Здавалка
Главная | Обратная связь

Законна сила судового рішення 1 страница



Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиден­ного строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу іе було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

У цивільній процесуальній літературі поняття законної сили судо­вого рішення визначається по-різному. Одні автори вважають, що за­конна сила судового рішення — це його правова дія, яка виявляється в тому, що наявність або відсутність прав, а також фактів, які лежать у їх основі, встановлюється остаточно, і в тому, що визначені рішенням суду права підлягають негайному виконанню за вимогою управомоче-иої особи1. Інші — під законною силою судового рішення розуміють його обов'язковість (загальнообов'язковість)2. Деякі вчені вважають, що рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним, тому що не можна вимагати його перегляду в касаційному порядку, а також змі­нювати в будь-якому іншому порядку3.

Серед вчених існує думка, що законна сила судового рішення озна­чає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на ви­конання завдань цивільного судочинства: захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій; зміцнення законності і право­порядку та виховання громадян, посадових і службових осіб у дусі неухильного виконання Конституції, законів України, поваги до правил співіснування, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у правових наслідках, які воно Викликає: авторитетність, загальнообов'язковість, стабільність, не­винність, неспростовність, виключність, преюдиціальність і реалізо-іаність4.

Уявляється, що законна сила рішення хоча і розкривається в його Иаслідках, але має свій зміст, який не можна замінювати наслідками ..іконної сили судового рішення.

1 Див.: Авдюков, М. Г. Судебное решение [Текст] / М. Г. Авдюков. - М.: Госюриз-
і.и. 1959.-С 137.

2 Див.: Клейман, А. Ф. Советский гражданский процесе [Текст] / А. Ф. Клейман. -
М Пзд-во Моск. ун-та, 1954. - С. 249-250.

1 Див.: Гурвич. М. А. Общеобязательность и законная сила судебного решения |ккст]/М. А. Гурвич.-М. :ВЮЗИ, 1971. - Т. XVII. - С 176.

4 Див.: Штефан, М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс І і пат] / М. Й. Штефан. - К. : Вид. дім, 2005. - С 420-421.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Відповідно до ст. 223 ЦПК законна сила — це правова дія суде го рішення, сутність якої полягає у його незмінності і виключності.

Незмінність судового рішення означає неможливість переглядач і спростовувати в апеляційному порядку рішення, яке набрало законні сили, для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тобто m можливість апеляційного оскарження.

Виключність означає неможливість після набрання рішенням зі конної сили для осіб, які беруть участь у справі, та для їх правонас і \ і ників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а такс оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідь сини.

Подання для розгляду тотожної заяви неприпустиме також і у падках, коли при первісному розгляді спір між сторонами було остг но вирішено ухвалою суду про затвердження мирової угоди або п| прийняття відмови позивача від своїх вимог. Повторне звернення з такі же позовом неможливе і в інших випадках, передбачених ст. 205 ЦПІ

Законна сила судового рішення має об'єктивні та суб'єктивні ме)

Законна сила судового рішення з точки зору об'єктивних меж озш чає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав і обов'язки які були предметом рішення суду, а також щодо тих юридичних факти які були його підставою.

Об'єктивні межі законної сили судового рішення завжди визнач* ються його предметом. У випадках, коли предмет судового рішення збігається з предметом судового розгляду, така невідповідність мо> бути усунута шляхом ухвалення додаткового рішення чи шляхом сі сування в апеляційному або касаційному порядку.

Законна сила судового рішення з точки зору суб'єктивних меж п( ширюється на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Усі суб'єкти не можуть вдруге подати той самий позов до суду.

Законна сила судового рішення поширюється тільки на тих юрі дично заінтересованих осіб, котрі притягувались у процесі як особі які беруть участь у справі, та мали можливість захищати в суді евс права. На особу, яка мала юридичну заінтересованість у справі, але т була притягнута як учасник процесу, законна сила рішення не поі рюється, і вона може оспорювати ті самі факти і правовідносини в й шому процесі.

Якщо справу було розпочато Уповноваженим Верховної Ради Укра­їни з прав людини, прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, фізичною та юридичною особою (ст. 45 ЦПК),


Глава XXVII. Рішення суду першої інстанції


рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, нтересах якої було розпочато справу.

ІІІІ

Таким чином, суб'єктивні межі законної сили судового рішення значаються колом осіб, які беруть участь у справі, та їх правонас-гупників.

Поширення суб'єктивних меж законної сили судового рішення на Осіб, які не є учасниками спірних правовідносин, призводить до ухва­лення неправосудного рішення. Так, Іршавський районний суд Закар-м.м ської області рішенням від 24 березня 2004 р. позов задовольнив і июов'язав міського голову оформити та видати позивачам свідоцтва про право власності на земельні ділянки та державні акти на право її іасності.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції і і и.ських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до икону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що до відання виконавчих Органів сільських, селищних, міських рад належать власні та делего-иані повноваження, зокрема реєстрація суб'єктів права власності на

ію, реєстрація права користування землею і договорів на оренду д млі, видача документів, що посвідчують право власності і право м>ристування землею.

У статті 42 цього Закону визначено повноваження міського голови, « яких вбачається, що до його компетенції оформлення і видача сві-юцтв про право власності на земельну ділянку не входять.

Отже, суд першої інстанції безпідставно зобов'язав міського голо-ву вчинити дії, які належать до компетенції міської ради.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції не з'ясував характеру правовідносин та учасників правовідносин, що має суттєве значення і ія правильного вирішення спору1.

Якісна характеристика судового рішення, яке набрало законної імли, проявляється і в правових наслідках, які воно викликає. Такими наслідками є: здійсненність, преюдиціальність і обов'язковість.

Під здійсненністю слід розуміти можливість примусового виконан­ня судового рішення незалежно від волі особи, яка зобов'язана вико­нані певну дію щодо цього рішення.

Преюдиціальність — це неможливість для осіб, які брали участь \ справі, та їх правонаступників оспорювати, а для суду — досліджу-

 

Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 3 (91). - С. 10-11.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

вати в іншому процесі факти і правовідносини, встановлені ріпки суду, яке набрало законної сили. Згідно з ч. З ст. 61 ЦПК обстави встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адмі стративній справі, що набрало законної сили по одній справі, не казуються при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть уча ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або по< і нова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'ячм» для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій о би, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК).

Судові рішення, що набрали законної сили, згідно зі ст. 14 ЦІ обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого саг. врядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службов осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язкові яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Державні органи і службові особи зобов'язані здійснювати не хідні дії щодо оформлення і реєстрації прав, визначених рішенням су а також сприяти його виконанню. Наприклад, при задоволенні позо про визнання шлюбу недійсним, про розірвання шлюбу, про скасува ня усиновлення та інших потрібна реєстрація вказаних фактів в орган РАЦСу. При цьому оформлення і реєстрація цих та інших фактів мо лива лише після того, як рішення набрало законної сили.

У частині 4 ст. 223 ЦПК закріплене правило, яке є винятком із змінності законної сили рішення суду. Якщо після набрання рішен законної сили, яким із відповідача присуджені періодичні плате зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхо пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платеж або звільнення від них. Це стосується, зокрема, рішень про стягнен аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим уш дженням здоров'я або смертю фізичної особи при зміні в період в плати аліментів чи відшкодування шкоди заробітної плати, сімейно чи майнового стану, ступеня втрати потерпілим професійної праце датності, складу сім'ї померлого, підвищенні розміру мінімальної з робітної плати у визначеному законодавством порядку, у разі зроста ня в попередньому календарному році середньої заробітної пла в галузях національної економіки.


 

Глава XXVII. Рішення суду першої інстанції

§ 6. Ухвали суду першої інстанції

Рішення суду, якими оформлюються і закріплюються дії судді і суду При розгляді і вирішенні цивільних справ, називаються ухвалами. Ними і' і всовуються норми цивільного процесуального права.

І Іопяття ухвал суду першої інстанції формулюється на базі одної,
"< повної і наче б то єдиної ознаки, за якою відрізняється ухвала від
рішення, а саме: ухвалами справа не вирішується по суті, а рішеннями
права вирішується по суті. З цього виходить і законодавець. У части­
ні ' ст. 208 ЦПК вказано, що питання, пов'язані з рухом справи в суді
Першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь в справі,
... шия про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупи­
нити або закриття провадження в справі, залишення заяви без роз-
| ія іу у випадках, передбачених ЦПК, вирішуються судом шляхом
н'" іановлення ухвал.

Таким чином, ухвали — це специфічні акти суду, які створюють цілісність і єдність здійснення правосуддя.

{дійснення правосуддя входить до компетенції суду, і для забез-Гісчення належного вирішення справи необхідна постійна направле­нії і ь руху процесу, керівництво ним. Так, справа буде предметом розгляду в суді у випадку, коли суд прийме заяву та постановить про це \ хвалу про відкриття провадження у справі (ч. 5 ст. 122 ЦПК). Стат-ГЯ 23 ЦПК передбачає право осіб, які беруть участь в справі, заявляти |і пищи судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту і ц< рекладачу. У цьому випадку суд вислуховує думки осіб, які беруть часть у справі, думки осіб, яким заявлено відвід, але заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. їй ява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується пинтою більшістю голосів (ст. 24 ЦПК).

Розпорядчі дії сторін (визнання позову і укладення мирової угоди)

їж підпадають під контроль суду. Його контрольні повноваження іють владний характер і оформлюються відповідними ухвалами.

Отже, шляхом постановления ухвал суд реалізує норми цивільного процесуального права, а тому вони, як і рішення суду, є правозастосов-чими актами, в яких виражена владна воля суду як органу судової п і,і пі. При цьому владна воля суду виявляється не відносно позовних іч і мог і заперечень проти них, а відносно різних питань, що виникають \ процесі здійснення правосуддя по конкретній цивільній справі.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Для того щоб ухвала була актом правосуддя, мають бути дотрим;і ні такі умови: а) постановления ухвали повинно бути передбачено законом; б) вона повинна бути постановлена судом; в) постановлений» ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, приведення і установлення саме таких обставин, з наяв ністю яких закон пов'язує можливість постановления відповідної ухвали; г) ухвала повинна бути виражена у певній процесуальній фор мі і містити передбачені ЦПК реквізити.

Названі умови знаходяться в тісній єдності, і недотримання будь-якої з них приводить до незаконності судової ухвали. Так, В. Г. і А. Г. звер­нулися до суду з позовом до 3. про звільнення від сплати періодичних платежів у зв'язку з тим, що здоров'я відповідачки відновилось, а їх матеріальне становище погіршилось. Ухвалою Сімферопольського місь­кого суду позивачам у прийнятті позовної заяви було відмовлено.

Скасовуючи названу ухвалу, президія Кримського обласного суду вказала, що відмова у прийнятті позовної заяви може мати місце тіль­ки при наявності підстав, передбачених ст. 136 ЦПК 1963 р. У відпо­відності з вимогами цієї статті суд не може відмовляти позивачеві в прийнятті позовної заяви з тих підстав, що він не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог1.

Ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, набувають рис, що характеризують законну силу судових рішень як актів право­суддя.

Незважаючи на складність поняття законної сили ухвал суду першої інстанції, на теоретичне і практичне значення цього питання, воно явно недостатньо розроблено в юридичній науці і звичайно вирішується по аналогії з питаннями про законну силу судового рішення як акта право­суддя.

У ЦПК немає статті, спеціально присвяченої законній силі ухвал суду першої інстанції в тому значенні, як це питання вирішується, наприклад, про судові рішення (ст. 223 ЦПК) чи рішення і ухвали суду апеляційної інстанції (ст. 319 ЦПК) чи касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК).

Однак у ст. 14 ЦПК зазначено, що судові рішення2, що набрали законної сили, поряд з іншими властивостями, набувають обов'язковості, тобто стають обов'язковими для всіх органів державної влади і органів

' Див.: Практика судів України в цивільних справах [Текст] // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1995. - № 3. - С 212.

2 Згідно із ст. 208 ЦПК судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рі­шення.


Глава XXVII. Рішення суду першої інстанції

місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, поса­дових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій іериторії України, а у випадках, встановлених міжнародними догово­рами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, — і за її межами.

Не викликає сумнівів питання про обов'язковість судових ухвал для сторін того процесу, в якому ці ухвали були постановлені. Сторо­ни — позивач і відповідач — повинні виконувати рішення суду, яке міститься в ухвалі. Це випливає із самої природи правосуддя як форми реалізації судової влади. Те саме можна сказати і про обов'язковість постановленої судом ухвали для інших суб'єктів цивільного процесу — третіх осіб, представників сторін і третіх осіб, Органів та осіб, яким иіконом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а також заявників у справах окремого впровадження.

Судові ухвали є обов'язковими для фізичних та юридичних осіб, які не беруть участь у розгляді і вирішенні справи. Обов'язковість судової ухвали для цих суб'єктів випливає як із авторитету суду як органу держави, так і із того положення, що суд як орган реалізації судової влади здійснює примус з метою дотримання норм цивільного процесуального права.

Судові ухвали як акти по застосуванню норм цивільного процесу­ального права є обов'язковими лише в межах процесуальної право­відносини, в якій реалізується та чи інша норма цивільного процесу­ального права. Це дуже важливе положення виключає, таким чином, дію судової ухвали, постановленої по конкретній цивільній справі, відносно прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, які не брали участі у справі.

Таким чином, законна сила ухвал суду першої інстанції як актів правосуддя виникає в принципі на підставі тих же обставин, що і за­конна сила судових рішень.

Момент набрання законної сили ухвалами судів першої інстанції чинним цивільним процесуальним законодавством не визначається. У частині 2 ст. 294 ЦПК лише зазначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів із дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі осо­би, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів І іня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за за-


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

явою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення с про що постановляється ухвала.

При розгляді і вирішенні справи судом постановляється зничи кількість ухвал.

За своїм змістом ухвали суду першої інстанції різноманітні < * ухвали розв'язують питання, пов'язані з рухом справи в суді пер інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, інші про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття нрі джения в справі, залишення заяви без розгляду тощо.

Ухвали підрозділяються на ухвали, які постановляються одноосої и т І суддею, і ухвали, які постановляються судом у колегіальному складі.

Суддя одноособово постановляє ухвали тоді, коли він одноосон.» розглядає цивільні справи. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК розі ляд цивільних сі у судах першої інстанції провадиться суддею одноособово, який є голо вуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених ЦПК, розгляд спраї провадиться колегією у складі одного судді і двох народних засідателю, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

За змістом і впливом на розвиток процесу ухвали підрозділяю і ы І на підготовчі, такі, що перешкоджають виникненню і руху процесу, заключні й окремі.

І Іідготовчі — це такі ухвали, якими вирішуються питання, пов'язані з виникненням і розвитком процесу (про порушення цивільної справи, судові доручення, забезпечення доказів, витребування за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, письмових, речових доказів, звуко-і відеозаписів, призначення експертизи, притягнення до процесу нових осіб, які беруть участь у процесі, тощо). До цієї групи можуть бути віднесені і ухвали, які постановляються в процесі судового розгляду з клопотань осіб, які беруть участь у справі.

До таких, що перешкоджають виникненню і руху процесу, належагь ухвали про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, від мову в порушенні цивільної справи, про зупинення провадження в справі, про відмову ухвалити додаткове рішення тощо.

Заключні — це такі ухвали, якими закінчується провадження спра­ви без ухвалення судового рішення. До них належать ухвали про за­криття провадження у справі і про залишення заяви без розгляду.

Згідно із ст. 211 ЦПК суд, виявивши при розгляді цивільної справи порушення закону та встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення


Глава XXVII. Рішення суду першої інстанції

причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надхо-іпія окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постано-(«крему ухвалу.

(а іишення відповідною службовою особою без розгляду окремої ни суду або невжиття заходів щодо усунення зазначених у ній по­ні, закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть • .'мою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних імумів доходів громадян (ст. 1856 КпАП).

Ухвали, які постановляються судом у судовому засіданні, як пра-о, постановляються в нарадчій кімнаті і складаються з чотирьох 11111: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Від-і і по до ст. 210 ЦПК у вступній частині ухвали зазначаються: час н це її постановления, прізвище та ініціали судді та секретаря судо­мі іасідання, повне ім'я (найменування) сторін та інших осіб, які уть участь у справі, предмет позовних вимог; в описовій — суть іііііня, що вирішується ухвалою; у мотивувальній — мотиви, з яких і піїшов своїх висновків, посилання на закон, яким керувався суд, І і.іиовляючи ухвалу; у резолютивній — висновок суду, срок і по-ок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Ухвали, які постановляються судом без виходу до нарадчої кімна-, заносяться до журналу судового засідання. У них потрібно зазна-и суть питання, що вирішується ухвалою, мотиви, з яких суд дійшов їх висновків, і посилання на закон, яким керувався суд, постанов-м"іп ухвалу, а також висновок суду.

Питання для самоконтролю

1. Поняття судових рішень, їх види.

2. Яким вимогам повинно відповідати судове рішення?

3. За якими ознаками судові рішення відрізняються від актів інших органів публічної влади?

4. Які засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив?

5. Які є підстави для ухвалення додаткового рішення?

6. Які є підстави для роз'яснення рішення?

7. Які є підстави для виправлення описок та явних арифметич­них помилок у судовому рішенні?

8. Охарактеризуйте законну силу судового рішення та його правові наслідки.

9. Які є особливості ухвал суду першої інстанції та їх види?


Розділ 6

Спрощені провадження
(процедури) цивільного
судочинства І

Глава XXVIII ———-— Наказне провадження

__ § 1. Історичний нарис наказного провадження

Наказне провадження є одним із видів проваджень цивільного су дочинства і регламентується розділом 2 ЦПК.

Наказне провадження у різні часи мало різну правову регламенті цію. Так, Статут цивільного судочинства Росії 1864 р. при його прим нятті передбачав лише спірний (позовний) порядок здійснення прано суддя у цивільних справах, але 29 грудня 1889 р. з метою спростити ге прискорити провадження справ, які не мають у більшості випадкім труднощів для вирішення, закон про провадження судових справ у зем ських начальників і міських суддів увів «спонукальне виконання». За своєю суттю порядок спонукального виконання був комбінацією по­зовного процесу з порядком виконання рішень. У порядку спонука и ного виконання здійснювались стягнення грошових сум, повернення рухомого майна, звільнення і здача найманого майна, стягнення w опротестованими векселями тощо. Отже, наказне провадження стало певним прототипом спонукального виконання1.

Ухвалення так званого судового платіжного наказу в межах окре­мого провадження судочинства передбачав Австрійський Статут ци­вільного судочинства 1895 p., який був чинним на території Західної України. Відповідно до статей 548-554 цього Статуту платіжний нака

1 Див.: Васьковский, Е. В. Учебник гражданского процесса [Текст] / Е. В. Васыо ский. - М. : Изд. Бр. Башмаковых, 1917. - С 322.


Глава XXVIII. Наказне провадження


Г»ув можливим за позовами про присудження грошей або інших речей, визначених родом та якістю. У випадках пред'явлення такого позову позивач міг просити суд про посилання відповідачеві платіжного на­казу за наявності даних, на яких ґрунтуються вимоги позивача, під-іиерджені достовірними документами: 1) публічними документами; 2) домашніми документами з підписом особи, що видала документ, освідченим австрійським судом або нотарем; 3) іншими документами, які підтверджують внесення до публічних книг речового права при-гкоєної вимоги. На прохання позивача платіжний наказ надсилався иідповідачу без попереднього усного розгляду та заслуховування від­повідача'.

Цивільний процесуальний кодекс УРСР 1924 р. також передбачав у порядку окремого провадження видачу судових наказів за безспір-мими вимогами про стягнення грошей або про повернення майна, і перелік цих вимог був виключним.

Усі справи про видання судових наказів за актами вирішувались одноособово суддею, без виклику сторін. Судовий наказ видавався сгягувачеві, він мав силу виконавчого листа, і судовий виконавець про ичинення стягнення робив напис на самому акті. Копія судового на­казу залишалася в суді. Таким чином, боржник не сповіщався про видання судового наказу і в більшості випадків дізнавався про його існування лише тоді, коли отримував повідомлення про виконання.

Боржник у семиденний термін з дня отримання повідомлення про виконання мав право заявити клопотання про скасування судового на­казу і розгляд справи в позовному порядку. Він також міг оскаржити судовий наказ у касаційному порядку2.

18 липня 1963 р. був прийнятий і набув чинності з 1 січня 1964 р. І Цивільний процесуальний кодекс УРСР, який не передбачав наказного провадження, а справи такого характеру відійшли до компетенції но-гаріату і стягнення заборгованості здійснювалось на підставі виконав­чих написів нотаріусів.

Упродовж тривалого часу єдиною формою цивільного судочинства і захисту цивільних прав і інтересів було позовне провадження. Зако­нодавець не робив кроків щодо спрощення цивільного процесу. Мож­на лише згадати таку спробу щодо справ про стягнення аліментів на

1 Австрийский Устав гражданскою судопроизводства 1895 года в сопоставлении
І нашим Уставом [Текст] / Н. А. Тура. - СПб. : Тип. Правительствующего Сената,
І 896.- С. 208-209.

 

2 33 УРСР. - 1931.-№ 36. -Ст. 282.


Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

дітей. Так, 1 березня 1985 р. було введено в дію Указ Президії Верхоі( ної Ради Української РСР «Про деяку зміну порядку стягнення ментів на неповнолітніх дітей». Цей Указ передбачав можливії судді одноособово стягувати в спрощеному порядку аліменти на утри мання дитини, народженої від батьків, які перебувають у зареєстрі ному шлюбі, і розмежовував розгляд безспірних та спірних справ нрп стягнення аліментів. Щоправда, особливостями цієї процедури б те, що питання про стягнення аліментів вирішувалося без поруша цивільної справи1.

У сучасних європейських системах судочинства також застосощ ється інститут судового наказу. Так, у цивільному процесуальним\ законодавстві Німеччини існує наказне провадження, яке можливі вимогою, предметом якої є сплата певної суми в євро, і на підставі клопотання заявника має бути виданий судовий наказ про її стягнеї Законодавство не вказує переліку вимог, за якими може бути виданий судовий наказ, а лише дає в законі вичерпний перелік вимог, які ні підлягають стягненню. Наказне провадження у Німеччині здійсню» гь ся дільничними судами. Судовий наказ направляється за заявою за­явника відповідачу, якому надається право надати письмові запері чення проти заявлених вимог. Якщо заперечень від відповідача не надійшло, то на підставі судового наказу суд за клопотанням заявники видає наказ про виконання2.

ЦПК Франції також передбачає процедуру, яка нагадує нака провадження, — розпорядження суду про сплату. Стягнення заборі и ваності може вимагатися за заявою про видання судового розпоряджаї ня, коли, по-перше, право вимоги засноване на договорі або виникає із встановленого нормативним актом зобов'язання і складає визнана і \ суму; за договірними справами сума визначається на підставі умов договору, включаючи, де це доречно, застереження про штрафні санк­ції; по-друге, зобов'язання виникають з прийняття до сплати або з ви дачі переказного векселя, з виставленого простого векселя, з переда­точного напису або з вексельного доручення стосовно першого або другого з цих цінних паперів або з прийняття уступки права вимін и відповідно до закону, який передбачає спрощений порядок кредиту­вання підприємств.

1 Відом. Верхов. Ради У РСР. - 1985. -№ 11. - Ст. 206.

2 Гражданское процессуальное уложение Германии [Текст]. - М.: Волтерс Клуш 11
2006. - С. 227-236.


Глава XXVIII. Наказне провадження

Іиява подається залежно від обставин до суду малої інстанції, кого суду або голові комерційного суду в межах предметної під-осі і справи цим судам. До заяви додаються документи, які під-Джуютьправо. Якщо, вивчивши надані документи, суддя дійде іюкку, що заява є обґрунтованою повністю або частково, він ви-■ и 11, ухвалу, в якій міститься розпорядження про сплату суми, яку и її !яв до уваги. Якщо суддя відхиляє заяву, його ухвала оскарженню и юром не підлягає, однак він має право здійснити дії в загально-іПроцесуальному порядку.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.