна пригода сталася у Дзержинському районі. Крім того, відповідно до п. 6 ст. 110 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізич­них або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем за­вдання шкоди. Позов було пред'явлено за місцем завдання шкоди, тому суд необгрунтовано повернув позовну заяву позивачу із зазначених в ухвалі підстав. За таких обставин апеляційну скаргу М. було задо­волено. Ухвала судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2005 р. скасована, а справа направлена до того ж суду для вирі­шення питання про відкриття провадження у справі¹.

Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юри­дичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (ч. 7 ст. 110 ЦПК). При цьому відповідно до ст. 95 ЦК України філією і відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представ­ництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташова­ний поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного держав­ного реєстру (ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Місцезнаходження філії

¹ Ухвала у справі № 22-а-672,2006 р. [Текст] // Архів апеляційного суду Харківської області, архів Дзержинського районного суду м. Харкова.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

та представництва визначається на підставі положення, відповідно якого вона діє.

Позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце ви нання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певно: місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договор: (ч. 8 ст. 110 ЦПК). При цьому під місцем виконання договору сл розуміти відповідно до ст. 532 ЦК місце, зазначене в договорі. Як місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, місцем в конання вважається:

- за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місці
знаходженням цього майна;

-за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігай товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент в никнення зобов'язання;

- за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитор;
а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням
момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент викон
ня зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і спов
стив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місце
проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредй
тора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

-за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнахо­дженням) боржника.

Правила альтернативної підсудності не поширюються на випадки, коли мова йде про позови до перевізників, що випливають із договорів перевезення. У такому випадку застосовуються правила виключної підсудності (ч. 4 ст. 114 ЦПК).

Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебу­вання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем про­живання або перебування чи постійного його заняття (роботи) (ч. 9 ст. 110 ЦПК). При цьому відповідно до абз. 4 ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 p. № 1382-IV місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце постійного заняття (роботи) визна­чається місцезнаходженням юридичної особи або фізичної особи-підприємця, з яким відповідач уклав трудовий договір.

Глава X. Підсудність цивільних справ

Якщо відповідач не має в Україні місця проживання чи перебування, і" позови до нього можуть пред'являтися за місцезнаходженням його інша або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання •їм перебування в Україні (ч. 10 ст. 110 ЦПК). Місцезнаходження майна та останнє відоме зареєстроване місце проживання чи перебування відпо­їм ілча повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, і гакож про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред'являтися за місцем знаходження судна відповідача або порту т с грації судна (ч. 11 ст. 110 ЦПК).

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса і.іким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягнення за имконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем інно виконання (ч. 12 ст. 110 ЦПК).

Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні ^реєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред'являтися за місцезнаходженням міністерства або його територі­альних органів (ч. 13 ст. 110 ЦПК).

Слід зазначити, що цивільне процесуальне законодавство до вне­сення до нього змін Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 p. № 2453-VI передбачало існування договірної під­судності, тобто підсудності, що визначалася угодою між сторонами. її правила закріплювалися у ст. 112 ЦПК і надавали сторонам можливість самостійно визначити підсудність їх справи, тобто місцевий суд, в яко­му максимально зручно для сторін можна було б розглянути їх спір. Однак вищезазначена норма була виключена Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 p. № 2453-VI.

Певною мірою нині діюча редакція ч. 2 ст. 110 ЦПК дає можливість зробити висновок, що у справах про розірвання шлюбу може застосо­вуватися договірна підсудність, тобто подружжя може визначити міс­цевий суд, який буде розглядати їх справу. Однак при цьому закон обмежує право вибору сторін, чітко вказуючи, між якими судами вони мають право обирати. Так, за домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Ніякий інший суд вони не мають права визначати. Таким чином, у ч. 2 ст. 110 ЦПК спостерігається поєднання двох видів підсудності: договірної та альтернативної.

 

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Закон чітко не вказує строк, протягом якого подружжя пови домовитися про підсудність їх спору. Однак це повинно бути пред'явлення позивачем позову до суду. Крім того, така домовлені має бути досягнута у письмовій формі.

Встановлена договірна підсудність є обов'язковою для егорін. Т< якщо позивач пред'явить вимогу до якого-небудь іншого суду, що зазначений у договорі, відповідач вправі оскаржувати ухвалу про криття провадження у справі згідно з п. 5 ч. 1ст. 293 ЦПК.

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою,— підсудні за якої місце розгляду одного позову залежить від місця розгляду шого. Правила даного виду підсудності передбачені в ст. 113 ЦПК. Ті підсудність створює умови для найбільш повного з'ясування дійс правовідносин сторін, а також для економії процесуальних засобів часу як суду, так і учасників цивільного процесу внаслідок зосе дження доказового матеріалу в одному суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ЦПК позови до кількох відповідачів, проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за міс проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибо позивача. У даному випадку законодавець передбачив певною мі альтернативний вид підсудності, відповідно до якого позивач має во обирати з декількох суд, до якого йому зручніше звернутися.

Так, ухвалою районного суду від 12.12.2005 р. повернуто для п давші до належного суду заяву банку в особі філії Київського ре нального управління про видачу судового наказу про стягнення зК., ТОВ 3178,27 грн боргу. Повертаючи заяву банку в особі філії ївського регіонального управління про видачу судового наказу стягнення з М. К. та ТОВ 3178,27 грн боргу, суддя районного суду ходив із того, що М. К. проживає у смт ... Черкаської області, а ф тичним місцезнаходженням ТОВ є м. Львів. У поданій апеляцій скарзі банк в особі філії Київського регіонального управління прос скасувати ухвалу суду першої інстанції, а заяву передати для розгля, по суті до того самого суду. Заявник зазначав, що суддя, повертаючи заяву для подачі до належного суду, не звернула уваги, що один із боржників, а саме ТОВ, зареєстровано в ... районі м. Києва, що свід­чить про те, що заявник має право для звернення із заявою про видачу судового наказу до ... районного суду м. Києва. 22.02.2006 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Киє­ва дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, і це зазначено в заяві про видачу судового наказу, що

Глава X. Підсудність цивільних справ

місцем проживання М. К. є смт ... Черкаської області, а місцезнахо­дженням ТОВ є вул. ...ум. Києві. Статтею 113 ЦПК передбачено, що Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різ­них місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходжен­ням одного з відповідачів за вибором позивача. З долучених до справи иитягів з Установчого договору ТОВ, Статуту ТОВ та довідки з Сди-иоіо державного реєстру підприємств та організацій України вбача-пься, що місцезнаходженням ТОВ є ..., що за територіально-ндміністративним поділом належить до ... району м. Києва. За таких обставин банк в особі філії Київського регіонального управління мав право подати заяву про видачу судового наказу в даній справі як за місцем проживання М. К., так і за місцезнаходженням ТОВ до ... ра­йонного суду¹.

Зустрічний позов незалежно від його підсудності подається до суду, який відкрив провадження у справі відносно первісного позову (ч. 2 ст. 113 ЦПК), тобто підсудність зустрічного позову визначається під-I удністю первісного позову.

У цьому контексті виникає питання щодо підсудності позову про Поділ майна подружжя, до складу якого входить нерухоме майно, якщо гакий позов подається як зустрічний. В даному випадку виникає кон­флікт двох правил підсудності: підсудності кількох вимог, пов'язаних між собою, та виключної (п. 1 ст. 114 ЦПК).

У свій час роз'яснення з цього питання дав Пленум Верховного Суду СРСР, який зазначив, що якщо вимогу щодо розподілу будови між подружжям заявлено одним з подружжя до іншого у справі про розірвання шлюбу, то вона розглядається судом, що прийняв справу до Свого провадження². Таким чином, уявляється, що вимога про розподіл спільно нажитого майна подружжя як зустрічний позов не підпоряд­ковується правилам виключної підсудності і має пред'являтися до суду іа місцем розгляду первісного позову.

Правила підсудності кількох вимог, пов'язаних між собою, поши­рюються і на позови третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦПК треті особи, які ^являють вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до ілкінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін.

¹ Юрид. вісн. України. - 2006. - № 23. - С 14.

² О применении процессуального законодательства при рассмотрении гражданских
іел в суде первой инстанции [Текст] : Постановление Пленума Верхов. Суда СССР

от 01.12.83 г. № 10 // Бюл. Верхов. Суда СССР. - 1983. - № 6. - С. 18.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Виключна підсудність— підсудність, за якої позов підлягає гляду в суді, чітко визначеному в ЦПК, а саме у ст. 114 ЦПК.

При конкуренції даного виду підсудності з іншими видами п^: судності перевага завжди надається виключній підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК позови, що виникають із приво нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна айого основної частини. При цьому згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земель ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, пере щення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначен Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а та" інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Словосполучення «з приводу» необхідно розуміти таким чино що правила виключної підсудності мають поширюватися на будь-я спори, в яких об'єктом спірного матеріального правовідношення є н рухоме майно, у тому числі про визнання права власності, права ристування, про виділ частки, встановлення порядку користуван витребування нерухомого майна з чужого незаконного користуван усунення недоліків за договором будівельного підряду та ін.

Так, Р. та інші звернулися до суду з позовом до ТОВ «Україночк управління комунального майна та приватизації Харківської місь ради, 3-тя особа — ТОВ «Грація», про поновлення порушеного пр-на оренду та приватизацію нежилого приміщення, визнання недійсн договорів оренди та купівлі. Ухвалою судді Жовтневого районного с м. Харкова від 11.11.2005 р. позовна заява повернута їм у зв'язку непідсудністю справи даному суду. На вказану ухвалу суду позивача" подано апеляційну скаргу, у якій поставлене питання про скасуван ухвали суду, оскільки суд помилково дійшов висновку, що спір вин не з приводу нерухомого майна. Насправді ж спір виник саме з пр воду нерухомого майна, оскільки порушене право позивачів на пр ватизацію нежитлового приміщення. Судова колегія судової палати п цивільних справах апеляційного суду Харківської області ухвалою в 15.02.2006 р. ухвалу судді Жовтневого суду скасувала, оскільки ост^-ня винесена з порушенням норм процесуального закону. З позовн заяви вбачається, що позивачами заявлені вимоги про поновлення п рушеного права на приватизацію нежитлового приміщення, розташ ваного в Жовтневому районі м. Харкова. Також позивачі вимагаю визнати недійсними договори оренди та купівлі-продажу вказано

Глава X. Підсудність цивільних справ

приміщення. З урахуванням наведеного суддя безпідставно дійшов висновку, що позовна заява не містить вимог з приводу нерухомого майна. На підставі зазначеного судова колегія скасувала ухвалу судді першої інстанції і повернула справу до того ж суду¹.

У разі якщо нерухоме майно одночасно знаходиться на території, що підпадає під юрисдикцію різних судів, право вибору суду належить позивачу.

Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місце-чнаходженням цього майна або основної його частини (ч. 2 ст. 114 ЦПК). Особливості розгляду даної категорії справ визначаються По­становою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 р. із наступ­ними змінами та доповненнями.

Якщо кредитори спадкодавця пред'являють позови до спадкоємців ще до прийняття спадщини, то позови підсудні судові за місцем знаходження спадкового майна або основної його частини (ч. З ст. 114 ЦПК).

Відповідно до ч. З, ч. 4 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаєть­ся таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна осо­ба, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони не відмовилися від її прий­няття. Частина 1 ст. 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної кон­тори заяву про прийняття спадщини. Таким чином, якщо після смерті спадкодавця у складі спадкоємців є особи, які проживали разом зі спад­кодавцем на час відкриття спадщини, малолітні, неповнолітні, недіє­здатні особи, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, які не відмовилися від прийняття спадщини, а також особи, які подали заяви про прийняття спадщини, позови кредиторів пред'являються за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК.

Частина 4 ст. 114 ЦПК передбачає, що позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, по­пий, пред'являються за місцезнаходженням перевізника. При цьому правила виключної підсудності застосовуються лише при сукупності 2-х умов: позов повинен подаватися до перевізника та вказаний позов

¹ Ухвала у справі № 22-а-910/2006 р. [Текст] // Архів апеляційного суду Харківської області, архів Жовтневого районного суду м. Харкова.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

повинен бути пов'язаний з договором перевезення вантажу, пасажир багажу та пошти. Наведена стаття не може поширюватися на відноо ни, пов'язані з договорами перевезення трубопровідним транспорт оскільки спори, що виникають з цих відносин, мають розглядат господарськими судами.

Слід відмітити, що саме по собі наведене правило щодо виключ підсудності збігається з правилом загальної територіальної підсудн ті (ч. 2 ст. 109 ЦПК). Необхідність же такого дублювання виклик тим, що законодавець виключає можливість застосування до вказан позовів правил інших видів підсудності.

У разі якщо позов подається до перевізника, однак, не пов'язан з договором перевезення, можуть застосовуватися правила загальн альтернативної чи договірної підсудності.

—— § 3. Наслідки порушення правил

підсудності. Порядок передачі справ з одного суду до іншого

Питання підсудності вирішується на момент пред'явлення позову Наслідки порушення правил підсудності залежать від стадії, на як' вони виявлені.

Якщо порушення правил підсудності виявлено суддею під час рішення питання про відкриття провадження у справі, остання разо з доданими до неї матеріалами повертається позивачеві для подан до належного суду, про що постановляється ухвала (ст. 115 ЦПК, п. ч. З ст. 121 ЦПК). Відповідно до ч. 5 ст. 121 ЦПК повернення позовн заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщ перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернен заяви, тобто якщо позивач звернеться до «належного» суду.

Ухвала про відкриття провадження у справі з недотриманням пра вил підсудності відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК може бути оска~ жена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Так, Д. О. под' апеляційну скаргу на ухвалу судді Московського районного суд м. Харкова від 01.09.2005 р. про відкриття провадження у справі за поз вом З AT «Восход» до Д. О., Д. Н., ТОВ «Дексум», ТОВ «Мамаєвськи агропромисловий комбінат» і Нікопольського благодійного фонд сприяння розвитку футболу про визнання рішення загальних зборі учасників ТОВ «Дексум» від 17.08.2004 р. недійсним, посилаючись 284

ГлаваХ. Підсудність цивільних справ

порушення норм процесуального права щодо визначення підсудності. < 'щрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що •п\ і о з відповідачів фактично не знаходиться в Московському районі м. Харкова. У позовній заяві зазначена стара адреса його проживання, у той час як насправді він проживає в м. Торез Донецької області. Але не переконавшись у достовірності зазначеної позивачем адреси місця його — Д. О. — проживання, прийняв позовну заяву всупереч іимогам ч. 1 ст. 113, ст. 115 ЦПК України. Судова колегія судової па­лати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала судді Московського районного суду м. Харкова від 01.09.2005 р. — скасу­ванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для розгляду із стадії вирішення питання про відкриття провадження¹.

У разі якщо недодержання правил підсудності виявлено після від­криття провадження у справі, однак до початку судового розгляду, суд зобов'язаний передати справу на розгляд іншого суду, якому підсудна іапа справа (п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК).

Якщо непідсудність справи суду з'ясується після початку розгляду справи по суті, то справа не може бути передана до іншого суду. ЦПК України не передбачає наслідків такого порушення. Ураховуючи те, що статті 205, 207 ЦПК України містять вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду, де відсутня така підстава, як непідсудність справи суду, то відповідно суд зобов'язаний розглянути справу і винести рішення.

Ураховуючи, що Конституція України не закріплює правило про «належний суд», а воно випливає зі змісту п. 1 ст. 6 Конвенції про за­хист прав людини і основоположних свобод і прецедентно'!^- практики Європейського суду з прав людини, тобто є конвенційним, порушення правил підсудності може бути підставою для скасування винесеного судового рішення лише у тому випадку, якщо це призвело до непра­вильного вирішення спору (ч. З ст. 309, ч. 2 ст. 338 ЦПК).

Зміна підсудності вже після того, як було відкрито провадження у справі з додержанням правил підсудності, не є підставою ані для скасування ухвали про відкриття провадження у справі, ані для пере­дачі справи до суду, якому справа стала підсудна.

Стаття 116 ЦПК передбачає випадки, коли справа може бути пере­дана з одного суду до іншого. Перелік таких випадків є вичерпним. Отже, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

¹ Ухвала у справі № 22-а-195/2006 р. [Текст] // Архів апеляційного суду Харківської області, архів Московського районного суду м. Харкова.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання ні повідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого ніше не було відоме, тобто позовна заява була подана відповідно ч. 9 ст. 110 ЦГЖ за правилами альтернативної підсудності, про п дачу справи за місцем його проживання (перебування). Про задоволеї ня ухвали суддя виносить відповідну ухвалу. Передача справи розгляд іншого суду за такою підставою можлива лише за ініціативо: відповідача. В протилежному випадку може бути порушено прави щодо «належного суду» в контексті законного складу суду та принці незалежності суддів та підкорення їх лише закону.

Так, 16.01.2006 р. колегія суддів судової палати у цивільних спра апеляційного суду м. Києва розглянула апеляційну скаргу Л. К. її ухвалу районного суду-1 від 21.10.2005 р. у справі за позовом Л. К. щ І. М, Підприємства про відшкодування майнової та моральної шко, і встановила таке. Ухвалою районного суду-1 від 25.10.2005 р. спра: передана на розгляд районного суду-2. В апеляційній скарзі Л. К. п сила скасувати ухвалу районного суду-1. Позивачка посилалася на те, що підстав для направлення справи на новий розгляд до іншого су не було, вона мала розглядатися районним судом-1. Направляюч справу на розгляд районного суду-2, районний суд-1 керувався п. ч. 1 ст. 116 ЦПК і виходив із того, що відповідач І. М. проживає н території юрисдикції цього суду, саме там знаходиться і другий відп відач — Підприємство. Однак колегія суддів з таким висновком район ного суду не погодилася. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦПК суд пе дає справу на розгляд іншого суду, якщо, зокрема, задоволено клон тання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, щ передачу справи за місцем його проживання або місцем його знахі дження. Згідно з позовною заявою Л. К. місцем проживання І. М. є .. Згодом у поданій до суду заяві Л. К. вказала інше місце проживай відповідача. Законом «Про свободу пересування та вільний вибір пр живання в Україні» визначено, що місце проживання — ц адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа про­живає строком понад шість місяців на рік. Згідно із вказаним Законом та Тимчасовим порядком реєстрації фізичних осіб за місцем прожи­вання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 р. № 35, особа зобов'язана зареєструвати своє місце про­живання, відомості про реєстрацію вносяться до паспортного доку­мента. Згідно з п. З Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання місцем проживання фізичної особи є місце, де вона

Глава X. Підсудність цивільних справ

і і іііно або переважно проживає як власник житлового будинку (при-інсння), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на их підставах, передбачених законодавством України. Як місце про­ймання визначаються житлові будинки (приміщення), придатні для оживання і включені до відповідного житлового фонду, у тому чис-іуртожитки, заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків-іо піклування, дитячі будинки сімейного типу, спеціальні заклади я осіб похилого віку, інвалідів, ветеранів. Відповідно до довіренос-виданої І. М. на представництво його інтересів — А. Б., В. П., від-відач зареєстрований у квартирі ... Виходячи з наведених докумен-н саме ця квартира є його постійним місцем проживання. За таких ставин, враховуючи, що І. М. має постійне місце проживання на риторії юрисдикцій районного суду-1, позивачка мала право на по­мня позову до цього суду. У зв'язку з цим визначених ст. 116 ЦПК дстав для передачі справи районному суду-2 не було. Колегія суддів дової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва апеля-ііну скаргу Л. К. задовольнила. Ухвалу районного суду-1 від 25.10.2005 р. асувала і направила справу до районного суду-1 до розгляду¹;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового роз-яду виявилося, що заяву було подано з порушенням правил підсуд-сті, тобто з порушенням правил загальної, альтернативної, договір-ї, виключної підсудності чи підсудності вимог, пов'язаних між со-ю. Аналогічне положення містилося й у ч. З ст. 132 ЦПК 1963 р. Так, громадянка Г. Б. пред'явила позов до колишнього зятя І. С дочки Л. Б. про стягнення 17,352 тис. крб. Позивачка зазначала, що на продала автомобіль, належний відповідачам, і виручену суму і ис. крб повернула їм. Остання просила задовольнити її вимоги, Скільки за рішенням суду відповідачі витребували від покупця авто-сбіль, а вона зобов'язана повернути покупцю одержану від нього му, яку відповідачі їй не повертають. Рішенням Любарського район­ні о суду позов Г. Б. задоволено частково, на її користь з І. С. стягнуто ,6 і ис. крб і з Л. Б. — 5,4 тис. крб. Ухвалою судової колегії в цивільних іравах Житомирського обласного суду це рішення скасовано і справу іравлено на новий розгляд. І. С. при новому розгляді справи пред'явив 030В до Л. Б. про поділ спільного майна і просив розглянути його «ом із позовом Г. Б. до нього і Л. Б. Ухвалою члена Житомирського власного суду даний позов не визнано зустрічним і позовну заяву правлено для розгляду Бердичівському міському народному суду за ¹ Юрид. вісн. України. - 2006. - № 6. - С 14.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

місцем проживання Л. Б. У скарзі на цю ухвалу І. С. зазначав, що й позов про поділ майна пов'язаний із позовом до нього Г. Б., тому п сив скасувати ухвалу і направити його позовну заяву для суміс" розгляду з позовом Г. Б. Судова колегія в цивільних справах Верховн Суду УРСР скаргу І. С. залишила без задоволення з таких підст Згідно зі ст. 141 ЦПК УРСР 1963 р. зустрічний позов приймається сумісного розгляду з первісним, якщо обидва позови взаємно пов'яз та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виплива з одного правовідношення або коли вимоги по них можуть зарахо ватися. У даному ж процесі повинні розглядатися вимоги Г. Б. стягнення з І. С. та його колишньої дружини 17,352 тис. крб, які ви вають із договірних відносин по реалізації автомобіля. Позовні вим І. С. про поділ майна не пов'язані з правовідносинами, що виникають ним та позивачкою, і не можуть зараховуватися. Спір про поділ ма" подружжя підсудний Бердичівському міському суду, і тому член облас го суду обґрунтовано постановив ухвалу про направлення позовної до суду за підсудністю відповідно до ст. 132 ЦПК УРСР 1963 р.¹;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утвор новий склад суду для розгляду справи. Така ситуація можлива, я~ задоволені клопотання про відводи (самовідводи) всім суддям міс вого суду, у тому числі, якщо справа розглядалася в цьому суді одноразово. Відповідно до ч. З ст. 23 ЦПК відвід повинен бути зая ний до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказ Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у випад коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після поча з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами. З наведено випливає, що передача справи на розгляд іншого суду можлива на б якій стадії її розгляду;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу. Відповідно до ч. 1, ч. ст. 19 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.02.2002 № 2453-1V суди загальної юрисдикції ліквідуються Президентом Ук_л їни відповідно до цього Закону за поданням Міністра юстиції Украї на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізовано суду. Підставами для ліквідації суду є зміна визначеної цим Закон системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або змі адміністративно-територіального устрою.

Якщо підставами для передачі справи з одного суду до іншого є н можливість утворення нового складу суду для розгляду справи в

¹ Рад. право. - 1986. -№ 1. 288

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒