Главная | Обратная связь

Законна сила судового рішення 6 страница

¹ Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический ком тарий [Текст] / Ю. С. Червоный, Г. С. Волосатый, В. О. Ермолаева и др. - Харь Одиссей, 2007. - С. 442-443.

⁴ Слід звернути увагу, що в теорії цивільного процесуального права протя тривалого часу визнається як фундаментальна проблема меж судового захисту (д~ Оптимизация гражданского правосудия России [Текст]. - М.: Волтерс Клувер, 200 С. 57-65).

І лава XXX. Загальна характеристика окремого провадження

орстично і практично, враховуючи національну законодавчу ні 11 по і неготовність відмовитись від окремого провадження як IIіження судочинства, у майбутньому перелік справ окремого про-ия цивільного судочинства може бути розширено, але за умов, іуть внесені зміни до процесуального законодавства та визна-

.... І'пцедуру розгляду відповідних справ.

¹ 'і же, як би парадоксально це не виглядало, окреме провадження пин.к і ься феноменом у структурі цивільного судочинства. Очевид­нім іуалізм окремого і позовного проваджень дедалі меншою мірою

.... in єдність цивільної процесуальної форми.

< прави окремого провадження мають різну сутність та специфічну
рі і п.но-правову природу, яка визначається певними особливостя­
ми і мів та способів судового захисту. їм притаманні особливості
« к і ного складу учасників, предмета судової діяльності та проце­
нт >и) порядку розгляду і вирішення справ. Об'єктами судового
їй і \ в окремому провадженні, як зазначалося, є як законні інтереси,
і їй оспорювані суб'єктивні права фізичних, юридичних осіб або
.iitii. Способами ж захисту прав та інтересів в окремому прова-
11 підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів,
іотьзначення для охорони прав та інтересів особи, встановлення
Ювого положення фізичної особи або створення умов здійснення
І о< обистих немайнових чи майнових прав або підтвердження на­
ми, відсутності неоспорюваних прав. Виходячи із цього, об'єкт

ПОі іб судового захисту можуть бути критеріями класифікації справ

юго провадження.

І вк, <;і об'єктом судового захисту є підстави виділити дві групи справ

NMOIо провадження: а) справи, у яких об'єктом захисту є законні інте-

і і неопосередковані суб'єктивним правом; б) справи, у яких

• і гом захисту є неоспорювані суб'єктивні права. За способом судово-

і исіу справи окремого провадження можна поділити на справи:

І) про зміну правового статусу фізичних осіб та встановлення фактів,

Ійкпь юридичне значення для охорони прав та інтересів особи або

ірсіїня умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав;

') про визнання або відновлення неоспорюваних суб'єктивних

Ч про застосування встановлених законом заходів щодо захисту | її шконних інтересів¹.

і ні і пічна. Г. О. Система справ окремого провадження та їх класифікація [Текст] і ні і пічна // Проблеми цивільного права та процесу : матеріали наук.-практ. І і раї*. 2008 р. -X. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 132-136.

иі п.ноі о процесу 705

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

_■_ § 3. Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження

Стаття 235 ЦПК передбачає порядок розгляду справ окремого пр вадження та по суті є базовою статтею у регламентації окремого п~ вадження як такого. У цій статті містяться норми, що лежать в осно нормативного визначення окремого провадження, крім правових нор які закріплені у ст. 234 ЦПК. Причому, якщо правові норми ст. 23 ЦПК мають дефінітивний характер, норми ст. 235 ЦПК мають загал норегламентуюче значення для всіх справ окремого провадженн Статті 234 та 235 ЦПК становлять, так би мовити, загальну части окремого провадження.

У цьому зв'язку постає питання щодо характеру норм загально характеру і тих, що регламентують порядок розгляду тих чи інш справ окремого провадження, та їх місця у структурі ЦПК.

В. М. Шерстюк при дослідженні проблеми системи цивільно процесуального права доходить висновку, що норми, які містятьс у підрозділі «Позовне провадження», є різнопорядковими за обсяго дії. За цією ознакою їх можна розподілити на дві групи — загальні, щ діють у всіх видах судочинства, і спеціальні, радіус дії яких обмежен лише позовним провадженням¹. П. Ф. Слісейкін, який досліджув проблему окремого провадження, зазначав, що норми, які не застое вуються в окремому провадженні, поділяються на ті, які можуть о слуговувати як позовне, так і окреме провадження; норми, які суп речать природі окремого провадження або в застосуванні яких нем потреби, а також норми, які сформульовані для позовних справ, ал тим не менше підлягають застосуванню в окремому провадженні².

На наш погляд, підходи, запропоновані авторами, у цілому відби вають сутність правової визначеності і регламентації окремого пр вадження, і тому окреме провадження як різновид цивільного судочин ства регламентується нормами, різними за обсягом дії. Перш за вс необхідно виділяти загальні норми окремого провадження (статті 234 235 ЦПК). Крім того, регламентуюче значення мають норми цивіл ного процесуального права з особливостями, які передбачені ЦП

¹ Шерстюк, В. М. Система советского гражданского процессуального пра
(вопросы теории) [Текст] / В. М. Шерстюк. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - С. 46.

² Елисейкин, П. Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое зн
чение [Текст] / П. Ф. Елисейкин. - М. : Юрид. лит., 1973. - С. 40-41. Див. тают
Юдин. А. В. Особое производство в арбитражном совете [Текст] / А. В. Юдин. - С
мара : Изд-во Самар. ун-т. 2003. - С. 93-99.

Глава XXX. Загальна характеристика окремого провадження

Оскільки ЦПК виходить із певної єдності позовного та окремого про­ваджень, то у ЦПК є норми, що можуть застосовуватися як у позовно­му, так і в окремому провадженнях. У ЦПК містяться норми, які мають спеціальний характер для тих чи інших справ окремого провадження. 11 арешті, у ЦПК є масив норм, які не застосовуються в окремому про­вадженні.

По суті така законодавча конструкція взаємодії різних за обсягом ні правових норм безпосередньо певною мірою визначається ч. З «і. 235 ЦПК, відповідно до якої справи окремого провадження роз­глядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового роя ляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлюються розді­лом VI ЦПК «Окреме провадження».

Частина 3 ст. 235 ЦПК, закріпивши конструкцію загального та і начального, у механізмі правового регулювання правовідносин, що виникають в окремому провадженні, встановлює винятки щодо зма­гальності та меж судового розгляду. Тим самим по суті законодавець, усвідомлюючи це чи ні, реально заклав і посилив явний дуалізм позов­ного та окремого проваджень цивільного судочинства, який не був Гвким за попереднім ЦПК. Цим, власне, піддав сумніву базовий прин­цип — принцип єдності цивільного процесу та цивільної процесуаль­ної форми, судочинства як єдиної за своєю природою діяльності зі здійснення правосуддя у цивільних справах.

Що стосується ч. З ст. 235 ЦПК, яка передбачає, що в окремому провадженні не діє правило щодо меж розгляду справи, то це є логіч­ним і пов'язане з тим, що в цьому провадженні не діє принцип зма-і;і п.ності. У позовному провадженні вихід за межі розгляду справи судом є недопустимим і тягне скасування судового рішення'.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК, на відміну від позовного прова-і/ксння, суд може за власною ініціативою витребувати необхідні до-іі їй. Це нормативне положення є підставою активності суду у збиран­ні доказів і, так би мовити, підсилює роль суду при розгляді справ окремого провадження. Якщо у позовному провадженні судочинство І їсться сторонами, а суд у доказовій діяльності є пасивним, то в окре­мому провадженні — навпаки.

Частина 4 ст. 235 ЦПК передбачає, що справи окремого проваджен-суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Заявники заінтересовані особи, які створюють коло суб'єктів окремого про-

¹ Вісн. Верхов. Суду України. - 2005. - № 6. - С 15.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

вадження, — специфічні суб'єкти окремого провадження. Відповіли до ч. 2 ст. 27 ЦПК вони мають статус осіб, які беруть участь у справі¹.

Під заявником слід розуміти особу, в інтересах якої порушено спра ву в суді про встановлення будь-якої обставини або юридичного стг громадянина, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припиненії особистих або майнових прав громадян. Коло заявників, як правил встановлено нормами цивільного процесуального права, які регулю порядок розгляду тієї чи іншої справи окремого провадження.

Згідно зі ст. 235 ЦПК суд повинен притягувати до участі в розгл ді справ окремого провадження всіх заінтересованих осіб, але вон можуть вступати у процес і з власної ініціативи. Притягнення чи д~ пущення до процесу цих осіб оформлюється ухвалою судді.

Цивільне процесуальне законодавство не надає і не може над вичерпного переліку суб'єктів, яких необхідно залучати під час роз гляду справ окремого провадження як заінтересованих осіб. До заінтере сованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ні юридичну заінтересованість. До заінтересованих осіб не можуть б) віднесені органи державної влади та місцевого самоврядування та інг організації, яким закон надає право засвідчити певний юридичний фа але своєчасно цього не було здійснено, хоча така можливість не чена (наприклад, відмова нотаріальної контори засвідчити факт і ч пред'явлення документа). Такі організації не є заінтересованими ос бами тому, що вони не визначають правових наслідків цього юридич ного факту, а лише засвідчують, реєструють його.

Притягнення до участі у справах окремого провадження заінте ресованих осіб — обов'язок суду. У пункті 5 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практи в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення вказується, що для забезпечення правильного і своєчасного розгля справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кож ній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовч дії, зокрема з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бут заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судо­ве засідання, у необхідних випадках запропонувати заявнику та заін­тересованим особам подати додаткові докази на підтвердження зая~ лених вимог чи заперечень проти них.

¹ Див.: Світлична, Г. О. Підготовка до судового розгляду справ окремого прова дження [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Г. О. Світлична. - X. Нац. юрид. акад., 1977.-С. 13-15.

Глава XXX. Загальна характеристика окремого провадження

.

Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту на­селення — у справах про встановлення факту перебування на утриман­ні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадко-(мці — у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ — у справах про встановлення факту родинних від­носин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування — у справах про встановлення факту належності с фахового свідоцтва¹. Неправильне визначення кола осіб у справах окремого провадження призводить до скасування рішення суду².

У частині 6 ст. 235 ЦПК зазначено, що в окремому провадженні не може розглядатися спір про право, і це є принциповим. Виникнення і пору про право призводить до того, що суд повинен залишити заяву осі розгляду і роз'яснити заінтересованим особам (заявнику), які по­рушили спір про право, що вони можуть захистити свої права у по­рядку позовного провадження, подавши позов на загальних підставах. Гак, у пп. 1, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення пактів, що мають юридичне значення» підкреслювалося, що суди при Прийнятті заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значен­ня, можуть розглядати їх в порядку окремого провадження, якщо нсіановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого судові¹. Недотримання вимог законодавства про безспірність окремого провадження також призводить до скасу­вання судових рішень⁴.

Наслідком безспірності окремого провадження та його унікальнос-іі у структурі цивільного судочинства є те, що справи окремого про­вадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди (ч. 5 ст. 235 ЦПК). Третейське судочинство є однією із процесуальних форм за­хисту приватного права і альтернативою для цивільного судочинства н силу того, що і третейське судочинство, і цивільне судочинство н принципі мають тотожні предмети правового захисту.

¹ Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової ді-і и мості та в цивільних справах [Текст]. - К. : Юрінком Інтер. 2004. - С 221-232.

³ Див.: Комаров. В. В. Практика застосування судами цивільного процесуального
юдавства [Текст] / В. В. Комаров. - К., 1992. - С. 218-219.

¹ Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової ді-і м.мості та в цивільних справах [Текст]. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С 221-232.

⁴ Див.: Комаров. В. В. Практика застосування судами цивільного процесуального
юдавства [Текст] / В. В. Комаров. - К., 1992. - С. 148-149.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Неможливість розгляду справ третейським судом і, як наслідок, неможливість передачі справ окремого провадження на розгляд tj тейського суду випливає із компетенції третейських судів та визнач; ється договірною природою угоди про третейський розгляд. Відлові; но до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейської суду за згодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникг із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, пере; бачених законом. Ці випадки передбачені ст. 6 названого Закону:

1) справи у спорах про визнання недійсними нормативно-правові актів;

2) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірвані та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволення* державних потреб;

3) справи, пов'язані з державною таємницею, тощо.
Безспірність окремого провадження цивільного судочинства визнг

чає і те, що справи окремого провадження не можуть бути закриї у зв'язку з укладенням мирової угоди (ч. 5 ст. 235 ЦПК).

Особливістю окремого провадження є також те, що для процедуі окремого провадження за загальними правилами цього проваджені судові витрати по справі не відшкодовуються. Відповідно до ч. 7 ст. 2V. ЦПК у справах окремого провадження при ухваленні судового рішен­ня судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено за­коном. За логікою цієї норми заінтересовані особи в окремому про­вадженні звільняються від судових витрат. Тому застосування цієї статті можливе лише в системному зв'язку із загальними нормами, які регламентують судові витрати. Доречно також зауважити, що інститут судових витрат як загальний інститут цивільного судочинства має спеціальні норми, які передбачають підстави та випадки звільнення від відшкодування певних судових витрат (ст. 81 ЦПК). У контексті цього очевидно, що ч. 7 ст. 235 ЦПК по суті дублює у формі загальних відсилок більш конкретну норму, яка міститься у ст. 81 ЦПК.

Порушення справ окремого провадження здійснюється поданням заяви. Зміст заяви повинен відповідати вимогам ст. 119 ЦПК. Проте до змісту заяви у конкретних справах окремого провадження ставляться свої вимоги з урахуванням специфіки справ, які розглядаються судом.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає особливості підготовки справ окремого провадження, що зумовлені специфікою кожної категорії справ і відображені в спеціальних статтях цього Кодек­су, які регламентують порядок розгляду справ окремого провадження.

Глава XXX. Загальна характеристика окремого провадження

В окремому провадженні відсутні інститути сторін (позивач та відповідач), третіх осіб, немає позову. Не діють такі інститути позов­ного провадження, як зустрічний позов, відмова від позову, визнання озову, мирова угода та ін.

Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають при-

усовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер

т. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або

собистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про

право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису

актів громадянського стану тощо.

Питання для самоконтролю

1. У чому виявляється самостійність окремого провадження у структурі цивільного судочинства?

2. Що виступає об'єктом судового захисту та предметом судо­вого розгляду в окремому провадженні?

3. Чи здійснюється в окремому провадженні правосуддя?

4. Яким є порядок розгляду справ окремого провадження?

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Глава XXXI

СПРАВИ ПРО ЗМІНУ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

—— § 1. Розгляд справ про обмеження

цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи

Відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істот­но впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може також обмежити цивільну дієздатність фі­зичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Крім того, ч. 5 ст. 32 ЦК передбачає, що при наявності достатніх підстав неповнолітня осо­ба (віком від 14 до 18 років) у судовому порядку може бути обмежена у праві самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлена цього права.

Фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного роз­ладу не може розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути відповідно до ст. 39 ЦК визнана судом недієздатною. Судовий порядок розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення фізичної особи в дієздатності визначається главою 2 розділу IV ЦПК України.

Віднесення цих справ до окремого провадження цивільного судо­чинства визначає важливість встановлення особливого рівня гарантій захисту прав осіб, які обмежуються в дієздатності або страждають 712

Глава XXXI. Справи про злгіну правового статусу фізичної осоои...

психічними розладами і відносно яких порушується провадження щодо визнання їх в установленому порядку обмежено дієздатними або не­дієздатними.

Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть бути дві обставини — психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, яке ставить у скрутне матеріальне ста­новище цю особу або членів її сім'ї, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

При обмеженні цивільної дієздатності за наявності психічного роз­ладу необхідно встановити медичний критерій, тобто наявність пси­хічного розладу. Психічний розлад як підстава обмеження цивільної дієздатності може бути наслідком соматичних (не психічних) захво­рювань, які притаманні людині у зв'язку з її віком, іншими факторами і які за певних умов можуть вплинути на її дієздатність.

Що стосується обмеження дієздатності фізичної особи з інших підстав, то необхідно встановити те, що особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона має утримувати, у скрутне матеріальне становище. Лише одиничні факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не є під­ставою для визнання особи обмежено дієздатною.

Наркотичні засоби — це речовини і засоби, які за Законом України «Про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» підлягають спеціальному контролю з боку держави. Наркотичні засоби (наркотики) включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Це речовини природно­го та синтетичного походження, препарати, рослини, що становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними (опій, кокаїн, гашиш, марихуана та ін.). Переліком є груповані у списки наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори, включені до таблиць 1-ІV згідно із законодавством України, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України. Перелік затверджується Кабіне­том Міністрів України¹.

Підставою визнання фізичної особи недієздатною, на відміну від однієї з підстав обмеження цивільної дієздатності, є хронічний, стійкий

¹ Юридична енциклопедія [Текст]. Т. 4. - К.: Укр. енцикл., 2002. - С. 44-47.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

психічний розлад і, як наслідок, — нездатність усвідомлювати зн чення своїх дій та (або) керувати ними. У Законі України «Про псил атричну допомогу» хронічний, стійкий психічний розлад кваліфік ється як тяжкий психічний розлад, під яким розуміють порушенії психічної діяльності функціонального характеру (затьмарення сві і мості, порушення адаптації та сприйняття, мислення, волі, емоці інтелекту чи пам'яті), яке позбавляє особу здатності адекватно ус домлювати оточуючу дійсність, оцінювати свій психічний стан поведінку. Оскільки психічний розлад є підставою як для обмежен цивільної дієздатності, так і для визнання фізичної особи недієздатно характер (ступінь) психічного розладу має кваліфікуюче значення застосування відповідних статей ЦК.

У встановленому порядку обмежити цивільну дієздатність або в знати особу недієздатною можна не лише відносно громадянина Укр їни, а й іноземця. При цьому встановлений законодавством Украї порядок застосовується з урахуванням чинних міжнародних договорі Наприклад, відповідно до ст. 22 Договору між Україною та Латвійсько Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільн сімейних, трудових та кримінальних справах» при обмеженні дієзд ності особи чи визнанні її недієздатною застосовується законодавс^-та компетентні установи Договірної Сторони, громадянином якої є д особа¹.

Стаття 236 ЦПК в інтересах особи, стосовно якої ставиться питі ня про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особ недієздатною, передбачає територіальну підсудність, згідно з яко заява про обмеження дієздатності фізичної особи чи визнання її н дієздатною подається до суду за місцем проживання цього громадян на, а якщо він перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатри ному лікувальному закладі, — до суду за місцем знаходження лік вального закладу.

Цивільне процесуальне законодавство визначає коло осіб, які ви" ві звернутися до суду із заявою про обмеження дієздатності, визнай недієздатності та поновлення цивільної дієздатності фізичної особ Перелік цих осіб є вичерпним і поширювальному тлумаченню не пі лягає. Відповідно до ст. 237 ЦПК заява про обмеження цивільної ді здатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, орган опіки і піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Зая про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпор

¹ Вісн. Верхов. Суду України. - 2006. - № 47. - Ст. 3174. 714

 

Глава XXXI. Справи про зміну правового статусу фізичної особи...

гися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбав-исііня її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки і піклування. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близь­кими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки і піклування, психіатричним закладом.

Членами сім'ї особи, стосовно якої порушується справа про об-

Р

меження її в дієздатності чи визнання її недієздатною, вважаються один 11 подружжя, діти, батьки, а також інші родичі та непрацездатні утри­манці. Проте право на порушення справи про обмеження дієздатності Особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, іоксичними речовинами, мають лише ті члени сім'ї, які проживають ра юм із цією особою і які внаслідок такого зловживання опиняються v скрутному матеріальному становищі. Один із подружжя, що є пра­цездатним, працездатні батьки або діти, які мешкають окремо, не мають права на порушення справи, оскільки поведінка особи не може стави­ти їх у тяжке матеріальне становище.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституцій­ними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету наф-Гової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 Статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо­вослужбовців та членів їх сімей», частини четвертої і п'ятої статті 22 Іакону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення гермі на «член сім'ї») констатується, що аналіз положень Конституції України та чинних нормативних актів різних галузей законодавства (у Гому числі 24 законів України, якими встановлюються пільги на опла-і\ житлово-комунальних послуг, і ще близько 40 законів України, І яких вживаються терміни, що підлягають офіційному тлумаченню, нижи міжнародних угод, ратифікованих Україною) свідчить, що в них МІ кутні узагальнюючі норми-дефініції щодо понять «член сім'ї» та «утриманство». Не розроблено єдиного критерію розуміння цих тер­мінів і у відповідній, у тому числі науковій, літературі, а законодавець Не визначив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї гих чи інших галузях права. Таким чином, законодавець не встановив шічерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї наймача, иле визначив критерії, за якими осіб, не пов'язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них. Конституційний Суд ви-

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

словив ту позицію, що поняття «член сім'ї» слід тлумачити залежі від галузі законодавства. Це дає можливість і правові підстави д; диференціації членів сім'ї взагалі, членів сім'ї, які перебувають утриманні або проживають із суб'єктами права на пільги щодо оплг користування житлом і комунальними послугами, на дві групи. Таї до першої групи слід віднести чоловіка або дружину та прямих роді чів за низхідною і висхідною лініями — дітей і батьків, якщо воні проживають разом, а у передбачених законом випадках — ще й ве; спільне господарство. До другої групи членів сім'ї військовослужбої ця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охороні можуть належати й інші особи, що постійно мешкають із ними та вс дуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близы родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі а( особи, які не перебувають із військовослужбовцем, працівником мілі ції, особового складу пожежної охорони у безпосередніх родинниз зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка), неповнорідні брати і се­стри, вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та ін.). Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, за рішенням Конституційного Суду, є ведення із суб'єктом права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин¹.

Справа про визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи не­дієздатною може бути розпочата за заявою органів опіки і піклування. Відповідно до ст. 56 ЦК органи опіки та піклування — це органи, на які покладено здійснення опіки та піклування. їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативни­ми актами.