Главная | Обратная связь

ОРГАНИ ТА ОСОБИ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНІ ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІ

і § 1. Підстави та форми участі

в цивільному процесі органів та оси яким законом надано право захищати права, свободи та інтересі інших осіб

Згідно зі ст. З ЦПК у випадках, встановлених законом, до суду жуть звернутися органи та особи, яким надано право захищати прг свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтере( Перелік цих органів та осіб зазначений у ст. 45 ЦПК — це Уповновг ний Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державі влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особі

Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людиі є важливим у системі захисту прав і свобод людини. У Конституції України закріплено право кожної особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст. 55) і визначається, що через нього здій-снюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101). Зазначені конституційні положення конкретизовані в Законі України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Для вико­нання передбачених законом функцій Уповноважений наділений ши­роким комплексом прав, зокрема, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому про­цесі у випадках та порядку, встановлених законом (ст. 13 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК, ст. 13 вищезазначеного Закону Уповноважений може брати участь у розгляді цивільної справи в таких 322

Глава XIII. Органи та особи, яким законам надано право...

фирмах: порушення справи в суді, участі у розгляді цієї справи як само­му. гак і через свого представника (статті 11 і 13 Закону), оскарження Нін ілновлених у справі за його зверненням рішень чи ухвал (статті 192,324, 353 ЦПК), а також подати заяву про перегляд рішення чи І^Квали,якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили,

їм і-удового наказу, які ухвалені за його зверненням, у зв'язку з ново-шімиленими обставинами (ст. 362 ЦПК).

І Ірокурор — особливий суб'єкт цивільного процесу, і його участь Иіікликана необхідністю виконання функції представництва інтересів іромадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 > і 121 Конституції України, п. 2 ст. 5 Закону України від 5 листопада I'WI p. «Про прокуратуру»). Тобто ця функція представництва інте-ін у суді є для органів прокуратури конституційною. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду і раїни та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлума­чення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу Укра­їни (справа про представництво прокуратурою України інтересів дер­жави в арбітражному суді) зазначено, що представництво прокуратури Полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та піших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або

і« ржави у випадках, передбачених законом¹.

І Ірокурор, використовуючи повноваження, надані йому як особі, яка

" ре участь у цивільному судочинстві, виконує завдання, визначені сгаггями 4, 34 Закону України «Про прокуратуру». Стаття 34 цього За­кону зазначає, що прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах,

і" кржуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки

ікону, зобов'язаний сприяти виконанню вимог закону.

Па виконання цих вимог спрямований наказ Генерального проку­рора України від 29 листопада 2006 р. № бгн «Про організацію пред-• иипицтва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та і\ іахисту при виконанні судових рішень». Згідно з п. З наказу, який фііктично відтворює ст. 35 Закону України «Про прокуратуру», зазна-

" ми, що при здійсненні повноважень учасника цивільного судочинства прокурори зобов'язані своєчасно вживати в межах своєї компетенції

¹ Вісн. Конституц. Суду України. - 1999. - № 2. - С 39-42. Це рішення повною
Мірою стосується не лише господарського, а й цивільного судочинства, на що не-
.... ор.пово звертав увагу Верховний Суд України.

IP 323

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинст' відповідальності винних у цьому осіб¹.

Загальні підстави участі прокурора в суді розкриваються в ч ст. 36^і Закону України «Про прокуратуру». Так, підставою представ* ництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через ф|« зичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних при­чин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права ;і реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — и явність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльнім ті) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Розрізняють конкретні підстави участі прокурора у цивільною процесі: власну ініціативу та зазначення про це в законі. Так, прано вими підставами, що забезпечують участь прокурора в розгляді спр~ ви, можуть бути: статті 165,240 СК України, ст. 281 ЦПК, статті 30 J Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», ст. З Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишньог природного середовища» тощо.

Згідно з ч. 5 ст. 36^і Закону України «Про прокуратуру» прокур самостійно визначає підстави представництва інтересів у суді т форми його здійснення. Це положення підтверджено вищезазначений рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Одна у зв'язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуально­му законі подекуди суди займають неправильну позицію з цього питання.

Так, ухвалою Верховного Суду України від 3 квітня 2003 р. задо­волено касаційне подання прокурора, ухвалу судової палати в цивіль­них справах Апеляційного суду АР Крим від 01.04.2002 р. скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому зазна­чено, що апеляційна інстанція, постановляючи ухвалу про скасування рішення Алуштинського районного суду від 28.11.2001 р. і залишаючи позов прокурора м. Алушти в інтересах неповнолітніх І. 3. А. та І. Е. А., в інтересах пенсіонерів В. Н. М., І. Р. Р. до ЗАТ «П» та ін. про ска­сування установчих документів та державної реєстрації, визнання незаконним і скасування рішень загальних зборів правління ЗАТ «Ф» без розгляду, свій висновок неправомірно мотивувала тим, що заяву до суду від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повно-

¹ Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 2009. - № 12. - С 327. 324

Глава XIП. Органи та особи, яким законом надано право...

на ведення справи. Цим порушено положення ст. 121 Консти-країни, ст. 36^і Закону України «Про прокуратуру». Крім того, І івок апеляційного суду про те, що у неповнолітніх, на захист прав мі и їх інтересів яких звернувся прокурор, є батьки, які також пред-ііі їх інтереси в суді у даній справі, і вони не позбавлені можли-амостійно пред'явити позов на захист прав своїх дітей, не може ися правомірним. Представництво чи захист дітей у суді про-м не охоплюється колом обов'язків батьків, які самі ж ініцію-пі мигання про звернення прокурора з позовом до суду від їх імені || «а хист їх інтересів та підтримали в судовому засіданні позов про-fepa

Діяльність прокурора в цивільному судочинстві відбувається в кон-пих процесуальних формах, що зазначені в ч. З ст. 36^і Закону І'.шиї «Про прокуратуру».

І Іроцесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі — це їм юна в процесуальному законі можливість впливу його діяльнос-м.і розвиток цивільного судочинства — на порушення цивільної і- пні в суді чи вступ у вже розпочатий іншими особами судовий про-праві². ¹ гаття 45 ЦПК дещо конкретизує форми участі прокурора в про-и порівняно зі ст. 36^і Закону України «Про прокуратуру». Процесу-'ііі форми участі прокурора в цивільному процесі є такими. І Іерша форма — це звернення до суду з позовами і заявами щодо и* IV прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи сус-и.них інтересів та участь у цих справах. Розгляд цих справ перед-• ипіі у позовному, наказному та окремому провадженні. Слід зазна­ні . і цо права на звернення до суду на захист невизначеного кола осіб ІК не передбачає, на відміну від ст. 5 ЦПК у редакції від 21.06.2001 р. І і 16^і вказаного вище Закону. Оскільки ЦПК не регулює процедуру п пі іу справ за захистом невизначеного кола осіб, то прокурор такі и чиї пред'являти не може. U Ідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК прокурор здійснює в суді представництво ресів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Іксом та іншими законами, і може здійснювати представництво на і якій стадії цивільного процесу. Це означає, що прокурор має

\р\ів Верховного Суду України за 2003 р. [Текст] // Закон і бізнес. - 2003. -І рв, Сі. X.

1111 ефан, М. Й. Цивільний процес [Текст] / М. Й. Штефан. - Вид. 2-ге, переробл.

.... їв. К. : Ін Юре, 2001.-С. 113.

Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

право внесення апеляційної скарги (ст. 292 ЦПК), касаційної с (ст. 324 ЦПК), подати заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України (ст. 354 ЦПК) та подати заяви про перегляд ріши ухвали чи судового наказу за нововиявленими обставинами (ст. 36! ЦПК) у справах, порушених за його зверненням.

Порушення прокурором цивільної справи зумовлюється необхі ністю захистити інтереси держави або громадянина, однак ст. 45 11,1 N не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокурором визначити їх у кожному конкретному випадку самостійно у будь-які справі, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. II свідчить про факультативність цієї форми участі прокурора у цивіль ному процесі. Однак у ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» вста­новлено імперативне правило про те, що з метою захисту інтересі! держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник пред'являє чи підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позої про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Зазначене є винятком із загального положення про право прокурора на звернення до суду за своїм розсудом.

До цієї форми представництва прокурора можна віднести і положен­ня ч. 4 ст. 46 ЦПК, яка передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в суді.

Друга процесуальна форма — здійснення представництва інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто коли його участь визнається обов'язковою як за його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб. Так, ст. 281 ЦПК передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної до­помоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в при­сутності особи, щодо якої вирішується зазначене питання, його пред­ставника з обов'язковою участю прокурора та інших осіб, що подали заяву. Фактично цим передбачається вступ прокурора в цивільний про­цес для дачі висновку в справі (ст. 35 Закону України «Про прокурату­ру»), хоча безпосередньо статті 45, 46 ЦПК такої форми участі про­курора в цивільному процесі не передбачають.

Глава XIII. Органи та особи, яким законом надано право...

Як уже зазначалось, на прокуратуру покладається представництво Иі< ресів держави чи громадянина в суді у випадках, визначених за­мом.

Гак, прокурор м. Одеси звернувся до суду із заявою про встанов-

! і факту порушення Закону України від 14 січня 1998 р. «Про ви­
при депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»
..... мдатом на посаду Одеського міського голови 3. Рішенням Київ­
ською районного суду м. Одеси від 13.08.1998 р. заява прокурора була
¹1 кчюлена і суд встановив факт порушення 3. зазначеного Закону.

І Іостановою президії Одеського обласного суду від 21.08.1998 р.

тісне рішення скасовано і постановлено нове, яким у задоволенні миші прокурору відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 14.10.1998 р. ухвалені по Щраві рішення були скасовані і провадження у справі закрито. При Цьому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України ииходила з того, що згідно зі статтями 13, 118, 120 ЦПК (чинними на момент ухвалення рішення) прокурор має право звернутися до суду із цінною на захист прав і законних інтересів громадян та інтересів дер-Кйви. Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, • іищних, міських голів» не надає прокурору права звертатися до суду І будь-яких питань, що стосується рішень виборчих комісій, він не і о'єктом виборчого процесу¹.

( і аттями 45 і 46 ЦПК також регулюються процесуальні відносини, Пов'язані з участю у цивільному процесі органів державної влади, і ірі ніів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, яким II чюм надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Вони стосуються осіб, які беруть участь у справі. Така участь у еста­мпи іених законом випадках органів державної влади і місцевого само-ирндування є однією з форм здійснення ними компетенції у сфері іиімпіавчо-розпорядчої і правоохоронної діяльності.

Під органами місцевого самоврядування, офіційне визначення

.... о наведене в ст. 140 Конституції України, маються на увазі ство-

і.... на підставі Конституції України і Закону України від 21 травня

і'""' р. «Про місцеве самоврядування в Україні» як представницькі Органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські, районні І І обласні ради) та їх виконавчі органи, так і органи самоорганізації

.... іемня. Згідно зі ст. З Закону України від 11 липня 2001 р. «Про

органи самоорганізації населення» такими органами є будинкові, ву-

¹ Рішення Верховного Суду України (щорічник) [Текст]. - 1999. -С. 57-58.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

личні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети. Конституція України передбачає надання органам місцевого самоврядування повноважень органів вико­навчої влади (ч. З ст. 143) та делегування повноважень районних та об­ласних рад місцевим державним адміністраціям (ст. 118). Про це йдетьсі і у статтях 11, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Органи державної влади, які уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах це насамперед органи виконавчої влади, перелік яких наводиться в Указі Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади», а також найменування органів державної влади міститься в Законі України від ЗО червня 1999 р. «Про джерела фінап сування органів державної влади».

Процесуальним законодавством передбачено лише дві форми їх участі у цивільному процесі: шляхом звернення до суду у випадках, встановлених законом, із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів (ч. 1 ст. 45 ЦПК), залучення судом до участі у справі або участь у справі за своєю ініці­ативою для подання висновків на виконання своїх повноважень (ч. Зс ст. 45 ЦПК). Зазначено, що участь органів державної влади та органів місцевого самоврядування у цивільному процесі є обов'язковою у ви­падках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Участь у цивільному процесі інших суб'єктів, передбачених ст. 45| ЦПК, а саме: фізичних та юридичних осіб, тобто профспілок, підпри­ємств, установ чи організацій, можлива лише в одній формі — у ви­падках, встановлених законом, вони можуть звернутися до суду із за­явами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та взяти участь у цих справах.

Таким чином, на відміну від прокурора, який самостійно визначає підстави для представництва в судах і форму його здійснення, органи державної влади, місцевого самоврядування й інші особи уповнова­жені порушувати цивільні справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів тільки у випадках, передбачених законом. Ці випадки зазначені у багатьох нормах мате­ріального та процесуального права.

Так, згідно зі ст. 21 Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» громадські природо­охоронні об'єднання мають право подавати до суду позови про від­шкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про

Глава XIII. Органи та особи, яким законом надано право...

охорону навколишнього природного середовища, у тому числі здоров'ю Громадян і майну громадських об'єднань.

( Неціально уповноважений центральний орган виконавчої влади фері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Авто-Иомній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі впра-иі подавати до суду позови про захист прав споживачів, про що зазна-і по в п. 10 ч. 1 ст. 26 Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів». Таке ж право мають громадські організації спожи-' її і и (об'єднання споживачів). Так, згідно з п. 9 ст. 25 цього Закону об'єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про ми шання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функ­ції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій.

Відповідно до ст. 27 Закону України від 3 липня 1996 р. «Про ре­кламу» з метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами і учасників рекламного ринку органи державної влади, зазна­чені у ст. 26 цього Закону, можуть звертатися до суду з позовами про і.июрону відповідної реклами та її публічне спростування. Цими ор­ганами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої

їй у сфері захисту прав споживачів — щодо захисту прав спожи-ніічів; Антимонопольний комітет України — щодо дотримання законо­давства про захист економічної конкуренції; Національна рада України і питань телебачення і радіомовлення — щодо телерадіоорганізацій

R

ix форм власності; Міністерство фінансів України — щодо реклами ржавних цінних паперів; Державна комісія з цінних паперів та фон-вого ринку — щодо реклами на фондовому ринку. Згідно з пп. 1.3, 1.4 Правил опіки і піклування, опіка і піклування тановлюється державною адміністрацією районів, районів у місті Києві і Севастополі, виконавчими комітетами міських, районних у міс-и, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ з опіки та 11 п. іування у виконкомах районних (міських) рад покладено: відносно неповнолітніх — на відділи освіти; відносно осіб, визнаних судом не­дієздатними чи обмежено дієздатними, — на відділи охорони здоров'я; підносно дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за ста­ном здоров'я, — на органи соціального захисту населення. У сільській місцевості і селищах ведення справ опіки і піклування безпосередньо покладено на виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи опіки та піклування уповноважені на звернення до суду ч позовом:

 

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК);

про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК);

про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківсь прав (ст. 170);

про скасування усиновлення чи визнання усиновлення недійс (ст. 240 СК).

Відповідно до ст. 237 ЦПК заява про обмеження цивільної дієзд ності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опі та піклування, наркологічним чи психіатричним закладом.

Судова практика свідчить про те, що кількість цивільних сир порушених за заявами вищезазначених осіб, є незначною. Це зроз ло, адже ці особи не мають суб'єктивної заінтересованості в резуль тах розгляду справи. Допускаючи в передбачених законом випад порушення цивільних справ на захист прав інших осіб, ЦПК ли деякою мірою обмежує принцип диспозитивності цивільного судочґ ства, оскільки, по-перше, можливість порушення цивільних справ н захист інших осіб ЦПК обумовлює рядом суттєвих обставин і, п_ друге, надає особам, на захист прав яких порушено справу, реальн можливості брати участь в його розгляді і самостійно розпоряджатис, своїми процесуальними і матеріальними правами.

_^__ § 2. Порядок порушення цивільної справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб

Право порушення цивільної справи на захист інших осіб або де жавних чи суспільних інтересів надано певним органам та особам у випадках, встановлених законом, про що зазначається в ч. 2 ст. З, ч. 1 ст. 45 ЦПК. У разі, якщо ці органи, в тому числі органи прокура­тури, звертаються до суду в своїх інтересах як юридичної особи, таке звернення здійснюється відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК.

Здійснення прокуратурою представництва в суді інтересів грома­дянина або держави поставило ряд проблем процесуального характеру, а саме щодо юридичної природи цього представництва, оскільки дея­кі автори вважають, що становище прокурора в цивільному процесі нічим не відрізняється від процесуального становища сторони чи тре­тьої особи, інші стверджують, що представництво прокуратурою інте-

Глава XIII. Органы та особи, яким законом надано право...

держави чи громадянина в суді є одним із видів судового пред-Иіжництва.

1;і іііачені позиції щодо суті представництва прокурора в суді ви­микають заперечення з огляду на те, що підставою пред'явлення по-".и\ прокурором є порушення закону, яке зачіпає інтереси держави чи іадянина. Прокурор сам вирішує, звертатися йому до суду чи ні, її час як представник діє в суді незалежно від свого розсуду, він поіиіоважений довіреністю (або законом) на виконання своїх функцій і и інтересах того, кого представляє. Усі види представництва в суді, ікріплені цивільно-процесуальним законодавством, передбачають •и'язковому порядку правові відносини між представником і осо-і'ию, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного орга-прокуратури, на яку законодавством покладені такі обов'язки. І іvi підтвердження своїх повноважень прокурору не потрібно надава-мі гуду ніяких документів, довіреностей, оскільки він виконує язки, надані йому законом. І Іошвачем за позовом, пред'явленим прокурором або іншим орга­ном чи особою, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в ін­тересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів, у всіх ви­падках є та особа, фізична чи юридична, на захист прав і законних ІМіересів яких особи заявили позов. У позовній заяві має бути вказана ЦЯ особа, суд зобов'язаний повідомити її про порушення процесу і можливість взяти в ньому участь як позивач. Тобто зазначені органи і іс оби не можуть взяти на себе роль позивача чи третьої особи із • імостійними позовними вимогами.

Указані органи та особи користуються не тільки процесуальними і чинами сторони, а й несуть процесуальні обов'язки сторони у процесі. 11 мшачає, що вони, перш ніж пред'явити позов, повинні з'ясувати И пі матеріально-правові і процесуальні питання, а не перекладати їх ні. \д, а саме: визначити осіб, які будуть виступати як позивач, відпо-мідич у справі; заінтересованих у результаті вирішення справи осіб; Іірс іметну і юридичну юрисдикцію; коло доказів на підтвердження по-відповідність позову формі та змісту, встановлених ЦПК, та ін. І Іред'являючи позов до суду в інтересах інших осіб, уповноважені и.і по органи та особи зобов'язані не тільки зазначити на порушення Інтересів громадянина чи держави, а й послатися на конкретний закон, и и и ці інтереси охороняє.

Крім того, відповідно до законодавства Уповноважений Верховної її ні України з прав людини або прокурор бере участь у розгляді ци-

 

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

вільних справ за їх заявами на захист інтересів держави або прав і іш конних інтересів фомадян, які за станом здоров'я чи з інших пован^Н причин не можуть захистити свої права.

і [с означає. \\ю і вердження в заяві про неможливість громадяниіШ самостійно пред'явити позов може бути викликано обгрунтованої і достатньою для прийняття такої заяви до провадження сулу умовою, яка підтверджена відповідними документами, доданими до заяви (мо» дичним висновком про стан здоров'я заінтересованої особи, який ви* ключає можливість її звернення до суду, копією свідоцтва про її на* родження, копією рішення суду про визнання цієї особи недієздатною та ін.).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. но справі за № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою Укра­їни інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що саме розуміти під інтересами держави. Із врахуванням гою. що «інтереси ] держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кож­ному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на ЗіЛ конодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме виявилося І чи може виявитися порушення матеріальних чи інших інтересів дер- 1 жави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначаї орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (абз. 4 п. 4 мотивувальної частини).

Право на порушення цивільної справи на захист прав, свобод ті І інтересів інших осіб може бути реалізоване лише в порядку, передба­ченому цивільно-процесуальним законодавством, тобто шляхом j пред'явлення позову (заяви). Така позовна заява може бути пред'явлена до суду за наявності певних передумов. Перш за все передумовою права на звернення до суду є пряме зазначення в законі про можливіс 11. подання заяви на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або дер­жавних чи суспільних інтересів.

При прийнятті позовної заяви суддя повинен перевірити, яка самі норма права надає органам чи особам право звертатися до суду в інте ресах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У разі відеуі ності такої норми права суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви.

Реалізація права на пред'явлення позову органами та особами, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або в державних чи суспільних інтересах, залежить також від наявної ті інших передумов, встановлених законом. Зокрема, до таких перс і умов належать:

Глава XIII. Органи та особи, яким законом надано право...

а) предметна юрисдикція суду;

б) відсутність судового рішення або ухвали суду про закриття про-
I Іідження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укла-
I денням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про

tuti самий предмет і з тих самих підстав, що набрали законної сили;

в) відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи із спору
між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих під-

г) відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його
компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий
предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив

видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третей­ського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи •му ж третейському суді виявився неможливим. Крім того, зазначені органи та особи зобов'язані дотримуватися порядку звернення до суду, який передбачає дотримання правил під-і \ шості, вимог до форми та змісту позовної заяви (статті 108-117, 119

щік).

Згідно з ч. 1 ст. 46 ЦПК органи та інші особи, які уповноважені имшом на звернення до суду в інтересах інших осіб або державних ми суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов'язки особи, и ні гересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Це означає, що вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, і ржу вати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, і и і іавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитан­ня іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експер-ііім, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою і іюмогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати і нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його непра-іильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового і чання технічними засобами, робити з нього копії, подавати пись­мові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскар­жувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (статті 27, 219-221 ЦПК).

Крім зазначених прав та обов'язків, названі суб'єкти цивільного процесу мають право протягом усього часу розгляду справи змінити

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позові вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).

Відмінність органів та осіб, які звертаються до суду із заявами п| захист прав, свобод та інтересів інших осіб, у процесуальному ш від інших осіб, які беруть участь у справі, полягає у тому, що воі звільнені від оплати судового збору та інших судових витрі Обов'язковість рішення суду за зверненням цих органів та осіб ширюється на особу, в інтересах якої порушено справу.

Наведене свідчить про те, що зазначені органи та особи виступг позивачем у процесуальному значенні, а носієм матеріальних прав є І особа, в інтересах якої порушено справу, яка й може розпорядити< належними їй матеріальними правами: укласти з відповідачем мирої угоду або до нього, наприклад, може бути заявлена зустрічна позові заява. Тому зазначені особи та органи відповідачем за зустрічним пс зовом бути не можуть і вони не вправі укласти мирову угоду (ч. 1 ст. ЦПК).

Слід зазначити, що органи та особи, які відповідно до ст. 45 звернулися до суду в інтересах інших осіб, не зв'язані своєю позиціє яка викладена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якої пред'явлений позов. Тому, дійшовши висновку про безпідставнії заявлених вимог, вони вправі відмовитися від позову повністю at частково. Разом з тим відмова цих органів та осіб від позову або змії заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду спрг для вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Якщо ж особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в тересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залиі заяву без розгляду (ч. З ст. 46 та п. 7 ст. 207 ЦПК).

У разі, якщо органи та особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК звері лися до суду в інтересах інших осіб, відмовилися від заявленого по: ву і проти цього не заперечує сам позивач, в інтересах якого пред'явлеї позов, суд на підставі п. З ст. 205 ЦПК закриває провадження у спрг у зв'язку з відмовою від позову.

Так, прокурор Подільського району м. Києва звернувся до су; з позовом в інтересах B-ro P. P., В-кої А. П., державної нотаріальне контори про визнання договору дарування частини жилого будині недійсним. У судовому засіданні прокурор подав заяву про закритті провадження у справі та відмову від позову, оскільки нотаріус внес лі відповідні зміни до договору дарування. Ухвалою Подільського район-

Глава XIII. Органи та особи, яким законом надано право...

m суду м. Києва від 03.04.2001 р. зазначена заява прокурора була Вволена, суд закрив провадження у справі на підставі статей 227, S ЦІ ІК України 1963 р.

Ухвалою Верховного Суду України від 27.03.2003 р. ухвалу район-і о суду скасовано з направленням справи на новий розгляд в іншому иді суду. При цьому зазначається, що судом першої інстанції були І>\ пісні норми процесуального права, оскільки В-ий P. P. як особу, інкрссах якої подано позов, належним чином не було повідомлено р час та місце розгляду справи, він був позбавлений можливості шіізувати свої процесуальні права, зокрема брати участь у судовому і ілнні, надавати свої доводи та клопотання тощо. Крім того, судом и винесенні ухвали порушено вимоги ч. 2 ст. 122 ЦПК, відповідно исої відмова органів державного управління, профспілок, підпри-11 и, установ, організацій і окремих громадян, що захищають права піі\ осіб, від поданої ними заяви чи зміни заявлених вимог не по-п. іяє особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої її по заяву, права вимагати від суду розгляду справи по суті¹. Нідновідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче проваджен-» прокурор як учасник виконавчого провадження бере участь у ви-иавчому провадженні у випадку здійснення представництва інте-сііі громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого про­щення на підставі виконавчого документа за його заявою.

§ 3. Участь органів державної влади та місцевого самоврядування у процесі для подання висновку в справі

Відповідно до ч. З ст. 45 ЦПК органи державної влади та органи • і рвого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у спра­ви > іпяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків ми конання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивіль-му процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, і.ніоішених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Гаким чином, залучення органів державної влади та органів міс­ти о самоврядування до участі у справі можливе як за ініціативою

¹ Чакон і бізнес. - 2003. - 7 черв. (№ 23 (595)). - С 14-15; Архів Подільського міногосуду м. Києва за 2001 р.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

цих органів, так і за ініціативою суду. Однак у кожному випад обов'язковою є наявність норми права, яка би передбачала участь ц органів при розгляді конкретної справи. Вступ зазначених органів ч залучення їх до участі у процесі за ініціативою суду оформляєте ухвалою, і це питання вирішується в попередньому судовому засіда ні. ЦПК не містить вказівки щодо порядку вступу органів держави влади та органів місцевого самоврядування у процес за своєю ініці тивою. Однак правильним вважається, що ці органи мають прав вступати в процес для подання висновків у справі на будь-якій ст до ухвалення судом рішення.

Цивільне процесуальне законодавство містить вказівки про те, розгляді яких саме цивільних справ окремого провадження участь ор нів державної влади та місцевого самоврядування для подання виснов є обов'язковою. Так, участь представників органів опіки та піклуван: є обов'язковою при розгляді справ: про обмеження цивільної дієзд ності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 2 ЦПК); про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатно (ст. 244 ЦПК); про усиновлення дитини (ч. 1 ст. 254 ЦПК).

На цей час СК містить достатньо велику кількість норм, які реї люють участь органів опіки та піклування у справах, що випливают із шлюбно-сімейних відносин, для подання висновку. Обов'язково є участь органів опіки та піклування при розгляді справ: про спори м^: матір'ю та батьком про місце проживання дитини (ст. 161 СК); nj позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про поновлення в батькі ських правах (ст. 169 СК); про відібрання дитини (ст. 170 СК); п* скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК).

Висновок суду надається у письмовій формі. Він складається н підставі попереднього вивчення матеріалів справи і обстеження, я проводиться органом опіки та піклування. Висновок складається в' імені відповідного органу державної влади чи органу місцевого сам врядування та підписується керівником цього органу.

Зазначений висновок оголошується в судовому засіданні після д слідження всіх обставин по справі, а суд та особи, які беруть уча у справі, мають право ставити представникам цих органів запитан для роз'яснення, уточнення висновку. Він не є обов'язковим для с] Однак, оскільки він має важливе значення для правильного розгляду справи, незгода з ним повинна бути мотивована судом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі, для подання висновку мають процесуальн'

Глава XIII. Органи та особи, яким законом надано право...

і обов'язки, встановлені ст. 27 ЦПК, а також мають право ви-»вити свою думку щодо вирішення справи по суті. Висновок зазначених органів слід відрізняти від висновку експер-I, Експерт — особа, яка не заінтересована в результаті справи і дає (іювіді лише на запитання, що поставлені в ухвалі суду про призна-ія експертизи і стосуються фактів, а не права. Його участь залежить І і конкретних обставин справи, в той час як участь у процесі органу >жавної влади та органу місцевого самоврядування, як правило, ювлена зазначенням про це в законі, вони мають юридичну заін­тересованість та дають висновки по суті справи.

 

Питання для самоконтролю

1. Яку функцію в цивільному судочинстві здійснюють органи та особи, які захищають права інших осіб?

2. У яких процесуальних формах реалізують свої правомоч­ності органи та особи, які захищають права інших осіб?

3. Якою є роль у цивільному судочинстві Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини?

4. Які є підстави і форми участі у цивільному судочинстві про­курора?

5. У чому полягають особливості участі у цивільному судочин­стві органів влади та місцевого самоврядування?

6. Визначте повний перелік органів та осіб, яким законом на­дано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Глава XIV ————— ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУДІ

—— § 1. Поняття представництва в суді

Конституція України закріплює право фізичних та юридичних на правову допомогу при реалізації ними конституційного права судовий захист (ст. 59). Конституційне положення щодо права ко:::: особи на отримання правової допомоги та вільного вибору захисн" своїх прав знайшло закріплення у ст. 12 ЦП К України. У відповідн ті з цією нормою кожна особа, яка бере участь у справі, має право правову допомогу, яка надається в порядку, встановленому закон адвокатами або іншими фахівцями в галузі права. У цивільному сг чинстві правова допомога при здійсненні захисту прав, свобод чи тересів фізичних та юридичних осіб може бути надана, зокрема, у мі процесуального представництва.

Існування інституту процесуального представництва обумовл різними обставинами: необхідністю забезпечення засад змагально судочинства при розгляді цивільних справ, у яких беруть участь ос які не мають повної цивільної дієздатності, визнані недієздатними а дієздатність яких обмежена; бажанням заінтересованих осіб отрим кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав у суді тощ-

У юридичній літературі висловлювалися різні думки щодо право природи представництва в цивільному процесі. Підставою для три лої дискусії відносно самостійності процесуального представницт як правового інституту служила наявність певних спільних рис, я притаманні представництву в різних за характером правовідносин що є похідними від представництва у цивільному праві. Ґрунтовн на сьогодні є визначення представництва в цивільному процесі як мостійного процесуального інституту, а не різновиду цивільного п" ставництва.

Процесуальне представництво за правовими ознаками відрізняєт ся від представництва у цивільному праві. Так, метою цивільно представництва є здійснення представником від імені довірителя пр вочинів, які створюють, змінюють або припиняють цивільні пра і обов'язки останнього (ст. 237 ЦК). Метою процесуального предста 338

Глава XIV. Представництво в суді

Циніка, на відміну від цивільного, є сприяння реалізації права на су­димий захист та (або) здійснення від імені осіб, які беруть участь • справі, їх процесуальних повноважень (процесуальних прав та про-альних обов'язків).

У цивільних правовідносинах суб'єктивні права й обов'язки реа-ННуються суб'єктами особисто або замість них діє представник, який Ніжністю заміщає такого суб'єкта. Представник у цивільному процесі роже діяти як замість особи, так і брати участь разом із нею. Так, від-Ноиїдно до ч. 2 ст. 38 ЦПК особиста участь у справі фізичної особи чи иріану управління юридичної особи не позбавляє її права мати в цій і прані представника.

Регулятивне значення цієї норми полягає в закріпленні самостій­ної ті процесуального статусу представника і особи, яку він представ-V деяких випадках суд навіть може визнати участь особи, права ими захищає в суді її представник, обов'язковою. Так, відповідно до 11 І ч. 1 ст. 169 ЦПК викликати позивача або відповідача для особистих пень суд може і тоді, коли у справі беруть участь їх представники. Ці дохідність заслухати особисті пояснення сторін може виникнути Ііри розгляді, наприклад, справ про розірвання шлюбу, встановлення Аии.ківства, позбавлення батьківських прав, усиновлення, про захист її. гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди

....... У випадку коли суд визнає необхідним, щоб сторона, яка не

и іась, дала особисті пояснення, він мотивованою ухвалою від-
ііідає розгляд справи. Суттєве значення це правило має в тому разі,
і сторона (третя особа) дала згоду на допит її як свідка. Пояснення
юрііі (третіх осіб), допитаних як свідки, є одним із передбачених за-
Нішом засобів доказування (ст. 57 ЦПК). На їх підставі суд встановлює
іі(н і липни, що мають значення для вирішення справи. Якщо сторони
Іфеті особи) не згодні давати показання як свідки, їх пояснення не
иають статусу судових доказів, але й у цьому разі вони мають
Ні пне шачення для з'ясування обставин справи, а саме: характеру
■ мірних правовідносин, змісту та обсягу правових вимог, фактів, що
ні. в основі позовних вимог та заперечень проти позову, кола до­
на підтвердження цих фактів тощо.
Наступною відмінністю від цивільного представництва є те, що
■ пня представником процесуальних дій у цивільному судочинстві
і ■> нищенням повноважень неприпустиме. Представник має діяти
юному процесі виключно в межах наданих йому повноважень.
• роль за дотриманням цієї вимоги закону здійснює суд (суддя), який

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

зобов'язаний встановити, чи діє представник у межах наданих повноважень, чи не суперечать його дії закону, чи не порушують будь-чиї права і законні інтереси. У випадку, коли представник ві дить за межі наданих повноважень, його дії не мають юридичної с» і не спричиняють для особи, яку він представляє, будь-яких правові наслідків. У цивільних правовідносинах правочин, вчинений пр< ставником із перевищенням повноважень, може створювати, змінюі ти та припиняти цивільні права та обов'язки особи, яку він предстг у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне лення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і пиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього праї чину (ч. 2 ст. 241 ЦК). Підставою для розмежування інститутів пре ставництва в цивільному праві і цивільному процесі є, крім того, рактер та зміст правовідносин, які виникають, порядок визначені обсягу повноважень представника та їх оформлення, порядок здійсн< ня представницьких функцій тощо.

У теорії цивільного процесуального права на сьогодні склалося І підходи до визначення поняття цивільного процесуального предстї ництва. За одним з них під представництвом у суді розуміють прої суальну діяльність представника, тобто сукупність здійснюваних ні від імені іншої особи процесуальних дій¹. На думку інших науковці представництво в суді слід розглядати як правовідношення, на ш ставі якого одна особа здійснює в межах наданих повноважень щ цесуальні дії від імені і в інтересах іншої особи². Слушним є визні чення представництва в суді через процесуальні правовідносин! Процесуальні правовідносини є результатом діяльності відповідні суб'єктів цивільного процесуального права. Дії представника щодо подання до суду позовної заяви від імені особи, яку він має представ» ляти у суді, є елементом юридичного складу (сукупності юридичних фактів), необхідного для виникнення відповідних цивільних процесу» альних правовідносин. Процесуальні дії представника в межах виник­лого правовідношення є результатом реалізації наданих йому прав та

¹ Див.: Штефан, М. Й. Цивільне процесуальне право України [Текст] : підручник/
М. Й. Штефан. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2005. -С. 155; Гражданский процесе [Текст]:
учебник / под ред. М. К. Треушникова. - М. : ООО «Городец-издат», 2000. - С. 144.

² Див.: Розенберг, Я. А. Представительство по гражданским делам в суде и арии
траже [Текст] / Я. А. Розенберг. - Рига : Зинатне, 1981. - С. 40-41; Цивільне проікч \
альне право України [Текст] : підручник / за ред. В. В. Комарова. - X. : Право, 1999
С. 117; Комментарий к гражданскому процессуальному кодексу РСФСР
(научно-практический) [Текст] / под ред. М. С. Шакарян. - М.: Юристь, 2000. - С. 141.

К

Глава XIV. Представництво в суді

ання покладених обов'язків, тобто одним із структурних елемен-імістом) процесуального правовідношення. Після відкриття про-і синя у справі процесуальна діяльність представника здійснюєть-межах відповідного правовідношення та наданих йому повнова-п.. саме за цих умов його дії тягнуть настання правових наслідків

>соби, яку він представляє. І аким чином, процесуальне представництво, — це правовідношен-мм, ми підставі якого одна особа сприяє захисту прав, свобод та інтересів Іншої особи та (або) здійснює від її імені процесуальні дії в межах на­ціни х повноважень. Виходячи з цього, статусу представника в цивіль-I Ипму процесі набуває особа, яка від імені особи, яка бере участь у спра-ипіяє в межах наданих йому повноважень відповідні процесуальні ні І Іредставник має самостійний процесуальний статус, відповідно до і о наділяється певним обсягом процесуальних прав та обов'язків. ( клад суб'єктів, які мають право брати участь у цивільній справі і представника, визначено законом. Згідно зі ст. 38 ЦПК сторона, 11" їй особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи ні ні і среси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи

..... равах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть

При і и участь у цивільній справі особисто або через представника. к Юридичних осіб представляють їх органи, що діють у межах повно-нижень наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представ-Ники. Державу представляють відповідні органи державної влади іежах їх компетенції через свого представника. І [а підставі системного аналізу чинного цивільного процесуально-;іконодавства можна зробити висновок, що право брати участь процесі особисто або через представника надане суб'єктам, які мають ший процесуальний статус. Коло цих суб'єктів обмежується осо-ш. які беруть участь у справі, перелік яких є вичерпним. Згідно зі і і !6 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справі, віднесені: ;і) сторони та треті особи у справах позовного провадження;

б) заявники та заінтересовані особи у справах наказного та окре-
іого провадження;

в) органи та особи, яким за законом надано право захищати права,
•боди та інтереси інших осіб.

< )іже, за змістом ст. 38 ЦПК брати участь у цивільному процесі ре і представника мають право дві групи суб'єктів: 1) особи, які беруть участь у справі з метою захисту своїх суб'єк-і інших прав, свобод та інтересів;

 

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

2) особи, які беруть участь у справі у випадках, передбачених коном, з метою захисту прав та інтересів інших суб'єктів.

Чинний ЦПК України порівняно з ЦПК України 1963 р. зміни таким чином, межі правової регламентації процесуального предстаї ництва за колом суб'єктів, які мають право брати участь у цивільно процесі особисто або через представника. Законодавець відійшов «класичної» моделі представництва, відповідно до якої брати уча у процесі через представника мають право особи, які беруть уча у справі з метою захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересі Утім модифікація «класичної» моделі процесуального представниц шляхом поширення без будь-яких обмежень його правової дії н суб'єктів, які беруть участь у справі з метою захисту «чужих» прав і її інтересів, з теоретичної та практичної точки зору не має достатніх підстав. Не всі суб'єкти, які віднесені законом до цієї групи учасникін цивільного процесу, можуть доручити реалізацію своїх повноважень у суді представнику.

Так, згідно із ст. 45 ЦПК до суб'єктів, які беруть участь у справі для захисту прав і інтересів інших осіб, віднесені:

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- прокурор;

- органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

- фізичні та юридичні особи. Винятків щодо права брати участь у процесі через представника

відносно будь-кого з перелічених осіб законом не встановлено. Проте слід зауважити, що процесуальний статус суб'єктів, які беруть участь у цивільному судочинстві на підставі ст. 45 ЦПК, обумовлюється по­кладеними на них функціями, реалізація та виконання яких має здій­снюватися цими суб'єктами особисто, без права передоручення, \щ випливає з аналізу чинного законодавства (Конституції України; за-] конів України «Про прокуратуру»; «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»; «Про місцеві державні адміністрації»;

¹ Див.: Васьковский, Е. В. Учебник гражданского процеса [Текст] / Е. В. Васьков* ский. - М.: Изд-во Бр. Башмаковых, 1914. - С 277; Гольмстен, А. X. Учебник русско­го гражданского процесса [Текст] / А. X. Гольмстен. - СПб., 1913. - С. 4; Гражданский процесс в социалистических странах - членах СЭВ: Гражданский процесс Болгарии [Текст] / под ред. А. Добровольского, Л. Неваи. - М.: Юрид. лит., 1997. - Т. 1. - С. 9я Шакарян, М. С. Представительство в суде [Текст] / М. С. Шакарян // Гражданское процессуальное право России. - М., 1996. - С. 85; Шерстюк, В. М. Судебное пред­ставительство по гражданским делам [Текст] / В. М. Шерстюк. - М. : Изд-во МГУ, 1984; Гражданский процесс [Текст] : учебник / под ред. М. К. Треушникова. - М., 2000.-С. 145.

 

Глава XIV. Представництво в суді

Про місцеве самоврядування в Україні» тощо). З цим пов'язані спе-іфгіїїі підстави, функції та порядок їх участі у цивільному процесі. т склад суб'єктів, уповноважених діяти від імені осіб, які захища­ть у цивільному процесі права інших осіб, суттєво відрізняється від 1.1 осіб, які можуть бути представниками сторін і третіх осіб, заяв­ім и га заінтересованих осіб. У юридичній літературі зазначалося, що к і авниками осіб, які захищають права інших осіб, не можуть бути пи.кііги або будь-які інші фізичні особи¹. Представляти в суді органи ■савної влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб, які імпцають права інших суб'єктів, мають право їх посадові та службо-■ 11 іби, які в певному порядку наділяються представницькими повно-ш пнями для виконання своїх функціональних обов'язків. Тобто і даному випадку відсутнє процесуальне представництво у традицій­ному розумінні. Уявляється, що в цьому разі йдеться про особливості участі у процесі зазначених суб'єктів через офіційних, так би мовити, національних представників, для яких представницькі функції і часткою їх посадових або службових повноважень. Отже, має місце in і ииове» процесуальне представництво, яке зводиться до виконання им імені відповідної особи чи органу певних процесуальних дій у суді, иОумовлених її процесуальним статусом та функціональними іон'язками.

іазначений законодавчий підхід тягне необхідність диференціації

К і и представництва в цивільному судочинстві, оскільки вона обумов-

н на процесуальним статусом особи, від імені якої діє в процесі пред-

пник. Виходячи з того, що мета — це кінцевий результат діяльнос-

I 1І, участь представника осіб, права, свободи та інтереси яких захища-

і.ся в суді, спрямована на реалізацію права на судовий захист та

і иііснення від імені цих осіб процесуальних дій у межах наданих

ііиниоважень. Метою участі представників осіб, які захищають у суді

к і» інтереси, є лише здійснення від їх імені процесуальних дій

жах компетенції щодо виконання покладених на них функцій.

часть представників цієї групи суб'єктів не спрямована на захист

Иран та інтересів осіб, яких вони представляють, оскільки самі ці осо-

"п миконують покладені на них функції щодо захисту прав та інтересів

к ників цивільного процесу.

Норми, які регулюють інститут процесуального представництва, 111, загальний характер, тому сфера їх правової дії поширюється на

¹ Див.: Розенберг, Я. А. Представительство по гражданским делам в суде и арби-фнжт |Текст] / Я. А. Розенберг. - Рига : Зинатне, 1981.-С 122-123.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

всі стадії процесу та на всі види проваджень у цивільному судочинсі Отже, перелічені особи мають право брати участь у процесі особис або через представника на всіх стадіях цивільного судочинства її розгляді будь-якої категорії справ незалежно від виду провадженії' Виняток із цього загального правила встановлено тільки стосов справ про усиновлення (ч. 1 ст. 38 ЦПК).

Утім зазначена процесуальна норма не може тлумачитися бук но — як абсолютна заборона на участь у процесі представників з ника та заінтересованих осіб у справах про усиновлення. За зміс ч. 1 ст. 38 ЦПК, на нашу думку, забороняється тільки брати уча у справі через представника. Пояснюється це тим, що відповідно ст. 254 ЦПК з урахуванням характеру заявленої вимоги розгляд спр про усиновлення дитини має здійснюватися за обов'язковою участю явника, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомл факт усиновлення. Справи про усиновлення повнолітньої особи зав мають розглядатися з обов'язковою участю як заявника, так і усино^-ваної особи. Отже, представник не може брати участь у справі за від ності особи, права та охоронювані законом інтереси якої підляга хисту в суді. Водночас відповідно до загального правила, встановл ч. 2 ст. 38 ЦПК, особиста участь у справі особи не позбавляє її права м в цій справі представника з метою отримання правової допомоги при гляді справ про усиновлення. Деякі особливості участі представим у справах про усиновлення пов'язані також з тим, що представник не м здійснювати від імені особи, яку він представляє, певні процесуальні Так, відповідно до ст. 223 СК не допускається подання до суду заяви усиновлення через представника.

Таким чином, закріплений у ст. 38 ЦПК законодавчий припис н спрямований і не може бути спрямований на дискримінаційне обм ження гарантованого ст. 59 Конституції України права осіб, які зве таються за судовим захистом, на правову допомогу у формі процесу­ального представництва, у тому числі й у справах про усиновлення.

Закон безпосередньо не визначає склад суб'єктів наказного про­вадження, які можуть брати участь у цивільній справі через представ­ника. На підставі аналізу чинного цивільного процесуального законе давства можна дійти висновку, що таке право надане заявнику (стягу-вачу), тобто особі, яка звертається до суду із заявою про видачу суд вого наказу, оскільки така заява може бути подана від імені заявни його представником (ст. 98 ЦПК). Боржник як заінтересована особа у справах наказного провадження, незважаючи на те, що в законі пря-

Глава X/У. Представництво в суді

и* не передбачено, на наш погляд, також має право брати участь ІОЦесі через представника. Такий висновок можна зробити, врахо-и, що закон забезпечує всім учасникам цивільного процесу рівні и пості щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів у суді, а також ні« і іаявник та боржник є потенційними учасниками позовного про­міння (п. 7 ч. 1 ст. 103, ч. 4 ст. 105, п. 2 ч. 8 ст. 105' ЦПК).

і.ікон встановлює досить широке коло осіб, які мають право бути

к і.пшиками в суді. За загальним правилом представником у суді ги адвокат або будь-яка інша особа, яка досягла повноліття,

11 шильну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повно-

і'іімя на здійснення представництва в суді за умови відсутності ¹ іиачених законом перешкод щодо виконання представницьких

к цій (статті 39, 40, 41 ЦПК).

Гаким чином, бути представником у цивільному судочинстві мо-м. перш за все особи, які мають статус адвоката. Відповідно до

пою законодавства адвокатом може бути особа, яка має вищу юри-'ін\ освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до між-I^і" тих договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи илузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала

Нфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на за-тя адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. ІОКат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріа­ти лпах внутрішніх справ, службі безпеки, державного управління. Юкатом не може бути особа, яка має судимість (ст. 2 Закону Украї-"І Іро адвокатуру»).

I піні фізичні особи можуть бути процесуальними представниками
п.іниності таких взаємопов'язаних умов:

II юсягнення повноліття — вісімнадцяти років;

о і наявності повної цивільної процесуальної дієздатності;

и і належно посвідчених повноважень на здійснення представництва

іі

ІКреліченими обставинами визначається цивільна процесуальна

Ю<лб'єктність представника у цивільному судочинстві. Процесу-

мі.і правосуб'єктність — це специфічна ознака суб'єктів цивільного

щесуального права, яка дозволяє їм вступати в цивільні процесу-

і.іи правовідносини і бути носіями процесуальних прав та обов'язків.

пі п.на процесуальна правосуб'єктність представників, таким чином,

• Певні особливості прояву, регулюється спеціальними нормами

"ішена переліченими вимогами закону.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Виходячи з наведеного, слід враховувати, що у випадку коли ж досягла вісімнадцяти років, але в порядку, встановленому зако обмежена в дієздатності або визнана недієздатною, вона не може представником у суді. Необхідно також мати на увазі, що в окре випадках фізичні особи можуть набувати повної цивільної та цивіл процесуальної дієздатності до досягнення повноліття (вісімнг років). Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не дос повноліття, вона набуває в повному обсязі цивільної процесуал" дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У такому ж обсязі наб цивільної процесуальної дієздатності неповнолітня особа, якій у новленому законом порядку надана повна цивільна дієздатність ст. 29 ЦПК України, статті 34, 35 ЦК України). Проте набуття так особами повної цивільної процесуальної дієздатності до досягне повноліття не надає їм права бути представником у суді.

Відповідно до закону одна й та сама особа не має права одноч бути представником іншої сторони (позивача та відповідача) або тьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та тр особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо бере участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК). Це пов'я. з тим, що зазначені суб'єкти є носіями протилежних інтересів, т; одна й та сама особа з об'єктивних причин не може сумлінно та є тивно відстоювати у суді різні правові позиції та здійснювати за прав та інтересів цих суб'єктів. Зазначений підхід щодо участі п ставника відбивається і у ст. 8 Правил адвокатської етики, схвале Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Мініст України 1 жовтня 1999 р.¹, відповідно до якої адвокат не може п~ ставляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих ємно суперечливими або за високим ступенем вірогідності мо стати суперечливими. З цих позицій мають виходити при здіисне представницьких функцій не лише адвокати, а й будь-яка інша ос що набула в цивільному процесі статусу представника.

Закон не визначає кількісний склад представників, допомогою я має право скористатися особа для захисту своїх прав у цивільн судочинстві, але він не містить і будь-яких обмежень щодо права би мати декількох представників при розгляді її справи в суді. У п цесуальних законодавствах існують різні підходи щодо регулюї цього питання. Наприклад, ЦПК РФ множинність представників нієї особи не передбачає (гл. 5). Процесуальне законодавство Фр

Бюл. М-ва юстиції України. - 2001. - № 2. - С 125.

Глава XIV. Представництво в суді

■іГюроняє участь декількох представників однієї особи у цивільному

■удочинстві. Згідно зі ст. 414 Нового Цивільного процесуального ко-

Мсксу Франції сторона може бути представлена лише однією особою,

■фізичною або юридичною, з числа тих, хто має законні повноваження¹.

| Процесуальним законодавством Німеччини, навпаки, передбачено

право декількох уповноважених осіб представляти сторону як сумісно,

І Тік і індивідуально (параграф 84 Цивільного процесуального уложен-

I Ця Німеччини)².

У науковій літературі при тлумаченні норм, що регулюють участь І представника в суді, зверталась увага на допустимість, а в деяких ви­падках навіть на необхідність участі в суді декількох представників однієї особи³. Так, згідно з ч. 5 ст. 39 ЦПК законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. Допустимість множин­ності договірних представників однієї особи випливає із засад прийнят­ім доручення клієнта декількома адвокатами, закріплених Правилами мднокатської етики. За бажанням клієнта або за погодженням із ним до­пускається прийняття одного доручення декількома адвокатами. У цьо­му випадку угодою можуть бути визначені засади розподілу обов'язків пі повноважень адвокатів, що сумісно виконуватимуть доручення, а та­кож їх відповідальності перед клієнтом (ст. 28 Правил адвокатської пики). При цьому слід мати на увазі, що норми зазначених правил не підміняють і не замінюють положень чинного законодавства, а допов­нюють і конкретизують його (ст. 1 розд. 1 Правил).

Пропонується також визнати обов'язковою участь соціального Іідвоката, який має виступати поряд із законними представниками для надання кваліфікованої правової допомоги щодо захисту прав та інтере-I сів недієздатних та обмежено дієздатних осіб⁴.

Викладене свідчить про те, що участь декількох представників од­нієї особи у цивільному процесі є допустимою передусім у разі до­ручення законним представником ведення справи в суді адвокату і метою отримання кваліфікованої правової допомоги. Однак питання щодо можливості участі декількох представників однієї особи в інших

' Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции [Текст] / пер. с фр. В. За-■ і аев ; отв. ред. А. Довгерт. - Киев : Истина, 2004. - С. 112. ² Федеративная Республика Германия. - Законы. - Гражданское процессуальное уложение Германии. - М. : Вол