Главная | Обратная связь

Законна сила судового рішення 3 страница

Копія ухвали про прийняття заяви про скасування судового наказу Ь розгляду не пізніше наступного дня з дня її постановления надси-и і і.ся стягувану та боржнику. Разом з копією ухвали стягувану та

ржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви ВО скасування судового наказу, а стягувану надсилається також копія

кої заяви та доданих до неї документів (ч. 5 ст. 105^і ЦПК).

Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом Ісяти днів з дня постановления ухвали про прийняття такої заяви до очгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним ином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування

твого наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви (ч. 6 ст. 105^і ПК). Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто із ви­піканих осіб з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження

слставників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування су-

вого наказу і з'ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої яви (ч. 7 ст. 105^і ЦПК).

За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд ає право:

1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем имоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержан-

м загальних правил щодо пред'явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Про залишення заяви про скасування судового наказу без задово-і пня та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в ;і (і зміни судового наказу видає судовий наказ.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв хвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, ожуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ч. 9 ст. 105^і ЦПК).

У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового аказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання су-Овий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для ред'явлення до виконання (ч. 1 ст. 106 ЦПК).

Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового аказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або мінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ на-ирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної Карги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеля-шюї скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційні судом (ч. 2 ст. 106 ЦПК).

Судовий наказ, як і інші судові рішення, що набрали законної сі обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого сам< і врядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи служи.. вих осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території Украї ни, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода ні обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами (ст. 14 ЦПК).

Відповідно до ч. З ст. 95 ЦПК судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у пор* ку, визначеному законом.

і Питання для самоконтролю

1. У чому виявляється самостійність наказного провадження у структурі цивільного судочинства?

2. Якою мірою існуюча модель наказного провадження впливає на ефективність цивільного судочинства?

3. Чим відрізняється за своєю природою наказне провадження від нотаріального провадження з надання борговим доку­ментам виконавчої сили?

4. Які справи наказного провадження віднесені до юрисдикції суду?

5. Які законодавчі підстави передбачені для видачі судового наказу?

6. Чи здійснюється у наказному провадженні правосуддя?

7. У чому полягає різниця між скасуванням та оскарженням

судового наказу.'

Глава XXIX. Заочний розгляд справи

Глава XXIX _-———— Заочний розгляд справи

— § 1. Моделі заочного розгляду справи

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає заочний роз-і ляд справи як специфічну процедуру позовного провадження цивіль­ною судочинства. Інститут заочного розгляду справи існує в різних процесуальних системах. Як правило, його функціональну ефектив­нії-1 ь пов'язують із поширенням судового захисту суб'єктивних прав іромадян та юридичних осіб, пришвидшенням вирішення спорів, н також рівнем відповідальності сторін за свої дії (бездіяльність), за­тни і анням навмисному затягуванню розгляду справи та зловживанням процесуальними правами сторонами судового процесу. Крім того, надання суду можливості розгляду справи за відсутності сторони окре­мі ; і втори розглядають як засіб, що перешкоджає судовій тяганині, або ірактеризують як спрощену процедуру цивільного судочинства на підміну від повномасштабного змагального процесу¹.

Виходячи із того, що заочне провадження та заочне рішення існу-иі11, у різних правових системах, їх законодавча регламентація у ЦПК України не є чимось новим. Заочне рішення регламентувалось ЦПК І '< Р 1924 р. Так, ст. 98 ЦПК УРСР 1924 р. передбачала, що нез'явлення і горін, про яких судові відомо, що їм повістку було вручено, не стано-ІИть перешкод для розгляду та розв'язання справи. Суд вправі був питися до позавічного присуду.

Заочне провадження та заочне рішення можна характеризувати рі тих аспектах. Останнім часом їх дедалі частіше характеризують п іяду на ефективність судочинства під кутом зору його спрощення.

I ікі пропозиції містяться у Рекомендації № R (81) 7 щодо шляхів по-

II і імення доступу до правосуддя, прийнятій Комітетом міністрів Ради
¹ кропи 14 травня 1981 р. У пункті 9 Рекомендації пропонується роз-
і н >бка заходів щодо неопротестованих або безспірних позовних вимог

і її юго, щоб остаточне рішення ухвалювалось швидко, без зайвих

¹ Див.: Маляренко, В. Про заочне провадження у кримінальному судочинстві і і 11 / В. Маляренко // Право України. - 2004. - № 9. - С 3-12; Шевчук, П. І. Заочне

І... синя в цивільній справі [Текст] / П. І. Шевчук // Вісн. Верхов. Суду України. -

І VOX. № 3. - С 44-45; Луспеник, Д. Д. Заочний розгляд справи: проблемні новели 11111 | Текст] / Д. Д. Луспеник // Юрид. вісн. України. - 2006. - № 9. - С 7.

Чистіша друга. Провадження у суді першої інстанції

формальностей, явок сторін до суду і зайвих витрат. У Рекоменда № R (84) 5 від 20 лютого 1984 р. «Принципи цивільного судочинст спрямовані на вдосконалення судової системи» також звертаєг увага на необхідність передбачити в законодавствах країн конкрсмі правила, що прискорюють вирішення спорів¹.

В Узагальненні практики ухвалення та перегляду судами заочнії рішень у цивільних справах, підготовленому Верховним Судом Укра­їни, зазначається, що заочне провадження у цивільних справах широ ко застосовується у зв'язку з необхідністю забезпечувати ефективнії-11 та своєчасність цивільного судочинства².

Ефективність інституту заочного рішення значною мірою залежні І від його правової регламентації та моделі, що втілюється в законодав­стві. Існують різні моделі інституту заочного рішення. У цьому асі і' і ті зазначимо, що історично інститут заочного рішення грунтувався н І двох визначальних засадах: 1) заочне рішення можливе лише проїм так би мовити, пасивної сторони процесу (позивача, відповідача); і заочне рішення суд може ухвалювати в межах самостійною заочного провадження як автономної процедури цивільного судочинства або в межах загальної процедури позовного провадження цивільного п цесу. Ці визначальні моменти мають суттєве значення для законодавч конструкцій заочного провадження та заочного рішення.

З огляду на перший чинник заочне рішення може бути ухвалене проти відповідача. Можливим також є варіант, коли заочне рішення може бути ухвалене і проти позивача, і проти відповідача. Так, згі іні з § 330 ЦПК Німеччини заочне рішення проти позивача ухвалюється якщо позивач не з'явиться для усного розгляду і є клопотання про ухвалення заочного рішення про відмову позивачу в позові. Параграф 331 ЦПК Німеччини передбачає умови ухвалення заочного рішеним і проти відповідача.

Що стосується процедур ухвалення заочного рішення, то в наці нальних законодавствах втілені різні підходи, які, на наш погляд, 5 посередньо пов'язані зі змагальними моделями судочинства та кон­струкціями цивільного процесу в аспекті наявних та регламентованії\ судових проваджень і окремих автономних процедур, що існують у межах проваджень судочинства. Власне, йдеться про те, що в окремій національних системах цивільного процесу допускається можливість

¹ Див.: Міжнародні стандарти у сфері судочинства [Текст]. - К.: Істина. 2010
С 242, 302.

² Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справі
[Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - № 10. - С 25.

Глава XXIX. Заочний розгляд справи

валення заочних судових рішень, втім законодавець не регламентує ови та процедуру його ухвалення як самостійного заочного прова-ення. У деяких процесуальних системах, навпаки, ухвалення заочно-рішення здійснюється у межах процедури самостійного заочного овадження. Цивільний процесуальний кодекс Німеччини містить зділ 3 «Заочне рішення» як складову книги 2 ч. 1 «Провадження удах землі». У Цивільному процесуальному кодексі Російської Фе-рації глава 22 називається «Заочне провадження» та містить норми, і регламентують умови, порядок заочного провадження, а також ви-сення заочного рішення.

Сутнісні ознаки заочного провадження та заочного рішення осо-иво виявляються при порівнянні континентальної та англосаксонської стем цивільного процесуального права. Якщо в континентальній сис-мі права характерною ознакою розгляду та вирішення справ у поряд-заочного провадження є те, що при цьому діють загальні правила уювого розгляду з деякими особливостями, передбаченими законодав-

!м, то в англосаксонській системі права, перш за все в США та Англії, рактерним для заочного провадження є те, що це провадження є авто-мною судовою процедурою, не пов'язаною нормативно і функціональ-із судовим розглядом. При цьому особливостями процедури заочно-розгляду є те, що вона не передбачає дослідження доказів за умов сутності сторони судового процесу. Заочний розгляд справи спрощує оцедури судочинства та спрямовується на ухвалення рішення проти >рони, яка не з'явилась у судове засідання¹.

Очевидно, що український законодавець, передбачивши можли-сгь ухвалення заочних рішень, виходив концептуально з тієї моделі очного рішення, для якої характерними є такі умови, як пасивність, бто неявка відповідача у судове засідання, та визначення певних обливостей процедури заочного розгляду справи при дотриманні гальних правил судового розгляду. Власне кажучи, такий підхід по ~ї означає, що ЦПК України регламентує інститут заочного рішення, ііс інститут заочного провадження.

І Ісзважаючи на різні форми регламентації заочного рішення в про-суальних законодавствах, заочному рішенню притаманні певні озна-, що відрізняють його від звичайного рішення, яке ухвалюється отриманням загальних правил позовного провадження. Перш за все

чне рішення ухвалюється за наявності певних умов. Воно характе-

¹ Див.: Кудрявцева, Е. В. Судебное решение в английском гражданском процессе 11 Е. В. Кудрявцева. - М. : Городец, 1998. -С. 24-31.

|н ЦИВІЛЬНОГО принесу 673

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

ризується, крім того, специфічністю змісту як акта правосуддя, а такощспецифічністю форм його перегляду за ініціативою сторони, протії яи Ц рішення ухвалене.

Головною умовою ухвалення заочного рішення далі є процесуа и. на бездіяльність сторони. Формами процесуальної бездіяльності як підстави заочного рішення можуть бути неявка сторони у судові сідання (власне судове засідання, підготовче судове засідання, попере і нє судове засідання тощо). При цьому мова йде про неявку до суду з неповажних причин.

Умовою ухвалення заочного рішення є також належне повідомлен ня сторони, за відсутності якої відповідно до процесуального законо­давства може бути постановлене заочне рішення. Що стосується по­рядку викликів та повідомлень, то він передбачається законодав­ством.

Однією з фундаментальних умов заочного рішення обов'язково є ініціатива однієї зі сторін (позивача чи відповідача), яка є активном' у процесі. У разі неявки обох сторін ухвалення заочного рішення є не­можливим.

Заочне рішення, як зазначалося, характеризується специфічнісік* змісту як акта правосуддя. Саме в цьому аспекті і можна виокремити певні особливості заочного рішення. Насамперед при ухваленні заочно­го рішення суд не дотримується та об'єктивно не може дотримуватися принципу audiatur et altera pars (вислухай також іншу сторону). Це озна­чає, що заочне рішення не може повністю базуватися на усній змагаль­ності сторін, а процесуальна бездіяльність пасивної сторони (неявка на усний розгляд своєї справи) може бути підставою для використання за­конодавцем юридичної фікції її неправоти або фікції правоти сторони, яка з'явилася до суду. Фікція базується на принципі «чистої» змагай. ності і є характерною для англосаксонської системи цивільного процесу. Такий підхід законодавця відбиває мету спрощення цивільного процесу і логічно потребує моделювання спеціальної автономної процедури за­очного провадження як альтернативи позовному провадженню цивіль­ного процесу. Більше того, заочне рішення, ухвалене в такий спосіб, можна кваліфікувати як дійсно заочне рішення.

У більшості європейських країн фікція неправоти сторони, що не з'явилася у судове засідання, не застосовується і процесуальне зако­нодавство передбачає необхідність оцінки всіх доказів по справі. Це означає, що дослідження доказів має здійснюватися відповідно до за­гальних правил позовного провадження. Специфіка такого досліджен-

1^

Глава XXIX. Заочний розгляд справи

їй виявляється лише в тому, що воно здійснюється за відсутності од-і« і зі сторін.

Крім зазначених характерних ознак, заочне рішення як акт право­суддя характеризується також специфічністю форм його перегляду за ініціативою сторони, проти якої таке рішення ухвалене. При цьому поіГязковим інструментом виступає спрощений порядок перегляду точного рішення, який притаманний усім моделям заочних рішень. Піп г абсолютно необхідним, коли заочне рішення грунтується на фік­ції неправоти сторони, яка не з'явилась. Утім законодавча практика |і ічить про те, що спрощені форми перегляду заочних рішень вико­ристовуються і при тій моделі заочного рішення, що грунтується на механізмах усунення перешкод для зловживання суб'єктивними про­цесуальними правами стороною, що не з'являється для усного судово­го розгляду.

Спрощений порядок перегляду заочного рішення характеризується і им, що він можливий за ініціативою відсутньої на усному судовому розгляді сторони та суб'єктом перегляду, як правило, виступає суд, мкий ухвалив заочне рішення. Разом з тим у національних законодав-гівах на основі цих засад передбачаються специфічні процедури та Іравила перегляду заочних рішень. Так, можуть передбачатися апеля-іііиііий та касаційний порядок перегляду цих рішень, неможливість апеляційного перегляду тощо. Наприклад, Цивільний процесуальний м» іске Латвійської Республіки не надає стороні, щодо якої ухвалене Иючне рішення, права на апеляційне оскарження. Можуть бути й інші ісобливості процедур перегляду заочних рішень (підстави скасування, ні нтави поновлення судочинства при скасуванні рішення тощо).

§ 2. Умови заочного розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦП К у разі неявки в судове засідання пі шовідача, який належним чином повідомлений і від якого не надій­ні ю заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не запере­чу» проти такого вирішення справи.

Таким чином, для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення необхідні певні умови, які зазначені в законі. Виходячи зі (Місту ч. 1 ст. 224 ЦПК, можна виділити такі умови, за наявності яких

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

може бути винесене заочне рішення: 1) неявка відповідача; 2) нал. його повідомлення і ненадходження заяви про розгляд справи за й відсутності; 3) відсутність поважних причин неявки; 4) згода пози Ухвалення заочного рішення можливе тільки за наявності всіх указ; умов у сукупності.

Неявка відповідача у судове засідання є визначальною умовою очного розгляду справи. Неявка — це фактична, дійсна відсутні сторони.

Питання кваліфікації неявки відповідача як підстави заочного шення слід розглядати в контексті тієї моделі заочного рішення, закріплена у національному законодавстві. Українська модель заоч го рішення не ґрунтується на фікції неправоти відповідача і по суті надає жодних переваг та додаткових гарантій позивачу. Оскільки спрямована лише на забезпечення та стимулювання явки для фа ної участі відповідача як сторони відповідно до його процесуальн статусу з набором процесуальних прав, які відповідно до мети та вдань судового засідання забезпечують лише усний судовий розгг то неявка відповідача у процесуальному (правовому) сенсі пов'язуватися з передбаченими ЦП К правилами щодо регламент викликів та повідомлень сторін та передбаченими законом правов наслідками неявки як процесуального юридичного факту.

Питання явки учасників процесу та наслідки їх неявки виріш ся судом у підготовчій частині судового засідання, тому питання щ наслідків неявки відповідача та можливості заочного розгляду спр слід вирішувати з урахуванням даного юридичного факту. Таким ном, неявка відповідача як підстава заочного рішення означає т поведінку пасивної сторони, яка унеможливлює її участь у спр у формі усних слухань відповідно до процедур цивільного судочин у даному випадку — порядку судового засідання.

При визначенні наявності умов ухвалення заочного рішення та необхідно враховувати не лише особисту відсутність відповідача, і його представника. Якщо в судовому засіданні присутній представ відповідача, то для винесення заочного рішення підстав немає, ви дячи з природи судового представництва, яке перш за все відпові до процесуального законодавства інтерпретується як право сторо мати представника в суді і участь якого в судовому засіданні не по­збавляє саму сторону права на таку участь.

Умовою заочного розгляду справи також є належне повідомлення відповідача при тому, що від нього не надійшла заява про розгляд

Глава XXIX. Заочний розгляд справи

і вправи за його відсутності. Тобто заочне рішення може бути постанов-гільки після того, як суд переконається, що відповідача належним

... ом повідомлено про час і місце розгляду справи. Належним визна-

• п.ся повідомлення, яке здійснено засобами та в порядку, що вказані | у статтях 74, 76 ЦПК. Такими засобами повідомлення можуть бути, наприклад, судова повістка разом із розпискою, яка надсилається по­мпою рекомендованим листом із повідомленням або через розсильних їв адресою, а коли місце проживання або знаходження відповідача невідоме, виклик його до суду здійснюється шляхом оголошення у пре-11 після чого він вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Юридичне значення має також ненадходження від відповідача іаяви про розгляд справи за його відсутності за умов належного його покідомлення (ч. 1 ст. 224 ЦПК).

Наступною умовою заочного розгляду справи є відсутність поваж­них причин неявки відповідача. У разі неявки в судове засідання сто­рони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, повідом-и них у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, ікщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поваж­ними, суд відкладає розгляд справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Слід зазна­ні і и, що суд не зобов'язаний сам з'ясовувати причини неявки в судо-|Є іасідання належним чином повідомленого відповідача. Згідно з •і. 2 ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, юоов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважають, що сторо­ни і а інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове за-і ідання без поважних причин. Відповідач може повідомити про при­чини неявки, але суд може їх такими не визнати.

Для заочного розгляду справи суд повинен отримати згоду позива­ча. У випадку неявки без поважних причин належним чином повідом-іеного відповідача суддя повинен роз'яснити позивачу його право на іііочний розгляд справи, звернути увагу на особливості такого розгля-і\ і а пояснити, які правові наслідки тягне винесення заочного рішен­ня. І Іраво вибору порядку розгляду справи (звичайного або заочного) 11.1 іагться позивачу. Згода позивача на заочний розгляд справи повинна бути ним чітко висловлена в підготовчій частині судового засідання і ілнесена у журнал судового засідання.

Відповідно до ст. 45 ЦПК у цивільному процесі можуть брати

\ часть Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про-

ор, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні

Частина друга. Провадження у суді пертої інстанції

та юридичні особи. У зв'язку з цим не може не виникати питання юридичне значення згоди осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК, на розі справи у заочному порядку у випадках, коли позивач не з'явився у дове засідання.

Оскільки в цивільному судочинстві названі суб'єкти діють публ но відповідно до своїх процесуальних функцій і статусу і не є я ставниками позивача, їх згода (чи думка) не може бути підставою заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Інший п^! не має ні законодавчого, ні теоретичного обгрунтування і супере базовим засадам заочного розгляду справи і заочного рішення та пе баченим процесуальним законодавством правилам про явки, викл та повідомлення про час і місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ЦПК у разі участі у справі кількох В повідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в су ве засідання всіх відповідачів. Тобто у разі неявки одного з відпові чів у судове засідання розгляд справи повинен проводитись за заг~ ними правилами. Ця стаття дещо звужує можливості застосува інституту заочного рішення, оскільки доктринально немає підстав межувати застосування цього інституту щодо всіх видів процесуаль співучасті в цивільному судочинстві. Є всі підстави вважати, що ін тут заочного рішення може застосовуватися при факультативній сп участі, коли вимоги до декількох відповідачів можуть бути розгля ті й вирішені незалежно одна від одної. У разі неявки одного або кількох відповідачів-співучасників проти відсутніх може бути п новлено заочне рішення¹.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦПК за наявності передбачених законом ум про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Ця ухвала по новляється у підготовчій частині судового засідання, тобто до поч розгляду справи по суті. Закон не вказує, в якому порядку (формі) п винна постановлятись така ухвала. Виходячи з вимог статей 209, 2 ЦПК ухвала про заочний розгляд справи може постановлятися окрем процесуальним документом у нарадчій кімнаті, а також у судово засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журн~ судового засідання (протоколу).

Викликає певний інтерес питання щодо можливості та наявно підстав, виходячи із законодавчо закріплених умов ухвалення заоч го рішення, прийняття судом рішення про заочний розгляд цивіль

¹ Див.: Шевчук, П. І. Заочне рішення в цивільній справі [Текст] / П. І. Шевчу Вісн. Верхов. Суду України. - 1998. - № 3. - С 45.

Глава XXIX. Заочний розгляд справи

рави, коли процес ускладнюється тим, що відповідач у встановле-му порядку подав зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Ускладнення цивільного судочинства в результаті об'єднання в од-му провадженні для сумісного розгляду первісного і зустрічного ювів призводить, незважаючи на характер зустрічного позову, умов-кажучи, до подвійного статусу сторін у справі. Формально позивач первісним позовом виступає відповідачем за зустрічним позовом, озивач за первісним позовом — позивачем за зустрічним позовом. Оскільки конструкція заочного рішення визначається правилами виклики та повідомлення і визначальною умовою заочного рішен-є згода позивача та фактична, дійсна неявка на усні слухання відпо-ача, то конструювання різних варіантів згоди позивача та неявки повідача в умовах подвійного статусу сторін, на наш погляд, уне-жливлює заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення¹. У процесуальній літературі даються різні тлумачення також щодо жливості ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх б. Стосовно цього слід зауважити, що, оскільки треті особи, які не являють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), за )їм процесуальним статусом не прирівнюються до статусу сторони озивача чи відповідача), то їх неявка у судове засідання або згода згода) щодо заочного розгляду справи не мають юридичного зна­ння. Тому питання про ухвалення заочного рішення за умов участі і праві третіх осіб може ставитися лише за участю у справі третіх Ю, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Ці суб'єкти щесуальної діяльності відповідно до ст. 34 ЦПК можуть вступити праву до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до од-• і чи обох сторін. Вони мають усі процесуальні права та обов'язки іивача.

Оскільки треті особи можуть пред'явити позов до однієї чи обох ріп, слушно поставити питання, як кваліфікувати наслідки неявки повідача (відповідачів) за позовом третьої особи з точки зору за­сування порядку заочного розгляду справи та ухвалення заочного ення.

Правильне вирішення цього питання пов'язане з кваліфікацією Ьності умов для ухвалення заочного рішення. Визначальною умо-Ю є наявність згоди позивача. При цьому є очевидним той факт, що

¹ У літературі висловлено і протилежну думку (див.: Луспеник, Д. Д. Застосуван-нонел ЦК і ЦПК України в судовій практиці [Текст] / Д. Д. Луспеник. - X. : Харків и і ЧЮ5.-С.328-32У).

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

у такій процесуальній ситуації все ж таки відсутня згода первісного відповідача у справі й одночасно відповідача за позовом третьої особи. За умов конкуренції двох позовів у справі за участю третьої особи із самостійними вимогами факт неявки первісного позивача можна ро і глядати і як неявку позивача за основним позовом, і як неявку відпо відача за конкуруючим позовом третьої особи. У зв'язку з цим та ви­ходячи із принципу рівності сторін цивільного процесу, можна дііі і її висновку, що без спеціальної додаткової регламентації у законодавс і ні цієї процесуальної ситуації ухвалення заочного рішення є неможливим. Разом з тим за неявки первісного позивача та відповідача за участю у справі третьої особи можна ставити питання про заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення за згодою чи клопотанням третьої особи тоді, коли суд може залишити заяву за первісною вимогою без розгляду у зв'язку з неявкою первісного позивача (п. З ст. 207 ЦПК). У випадку коли третя особа звертається з позовом до позивача та відповідача у справі, а первісний відповідач не з'явився у судове за сідання, ухвалюється звичайне рішення по справі, оскільки підстави для ухвалення заочного рішення відсутні. У тих випадках, коли не з'явився у судове засідання відповідач за первісним позовом, а позивач та третя особа з'явилися, при тому що позов третьої особи пред'явлено не до обох сторін чи позивача, а до відповідача, заочний розгляд спра­ви та ухвалення заочного рішення є можливим за наявності згоди по зивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

_—*- § 3. Порядок заочного розгляду справи

Заочний розгляд справи і ухвалення рішення здійснюються за за­гальними правилами із винятками і доповненнями (ч. 2 ст. 225 ЦПК). Виходячи з існуючої моделі заочного рішення, особливості заочного розгляду справи є незначними і головним чином похідними від того, що відповідач не бере участі у справі, а тому відсутні усні слухання за участю двох сторін. Оскільки формування доказового матеріалу здій­снюється за загальним правилом до судового розгляду, то навряд чи можна стверджувати, що при заочному розгляді справи принцип зма­гальності на стадії судового розгляду має обмежений характер чи фактично відсутня змагальність сторін. Суд досліджує докази, надані сторонами при відкритті провадження у справі та під час попередньо-680

Глава XXIX. Заочний розгляд справи

і о судового засідання: надані позивачем при поданні позову, а відпо­відачем — при поданні письмового заперечення проти позову.

У процедурі заочного розгляду справи важливим є те, що заочний розгляд справи є похідним від права позивача на заочний розгляд. Тому І \ і має роз'яснити позивачеві його право на розгляд справи в заочно­му порядку. При цьому суд також роз'яснює позивачеві, що його згода ні розгляд справи за відсутності відповідача обумовлює неможливість р< 'ні ізації своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними шімогами, зокрема щодо неможливості зміни позивачем предмета або ні істави позову та зміни розміру позовних вимог, оскільки при розпо­рядженні позовними вимогами позивача суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. З ст. 224 ЦП К для повідомлення про це відпо­відача. Ухвалення заочного рішення у подібних випадках без відкла-иіііія судового розгляду і повідомлення відповідача про заміну пози­ції' іем предмета позову закладає правові підстави для скасування заоч­ного рішення.