Ііімрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, пере-

■ ні ілчів та проведенням судових експертиз.Відповідно до ч. 1 ст. 86

м м і витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свід-

і иеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла,

и ож проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила

юпоіання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та

Кроне к'пня судової експертизи.

Розмір витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту і ні іків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла

мі шачається як і розмір витрат, пов'язаних з переїздом до іншого напої о пункту сторін та їх представників, а також найманням житла. \\ і цю з Додатком до Постанови Кабінету Міністрів України «Про 11 мі 11 г и і і розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних і і .і іміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держа-ііі 27.04.2006 р. № 590 витрати, пов'язані з проведенням експер-і и пі не можуть перевищувати нормативну вартість проведення відпо-них видів судової експертизи унауково-дослідних установах

Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

Мін'юсту. Відповідно до Додатку до Інструкції про порядок і розмі відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що виклика ся до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністратив правопорушення, та виплати державним спеціалізованим устано судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експе і спеціалістів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів Україї від 1 липня 1996 р. № 710, з подальшими змінами і доповнення нормативна вартість однієї експертогодини у державних спеціалізо них установах судових експертиз становить: експертиза проста 31,3 грн; експертиза середньої складності — 39,1 грн; експерти особливої складності — 47 грн. При цьому вартість однієї експерта дини коригується щороку станом на 1 січня з урахуванням індек споживчих цін (індекс інфляції) за відповідний період.

Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка за явила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення.

Частина 3 ст. 86 ЦПК, Додаток до Постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. № 590 передбачають, що компенсація за втрачений заробіток свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам у зв'язку з явкою до суду обчислюється за кожну годину пропорційно від розміру середньомісячного заробітку. Загальний розмір виплати не може перевищувати суму, розраховану за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Компенсація за відрив від звичайних занять вказаним особам обчислюється пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати і не може перевищувати її розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

Витрати на оплату послуг спеціаліста і перекладача обчислюються за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи.

Глава XIX. Судові витрати

Чшальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої їй відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заїм >оі гної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК з метою з'ясування обставин спра-ии, яка розглядається в порядку окремого провадження, суд може за пою ініціативою витребувати необхідні докази, тобто викликати її іків, призначати експертизу тощо. Якщо виклик свідків, призна-цення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою • \ і\, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного Пр і,кету України.

Наведені вище витрати також відшкодовуються за рахунок Державного бюджету у випадках звільнення сторін від сплати судових ни і рат або зменшення їх розміру.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх (находження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду сирами, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо киопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, піп рати на них несуть обидві сторони порівну. Відповідно до Додатку ю І [останови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних < прав, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. N" 590 граничний розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду до-к;і ив за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не може перевищувати 50 % розміру мінімальної зарині гної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.

Витрати, пов'язані з публікацією у пресі оголошення про виклик пі іповідача. Чинне законодавство України не містить окремої норми, |Ка б визначала порядок сплати цих витрат, а також їх розмір. Вбачається, що ці витрати несе позивач під час дачі оголошення про виклик до суду відповідача, місце проживання або фактичного перебування якого Невідоме. При цьому друкований засіб масової інформації, в якому по-ниііііо розміщуватися таке оголошення, має бути визначений Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації відпо-іч иіо до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 р. №52 • І Іро порядок визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх ■ іб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідо-Після закінчення розгляду справи ці витрати розподіляються у за-і ільному порядку, визначеному ст. 88 ЦПК.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

_^_ § 4. Повернення судового збору. Розпод судових витрат між сторонами

Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збі у більшому розмірі, ніж це встановлено законом; повернення заяви ;і скарги; відмови у відкритті провадження у справі; залишення зая або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарі залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивач,і за його клопотанням; закриття провадження у справі (ч. ! ст. 7 Закону України «Про судовий збір»). Перелік підстав для повернення судо го збору є вичерпним.

Від повернення судового збору слід відрізняти стягнення йо у складі судових витрат на користь особи, що сплатила судовий збір і виграла справу, зі сторони, проти якої постановлене рішення (ч І ст. 88 ЦПК). Повернення судового збору провадиться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпеченії* реалізації державної фінансової політики.

У випадках зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом, судови збір повертається у розмірі переплаченої суми; в інших випадках повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК у разі задоволення позову у повному обсязі суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а з позивача на користь відповідача — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частина 2 ст. 86 ЦПК передбачає, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. № 590 у тому випадку, коли обидві сторони у ци-

Глава XIX. Судові витрати

пі і-праві звільнені від оплати судових витрат, вони компенсують-I рахунок держави Державною судовою адміністрацією в їх фак-ніпму розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації міч витрат, викладених у Додатку до постанови.

разі звільнення позивача від сплати судового збору останній

им ілкінчення розгляду справи стягується з відповідача в дохід дер-

нні пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо

..... ати судового збору звільнено відповідача, а рішення постанов-

.... її користь позивача, судовий збір відноситься на рахунок держа-

11>■ і залишенні позову без задоволення, закритті провадження Праві або залишенні без розгляду позову позивача, звільненого від і і.н п судових витрат, судові виграти, понесені відповідачем, компен-Кггься за рахунок держави. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи спра-іі.і новий розгляд, змінює рішення або постановляє нове, суд відпоїмо змінює розподіл судових витрат, враховуючи при цьому і ті виїм, які сторони понесли у зв'язку із поданням апеляційної та касами »ї скарги і розглядом справи у судах цих інстанцій. у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідане відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягу-і.і н з позивача. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок іонолення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою ІИвача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат м ніовідача. Уявляється, що така заява позивача може бути зроблена В В письмовій, або в усній формі під час судового засідання до ви-і гния ухвали про закриття провадження у справі. Якщо сторони під с укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судо-і\ витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат. інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі затінення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про іиспсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, Внаслідок необгрунтованих дій позивача. Уявляється, що така заява іч ніовідача може бути зроблена або в письмовій, або в усній формі під удового засідання до винесення ухвали про закриття проваджен-справі. У протилежному випадку відповідачу необхідно звертати-і і о суду з позовною заявою. Визнання позову чи добровільне задо-■іііія вимог відповідачем після пред'явлення позову не звільняє його її і відшкодування понесених позивачем судових витрат при ухвален-

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

ні рішення або при закритті провадження у справі у зв'язку з відмов позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем

У тому разі коли питання про судові витрати не було вирішено ухваленні рішення, суд, що його ухвалив, вирішує це питання нідм відно до п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК за заявою осіб, які беруть участь у сі г ві, чи з власної ініціативи шляхом ухваленням додаткового рішенії У зв'язку з цим питання про судові витрати не можуть вирішувані іншим судом або шляхом пред'явлення позову в іншій справі (ч. 6 п. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування н цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у су першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2).

Питання для самоконтролю

1. Які функції виконує інститут судових витрат?

2. На кого покладається тягар сплати судових витрат, в я випадках вони можуть бути зменшені?

3. Від чого залежить розмір судового збору?

4. Яким є порядок сплати судового збору?

5. В яких випадках підлягають сплаті витрати, пов'язані з глядом справи?

Глава XX. Заходи процесуального примусу

Ilia XX мшвпаваанамв^

ЗАХОДИ

ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

ПРИМУСУ

§ 1. Поняття процесуального примусу

і" прийняття ЦПК України 2004 р. цивільне процесуальне законо-

Ц ми» не містило такого консолідованого інституту, як заходи про-

і м.ного примусу, хоча в процесуальній літературі у різні часи

и и юсь питання про необхідність дослідження проблематики ци-

ніНОї процесуальної відповідальності. Досліджуючи проблему про-

і п.мої відповідальності, усі автори погоджувалися з тим, що вид

НОВІдальності доцільно виділяти на підставі галузевих критеріїв та

і її іати цивільну процесуальну відповідальність як різновид юри-

KHOI відповідальності. Так, М. Й. Штефан зазначає, що вихідною

... юю для правильного розуміння цивільної процесуальної відпо-

іі іьності є норми цивільного процесуального права, що передбача-іі. відповідальність за окремі види цивільних процесуальних право-рушень¹.

Доктринальну адаптацію таких методологічних підходів можна лин у постанові Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць ІД від 16 червня 2003 р. № 21-6, якою затверджений перероблений ми і концепції та структури Модельного кодексу цивільного судо-н< і на для держав — учасниць СНД. У Модельному кодексі пропо-■ гься спеціальна глава «Підстави та заходи процесуальної відпові-і.мості», яка має містити поняття та склад процесуального право-І»\ імення, підстави та заходи відповідальності, порядок розгляду заяв ч иілосування заходів відповідальності.

І Іроблема заходів процесуального примусу знайшла своє відбиття

концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедли-

іо суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Згідно

м 6 розд. 4 Концепції необхідно посилити відповідальність учасників

v за недобросовісне користування процесуальними правами та

ЧІМ ефан, М. Й. Санкції цивільного процесуального права [Текст] / М. Й. Штефан Мм и Лкад. прав, наук України. - 2003. - № 2-3. - С 484.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

за невиконання процесуальних обов'язків (наприклад, за навм зволікання процесу). Формами відповідальності можуть бути не л існуючі заходи процесуального примусу, а й застосування судом нень за невиконання вимог суду, покладання на учасників про відшкодування судових витрат у підвищеному розмірі.

Деякі автори, враховуючи невдалі спроби довести необхідні регламентації інституту процесуальної відповідальності у поперед! роки, знову підтримують розробку доктрини цивільної процесуально відповідальності. Так, Д. Д. Луспеник вважає необхідним доповни і ЦПК нормою, яка б передбачала цивільну процесуальну відповідалі. ність особи, що зловживає своїми процесуальними правами або m виконує покладені на неї процесуальні обов'язки¹.

Консолідована регламентація заходів процесуального примусу здійснювалась під впливом положень, які висловлювались науковцями, При цьому слід звернути увагу на те, що при розробці ЦПК підхі розробників до цієї проблеми змінювався. У проекті ЦПК, який і носився на перше читання, відповідна глава мала назву «Заходи nj цесуальної відповідальності» і передбачала штраф як один із вад процесуальної відповідальності. При виборі виду і меж процесуально відповідальності за судом закріплювалась необхідність враховува ступінь тяжкості вчиненого процесуального порушення і можливі звільнення від процесуальної відповідальності та її пом'якшення.

У більшості країн Європи, США такий інститут, як процесуальн" відповідальність чи заходи процесуального примусу, відсутній. Так, ЦПК Франції, Німеччини, Польщі, Росії передбачають окремі заходи процесуального примусу, як правило, у главі, яка регулює судови розгляд. ЦПК Франції, закріпивши принцип належної поваги до передбачає можливість головуючого видалити із зали будь-яку осо( яка не виконує його розпоряджень, і можливості порушення проти такої особи кримінального чи дисциплінарного переслідування (ч. ст. 439 ЦПК Франції).

У правовій теорії під правовим примусом розуміють конкретні З' соби впливу, які пов'язані з обмеженнями в тій чи іншій формі сво* ди особи. Як і правовий примус, цивільний процесуальний примус теоретично має бути спрямований на обмеженням в тій чи іншій формі свободи осіб — учасників цивільного процесу. При цьому слід зазначити, що примус у цивільному судочинстві має місце не тільки в

¹ Луспеник, Д. Допит сторін під присягою [Текст] / Д. Луспеник // Юрид. ві України. - 2006. - № 29. - С 9.

Глава XX. Заходи процесуального примусу

їх, коли той чи інший засіб впливу спрямований на обмеження

Ірнених законом прав та свобод, а й і тоді, коли самим законом

Ц і і.ся можливість вибору поведінки. Тобто примус у цивільно-

«v іочиис гві може мати різний ступінь визначеності.

11 рановий примус як такий перш за все виявляється у різних формах

•и пічної відповідальності: кримінальної, адміністративної, дисци-

ІІиирної і майнової, а також у застосуванні уповноваженими держав-

• іи органами та посадовими особами інших заходів примусового

inns щодо осіб, які не виконують вимоги правових норм¹.

і мім того, правовий примус — складне за своєю структурою яви-

і іхоплює заходи юридичної відповідальності та заходи захисту

і іновлення) правопорядку. Юридична відповідальність полягає у за-

II ) канні заходів правового примусу до правопорушників з метою

' н іранця особи, яка вчинила правопорушення. Заходи захисту (від-

ісіііія) правопорядку — це різновид правового примусу, який за-

і\ гться для поновлення нормального стану правовідносин через

нукання суб'єктів права до виконання тих чи інших обов'язків.

' і/ічи з цього, юридична відповідальність відрізняється від заходів

іс і) іакими ознаками: а) за спрямованістю (відповідальність спря-

ііна передусім до порушника, а захист права не тільки і не стільки

.... <>р\шника, скільки до управомоченого); б) за підставами застосу-

я юридична відповідальність настає лише за наявності право
порушення (винне, осудне діяння, яке завдає шкоди суспільству), за-
) нання заходів правового захисту допускається і в силу об'єктивно-

..... нравного діяння, а в деяких випадках і за відсутності протиправ-

11; и) за функціями (функція юридичної відповідальності — штрафнії, кримінальна, заходів захисту — забезпечення виконання юридич-і обов'язку); г) за способами впливу на поведінку суб'єктів права і1 пічна відповідальність завжди передбачає морально-психологічний ні на особу та пов'язана з осудом правопорушника, спричиненням ||і ііііих позбавлень. Заходи правового захисту забезпечують поновленії і права і мають більш загальний характер, наприклад, визнання пра-іііі його примусовим виконанням².

Нпчодячи з наведених теоретичних міркувань, правовий примус, що іаіюсовується в цивільному процесуальному судочинстві, можна

¹ Дин.: Чечина, Н. А. Об уголовно-процессуальной и гражданско-процессуальной і і ценности [Текст] / Н. А. Чечина. П. С. Элькинд II Сов. государство и право. -

№ 9. - С. 35-36. Див.: Кожевников, С. Н. Государственное принуждение: особенности и содержание і | (II. Кожевников//Сов. государство и право. - 1978.-№ 5.-С. 52-53.

Чистина друга. Провадження у суді першої інстанції

умовно розділити на два поняття: родове — «примус у цивіль судочинстві» та видове — «процесуальний примус». Усю сферу мусу в цивільному судочинстві, виходячи із загальних теоретичн підходів, слід також структурувати на заходи юридичної відповідав ності та заходи захисту (відновлення) правопорядку, які не г формам юридичної відповідальності. При цьому, говорячи про юридичну и повідальність у цивільному судочинстві як різновид правового пр мусу, слід відмітити, що підстави для застосування такого захо і правового примусу виникають у цивільному процесі, але вона поі | певних самостійних процедур реалізації відповідальності (кримінал ної, адміністративної, дисциплінарної). Так, питання про притягненії особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судо негайно після вчинення порушення, для чого у судовому засіданні і розгляду цивільної справи оголошусться перерва (ч. З ст. 162 ЦПК) 1 тому в механізмі власне цивільного процесуального регулюванн підстави існування процесуальної відповідальності відсутні. Виходяч з цього, не можна погодитись із пропозиціями щодо необхідності й д цільності регламентації тих чи інших форм цивільної процесуально відповідальності і, зокрема, виділяти таку її підставу, як зловживші 11 процесуальними правами. Припускаючи існування цивільної про суальної відповідальності особи, що зловживає своїми процесуаль ми правами або не виконує покладені на неї обов'язки, слід виходи з існування самостійного виду правопорушення — цивільного про цесуального, однак законодавство такого не передбачає. При цьом встановлення процесуальної відповідальності має пов'язуватися з н^-слідками нездійснення або неналежного здійснення особистого ін ресу, що в цілому не відповідає теорії юридичної відповідальності Крім того, примус щодо сторін та інших осіб, які беруть участь у спр~ ві, і які мають юридичну заінтересованість у вирішенні справи, д реалізації своїх прав та виконання своїх обов'язків під загрозою за стосування заходів процесуальної відповідальності, не відповідає н методу правового регулювання цивільних процесуальних відносин, н принципам цивільного процесу та протирічить загальній конструкці юридичної відповідальності.

Цивільний процесуальний примус — це сукупність передбачени ЦПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконай ня обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань ци вільного судочинства. Процесуальний примус включає різні за ступенем правові обмеження. Крім того, він повинен, по-перше, мати певп

Глава XX. Заходи процесуального примусу

сктивності в механізмі правового регулювання цивільних про-і.них правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами і" правового впливу. По-друге, загальна спрямованість примусу Инна визначатися завданнями, які стоять перед судочинством як • її. иіивого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення и.них справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспо-ііпіх прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів нічних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

І і мій підхід має концептуальний характер і є підґрунтям для виннику, то процесуальний примус у регулюванні цивільних процесу-м них відносин не може засновуватися на конструкції юридичної ни цільності. Разом з тим у сфері цивільного судочинства можуть ні використані і використовуються в межах їх ефективності такі ійчо.іп правового примусу, які спрямовані на захист правопорядку, п іаходи захисту, які не мають характеру юридичної відповідаль-і и До них належать скасування незаконних судових рішень, про-і н.ні тяжкості і превентивні заходи. І Іайбільш характерною та специфічною формою процесуального іусу як різновиду заходів захисту (відновлення) правопорядку, н \ иання або зміна незаконного або необгрунтованого судового пня. Скасування або зміна незаконного або необгрунтованого рішення — це найбільш типова санкція, яка має примусовий, и'язковий характер для режиму цивільного судочинства. Оскіль-I и и рішеннях об'єктивується воля суду, яка впливає на розвиток Процесуальних відносин і через них —на матеріально-правову сфе-і н іонних учасників процесу, то у поновленні режиму законності

... пнетва та правопорядку в цілому санкція скасування має най-

ПІ і її и у вагу. її потенціал полягає і в тому, що вона безпосередньо

іпечує реалізацію завдань, передбачених ст. 1 ЦПК. Ця санкція

більш загальне значення у правовому регулюванні, ніж інші про-

ці і уальні санкції, за цілями застосування. Значення вказаної санкції

нас в тому, що вона характеризує режим процесуального регу-

■ ніія в цілому, максимально сприяє здійсненню функції право-

і її по цивільних справах, захисту порушених, невизнаних або

ірюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтер-

< і їм юридичних осіб, інтересів держави¹.

¹ Див.: Комаров, В. В. Метод правового регулювання цивільних процесуальних иі (носим [Текст]: автореф. дис. ... канд. юрид. наук/В. В. Комаров.-X., 1980.-

Частина пруга. Провадження у суді першої інстанції

Процесуальні тяжкості — специфічний для цивільного судом и 11 різновид процесуального примусу, який також не можна ототожню з процесуальною (юридичною) відповідальністю. Особливість п суальних тяжкостей полягає в тому, що вони покладаються на ос наслідок здійснення належного їй права без додержання вимог п суального закону. До процесуальних тяжкостей належать: відмова у критті провадження (ст. 122 ЦПК), залишення позовної заяви без (ч. 1 ст. 121 ЦПК), повернення заяви (ч. З ст. 121 ЦПК), залишення яви без розгляду (ст. 207 ЦПК), закриття провадження у справі (ст. ЦПК), позбавлення права та деякі інші процесуальні наслідки. Осно зміст регулювання цивільних процесуальних відносин виявляється в аспекті зазначених санкцій, які характеризують значну послаблені правового примусу в процесуальному регулюванні. Єдиним проц" альним засобом, який дозволяє уникнути таких негативних наслі для зацікавлених осіб, — це дотримання ними форм судочинства, базуються на засадах змагальності та диспозитивності.

Превентивні заходи — заходи процесуального примусу, які за совуються для припинення протиправних дій або для запобігання негативним наслідкам. їх система закріплена у ст. 91 ЦПК. Вони мають на меті покарання правопорушника, хоча й застосовуют у зв'язку з порушенням встановлених у суді правил або протипр перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Таким чином, уперше закріпивши на законодавчому рівні заходи цесуального примусу, їх зміст та систему (статті 90,91 ЦПК), законод" звузив систему засобів процесуального примусу тільки до тих, які м превентивну функцію. Усе це піддає сумніву необхідність виділе в окрему главу заходів процесуального примусу, оскільки в такому гляді вони в цілому не відтворюють окремий інститут цивільного цесуального права. Глава 9 ЦПК має назву «Заходи процесуального п мусу», а по суті в ній закріплені тільки превентивні заходи, які є л одним із різновидів заходів процесуального примусу.

Відповідно до вищенаведеного, ознаками заходів процесуальн примусу, які передбачені главою 9 ЦПК, є такі: 1) це різновид пра вого примусу; 2) їх застосування можливе тільки в рамках цивільн процесу; 3) суб'єктом застосування заходів процесуального прим виступає суд; 4) види примусових процесуальних заходів визнач законом; 5) застосування заходів примусу допускається тільки суб'єктів, вказаних у законі; 6) застосування заходів примусу здійс ється на підставі та в порядку, вказаному законом; 7) державно-влад

Глава XX. Заходи процесуального примусу

р відносин; 8) процесуальний примус може виявлятися у фі-

іу або психологічному впливі на певного учасника судочинства;

•астосовується на підставі процесуального акта-ухвали;

іера застосування процесуального примусу має обмежений ха-

і в цілому не характеризує специфіку правового регулювання •і цивільного судочинства.

§ 2. Підстави застосування заходів процесуального примусу

І,к і осування превентивних заходів цивільного процесуального

v передбачає втручання перш за все у сферу процесуальних

ми учасників процесу, а також у певну сферу особистих прав грома-

Гому застосування заходів примусу можливе лише за наявності

і ішіх передбачених законом підстав.

Ні і підставами застосування заходів цивільного процесуального

слід розуміти сукупність передбачених ЦПК обставин, необ-

н \ і достатніх для того, щоб їх застосування було визнане закон-

її істави застосування заходів цивільного процесуального при-і іід розглядати в двох аспектах, по-перше, в загальноюридично-'і юні, як сукупність правових норм, відповідно до яких вони вста-іюються і застосовуються. По-друге, у кожному конкретному ви-і\ застосування, коли їх підстави становлять ті чи інші обставини передбачені законом.

І< >ридичною підставою застосування заходів процесуального припис гупають норми цивільного процесуального права, які перед-Шіоть конкретний захід примусу за порушення відповідного право-

...... пОВ'ЯЗКу.

Иі иювідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК підставами застосування заходів

| ІЦесуального примусу є порушення встановлених у суді правил або

шправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства.

иічені обставини як підстави застосування заходів процесуального

v мають загальний характер і конкретизуються в нормах ЦПК,

передбачають підстави застосування того чи іншого заходу про-

■ і. ного примусу. Так, відповідно до ст. 92 ЦПК попередження

н окується за порушення порядку під час судового засідання або

і конання розпоряджень головуючого, видалення із зали судового

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

засідання — застосовується у разі повторного вчинення зазнач дій. Тимчасове вилучення доказів для дослідження застосову у разі неподання без поважних причин письмових чи речових до що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання ст. 93 ЦПК). Привід свідка може бути застосований до належн кликаного свідка, який без поважних причин не з'явився в судо сідання або не повідомив про причини неявки (ч. 1 ст. 94 ЦПК).

Таким чином, на відміну від традиційного визначення єдиної стави, якою є правопорушення у розумінні винного, протипра діяння, яке тягне за собою застосування заходів примусового в~ що характерно для застосування кримінальної, адміністративної повідальності (злочин чи адміністративний проступок та іншої віді відальності), ЦПК як підстави застосування заходів процесуальн примусу передбачає лише порушення встановлених у суді правил, ц якими слід розуміти дії, якими порушується порядок під час судово! засідання чи не виконуються розпорядження головуючого, та прот правне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства, яке и лягає в неподанні без поважних причин письмових чи речових доказі що витребувані судом та неповідомлення причин їх неподання, а тацнеявки без поважних причин у судове засідання або неповідомленн про причини неявки.

При цьому порушення встановлених у суді правил чи протиправ: перешкоджання здійсненню правосуддя можливе у двох його форм діяння, яке порушує правові заборони, та бездіяльність, яка поруш правові приписи. Так, у формі дії здійснюється порушення порядку ^_час судового засідання або невиконання розпоряджень головуюч (ст. 92 ЦПК). Неподання без поважних причин письмових чи речов доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх непод" ня (ст. 93 ЦПК), неявка в судове засідання або неповідомлення пр причини неявки (ч. 1 ст. 94 ЦПК) — здійснюється у формі бездія. ності.

При цьому ЦПК не зобов'язує суд встановлювати вину особи, я порушує встановлені в суді правила або протиправно перешкодж здійсненню цивільного судочинства. В усіх цих випадках досташі для застосування заходів процесуального примусу є сам факт пору шення встановлених у суді правил або протиправного перешкоджші здійсненню цивільного судочинства.

Щодо осіб, до яких можуть бути застосовані заходи процесуаль го примусу, ЦПК не встановлює жодних загальних вимог. Аналіз но

Глава XX. Заходи процесуального примусу

11 92-94). в яких містяться підстави застосування того чи

іу процесуального примусу, дає підстави віднести до таких

in і перше, учасників цивільного процесу; по-друге, осіб, при-

ювому засіданні; по-третє, фізичних та юридичних осіб,

ш.ічодяться письмові та речові докази, що були витребувані

ЮСування заходів процесуального примусу є правом суду. Це и.к \ норм ЦПК, які передбачають заходи примусу за конкретні Порушення, і надають суду право самому вирішувати питання і шість застосування чи незастосування заходів процесуальні іимусу до конкретної особи.

Н і una 2 ст. 90 ЦПК закріплює дві основні вимоги щодо порядку і .шия заходів процесуального примусу. Так, заходи процесу-примусу застосовуються судом негайно після вчинення помий. Дана вимога свідчить про відсутність розриву в часі між пням порушення та застосуванням судом того чи іншого заходу І Іаприклад, якщо вчинено порушення порядку під час судо-и і іання особою, присутньою в судовому засіданні, під час до-I її іка, суд, не припиняючи допит свідка, має право застосувати бачений ЦПК захід процесуального примусу. пі.і вимога стосується порядку застосування заходів процесуаль-примусу і передбачає необхідність оформлення застосування у процесуального примусу шляхом постановления ухвали. При ухвали про застосування попередження та видалення із зали го засідання постановляються судом, не виходячи до нарадчої и, із занесенням до журналу судового засідання, а ухвали про К ове вилучення письмових чи речових доказів та про привід ■ оформляються окремим процесуальним документом, постанов-і.і я в нарадчій кімнаті. Ухвала суду про застосування заходу про-п.ного примусу не може бути оскаржена в загальному порядку.

§ 3. Види заходів процесуального примусу

І Ісредбачені ч. 1 ст. 91 ЦПК заходи процесуального примусу можна DIHO розділити на дві групи залежно від їх функціональної спрямо-

•.... і До першої групи заходів процесуального примусу належать

Пере іження та видалення із залу судового засідання. Вони спрямова-

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

ні на забезпечення належної поведінки учасниками цивільного До другої групи заходів належать тимчасове вилучення доказів слідження судом та привід, які спрямовані на отримання доказів.

Попередження — це роз'яснення порушнику про те, що йот ведінка не відповідає встановленим у суді правилам і що йом припинити вчинення подібних дій, інакше до нього буде вжито суворий примусовий захід. Таким чином, змістом попереджені інформування особи про здійснення нею протиправної поведінки, і вимога до особи про те, від яких дій вона має утриматися, або ям вона повинна виконати для припинення правопорушення.

Попередження може бути застосовано судом до учасників ного процесу (осіб, які беруть участь у справі, та інших учас цивільного процесу) та осіб, які не є учасниками процесу, і пр в судовому засіданні. Підставою застосування попередження є п шення порядку в судовому засіданні або невиконання розпоря; головуючого. Порушення порядку в судовому засіданні або невико ня розпоряджень головуючого може виявлятися як у формі дій, і бездіяльності. Порядок поведінки в судовому засіданні учасн процесу, а також осіб, які не є учасниками процесу, передбачає ність писаних та неписаних (моральних, звичаєвих) правил поведії яких слід дотримуватися в судовому засіданні, а також результат тримання цих правил. Вони зводяться до підкорення всіх своїх відповідним розпорядженням головуючого та неперешкоджання н мальному ходу судового засідання. Застосування до особи поп дження оформляється ухвалою суду, яка заноситься до журналу вого засідання та не підлягає оскарженню.

Видалення із залу судового засідання полягає у застосуванні суд офіційного припису до особи-порушника покинути зал судового сідання. Видалення із залу судового засідання може бути застосо у разі повторного вчинення зазначених у статті дій та після того, загроза примусу, яка містилася в ухвалі, не мала наслідків. Зміст, го заходу процесуального примусу полягає в позбавленні права уч ників цивільного процесу та інших осіб, присутніх у судовому зас^:ні, знаходитись у залі судового засідання. Стаття 92 ЦПК пов'я даний захід процесуального примусу тільки з видаленням із залу дового засідання, і тому можна стверджувати, що його дія обмс часом проведення процесуальних дій у судовому засіданні в дан момент, тобто до закінчення розгляду справи, відкладення розгл справи, зупинення провадження у справі.

Глава XX. Заходи процесуального примусу

Им цілення із залу судового засідання, як і попередження, за-ОВується до осіб, які беруть участь у справі, інших учасників і.ного процесу, а також осіб, які не є учасниками цивільного але присутні в судовому засіданні, у разі повторного неви-і.піпя розпоряджень головуючого чи повторного порушення попику під час судового засідання. При цьому повторність має місце і 1.1, и к тому випадку, коли особа, до якої вже застосовувалось по-■рсдження за порушення порядку під час судового засідання або і онаиня розпоряджень головуючого, вчиняє аналогічне порушим вдруге в межах одного судового засідання. З точки зору за-псчення порядку під час судового засідання видалення із залу ціною засідання є заходом припинення порушення, оскільки и пічно унеможливлює подальше порушення встановленого по-цією особою.

Частина 2 ст. 92 ЦПК окремо передбачає наслідки видалення із лу судового засідання перекладача у разі повторного порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоря-іі ■ пі. головуючого. При цьому у разі повторного порушення порядні і час судового засідання або невиконання розпоряджень голо-Ючого перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його

I nun. Видалення із залу судового засідання оформлюється ухвалою
і и, яка заноситься до журналу судового засідання і не підлягає
і ііржснню.

При виборі того чи іншого заходу процесуального примусу, в тому • ні і і при застосуванні видалення із залу судового засідання, суд має мати правові наслідки, що настають у зв'язку із застосуванням іп и о заходу процесуального примусу, щоб воно не стало апеляційним І н .іцінним приводом для оскарження рішення. Так, застосування

..... ) заходу процесуального примусу до осіб, які беруть участь

праві, позбавляє їх процесуальних прав у сфері доказування та

II пін) на розвиток процесу. Особливу увагу суд повинен звертати при
і ин\ канні даного заходу до законних представників, оскільки на-
Н н ом їх видалення є позбавлення права на захист.

Щодо інших учасників цивільного судочинства, то при видаленні

ювого засідання їх процесуальні права обмежуються меншою

ІІрою. Разом з тим суд повинен враховувати, що видалення свідка,

.... -рта, спеціаліста може вплинути на можливість встановлення того

н Іншого факту, що має значення для вирішення справи.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Видалення із залу судового засідання інших осіб, присутніх у довому засіданні, не позбавляє їх процесуальних прав, оскільки ЦІ ними не наділялись, та не впливає на винесення рішення по сі і рані

Підставою застосування такого заходу, як тимчасове вилучені доказів для дослідження судом, є противоправне перешкоджання і и сненню цивільного судочинства у формі неподання без поважних іг чин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та непові і лення причин їх неподання. Тимчасове вилучення доказів для Д слідження судом полягає у припиненні володіння, а як наслідок . ристування й розпорядження особою, яка вчинила правопорушсим певною річчю або документом.

Слід зазначити, що умовою застосування даного заходу проіи ■ ального примусу є наявність ухвали суду про витребування письмоии чи речових доказів (ст. 137 ЦПК), яка має характер владного пра"^ застосовного акта, на підставі якого виникає обов'язок у певної с надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини йог неподання. При невиконанні цього обов'язку без поважних причин і виносить ухвалу про тимчасове вилучення письмового чи речові доказу, яка є підставою примусового здійснення цього обов'язку.

Підставою застосування приводу є протиправне перешкоджу 11 и здійсненню цивільного судочинства у формі неявки в судове засід;іи свідка без поважних причин або неповідомлення свідком причин ні явки. У першому випадку протиправність дій свідка полягає в том що він порушує встановлений ч. 2 ст. 50 ЦПК обов'язок з'явитися суду у визначений час, а повідомлені ним причини неявки визна судом неповажними. В іншому випадку протиправність полягає в п рушенні обов'язку, передбаченого ч. З ст. 50 ЦПК, — завчасно повід мити суд у разі неможливості прибуття за викликом. Основною умово застосування даного заходу процесуального примусу є наявність ад казів, які підтверджують належність виклику свідка до суду.

В ухвалі суду про привід до суду повинно бути зазначено: мов ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роб чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа мі бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. За відсупнн ті в ухвалі окремих даних, що не дозволяє встановити свідка, яки підлягає приводу, або місце його перебування, і з'ясувати їх неможлив орган внутрішніх справ негайно повинен сповістити про це суд, щ виніс ухвалу про привід.

Глава XX. Заходи процесуального примусу

уд має право визначати конкретний орган внутрішніх справ, с здійснювати привід свідка. Ухвала про привід у суд пере-ОЯ до виконання до органу внутрішніх справ за місцем про-•ння в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання її яка підлягає приводу. Але, як правило, ухвала про привід ИКіпіугться органом внутрішніх справ за місцем фактичного промни свідка. Мі підлягають приводу в суд особи, зазначені у ст. 52 ЦПК, а також її і ні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і дру-і'\ и, жінки, які мають дітей віком до шести років або дітей-

■ ■ і м пн.

¹ її і іба, яка виконує привід після встановлення свідка, який підлягає ИВоду, зобов'язана оголосити йому ухвалу про привід під розписку. ВМова від підпису із зазначенням мотивів зазначається в ухвалі і за-р і.кується виконавцем приводу. Така вимога забезпечує виконання 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ідо ін гайного поінформування свідка, який доставляється приводом, |ін іумілою для нього мовою про підстави його приводу, фактичне затія. Мри посиланні особи, яка підлягає приводу, на хворобу або інші тини, що фактично перешкоджають виконанню приводу, негайно минеться суд, що виніс ухвалу. До повідомлення додається: рапорт німця, копії листків непрацездатності та інші документи, що під-іжують зазначені обставини. Якщо в особи, яка підлягає приводу, і пі поважні причини неявки, їй оголошується строк прибуття чи iv до місця виклику, роз'яснюються порядок і правила оплати вимпел ідки ухилення від явки. Якщо особа, яка підлягає приводу, мла бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї бе-і письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке на-I м.ник органу внутрішніх справ негайно надсилає в суд, що виніс і у. У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає при-і і оставляється до місця виклику примусово у супроводі праців-міліції. Застосування зброї, наручників, зв'язування або інших

..... альних засобів при цьому забороняється.

v разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу суду, через 11.1 шка органу внутрішніх справ негайно повертає її до суду з письмо-

поясненням причин невиконання. 471

Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

§ 4. Відшкодування майнових збитків

Відповідальність у вигляді відшкодування судових витраі. ;і і. майнових збитків, заподіяних у зв'язку із забезпеченням доказів, особа, яка подала заяву про забезпечення доказів до пред'явлю позову у разі неподання позовної заяви у встановлений законом (ч. 4 ст. 133 ЦПК), а перед особою, щодо якої вжито заходів за чення позову — позивач за збитки, завдані їй у разі скасування забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про eij у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у сі або залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 155 ЦПК). Заяі зобов'язаний відшкодувати держателю цінного папера на пред'яі або векселя збитки, заподіяні йому забороною здійснювати 6} щ операції з цінним папером на пред'явника або векселем, у разі \ • | лення судом рішення про відмову в задоволенні заявленої вим< (ч. 1 ст. 268 ЦПК).

Понесені стороною у справі витрати (ст. 79 ЦПК) мають розгін тися як збитки, а обов'язок з їх відшкодування — як майнова циві їм відповідальність. На підставі ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої \ і лено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і докум« тально підтверджені судові витрати.

Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не ви ми і. цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позиі ча, який змушений був звернутися до суду за захистом і поніс cj витрати. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внасліл неправомірних дій відповідача, відповідач повинен відшкодувати^ позивачу. Такий підхід підтверджується й положенням ЦІП (ч. 1 ст. 89), відповідно до якого суд за заявою відповідача присуд) стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача, яі позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх ві 111' відачем після пред'явлення позову. Отже, відшкодування пози ил-судових витрат відповідачем є за своєю природою цивільно-правово» відповідальністю і засобом, який забезпечує виконання суб'єкт цивільних правовідносин своїх обов'язків. Питання про компенсації понесених стороною, на користь якої ухвалено рішення, документ тально підтверджених судових витрат суд вирішує під час ухваленім рішення (ст. 214 ЦПК).

Позивач несе відповідальність з відшкодування відповідачу попе сених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенім 472

Глава XX. Заходи процесуального примусу

і «айвою відповідача у разі відмови позивача від позову, тобто і іим. що ним був пред'явлений безпідставний позов та за 10 відповідача у випадках закриття провадження у справі, а таїм и залишення заяви без розгляду внаслідок необгрунтованих і кача (статті 88. 89 ЦПК). Така відповідальність позивача є та-цині и.ію-правовою, а не процесуальною.

Питання для самоконтролю

1. Як співвідносяться поняття «примус у цивільному судочинстві» та «процесуальний примус»?

2. Які заходи правового примусу можуть бути застосовані у сфері цивільного судочинства?

3. Чи є процесуальний примус різновидом юридичної відповідальності?

4. Яким с призначення передбачених ЦПК заходів процесуального примусу?

5. Чи зобов'язаний суд встановлювати вину особи для застосування заходів процесуального примусу?

6. Чи передбачені ЦПК обмеження щодо віку особи, до якої може бути застосовано заходи процесуального примусу?

7. Яким є порядок відшкодування майнових збитків у зв'язку із застосуванням заходів процесуального примусу?

Розділ 4

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒