Здавалка
Главная | Обратная связь

Та умови процесуальної діяльності



лава XVI «-^^вниимн^ ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

ман § 1. ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНИХ ІІ|)(ПЦЧ\ а ЛЬНИХ

правовідносин

Під час здійснення правосуддя в цивільних справах суд, учасники цільного процесу виконують чимало процесуальних дій. Оскільки ні процесуальних дій суду, інших суб'єктів процесуальної діяль-і. а також порядок їх здійснення регламентовані нормами цивіль-

... процесуального права, то ці відносини набувають форми право-

ЙИХ. Цивільні процесуальні правовідносини, таким чином, є засобом

Г

і іізації норм цивільного процесуального права. Цією обставиною іумовлена та увага, яку приділяють розробці теорії правовідносин Науці цивільного процесуального права, і значення, якого ця тема иа< у вивченні навчального курсу цивільного процесу в цілому, і ікож окремих його інститутів.

Теорія правовідносин у прикладному аспекті найтісніше пов'язана Гіршотворчою та правозастосовною діяльністю. Аналіз цивільних к-суальних правовідносин — необхідний етап дослідження ефек-іосі і чинного законодавства, у процесі якого аналізуються конкрет-мі правовідносини в їх співвідношенні з нормами права для того, щоб і а і и. наскільки правильно вони змодельовані в нормі, чи перед-


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

бачені нормами права ефективні інструменти та засоби правое впливу тощо.

У науці цивільного процесуального права існують різні судже про те, що слід розуміти під цивільними процесуальними правов! синами. Ці судження у своїй основі відбивають стан проблеми пр відносин у загальній теорії права.

Більшість процесуалістів, виходячи з того, що предметом регул вання норм цивільного процесуального права виступають суспіл" відносини, вважають, що цивільні процесуальні правовідносини — суспільні відносини, урегульовані нормами цивільного процесуалі.н го права1. Існує думка, що цивільні процесуальні правовідносин і никають із метою врегулювання інших, фактичних суспільних відн~ син, яка була свого часу висловлена В. П. Мозоліним. Він зазначай, и в результаті правового регулювання відбувається не «перетворення одних відносин на інші, а виникнення нових, таких, що раніше не і нували, ідеологічних відносин, — правових, які не замінюють собо інші відносини, а тільки закріплюють їх2.

Порівняння названих підходів приводить до висновку, що в їх ос ві лежать різні погляди на проблему співвідношення правової норм правових та суспільних відносин.

Як відомо, суспільні відносини — це різноманітні зв'язки, що в никли між соціальними групами, класами, націями, а також усереди їх у процесі економічного, соціального, політичного, культурно' життя й діяльності. Окремі особи вступають у суспільні відносини члени (представники) тих чи інших соціальних угруповань та груп. означає, що головною специфічною особливістю суспільних віднос є їх зв'язок із соціальною діяльністю. І тому за наукового підходу д проблеми слід виходити з того, що цивільні процесуальні правовідн~ сини, як і правовідносини взагалі, повинні бути результатом діяльно ті. Однак практична правова діяльність не має і не може мати сво самостійного предмета, не має такого предметного змісту, який б давав їй можливість існувати поза іншими суспільними відносинаї

З урахуванням цього і має простежуватися механізм реалізації но права, співвідношення суспільних та правових відносин. Не існу «чисто» юридичних відносин, право не може створювати суспіль

' Див.: Курс советского гражданского процессуального права [Текст]. Т. 1. - М. Наука, 1981.-С. 190.

- Мозолин, В. П. О гражданско-процессуальном правоотношении [Текст В. П. Мозолин // Сов. государство и право. - 1955. - № 6. - С. 52.


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини

сини, які спершу виступають тільки як юридичні, а потім напов-ься фактичним змістом. (Нжільки практично-правова діяльність не має свого власного пред­мет змісту, то правові відносини — це суспільні відносини, уре-и.овані правом. У результаті правової регламентації жодних нових ни чи 11 не виникає, бо правовідносини поза конкретними суспільни-м індносинами існувати не можуть. Таким чином, називаючи відно-ііи правовими, ми перш за все даємо не змістовну, а функціональну рік і еристику відносин, тобто вказуємо, що на них мали вплив пра-дія, впорядкування. ( h же, усе це дозволяє констатувати, що цивільні процесуальні право-ім« н мни — це суспільні відносини, які регулюються нормами цивіль-и«> і і|юцесуального права. Разом з тим такий підхід до поняття цивільних і и < дальних відносин, їх характеристики не є повним. Він тільки фіксує інізм реалізації права через правовідносини. Однак крім цього важ­им.» шпначити, хто є носієм суб'єктивного права, визначити місце і час никнення та здійснення прав і обов'язків для конкретних осіб. Дійсно, и. які правовідносини, у тому числі й цивільні процесуальні, визначають ■0 осіб, на які поширюється дія правових норм, закріплюють конкретну 'іи пику, яка повинна бути чи може бути здійснена, суб'єктивні права та >ии жи суб'єктів. Таке трактування правовідносин відображає той факт, ) предметом безпосереднього правового регулювання завжди є суспіль-іі і посини визначеного виду. Нирішальна конститутивна риса правовідносин полягає і в тому, Id нони виражають індивідуалізований суспільний зв'язок між кон-ними персоніфікованими особами. Так, скажімо, цивільне про-и і \ і п.не право не регулює суспільні відносини взагалі, воно впливає посередньо на поведінку суду, сторін, третіх осіб, прокурора та щи их суб'єктів у сфері цивільного судочинства. Розуміння правовід-п як конкретних відносин дозволяє глибше зрозуміти їх роль ішізмі правового регулювання. На основі правових норм повинні її 111 с я правові зв'язки між особами, які мають індивідуалізований р іктср. Неврахування цього призводить, наприклад, до формул іо­нній концепції, яка зводить правоохоронну діяльність держави до ■і'и пічних обов'язків. Унаслідок такого підходу, наприклад, у про-і н.ній літературі дискутується питання: перед ким суд несе і ок щодо ухвалення рішення у цивільній справі. Одні автори стверджують, що ухвалення рішення — обов'язок суду Ці ред державою, так і перед сторонами. Інші доводять, що суд несе


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

такий обов'язок тільки перед державою. Деякі науковці вважають суд несе обов'язок без адресата, що означає певний, так би мо~ правовий стан1.

Наведені теоретичні підходи не є досить обгрунтованими. Д про те, що суд має обов'язок винести рішення перед державою, родом, не відповідає сутності правових зв'язків у цивільному судо стві та призводить до нівелювання права на судовий захист на занадто абстрактних обов'язків суду як органу судової влади. У п ципі судова влада, на відміну від законодавчої та виконавчої влади, не є підзвітною перед народом. Конституювання судової як такої означає її абсолютну незалежність і усунення від політич процесу, оскільки функції судової влади мають бути досягнуті л за умов її незалежності, яка, у свою чергу, необхідна для забезпеч захисту свободи. У дійсності право громадян, інших суб'єктів п вимагати судового захисту своїх прав та інтересів кореспонду конкретним органам правосуддя, які уповноважені розглядати та рішувати цивільні справи, а тому й обов'язок винести рішення повинен нести тільки перед сторонами.

Далі слід звернути особливу увагу на таку конститутивну оз цивільних процесуальних відносин, як та, що процесуальні право носини являють собою не тільки індивідуалізований, а й правое зв'язок між суб'єктами на основі норм права та через їх суб'єктив права і обов'язки. Тільки такою мірою, якою відповідні особи вис пають як носії суб'єктивних прав та обов'язків, вони ставляться од до одного як учасники цивільних процесуальних правовідносин.

Така характеристика цивільних процесуальних правовіднос" є дуже важливою. Перш за все судочинство в цивільних справах —■ така діяльність, яка урегульована правом. Тому іноді твердять, цивільні процесуальні правовідносини існують тільки у формі право­вих відносин. Це є правильним лише в тому розумінні, що для виниі нення процесуальних правовідносин завжди необхідно, щоб існували норми права, які передбачають дані правовідносини, що невластиве наприклад, цивільному законодавству. Стаття 8 ЦК вказує, якщо вільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами ци вільного законодавства або договором, вони регулюються тими право­вими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

1 Гурвич, М. А. Судебное решение [Текст] / М. А. Гурвич. - М.: Юрид. лит., 197 -С. 11-13.


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини

;ія неможливості використати аналогію закону для регулювання і іі.них відносин вони регулюються відповідно до загальних засад ільного законодавства (аналогія права).

Ма відміну від цього цивільне процесуальне законодавство перед­ні зовсім інше правило. У статті 2 ЦПК закріплена норма, згідно ВГО цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції лїни. Цивільного процесуального кодексу та Закону України «Про народне приватне право». Для здійснення завдань цивільного су-инства ст. 2 ЦПК має глибокий зміст, оскільки в ній закріплені окозначущі характеристики правосуддя в цивільних справах. їх на звести до такого: законодавство про цивільне судочинство по-но визначати однакові умови судової діяльності при здійсненні восуддя в цивільних справах, тим самим забезпечити належну ре-чацію права на судовий захист, ідею рівного та єдиного для всіх суду, в сучасному розумінні означає гарантування загальновизнаного нципу права на суд.

У цивільному судочинстві закріплений дозвільний спосіб право-регулювання процесуальних відносин, тобто такий спосіб, за го в даній сфері правового регулювання дозволено лише те, що мо закріплено законом. Механізм правового регулювання у сфері вільного судочинства при дозвільному способі правового регулю-ня характеризується також тим, що в цивільному процесі не до­лається фактична процесуальна діяльність. Окремі вчені припус->ть можливість так званої фактичної процесуальної діяльності, ільки в законі передбачити все неможливо1. Як приклади наводять-випадки, коли всупереч статтям 119-121 ЦПК приймається заява ;; порушення справи, а недоліки у заяві виявляються вже після її нйняття суддею. Вони вважають, що недоліки заяви мають бути ви­писні після її прийняття, а в цьому випадку обирається не перед-па цивільним процесуальним кодексом, тобто фактична процесу-на форма додаткової позовної заяви. Таке судження є спірним. У наведених прикладах мова не може йти про недоліки у чинному Шодавстві та необхідність їх усунення, а вказані дії для цивільного цесуального права і для конкретної цивільної справи взагалі юри-по нейтральні, в них немає ніякої потреби. Помилки, яких припус-ея суддя під час прийому заяви, ніяк не впливають на можливість і ляду справи по суті і можуть бути виправлені при попередньому

, lint.: Боннер. А. Т. Гражданский процессуальный закон и фактическая процессуаль-Ввятельность |Текст] / А. Т. Боннер // Труды ВЮЗИ. - М., 1977. - Т. 1. - С. 45-59.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

судовому розгляді цивільної справи у передбачених для неї щ альних формах, у судовому засіданні чи в рішенні суду. Але при природно, про фактичну процесуальну діяльність мова йти не м»

Свого часу в п. З постанови Пленуму Верховного Суду України 21 грудня 1990 р. № 9 «Про практику застосування судами прощ ального законодавства при розгляді цивільних справ по першій нк мі ції» роз'яснялося, якщо порушення правил статей 137 139 ЦПК \ 11 їни 1963 р. (вони передбачали підстави залишення заяви без р) І виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судової с гляду. Аналогічне рішення запропоновано і у п. 7 постанови ПленуЦ Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосуй; цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у с% першої інстанції». У ньому передбачено, якшо заява не відповіла» могам статей 119, 120 ЦПК або не сплачено судовий збір чи не оплвчено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду сіі| суддя відповідно до вимог ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу, в яки бути зазначено конкретні підстави залишення заяви без руху, в юм) числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунені недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному їм падку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості от мання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, і їх виправлення. Якщо порушення правил статей 119, 120 ЦПК вияіілені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розглі або настають наслідки, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК.

Таким чином, можна зробити висновок, що цивільні процесу;! и.і правовідносини — це виникаючі на основі норм цивільного процесуа ного права індивідуалізовані суспільні зв'язки між судом, що здійсі правосуддя, та учасниками цивільного процесу, які характеризуються явністю юридичних прав і обов'язків і забезпечують справедливий, неупв реджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав, а тако|виконання винесених рішень як частини судового розгляду.

У теорії цивільного процесуального права, крім поняття цивілі процесуальних правовідносин, довгий час дискутується питання про | скільки правовідносин виникає в конкретній цивільній справі. Оі процесуалісти вважають, що в цивільному процесі виникають єдині комплексні багатосуб'єктні цивільні процесуальні правовідносини

1 Гражданское процессуальное право [Текст] / под ред. М. С. Шакарян. -ТК Велби, Проспект, 2004. - С. 65-67; Штефан, М. И. Цивільний процес [Текс М. Й. Штефан. - К.: Ін Юре, 1997. - С. 64-65.


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини

ібільш поширеною є думка, що в цивільному процесі виникає сис-іа правовідносин, яка складається із правовідносин типу «суд — по­до, «суд — відповідач» і т. д., що правовідносин у справі стільки, іькиє учасників процесу1.

Теорія єдиних комплексних цивільних процесуальних правовідно-не досить обгрунтована. У процесі розгляду цивільної справи, шаки, виникає ряд правовідносин, які є взаємопов'язаними та вза-)бумовленими, хоча за своїм змістом самостійними, оскільки їм ігаманний комплекс цивільних прав та обов'язків, специфічний іад суб'єктів, підстав і часу їх виникнення та припинення. Отже, цивільні процесуальні правовідносини завжди являють со-систему конкретних, індивідуалізованих правових зв'язків, які іадаються під час розгляду цивільної справи у різні інстанційні )іоди (у суді першої інстанції, судах апеляційної та касаційної ін­шій, у Верховному Суді України) і у виконавчому провадженні. йльні процесуальні правовідносини, виходячи із дозвільного типу івового регулювання, виступають правовою формою цивільного ючинства.

Оскільки всі учасники цивільного процесу вступають у правовід-)сини, як правило, із судом, то схематично система процесуальних пріїїювідносин у суді першої інстанції виглядає таким чином: суд — Мичивач, суд — відповідач, суд — третя особа, суд — прокурор, суд —

і u Ж ТОЩО

§ 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхід-іевні передумови. До них, як правило, належать: 1) норми цивіль-і) процесуального права; 2) процесуальна правоздатність; 3) юри-111 і процесуальні факти.

Норми цивільного процесуального права — це загальні правила ісдінки,сформульовані як владні веління, спрямовані на регулю-ИИіпінвідносин, що складаються у зв'язку із здійсненням правосуддя м цивільних справах. Норми цивільного процесуального права мають іі.іііій характер, в них знаходить вираження загальний варіант вза-

1 Гражданский процесе [Текст] / под ред. М. К. Треушникова. - М. : Изд. дом Ііірпдсц», 2010. -С. 84.


Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

ємної поведінки суду та інших учасників процесу, який найбільш по відповідає інтересам правосуддя. Таким чином, у нормі цивільн процесуального права виявляється те типове, що характерне для кретних процесуальних ситуацій. За допомогою процесуальних но забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку су й учасників процесу в одному, загальному для всіх напрямі.

Положення про те, що норми цивільного процесуального пр є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовіднос має певний практичний зміст. Для виникнення будь-яких цивіль процесуальних правовідносин необхідною є наявність норми права. випливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством звільного способу правового регулювання цивільних процесуальн відносин і для законності судової діяльності має принципове значе:

Норми цивільного процесуального права, які є необхідними nef умовами цивільних процесуальних правовідносин, характеризу цивільні процесуальні правовідносини і з точки зору формулюва суб'єктивних прав та обов'язків їх суб'єктів. Тому доречно зверн увагу на те, що досить часто цивільні процесуальні правовіднос" характеризуються як «владовідносини». М. Б. Зейдер, наприкл стверджував, що суд, посідаючи головне становище, є провідним, осн ним суб'єктом правовідносин, всі ж інші його суб'єкти мають ста вище, підлегле суду1.

Такі твердження перенесені практично в усі підручники з цивільного процесу. Однак їх правильність і практична значущі викликають сумніви. О. Т. Боннер обгрунтовано вважає, що при хар теристиці цивільних процесуальних правовідносин виявляється де однобічність, надмірно підкреслюється владний характер стосун суду з учасниками процесу. Влада суду в цивільному процесі зво ся в основному до двох моментів:

1) суд і від його імені головуючий керують судовим засіданням;

2) суд здійснює правосуддя в цивільних справах ім'ям держа вирішує справи по суті, а судові постанови, що набрали чинное обов'язкові для всіх державних установ, підприємств, колгоспів інших кооперативних і громадських організацій, службових осіб, мадян і підлягають виконанню2.

1 Зейдер, Н. Б. Гражданские процессуальные правоотношения [Текст] / Н. Б.
дер. - Саратов, 1965. - С 28.

2 Боннер, А. Т. Принцип законности в советском гражданском процессе [Текст
А. Т. Боннер. - М. : ВЮЗИ, 1989. - С. 40-42.


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини


 


І Іередумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин нійиято вважати процесуальну правоздатність. Причому правоздат-I и. ірактується стосовно всіх суб'єктів цивільного процесуального іа і, врешті-решт, визначається як абстрактна передумова володіти ім;і правами та обов'язками, допустимими цивільним процесуальним ішвом.

Таке трактування цивільної процесуальної правоздатності, як і ви-

іи,шия її передумовою виникнення всіх без винятку цивільних про-

ісуальних правовідносин, не відповідає законодавству і має цивіліс-

•іііий характер та не враховує особливостей цивільно-процесуального

М'улювання. Так, ст. 28 ЦПК «Цивільна процесуальна правоздатність»

пноляє зробити висновок, що правоздатності, єдиної за змістом для

six суб'єктів цивільного процесуального права, немає. Нею володіють

її.ки сторони (позивач, відповідач) та треті особи, заявник та заінте-

н і онана особа в наказному і окремому провадженні, оскільки відпо-

іо до названої статті здатність мати цивільні процесуальні права та

ІіГмш'язки визнається за всіма громадянами України незалежно від їх

> дження, соціального і майнового стану, расової і національної

МИ можності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру

Шіять, місця проживання та інших обставин, а також за державними

підприємствами, установами, їх об'єднаннями, іншими громадськими

• •ін.шізаціями, які користуються правами юридичної особи.

Іншим є становище в цивільному праві, де правоздатність — за-

і і іьна властивість усіх суб'єктів цієї галузі права. Кожний суб'єкт

Ііииільного права може мати будь-які права й обов'язки та бути

и < к і ом будь-яких цивільних правовідносин. На відміну від цього

| цивільному процесуальному праві немає правоздатності, яка була

........ ою для сторін, третіх осіб, судових представників, прокурора,

ирі пнів державної влади і місцевого самоврядування, свідків, експер-

Iїм перекладачів. Так, стороною, третьою особою може бути будь-яка

|'і нічна особа. Свідком же є не будь-яка особа, а та, якій відомі факти,

іають значення для справи. Експертиза призначається у випадках,

і і ія вирішення справи необхідні спеціальні знання в галузі науки,

мі і «п і на, техніки чи ремесла. Отже, лише спеціаліст у тій чи іншій

і може бути експертом.

Чи можна при цьому вважати цивільну процесуальну правоздат-

і> передумовою всіх цивільних процесуальних правовідносин?

и., ні. її мають тільки фізичні особи — громадяни та юридичні

и яким надаються рівні й однакові можливості участі в цивільно-


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

му процесі, тобто особи, які можуть бути суб'єктами цивільних спа а це — сторони й треті особи. Щоб отримати судовий захист. 1н вступити в процес і брати в ньому участь тільки як сторона чи тр особа.

Виходячи з названих причин, слід зауважити, що як передумо виникнення цивільних процесуальних правовідносин виступає не гг цесуальна правоздатність, а процесуальна правосуб'єктність. Upon суальна правосуб'єктність — це специфічна властивість суб'єкті цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носієм пран і і обов'язків, вступати в цивільні процесуальні правовідносини.

Таким чином, поняття «суб'єкт цивільного процесуального праві і «процесуальна правосуб'єктність» за своїм змістом збігаються суб'єкт права — це особа, яка має правосуб'єктність, тобто особа, и. потенційно може бути учасником цивільних процесуальних правові і носин. Правосуб'єктність закріплює коло осіб, які можуть бу^1 суб'єктами прав і обов'язків, конкретизує тим самим коло правові син, що виникають на основі правосуб'єктності. Процесуаль правосуб'єктність є, так би мовити, ступенем реалізації норм цивіл ного процесуального права, реальною передумовою виникнення вільних процесуальних правовідносин, однак абстрактної, єдиної, всіх процесуальної правосуб'єктності не існує, а має місіправосуб'єктність суду, сторін, третіх осіб, прокурора, свідків тощо.

Процесуальна правосуб'єктність має свій зміст. Він структурован і складається з двох елементів: по-перше, можливості мати права і сти обов'язки (правоздатність); по-друге, можливості самостійно здійснення прав і обов'язків (дієздатність). Для всіх суб'єктів цивіл ного процесуального права, крім сторін та третіх осіб, у скла; правосуб'єктності процесуальна правоздатність є невіддільною п процесуальної дієздатності та має спеціальний характе У правосуб'єктності ж сторін і третіх осіб міцного зв'язку між п цесуальною правоздатністю та дієздатністю, як відомо, немає, а п цесуальна правоздатність являє собою рівну можливість у цивільно,. процесі посісти становище і мати процесуальні права та обов'яз: сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього, в цивільному проіи суальному законодавстві формулюються процесуальна правоздатнії 11 та дієздатність сторін і третіх осіб з їх специфічним змістом (статті 2 29 ЦПК). Оскільки правоздатність та дієздатність у складі правосуб'* ності інших учасників процесу мають спеціальний, а не загальній характер і не відображають загальних властивостей всіх суб'єкті


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини


..
;;,

вільного процесуального права, то і формулювати їх зміст у спеці-ьних статтях закону було б зайвим з точки зору юридичної техніки. же, цивільна процесуальна правосуб'єктність для кожного суб'єкта Цивільного процесуального права є специфічною.

Відповідно до закону цивільна процесуальна правоздатність сторін ни микає від народження, дієздатність, як правило, належить тим фі-іичним особам, що досягли повноліття.

Правосуб'єктність, наприклад, судових представників визначаєть-і N по-іншому. Відповідно до статей 40, 41 ЦПК не можуть бути пред-I і.пшиками особи, які не досягли повноліття, особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, І і.і юк, а також судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони ді-Ють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою ■ обою в справі, чи як законні представники.

У змісті процесуальної правосуб'єктності свідків, експертів також Г свої особливості. Відповідно до ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як

• відки недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на
обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не
і піні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати об­
іч авини, що мають значення для справи, або давати показання; особи,
її і іа законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були до-
ІІрені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, —
Про такі відомості; священнослужителі — про відомості, одержані
ними на сповіді віруючих; професійні судді, народні засідателі та при-
I ижні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що
миникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потре-" ють спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла

.... о, судом призначається експертиза (ст. 143 ЦПК). Отже, цивільна

процесуальна правосуб'єктність експерта визначається його спеціаль­ними знаннями. Якщо особа не володіє такими знаннями, то вона по­шита відмовитися від давання висновку (ч. 6 ст. 59 ЦПК), оскільки І і і кому випадку ця особа не має процесуальної правосуб'єктності і не іоже бути експертом. Цивільна процесуальна правосуб'єктність пере-

• іадача визначається знанням мов (ч. 1 ст. 53 ЦПК).

І Ісредумовою виникнення цивільних процесуальних правовідно-

I \<\\. крім цивільної процесуальної правосуб'єктності, є процесуальні

юридичні факти. Юридичні факти — передбачені в гіпотезах проце-

• п.ііих норм певні життєві обставини, з якими пов'язуються виник-


Частина д/п.-а. Провадження у суді першої інстанції

нення, зміна чи припинення правовідносин, суб'єктивних п юридичних обов'язків.

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові н ки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у послідовності, передбаченій цивільним процесуальним закон ством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивіл процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних п суальних правовідносин (подання позовної заяви стороною, відкр суддею провадження у справі, вступ у справу третіх осіб, залучен до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експерти виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової ди сторін тощо).

У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів належ і бездіяльність учасників цивільного процесу. Особливістю так юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальна бездія ність — форма невиконання процесуальних обов'язків суб'єкта цивільного процесуального права. Результатом невиконання перед чених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, соби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі об жений характер, — привід свідка, попередження тощо (статті 91 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права інколи дається неад ватна інтерпретація процесуальної бездіяльності — як невикориста ня свого процесуального права. Така інтерпретація не лише форм но не відповідає закону, а й дозвільному способу правового регу. вання процесуальних відносин. У протилежному випадку процесу-ною бездіяльністю — юридичним фактом — довелось би вваж неподання позовної заяви, скарги, небажання вступу у справу як інтересованої особи тощо.

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і пр пинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість п лягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних н слідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасни ми процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін сам по собі може викликати зупинення або закриття провадження у справі. Про дження у справах за певних умов у такому випадку зупиняється а закривається через дію суду — винесення ухвали про зупинення а закриття провадження в цивільних справах (статті 201, 205 ЦПК).


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини

кін) від наявних умов, з якими законодавство пов'язує ті чи

.... і'іі пічні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні фак-

пі юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний

■ ■•■приклад, залучення судом співвідповідачів при заміні нена-

"і.і відповідача (ч. 1 ст. 33 ЦПК), залучення до участі у справі

і >сіб, які не заявляють самостійної вимоги щодо предмета спору

Ift 11,1 ІК), тощо. Утім найчастіше в цивільному процесі трапляють-

ін мі юридичні факти. Для виникнення процесуальних право-

н ті, наприклад між позивачем та судом першої інстанції необ-

мчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя

п |мі і и провадження у справі. Такий юридичний факт прийнято на-

ІИ...... юридичним складом.

і інгі-решт, для юридичних процесуальних фактів характерно ■ ■і" икон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи ІЇІОЇ процесуальної дії, а також її документальне оформлення. У та-щ) ра п вимоги форми, документального оформлення мають консти-Гиннс значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передба-|1І шконом процесуальні наслідки не настають. Гак, заінтересована особа може порушити цивільну справу для Ці і v своїх прав чи інтересів тільки шляхом подання до суду позов­ні цін ви. Згідно із ст. 119 ЦПК позовна заява подається до суду у пись-п формі. Вона повинна містити в собі: найменування суду, до подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце про­пни або знаходження; зміст позовних вимог; виклад обставин, пі позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що ствер-уіоіь позов, та ряд інших реквізитів. Якщо заява не відповідає ви-II і о суддя залишає заяву без руху, про що повідомляє позивача ні і,и йому строк для виправлення недоліків. Якщо позивач у вста-ііпіі строк не виконає перераховані у ст. 119 ЦПК вимоги, позовна і вважається неподаною і повертається позивачу (ст. 121 ЦПК).

—— § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші право-юсини, мають визначену внутрішню будову. Вони містять три н менти: зміст, суб'єкти і об'єкти.


Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

У теорії цивільного процесу питання про зміст правовідносин рішується по-різному. Одні автори вважають, що зміст цивільних п цесуальних правовідносин складають процесуальні дії суду та уч ників процесу. Інші виходять із того, що змістом правовідносин ступають права та обов'язки учасників процесу. Треті, синтезуючи дві крайні точки зору, доходять висновку, що змістом цивільних п цесуальних правовідносин є суб'єктивні права та обов'язки учасн процесу, а також їх дії1.

Остання точка зору є найбільш обгрунтованою. У правовідноси треба виділити матеріальний та юридичний зміст. Юридичний зміст це суб'єктивні права та обов'язки, а матеріальний — реальна пове, ка, яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійсн Зміст правовідносин є єдиним, не можна виключати із змісту про суальних правовідносин суб'єктивні права та обов'язки, оскільки во: визначають взаємовідносини між суб'єктами. Не можна також ви чати із змісту правовідносин і дії, в результаті яких відбувається лізація суб'єктивних прав та обов'язків.

Суб'єктний склад цивільних процесуальних правовідносин дос широкий. Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовід­носин становлять судові органи та їх посадові особи. У процесуальних правовідносинах за загальним правилом одним із суб'єктів завжди виступає суд.

До посадових осіб судових органів належать судді. Склад суду ви­значається законом. Відповідно до ст. 18 ЦПК цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головую­чим і діє від імені суду. У випадках, встановлених цим Кодексом, ци­вільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у скла­ді одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні право­суддя користуються всіма правами судді. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий із числа яких визначається в установленому законом по­рядку. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються коле­гією у складі не менше трьох суддів. Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально.

Утім слід мати на увазі, що відповідно до закону, коли судді ч головуючому надається право вирішувати окремі питання одноособо­во, то і в цьому випадку він діє від імені суду. Виходячи з особливостей

1 Цивільний процес України: академічний курс [Текст] / за ред. С. Я. Фурси. -К. : Вид. Фурса С Я.: КНТ. 2009. - С 147-155.


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини

и. ни ию статусу, до посадових осіб судових органів належать судовий Порядник, секретар судового засідання. І" іругої групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин і 111, особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, пред-mi їм сторін та третіх осіб. У справах наказного та окремого про­щі і я особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтере-ні особи, їхні представники. Статус осіб, які беруть участь у спра-|і по 11, також органи та особи, яким законом надано право захищати іюбоди та інтереси інших осіб. У справах про оскарження рі­пі ні третейського суду та про видачу виконавчого листа на приму-| шіконання рішення третейського суду особами, які беруть участь прим, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі прим, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та і'язки, треті особи, а також представники цих осіб (ст. 26 ЦПК). Дня осіб, які беруть участь у справі, характерно те, що вони мають іичму заінтересованість у кінцевому результаті справи, захищають ■Одесі свої суб'єктивні права чи інтереси, що охороняються законом, ип та інтереси інших осіб, державні чи громадські інтереси. Для 6, які беруть участь у справі, характерно також те, що вони своїми ми можуть чинити вплив на рух цивільного процесу. І ретя група суб'єктів цивільних правовідносин — це особи, які ияють здійсненню правосуддя. До них належать: свідки, експерти, 11 її мсти, перекладачі, особи, які надають правову допомогу (статті 1І, 54, 55, 56 ЦПК тощо).

У процесуальній літературі набула широкого поширення думка, що цесуальні правовідносини виникають тільки між судом та іншими •' пиками процесу і суд є обов'язковим суб'єктом цивільних про-| дальних правовідносин. Справді, як правило, у процесуальних N (відносинах суд завжди є суб'єктом процесуальних правовідносин, пік у деяких випадках, як виняток із загального правила, процесу-ін імдносини можуть виникнути і між заінтересованими особами. приклад, можна навести те, що сторони між собою можуть укласти і»>ву угоду (ч. З ст. 31 ЦПК).

І [вступний елемент цивільних процесуальних правовідносин —

BJCT, Об'єкт правовідносин — це те, заради чого виникають певні

іччмдносини, це явища матеріального і духовного світу, на які спря-

іі.и 11 суб'єктивні права та обов'язки. Іншими словами, об'єкт право-

КОСИН — це різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, які

ні вдовольнити потреби правомочних суб'єктів.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Існують різні погляди нате, що є об'єктом цивільних процес них правовідносин. Одні автори вважають таким суспільно знач; діяльність суб'єктів, другі — матеріально-правові відносини, які хищаються судом, треті розрізняють загальні та спеціальні об'єкти. загального об'єкта відносять спір про право між учасник матеріально-правових відносин, який повинен вирішити суд, а до ціальних — блага, на досягнення яких спрямовані будь-які право носини, чи суб'єктивні права та обов'язки учасників процесу, чи рядок судочинства, чи фактичні дані, повідомлення й інші док необхідні для здійснення правосуддя1.

Перш за все не може бути об'єктом цивільних процесуальних і. вовідносин процесуальна діяльність, оскільки в ній реалізуют права й обов'язки, які в нероздільній єдності становлять зміст пк суальних правовідносин. З цих же причин не можна вважати об'є процесуальних правовідносин суб'єктивні права й обов'язки.

Не досить обгрунтованим здається твердження, що об'єктом вільних процесуальних правовідносин виступають матеріально-пр відносини, які захищаються судом. В основі цих висновків ле прямолінійний підхід до співвідношення матеріальних (цивільн трудових та ін.) і процесуальних правовідносин як співвідноше змісту та форми. Процесуальні правовідносини не можна розгля як форму реалізації матеріальних правовідносин. Наявність проц альних правовідносин не обумовлена наявністю матеріально-право відносин і навпаки. Процесуальні правовідносини виникають для рішення юридичної справи (спору про право цивільне чи охороню ного законом інтересу) і не пов'язані з матеріальними правовідно нами. На підтвердження цього досить звернутися до закону. Згідн статтями 118, 119, 122 ЦПК пред'явлення позову та відкриття про дження у справі і виникнення цивільних процесуальних правовідно заявника з судом, а далі — з іншими учасниками цивільного проц не пов'язується з матеріальними правовідносинами. Наприкл у ст. 122 ЦПК передбачено правило про те, що суддя відмовляє у в критті провадження у справі: 1) якщо заява не підлягає розгляд в судах у порядку цивільного судочинства; 2) якщо є таке, що набр законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про пр няття відмови позивача від позову або про затвердження миро

1 Зейдер, Н. Б. Гражданские процессуальные правоотношения [Текст] ІН. Б. дер. - Саратов, 1965. - С 53.


Глава XVI. Цивільні процесуальні правовідносини

порім. Тут же передбачені й деякі умови, які мають винятково иіьне значення. Иирипуючи питання про об'єкт цивільних процесуальних право-Оі ми, більш правильно виходити з необхідності виділення загаль-

.... і'єкта для всіх цивільних процесуальних правовідносин і спе-

и.них об'єктів для окремих конкретних цивільних процесуальних

МІОСИН.

< истема цивільних процесуальних правовідносин, що складають-
п і основі фактичного динамічного складу — процесуальних дій

. її учасників цивільного процесу, спрямована на один загальний

< 11 Таким об'єктом виступає мета цивільного судочинства. У стат-
I \[\\К зазначено, що метою цивільного судочинства є захист по-

- них, визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізич-0( іб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. і її окремих процесуальних правовідносин можна виділити спе-н.пі об'єкти. V правовідносинах позивача, відповідача та третіх осіб із судом

• к і ом є захист заінтересованими особами суб'єктивних прав та
еросів, які охороняються законом.

Спеціальний об'єкт можна виокремити і в процесуальних право-

... і мнах суду, коли беруть участь у справі органи та особи, яким

комом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб іп'шюважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, інші державної влади і місцевого самоврядування, фізичні та юри-чмі особи у випадках, передбачених законом, — ст. 45 ЦПК). Участь уб'єктів в цивільному судочинстві спрямована на охорону дер-ІНИХ, громадських інтересів та інтересів приватних осіб.

< вій спеціальний об'єкт мають і правовідносини за участю свідків
11 портів. Об'єкт цих правовідносин — наведення суду фактичних

НИХ, які мають значення для правильного вирішення справи. Мри теоретичному аналізі будь-яких правовідносин можуть бути Ювчені спеціальні об'єкти. Однак абстрактним аналізом проблема

• к і а цивільних процесуальних правовідносин не може бути вичер-
ы і практичної точки зору проблема загального об'єкта цивільних

и. « уальних правовідносин має суттєве юридичне й соціально-

Ітичне значення, проблема ж спеціальних об'єктів цивільних про-

■ , і н.них правовідносин прикладного, практичного значення не має.

І Іл\ ково-практичне значення загального об'єкта цивільних про-

• 11,них правовідносин виявляється в тому, що його законодавче


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

закріплення по суті визначає компетенцію судів при вирішенні них справ, називає ті блага, заради яких функціонує цивільне судо ство. Очевидно, що це покладено в основу конструкції цивільної дикції, закладеної у ст. 15 ЦПК і яка визначає правила віднесен цивільної юрисдикції тих чи інших цивільних справ.

Питання про практичне значення спеціальних об'єктів цивіл" процесуальних правовідносин вирішується по-іншому. Якщо, н клад, у цивільному праві вони вимагають особливої уваги, оскі законом передбачений специфічний правовий режим об'єктів цив них правовідносин (речі, основна річ та належність речі, резуль дій, відокремлені від поведінки обов'язкової особи, продукти духо творчості тощо), то в цивільному процесуальному праві об'єкти відносин невіддільні від самої процесуальної діяльності і не мс розглядатися ізольовано від їх матеріального змісту. С. С. Алексеев рацію, коли стверджує, що в тих галузях права, де результат діяль" ті правозобов'язаної особи невіддільний від самої діяльності, н і спеціальної проблеми об'єкта правовідносин1. У цих випадках висвітленні матеріального змісту правовідносин одночасно достг мірою розглядається і їх об'єкт, тобто результат діяльності правоз в'язаних осіб. Таким чином, проблема об'єкта цивільних процес них правовідносин відзначається певною специфікою, виходячи науково-практичного значення.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику цивільних процесуальних відн як правової форми цивільного судочинства.

2. Якою є структура цивільних процесуальних правовідно у цивільному судочинстві?

3. Чи можлива у цивільному судочинстві «фактична про альна діяльність», тобто процесуальна діяльність, я передбачена процесуальним законом?

4. У чому виявляються особливості структури цивільних цесуальних правовідносин?

5. У чому виявляються особливості передумов виникне цивільних процесуальних правовідносин?

1 Алексеев, С. С. Общая теория права [Текст] / С. С. Алексеев. - М.: Юрид. 1982.-Т. 2.-С. 162.


Глава XVII. Зловживання процесуальними правами

піка XVII —^——^— ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ

§ 1. Зловживання процесуальними правами як правовий феномен

Однією з актуальних проблем юриспруденції останнього часу роб юма зловживання правом. Це стосується й науки цивільного

ального права1. Розгляд питань зловживання процесуальними правами ведеться, Йравило, у двох напрямах, що не виключають один одного, — з точ-К |>\ оцінки зловживання як негативного процесуального явища або ІЛІзу окремих форм зловживань процесуальними правами. Виника-і і дослідження, в яких заперечується правомірність конструкції •и/мжання процесуальними правами.

І Іроблема зловживань процесуальними правами органічно пов'язана ми шиями поняття та ознак цивільних процесуальних правопору-ні. і цивільної процесуальної відповідальності, хоча існування цих и* грукцій у процесуальній науці також не є безспірним. Початком слідження цих проблем слід вважати спільну роботу Н. О. Чечиної 11 < . Елькінд, присвячену кримінальній та цивільно-процесуальній

... і цільності2, в якій вперше було вжито поняття «цивільна про-

и.ііа відповідальність».

' Див.: Зайцев, И. М. Проблемы борьбы с сутяжничеством в арбитраже [Текст] /

■пцев // Проблемы борьбы с правонарушениями, причиняющими ущерб

е : материалы респ. экон.-прав. науч. конф. - Донецк, 1972. - С. 102-103;

Процессуальные функции гражданского судопроизводства [Текст] /

' І і.ііщев; под ред. А. Г. Коваленко. - Саратов : Изд-во Саратов, ун-та, 1990. - С. 28;

|мп VI. И. Гражданская процессуальная ответственность [Текст] / М. И. Штефан //

ЫШеиие роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов

• і ні и организаций. - Киев, 1988; Зайцев, И. М. Гражданская процессуальная

и і ценность [Текст] / И. М. Зайцев // Государство и право. - 1999. - № 7. - С. 93-

I s шецов, Н. В. Санкции в гражданском процессуальном праве [Текст] : автореф.

канд. юрид. наук [Текст] / Н. В. Кузнецов. -Саратов, 1981.

Чечина, Н. А. Об уголовно-процессуальной и гражданской процессуальной

И іічпности [Текст] / Н. А. Чечина, П. С. Элькинд // Сов. государство и право. -

\ №9.-С. 33-41.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

У наш час можна визнати, що проблема зловживань проце ними правами є важливою, і це пояснюється такими факторами:

1) поширеністю процесуальних зловживань на практиці, що іа номірно породжує питання про боротьбу з негативними проявами;

2) відсутністю загальновизнаних та підтриманих законом крик їв зловживання процесуальними правами, встановлення яких на нриї тиці могло б потягнути застосування до суб'єкта заходів процесуи II ного примусу;

3) універсальністю цієї проблематики, оскільки будь-яке проце альне питання може (а в ряді випадків і повинно) аналізуватися в тексті попередження процесуальних зловживань. Будь-яка проце альна норма, що приймається законодавцем, повинна оцінювати з точки зору можливості адресата такої норми неналежним чином »и користовувати надані нею правові можливості з урахуванням фактом зловживання процесуальними правами.

 

Явище «зловживання правом», як це не парадоксально, саме по собі можна розцінити як юридичний парадокс. Його внутрішня суперечлИч вість була відзначена М. М. Агарковим, який звернув увагу на те, ЦЯ наявність у особи суб'єктивного права унеможливлює ним зловживаїищ за визначенням, а дії, які називають зловживанням правом, наспран її вчиняються поза межами права1. Не всі вчені підтримували такий підхіиоскільки, яким не був би ступінь конкретизації дій, що входять до зміо» ту суб'єктивного права, він не може вичерпати всі можливі його прояви і відповідна норма права залишається загальним правилом поведінки Тому і постає необхідність визначити межі здійснення суб'єктивної■■ права, тобто встановити критерій, яким слід керуватися при оцінці пра вомірності тих чи інших дій носія цього права2.

Головний аргумент вчених, які вважають, що можливість зловжи вання процесуальними правами не має під собою будь-яких підстав, зводиться до того, що всі процесуальні дії, умови і порядок вчинений кожної з них мають бути вказані законодавцем1. Отже, якщо певна по-

1 Агарков, М. М. Проблема злоупотребления правом в советском граждане праве [Текст] І М. М. Агарков // Изв. АН СССР. Отд-ние экономики и прані 1946.-№6.-С. 427.

: Братусь, С. Н. О пределах осуществления гражданских прав (ст. 5 Основ і р данского законодательства Союза ССР и союзных республик) [Текст] / С. И. Братуї і II Изв. вузов. Правоведение. - 1967. - № 3. - С. 80-81.

І «4ІІІ)

5 Фурсов, Д. А. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по граждан ским делам [Текст]. Т. 2 : Гражданское судопроизводство как форма отправления правосудия / Д. А. Фурсов, И. В. Харламова. - М. : Статут, 2009. - С. 156-158; Фур> сов, Д. А. Институт злоупотребления правом в арбитражном процессе [Текст] /' Д. А. Фурсов // Проблемы зашиты прав и законных интересов граждан и органи­заций. - Сочи, 2002. - Ч. 2. - С. 78-80.


Глава XVII. Зловживання процесуальними правами

ніса дозволена процесуальним законом, то немає жодних підстав

іішовати її як зловживання правом. Визнається також, що в цивіль-

иму процесі може мати місце певна «незручна» поведінка, що дає

в'скту необгрунтовані переваги (наприклад, визначення підвідом-

ГІ та підсудності цивільної справи в результаті маніпулювання

Ok), що порушує цивільну справу, суб'єктним складом учасників

у), однак унеможливлення цього бачиться не в боротьбі з такими

мсрними зловживаннями, а виключно в удосконаленні процесуаль-

•.лконодавства1. І Іодібний підхід викликає такі заперечення. Законодавець з огляду ■"'< ктивні причини неспроможний передбачити та врегулювати всі тії. які можуть виникнути в цивільному процесі і в яких може "Іїй місце недобросовісна поведінка. Неможливо створити абсолютно 11.мий порядок вирішення спорів, який не давав би учасникам піч п.них процесуальних правовідносин деяких не передбачених за­мом «можливостей» для оминання закону. І Іамриклад, ст. З ЦПК дає позивачу право на подання позову, однак не означає, що позивач має право звернутися до суду із завідомо чи іс і авними позовними вимогами. Особа, яка бере участь у справі, «ділена правом заявляти клопотання (ст. 27 ЦПК), однак це не дає їй і пні иіявляти клопотання з метою затягування цивільного процесу. Ці можна також допускати, що особи, які за процесуальним законом

.... і. право оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касацій-

морядку, можуть оскаржувати судові рішення «просто так», бу­мі повністю впевненими в їх правильності. Приклади таких випад-южна продовжити, втім слід зауважити, що формальна відповід­ній і. поведінки суб'єкта цивільного судочинства вимогам процесуаль-п і іакону ще не означає правомірності такої поведінки. У випадку, і суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин зловживає сво-I ні процесуальними правами, це повинно мати певні процесуальні іідки і може виникнути питання про застосування до нього заходів <і|пчи'суального примусу.

І k зважаючи на те, що зловживання процесуальними правами тяжіє ці процесуальних правопорушень, феномен зловживання процесуаль-

.... і правами полягає також у тому, що само зловживання не може бути

шачно визначено як типічне цивільне процесуальне правопорушен-ювживання процесуальними правами слід віднести до особливої

Див.: Приходько, И. А. Воспрепятствование разрешению дел в арбитражных IK і\альные вопросы судебного правоприменения [Текст] / И. А. Приходько. -С. 248.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

форми цивільного процесуального правопорушення. Основна озі зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі.

Механізм зловживання процесуальними правами полягає в той що особа, яка бажає мати певний юридичний результат (наприклі відкласти судове засідання, добитися зупинення провадження у сі ві тощо), вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на^ юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного резулМ ту. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно то* як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прі криття іншої угоди.

З функціональної точки зору такі дії є не що інше, як імітація. По приклад, імітація тяжкого майнового стану з метою отримання ві; строчки або розстрочки сплати судового збору у справі, імітація не4 довільного фізичного стану з метою відкладення судового засідані внаслідок «хвороби» та ін. Апелювання до відсутності того чи іншог компонента судового процесу — доволі поширений мотив зловживг ня процесуальними правами, зазвичай націлений на скасування суді вого рішення, прийнятого «проти» особи (наприклад, створення ві димості свого неповідомлення про час і місце розгляду справи як привід для скасування судового акта).

Очевидно, що зловживання процесуальними правами завдає шкоди як інтересам правосуддя, так і правам осіб, які беруть участь у цивілі. ній справі і вчиняються з умисною формою вини. Виходячи також з логіки поняття «зловживання правом», припуститися зловживання може особа, яка наділена певним комплексом суб'єктивних цивільних процесуальних прав, до числа яких передусім слід віднести осіб, які беруть участь у справі, та їх представників.

Феномен зловживання процесуальними правами як особливий рі: вид цивільного процесуального правопорушення полягає також у то» що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушеї умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це пол( ження відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції злої вання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що ш вищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав.

Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні прг має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визні чено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь ві пливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуалі


Глава XVII. Зловживання процесуальними нравами

права. Так, наприклад, право на звернення до суду з позовними Мої ими надано позивачу для захисту своїх порушених чи оспорю-нііч суб'єктивних прав. Очевидно, що звернення до суду в сутяж-іи.міх цілях хоча й не суперечить змісту існуючого права на звер-

.... N ю суду, але явно здійснюється всупереч його функціональному

К імі піно.

І... ою нормативно закріпленою умовою здійснення суб'єктивних

улльних прав є сумлінність. Ураховуючи саме це, у процесуаль-

ічs ілкоиодавстві міститься фундаментальне положення, що особи,

І беруть участь у справі, повинні сумлінно користуватися усіма на-

ими їм процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК). Хоча ніякої

|н і изації цього закон не містить, однак очевидно, що воно має

мчи і пся як принцип і засадниче положення у механізмі реалізації

і к і інших прав. Наприклад, у російському цивільному процесуаль-

ікоиодавстві вказується нате, що при невиконанні процесуаль-

...... чш'язків настають наслідки, передбачені законодавством про

m и.не судочинство (ч. 2 ст. 35 ЦПК РФ). Арбітражний процесуаль­ні мі икс РФ виявляється дещо більш категоричним стосовно харак-ііііх наслідків і передбачає, що зловживання процесуальними іми особами, які беруть участь у справі, тягне за собою для цих передбачені даним Кодексом негативні наслідки (абз. 2 ч. 2 ст. 41 ill РФ). і 11 егорія «сумлінність» у цивільному процесі може бути розкрита юііомогою відокремлення інтелектуального та поведінкового ас-умлінності. Інтелектуальний момент сумлінності передбачає іісння права з внутрішнім переконанням в існуванні певних фак-н їм наявності суб'єктивних прав. При оцінці процесуальної сумлін-і особи основним виступатиме суб'єктивний фактор, що відобра-■ ипутрішнє ставлення суб'єкта до своєї поведінки. Поведінковий . умлінності відображає процес перетворення внутрішніх уста-►соби у процесуальні дії (бездіяльність), що ним вчиняються. • уб'єктивні процесуальні права мають здійснюватися в найбільш •помічний спосіб. Зловживання процесуальними правами може мати HpMS in гучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення роз­трави в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню пра-

... о рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

■ і •< і к імен зловживання процесуальними правами полягає також у тому,

і і ші форми поведінки, які пропонується віднести до зловживання

'і і улльними правами, не тільки не засуджуються, а, навпаки, підно-


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

сяться до рангу процесуальних дій, що вчиняються на виконання ципів цивільного процесуального права. Так, нерідко принцип змі ності трактується як допустимість будь-яких процесуальних м спрямованих на «перемогу» над процесуальним противником, а ди тивність розуміється як абсолютна свобода в розпорядженні своїми цесуальними правами. Однак принципи змагальності й диспозитивнос як і всі принципи цивільного процесу, не мають абсолютного и всео: плювального значення. В умовах змагального і диспозитивного циніл ного процесу активність суду аж ніяк не виключається. Інша справа, її вона виявляється тією мірою і в тих формах, які необхідні для досяі і ні і мети цивільного процесу. Навряд чи можливо заперечувати допустиміеі такої активності суду, яка б перешкоджала різним зловживанням із бо осіб, які беруть участь у справі. Якщо, наприклад, суд встановить, надані стороною на обгрунтування причин своєї неявки документи є И робними, то така сторона не зможе апелювати до того, що суд поруш баланс прав сторін у доказуванні та надав допомогу одній стороні сп на шкоду інтересам іншої сторони.

Підбиваючи підсумок, зловживання процесуальними права можна визначити таким чином: це особлива форма цивільного п цесуального правопорушення, тобто умисні несумлінні дії учасни цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснеї ня суб'єктивних процесуальних прав і вчиняються лише з видиміс реалізації таких прав, які поєднуються з обманом відносно відом обставин справи, з метою обмеження можливості реалізації або гі рушення прав інших осіб, які беруть участь у справі, а також з метої перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розг. ду і вирішення цивільної справи, що тягне застосування заходів вільного процесуального примусу.

Зловживання процесуальними правами завдають шкоди як пі ресам правосуддя, що мають публічний характер, так і правам і зако: ним інтересам учасників процесу.

§ 2. Види зловживань процесуальними правами


 

Існує велика кількість різних видів зловживань суб'єктивним цивільними процесуальними правами. Як вже зазначалось, будь-як(| процесуальна норма, що управомочує суб'єкта на вчинення тих чи


Глава XVII. Зловживання процесуальними правами

дій, може породжувати різні зловживання тією свободою, яку

іє. Відповідно будь-яке суб'єктивне процесуальне право може

микористано всупереч його призначенню. Звідси слідує, що опис

■о і по всіх процесуальних зловживань є завданням нездійсненним.

ніякої необхідності у створенні якогось «зводу» або «каталогу»

рвань процесуальними правами.

і.к ифікація зловживань процесуальними правами може бути по­па па підставі різних критеріїв: за стадіями цивільного процесу ивання в суді першої інстанції або при перегляді судового акта); дметом тієї норми або інституту, у сфері яких вчиняється зло-ппя (у сфері доказування, при визначенні юрисдикції або під-сті, при зверненні до суду і т. д.); за ступенем впливу на результат і мною процесу; за кількістю протиправних дій; за кількістю осіб, • і вчиняють зловживання; за метою, що ставить собі суб'єкт, та ін. І Іроцесуальний закон, як відзначалось, не містить загального по-я зловживання процесуальними правами і, як правило, з тим чи ним ступенем конкретизації йде шляхом переліку дій, які можуть ін розцінені як зловживання процесуальними правами. Стаття 90 її передбачає можливість застосування заходів процесуального v до осіб, які порушують встановлені в суді правила або проти-■ чиї.і перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Арбітраж­ні кчіссуальне законодавство Росії, наприклад, підходить до визна-ювживання процесуальними правами через опис наслідків і іежної реалізації процесуальних прав. Це може бути: а) зрив су-і о «асідання; б) затягування судового процесу; в) перешкоджання і її іу справи; г) перешкоджання прийняттю законного та обґрун-

>і о судового акта (ст. 111 АПК РФ). 1 н ціальні випадки відповідальності за зловживання процесуаль-ііміі правами сформульовані стосовно справ окремого провадження. ■ \ і, установивши, що особа, яка подала заяву у справі про визнан­ої оби недієздатною, діяла несумлінно в цілях завідомо безпідстав-м.меження або позбавлення дієздатності громадянина, стягує

...... особи всі витрати, пов'язані з розглядом справи (ч. З ст. 240

и і Згідно із ч. 2 ст. 406 ЦПК, якщо мета звернення до суду, зазна-іявником при відновленні втраченого судового провадження, не і і па із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою від-;і у відкритті провадження у справі про відновлення проваджен-иїишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито. ремі форми зловживань процесуальними правами необов'язково [Винні бути поіменовані законом як зловживання. Частіше спрямо-


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

ваність на попередження недобросовісних процесуальних дій випли із запропонованої норми правила поведінки. І навіть якщо такі дії мали місця, регулюючий потенціал норми все одно «спрацьовує». Т( обов'язок осіб повідомити суд про зміну адреси під час проваджені у справі (ч. 1 ст. 77 ЦПК) може не тільки зупинити можливі зловЖ вання сторони, що змінила місце проживання і не повідомила про суд, яка б апелювала до свого неповідомлення про час і місце судо го засідання як до підстави для скасування судового акта, а й усун перешкоди до розгляду справи, які неминуче виникли, якщо б суд вимушений здійснювати пошук нового місця проживання особи. Аналогічним чином обов'язок особи повідомляти суд про всі дові рішення у його справі і про незавершені судові проваджен (ч. З ст. 131 ЦПК) розрахований не тільки на ситуації, за яких несу лінна особа може ініціювати подібний спір або добитися скасуван невигідного рішення з мотиву неврахування судом преюдиційно всі новлених в іншому процесі фактів, а й на випадки, за яких суд позб ляеться необхідності повторного дослідження обставин справи, що були предметом розгляду в іншій справі (ст. 61 ЦПК).

^_— § 3. Протидія зловживанню

процесуальними правами

Протидія зловживанням процесуальними правами у сфері цивіл ного судочинства є завданням публічного характеру, переносить і ним ативу і має здійснюватися судами як органами судової влади. Одн часно це не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, ініцію-ти постановку питання про притягнення до відповідальності осіб, я зловжили своїми правами. За необхідності суд може за власною іні ативою встановити факти процесуальної несумлінності.

Різні юридичні характеристики «зловживання процесуальним правами» породжують закономірне питання про нормативну регламе тацію даного явища для цілей протидії йому на законодавчому рів Конструкція нормативного регулювання зловживання процесуальна правами і заходів протидії впливу процесуальної несумлінності мог б зводитися до такого:

а) встановлення обов'язку сумлінного користування процесуал ними правами з конкретизацією змісту даного обов'язку; 416


Глава XVII. Зловживання процесуальними правами

формулювання загального нормативного визначення «зловжи-

нроцесуальними правами», яке б позиціонувалося через пору-

оов'язку сумлінного здійснення процесуальних прав. Таке

Чення може бути побудовано за моделлю «генерального делікту»,⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.