СПРАВИ ПРО ВИЗНАННЯ АБО ВІДНОВЛЕННЯ НЕОСПОРЮВАНИХ СУБ'ЄКТИВНИХ ПРАВ

—^ § 1. Розгляд справ про відновлення прав на втрачені пінні папери на пред'явника та векселі

Діюче цивільне процесуальне законодавство передбачає визн ня недійсними цінних паперів на пред'явника та векселів і від новлення прав на втрачені цінні папери в порядку окремого провадження. Інтенсивне формування ринку цінних паперів зумовлює зростання у цивільному обігу їх різновидів та викликає необхідністи захисту прав їх власників. Види цінних паперів, порядок обліку та переходу права власності на них встановлено Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» (далі — Закон) та іншими заю нами України.

Відповідно до Закону цінні папери — це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають відносини між особою, яка їх розмістила (видала), і власником та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ст. З Закону, ст. 194 ЦК, ст. 163 ГК).

Цінним папером є документ, тому саме документ є тим об'єктом цивільного права, на який поширюються речові права (зокрема, право власності). Зобов'язальні права охоплюються грошовим або іншим майновим правом¹. З урахуванням положень ч. 2 ст. 194 ЦК, згідно з якими до особи, що набула права власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, є підстави розглядати сукупність правових можливостей, посвідчених цінним папером, як єдине комплексне

¹ Див.: Посполітак, В. В. Правове регулювання цінних паперів в Україні: поняття та ознаки [Текст] / В. В. Посполітак // Наук. зап. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2006. - Т. 53 (юрид. науки). - С 90.

Глава XXXII. Справи про визнання або відновлення...

Суб'єктивне право, при цьому право «з папера» завжди слідує за правом «на папір»¹.

В Україні у цивільному обороті, згідно із законом, можуть бути такі ірупи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь їх власника у статутно
му капіталі (крім інвестиційних сертифікатів і сертифікатів ФОН), надають
Мласнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН)

I одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини
Майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН);

2) боргові цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти ні іповідно до зобов'язання;

3) іпотечні цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на оіримання від емітента належних їм коштів;

4) приватизаційні цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договорим, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

До пайових цінних паперів належать: акції, інвестиційні сертифі-і і ні, сертифікати ФОН. До боргових цінних паперів належать: облі-і ііції підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, її начейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі. До іпотечних цінних паперів належать: іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні. До похідних відносять фондові варан-і и та конвертовані облігації"², до товаророзпорядчих — складські світи і ва та коносаменти³.

¹ Див.: Яроцький, В. Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових || іносин (основи інструментальної концепції) [Текст]: монографія / В. Л. Яроцький. -\ Право. 2006.-С 149,218-220.

-Див.: Посполітак. В. Правове визначення поняття цінних паперів. Ознаки та класифікація цінних паперів [Текст] /В. Посполітак//Юрид. журн.- 2005. -№ 1 (31). - С 102;

II міфі мова, О. В. Критерії класифікації цінних паперів за законодавством України [Текст]
О. В. Трофімова // Вісн. госп. судочинства. - 2006. - № 1.-С. 153-154.

' Див.: Посполітак, В. Правове визначення поняття цінних паперів. Ознаки та класифікація цінних паперів [Текст] / В. Посполітак // Юрид. журн. - 2005. -№1(31).-I 102.

Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

Законодавством можуть визначатися також інші групи цінних н перів (ст. 195 ЦК, Закон «Про цінні папери та фондовий ринок»).

За порядком розміщення (видачі) цінні папери згідно зі ст. З З кону поділяються на емісійні та неемісійні. Цінні папери за формо існування поділяють на документарні та бездокументарні. Емісій цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній фор Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарн формі.

Відповідно до ч. 4 ст. З Закону за формою випуску цінні пап поділяються на іменні, ордерні та цінні папери на пред'явника. Пр тичне значення цієї класифікації полягає у наданні різного правово значення певному виду цінних паперів, а також у встановленні поря ку передання прав за цінним папером.

Іменним цінним папером визнається документ, виписаний на ім конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папе суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іме ного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійсни виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповно женою на здійснення закріпленого цим папером права. Іменними та пред'явника можуть бути облігації, казначейські зобов'язання Украї ощадні (депозитні) сертифікати тощо (ч. 7 ст. 7; ч. 4 ст. 11; ч. 2 ст. Закону).

Закон виділяє також ордерні цінні папери, що заздалегідь міст можливість подальшого їх відчуження. Правовій природі саме орде ного цінного папера відповідає вексель. Класичним прикладом орде ного цінного папера є переказний вексель¹.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

а) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

б) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

в) за ордерним цінним папером — особі, названій у цінному п
пері, яка може сама здійснювати ці права або призначити своїм ро
порядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ст. 197 ЦК, ст.
Закону).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі гр шових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особ Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать в^:

¹ Див.: Науково-практичний коментар господарського кодексу України [Текст за заг. ред. В. К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 282.

ГлаваXXXII. Справи про визнання або відновлення...

іиду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу до ікжного індосаменту або заборони передачі прав іншим особам.

Так, відповідно до ст. 197 ЦК України права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для выступления права вимоги (цесії).

Передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, здійснюється шляхом вручення цього паперу особі, тобто вони обертаються вільно.

Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом

ичіінення на цьому папері передавального напису (індосаменту). При

цьому індосамент може бути ордерним (із зазначенням особи, якій або

і наказом якої має бути здійснене виконання) або бланковим (без за-

шачення особи, якій має бути здійснене виконання).

При цьому абсолютної відповідності між способом легітимації и-ржателя цінного папера та способом його передачі не існує. Ордерним цінний папір з бланковим індосаментом переходить від одного суб'єкта до іншого, як і цінний папір на пред'явника, залишаючись при ньому ордерним цінним папером¹.

За правовою природою ордерним цінним папером є вексель. Векселі — це боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове і її юв'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя або вексе-і держателю (ст. 164 ГК).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» некселі бувають прості або переказні. Слід також відмітити, що вексе-иі (прості та переказні) можуть існувати виключно у документарній формі і не можуть бути знерухомлені, тобто переведені у бездокумен-Гврну форму (ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні»). Платіж за траченим векселем може бути здійснений за умови встановлення права власності на нього в порядку, передбаченому законом (ст. 11 Засну України «Про обіг векселів в Україні»).

Специфіка встановлених законом механізмів обліку та форм існування цінних паперів, легітимації їх власників (володільців), виник-ін пня, передачі та здійснення майнових прав, посвідчених цінними шпорами, певною мірою обумовлює способи захисту та відновлення права на втрачені цінні папери. Втрата та знищення цінних паперів не

¹ Див.: Карабанова, К. Понятие ценной бумаги в современном российском праве [Текст] / К. Карабанова // Хоз-во и право. - 2005. - № 11. - С. 29.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

є безумовною підставою для припинення виражених у них прав, одні це може ускладнити або зробити неможливим передачу чи здійснені посвідченого ними майнового права. Отже, при втраті цінного nanej за загальним правилом робиться неможливою реалізація втіленог в ньому права. Разом з тим можливе відновлення втрачених цінні паперів у передбаченому законом судовому або позасудовому поряді Права власників (володільців, держателів) іменних та ордерних цінні паперів можуть бути відновлені шляхом видачі емітентом втраченої документарного цінного папера його дубліката за умови доказу наяі ності права останнього на документ, що вибув із його володіння.

У судовому порядку відновлення прав на втрачені цінні папери здій снюється за правилами окремого провадження відповідно до глави 7 ЦПК. У контексті викладеного зауважимо, що відповідно до ст. 260 ЦП К у порядку окремого провадження можуть розглядатися справи про відновлення прав тільки на цінні папери на пред'явника та векселі.

Характерною ознакою цінних паперів на пред'явника, як зазнача лося, є те, що вони не містять зазначення його власника (володільця) Управоможеною особою такого папера визнається особа, яка його пред'явить до виконання (здійснення посвідчених цінним папером майнових прав), тому в разі втрати такого папера відповідні дії може здійснити будь-яка особа, в тому числі й та, яка не є його дійсним власником. Вексель є ордерним цінним папером, втім, якщо вчинений на ньому індосамент є бланковим, то законним держателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться.

Висока оборотоздатність цінних паперів на пред'явника і векселів та визначений у законі механізм передання прав за ними суттєво збільшують ризик незаконного набуття прав за зазначеними цінними паперами у випадку їх втрати власником. Втрата цінного папера на пред'явника або векселя може призвести до порушень прав власника, у якого відсутня можливість їх захисту шляхом пред'явлення позову про витребування документа з незаконного володіння, що обумовлено особливостями переходу права власності на такі цінні папери.

Саме з урахуванням цього закон передбачає можливість захисту прав власника цінних паперів на пред'явника або векселів у судовому порядку, яке отримало назву «викличного» провадження, невід'ємною складовою якого є публічний судовий виклик. Одним із засобів доведення публічного виклику до відома невизначеного кола осіб, у тому числі й заінтересованих, є публікація про виклик. Викличне провадження можливе тільки в тих виключних випадках, коли при необхід-

Глава XXXII. Справи про визнання або відновлення...

пості захисту права заявника неможливо встановити протилежну иштересовану особу. У зв'язку з цим публічний судовий виклик адресується невизначеному колу осіб із розрахунком на те, що ("явиться конкретна особа та заявить про свої права, що буде під-і іавою для розгляду спору про право. Отже, сутність «викличного провадження полягає в тому, що за клопотанням заявника в цивільному судочинстві здійснюється публічний судовий виклик, якій идресується всім невідомим заінтересованим особам або особі, місцезнаходження якої невідоме, з вимогою заявити відповідні права не пізніше встановленого строку¹.

Захист прав особи, яка втратила цінний папір на пред'явника чи вексель, може здійснюватися в порядку окремого провадження тільки у випадку, якщо держатель такого цінного папера невідомий. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника чи вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачені цінні папери. У разі, коли власнику відомо, хто є держателем втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, їх ВИ і ребування здійснюється в порядку позовного провадження шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Під втратою цінного папера розуміється будь-який спосіб його вибуття з володіння уповноваженої особи (знищення, втрата, викрадення і ото), а також випадки, коли документ втратив ознаки платіжності «наслідок неналежного його зберігання або з інших причин. Таке вимкнення втрати цінного папера було дано у постанові Пленуму Верховною Суду СРСР від 20.07.1965 р. № 5 «Про порядок розгляду судами іаяв про поновлення прав за втраченими документами на пред'явника (шікличне провадження)»². Питання про втрату цінним папером на пред'явника ознак платіжності вирішується установою, яка його ви-і.і іа, під час розгляду заяви пред'явника про здійснення відповідних операцій за виданим нею документом.

Заява про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника чи векселя та відновлення права на втрачений цінний папір подається до суду за місцем знаходження емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем (ст. 260 ЦПК). « Зумовлено це насамперед необхідністю при підготовці справи до І'оіїляду найоперативніше забезпечити заявлену вимогу шляхом за-

¹ Див.: Аргунов, В. В. Вызывное производство в гражданском процессе [Текст] І В В. Аргунов. - М. : Изд. Дом «Городец», 2006. - С. 95-114.

■ Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924-1977 гг.) Гскст].-М., 1978.-Ч. 1.-С. 340.

Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

борони провадити будь-які операції за втраченим цінним паперо Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондов ринок» емітенти — це учасники фондового ринку, а саме: юриди особи, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держ в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від сво імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щ них перед їх власниками. Місцезнаходження юридичної особи виз чається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено коном (ст. 93 ЦК), місцезнаходження держави, Автономної Республі Крим та міських рад визначається місцезнаходженням відповідн органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим міських рад.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обіг векселів в Украї платіж за векселем на території України здійснюється тільки у без тівковій формі, тому на практиці виникає питання щодо визначе" місця платежу за векселем. Зміст місця платежу за векселем у заг* ному вигляді розкривається в Уніфікованому Законі про переказ векселі та прості векселі (далі — Уніфікований Закон). Згідно зі ст. Уніфікованого Закону зазначення місця, в якому має бути здійснеї платіж, є однією з обов'язкових вимог щодо змісту векселя. Утім відсутності такої особливої вказівки у векселі місце, позначене пор із найменуванням трасата (платника за переказним векселем), ві ється місцем платежу і водночас місцем проживання трасата. Докуме в якому не визначено і такого місця, не має сили переказного веке (ст. 2 Уніфікованого Закону).Оплата за переказним векселем мо здійснюватися також за адресою третьої особи або в місцевості, іі ніж місце проживання трасата (ст. 4 Уніфікованого Закону). Закон містить положень щодо визначення місця платежу за простим векселе тому положення, якими регулюється визначення місця платежу переказним векселем слід застосовувати і при визначенні місця пла жу за простим векселем, тією мірою, якою вони є сумісними з їх п вовою природою, що випливає зі ст. 77 Уніфікованого Закону.

Заява про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'яви або векселі подається до суду з дотриманням загальних та спеціальн вимог, встановлених законом.

У заяві про визнання втраченого цінного папера на пред'явника а векселя мають бути зазначені:

а) прізвище, ім'я та по батькові і місце проживання заявника; н йменування та місце знаходження юридичної особи-заявника;

Глава XXXII. Справи про визнання або відновлення...

б) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або
Іексель;

в) повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на
пред'явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, сума
векселя, дата і місце складання, строк та місце платежу, найменування
ік'кселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем
осіб (ст. 261 ЦПК).

Ці ознаки дозволяють судді визначити, чи є втрачений папір цінним, чи віднесено до судової юрисдикції відновлення прав на нього, а також інші обставини, які дають можливість правильно иирішити питання, пов'язані з відкриттям провадження та розглядом і прави по суті.

У заяві також мають бути зазначені докази, на підставі яких заявник може довести своє право на цінний папір. Відповідно до загальних правил цивільного судочинства при поданні заяви має бути сплачено судовий збір у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати (ст. 79 ЦПК; п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») та додано документи, що це підтверджують. Невиконання цих вимог тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК.

Із заявою до суду про визнання втрачених цінних паперів недійсними та відновлення прав на них має право звернутися будь-яка осо-ііа. що втратила цінний папір та вважає себе його власником. Зазначена особа набуває процесуального статусу заявника. Заявниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Таким чином, правом шернення до суду з вимогою про визнання втрачених цінних паперів не іійсними та відновлення прав на них закон наділяє достатньо широке коло суб'єктів. Як заінтересована особа у справах цієї категорії • прав виступає установа, яка видала цінній папір або вексель, оскільки рішення суду про визнання папера або векселя недійсним тягне для неї певні правові обов'язки (видати заявникові цінний папір замість ми иіаного недійсним тощо).

З метою забезпечення своєчасного та правильного розгляду та вирішення справи суддя має здійснити певні підготовчі дії. Передусім після відкриття провадження у справі суддя своєю ухвалою постанов-I зробити публікацію про виклик держателя цінного папера на чрі д'явника або векселя до суду та забороняє здійснювати по ньому будь-які операції. Починаючи з дати постановления ухвали суду зупини- гься перебіг всіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг ціни паперів (ст. 262 ЦПК).

Ухвала має бути постановлена суддею негайно після відкріп їм провадження у справі та надіслана емітенту втраченого цінного папера на пред'явника. Виконання цієї ухвали є для емітента обов'язковим. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновленим прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також якщо строк плаї за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. Пред'явлення нотаріусу векселя для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, зобов'язує нотаріуса повідомити відповідний суд про пред'явленим такого векселя для вчинення протесту.

Заборона провадити будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника є способом забезпечення заяви, що в цілому не властиве окремому провадженню. За даною категорією справ забезпечена заяви, на відміну від справ позовного провадження, є обов'язковою процесуальною дією, здійснення якої не залежить від волевиявлен заінтересованих осіб або розсуду суду.

Зміст публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, щодо яких судом встановлена заборона здійснювати будь-які операції, має відповідати певним вимогам. Вона повинна містити інформацію про:

- ім'я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи-заявника;

- обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника абі вексель;

- повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред'явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб;

- пропозицію держателя цінного папера, з приводу якого подано заяву до суду, повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір (ст. 263 ЦПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 263 ЦПК публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя робиться и\

ГлаваXXXII. Справи про витания або відновлення...

рахунок заявника в місцевій газеті за місцем знаходження емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.

Ураховуючи, що ЦПК це питання не регламентує, при його вирішенні слід виходити з положень Закону України «Про друковані 'іасоби масової інформації (пресу) в Україні» та Указу Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Відповідно до статей 1,12 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» розповсюдження періодичних друкованих видань, згідно з якими під друкованими засобами масової інформації в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року, та додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді періодичних друкованих видань газетного та журнального типу із відповідною сферою розповсюдження (місцевою, регіональною, загальнодержавною, зарубіжною).

Офіційними друкованими виданнями згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного опри-люднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газети «Урядовий кур'єр», «Голос України» та інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

У контексті визначення друкованого видання, в якому слід здійснимі публікацію про виклик держателя цінного папера, виникає питання щодо можливості застосування постанови Кабінету Міністрів України під 25 січня 2006 р. № 52 «Про порядок визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме»¹.

Згідно із зазначеною постановою Кабінету Міністрів України Державна судова адміністрація щороку до 1 листопада має подати до Капі ноту Міністрів України пропозиції щодо визначення на наступний рік друкованих засобів масової інформації загальнодержавної та міс-11 свої сфери розповсюдження, у яких розміщуються оголошення про і.іік іик до суду.

¹ Офіц. вісн. України. - 2006. - № 4. - Ст. 165.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська Севастопольська міські державні адміністрації визначають друко засоби масової інформації місцевої сфери розповсюдження, у я розміщуються оголошення про виклик до суду, з урахуванням їх ти жу і популярності та щороку до 1 жовтня повідомляють про це Д жавну судову адміністрацію. Друковані засоби масової інформ обираються з числа друкованих засобів масової інформації місце сфери розповсюдження, що висвітлюють діяльність місцевих орга державної влади або є їх друкованим органом.

Кабінет Міністрів України за поданням Державної судової адмі страції щороку до 1 грудня визначає друкований засіб масової інф мації загальнодержавної сфери розповсюдження та затверджує пере друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдже ня, в яких розміщуються оголошення про виклик до суду, що п^:опублікуванню у газеті «Урядовий кур'єр».

Так, Кабінет Міністрів України 1 грудня 2010 p., відповідно до станови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 «П порядок визначення друкованого засобу масової інформації, у яко розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх ос свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідом прийняв розпорядження № 2171 -р про затвердження переліку дру ваних засобів масової інформації загальнодержавної та місцевої еф. розповсюдження, в яких у 2011 р. розміщуються оголошення п виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного п живання (перебування) яких невідоме. Згідно із зазначеним розпор дженням Кабінету Міністрів в 2011 р. друкованим засобом масо інформації загальнодержавної сфери розповсюдження визначено г~ ту «Урядовий кур'єр». Друкованими засобами масової інформа місцевої сфери розповсюдження, в яких має розміщуватися оголоше ня про виклик до суду, є: «Крымские известия» — Автономна Pec бліка Крим, «Вінниччина» — Вінницька область, «Волинь-нова» Волинська область, «Вісті Придніпров'я» — Дніпропетровська обла «Донбасе — неделя» — Донецька область, «Житомирщина» — Ж мирська область, «Новини Закарпаття» — Закарпатська область, « порізька правда» — Запорізька область, «Галичина» — Іван Франківська область, «Київська правда» — Київська область, «Нар не слово» — Кіровоградська область, «Наша газета» — Лугансь область, «Високий замок» — Львівська область, «Рідне Прибужжя» Миколаївська область, «Одеські вісті» — Одеська область, «Зо

Глава XXXIІ. Справи про визнання або відновлення...

Полтавщини» — Полтавська область, «Вільне слово» — Рівненська область, «Сумщина» — Сумська область, «Свобода» — Тернопільська область, «Слобідський край» — Харківська область, «Наддніпрянська правда» — Херсонська область, «Подільські вісті» — Хмельницька область, «Черкаський край», «Нова доба» — Черкаська область, «Буковина», «Свобода слова», «Ва-Банк» — Чернівецька область, «Деснянська правда» — Чернігівська область, «Хрещатик» — Київ, «Севастопольские известия» — Севастополь.

Указана постанова Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 безпосередньо не регулює визначення друкованого видання, в якому має бути зроблена публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя. Однак, враховуючи, що в обох випадках підставою для виклику є ухвала суду, якою оформлюються процесуальні дії щодо підготовки справи до розгляду, що до суду викликається потенційний учасник судового процесу — держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, місце фактично-і о проживання (перебування) якого невідоме, що він у разі пред'явлення заявником позову набуває статусу відповідача, уявляється можливим іастасування вказаного нормативного акта і при визначенні друкованого видання, в якому має бути зроблена публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя. У процесуальній и і сратурі відповідні правові ситуації визначають як фактичну процесуальну діяльність, коли при відсутності у процесуальному законодавстві необхідних юридичних норм суд вимушений фактично застосовувати процесуальну аналогію. У зв'язку з цим науковцями пропонується закріпити процесуальну аналогію в цивільному судочинстві¹.

У публікації про виклик держателя цінного папера або векселя І \ ця не може робити висновок про визнання втраченого цінного папера на пред'явника недійсним. Суд може зробити такий висновок в ухваленому ним рішенні після розгляду справи по суті за наявності підстав, передбачених законом. Виклик до суду осіб із метою пред'явлення прав на втрачений заявником цінний папір стосується бу и.-якого держателя незалежно від юридичних підстав, за яких цей Папір до них потрапив.

Держатель цінного папера на пред'явника або векселя, про втрату якого заявлено, зобов'язаний у встановлений тримісячний строк по-

¹ Див. детальніше: Балюк, М. 1. Практика застосування цивільного процесуальною кодексу України. Коментарі, рекомендації, пропозиції [Текст] / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. - X.: Харків юрид., 2008. - С. 47-51. - (Серія «Судова практика»).

2S Курс цивільного процесу 769

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

дати до суду разом з оригіналом цінного папера заяву про те, що в є його держателем. Особиста явка держателя цінного папера до су не є обов'язковою, тому надання зазначених документів може б здійснено як безпосередньо до суду, так і відправленням поштою, особисто, так і через представника.

Подання держателем зазначеної заяви до суду свідчить про в никнення між ним та заявником спору про право, що виключає ро гляд справи за правилами окремого провадження. При надходжен такої заяви суд постановляє ухвалу про залишення заяви про відно лення прав на втрачений цінний папір або вексель без розгляду. Одн часно суд надає особі, яка заявила про визнання недійсним втрач ного цінного папера або векселя (заявнику), строк, протягом яко вона може пред'явити в загальному порядку позовні вимоги до де жателя про витребування в нього відповідного цінного папера пред'явника або векселя. Оскільки позов має подаватися за загал ними правилами цивільного судочинства, то заявник має звертати з цим позовом до суду за місцем проживання відповідача, тобто де жателя цінного папера.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 ЦПК строк для пред'явлення заявник" позову про витребування від держателя цінного папера на пред'явни або векселя не може перевищувати двох місяців. У разі якщо у вст новлений судом строк такий позов заявник не пред'явить, суд пост новляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції втраченим цінним папером на пред'явника або векселем, про що п відомляє особу, яка їх видала (ч. З ст. 265 ЦПК). Копія ухвали згід з ч. 4 ст. 265 ЦПК надсилається емітенту втраченого цінного папера пред'явника або зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси від мі суду. У разі якщо за векселем строк платежу ще не настав, коп^:ухвали про зняття заборони щодо здійснення операцій за цінним паперами направляється також на адресу всіх нотаріусів відповідно^-нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу векселем.

У разі якщо протягом тримісячного строку з дня публікації в^:держателя цінного папера або векселя не надійде заяви з оригінало цінного папера про те, що він є його держателем, суддя признача справу про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явни або вексель до розгляду. Про день і час судового засідання обов'язково повідомляються заявник та емітент втраченого цінного папера або зобов'язані за векселем особи (ч. 2 ст. 266 ЦПК).

Глава XXXII. Справи про визнання або відновлення...

Розгляд справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника здійснюється за загальними правилами цивільного судочинства. У судовому засіданні можуть брати участь заявник та емітент втраченого цінного папера або зобов'язані за векселем особи. Закон не передбачає обов'язкової участі зазначених осіб у розгляді справи, тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Під час розгляду справи суд має встановити факт втрати цінного папера або векселя, який цінний папір або вексель втрачено, чи є це цінний папір на пред'явника або вексель із бланковим індосаментом та за яких обставин вони втрачені, повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред'явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб. Результати розгляду та вирішення справи залежать від встановлення зазначених фактів.

Наприклад, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 грудня 2006 р. відмовлено в задоволенні заяви ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» про визнання втрачених векселів недійсними та відновлення прав на ці цінні папери. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 13 лютого 2007 р. рішення районного суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким заяву ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» задоволено: визнано недійсними прості векселі, які ТОВ «1нвестор-96» передало ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», відновлено право на втрачені векселі та зобов'язано ТОВ «Інвестор-96» видати нові векселі замість визнаних недійсними з установленням терміну пред'явлення їх до оплати. Верховний Суд України частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Інвестор-96» на рішення апеляційного суду, скасував усі ухвалені по справі рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що лише встановлення під час проведення податковими органами перевірки фінансової діяльності ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» відсутності зазначених векселів на підприємстві не є достатньою підставою для задоволення заяви¹.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним або про відмову в задоволенні заявленої вимоги. Рішення суду по цих

¹ Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 серпня 2007 р. Справа № 6-7039 св 07 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реестр судових рішень України. - Режим доступу: http//www.reyestr.court. gov.ua.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

справах повинно відповідати загальним та спеціальним вимогам, передбаченим законом. Визнавши заявлену вимогу законною та обгрунтованою, суд робить висновок про визнання втраченого цінного папера недійсним. При цьому в резолютивній частині рішення має бути зазначено найменування та номер документа, визнаного недійсним, а також емітента цього цінного папера.

Після набрання законної сили рішення суду тягне певні правові наслідки. Рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явника недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій. Рішення суду про визнання втраченого векселя недійсним є підставою для здійснення платежу за ним або видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та відновлення зобов'язаними за векселем особами передавальних написів. Ці дії спрямовані на відновлення прав заявника на втрачений цінний папір на пред'явника або вексель, що визнані недійсними. Ухвалене судом рішення може бути оскаржено на загальних підставах у порядку, передбаченому законом.

Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника або векселя публікується в порядку, передбаченому законом, у місцевій газеті за місцем знаходження емітента цінного папера або за місцем платежу за векселем, а також в одному з офіційних друкованих видань (статті 263, 267 ЦПК).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює певні гарантії прав держателя цінного папера на пред'явника або векселя. Так, закон надає йому право на відшкодування збитків з метою забезпечення захисту майнових прав. Йдеться про збитки, заподіяні забороною здійснення будь-яких операцій із цим цінним папером на пред'явника або за векселем. Збитки можуть бути стягнуті із заявника за умови ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні вимоги про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або вексель.

Держатель цінного папера на пред'явника або векселя, який не заявив вчасно з будь-яких причин про свої права на цінний папір, може подати в той же суд, що визнав цінний папір недійсним, позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред'явника або вексель (ст. 268 ЦПК). Такий позов подається до суду в межах загального строку позовної давності. Цей строк обчислюється з дня набрання законної сили рішенням суду про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або вексель.

Глава XXXIІ. Справи про визнання або відновлення...

—^—^— § 2. Розгляд справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність

До справ окремого провадження цивільним процесуальним законодавством віднесені справи про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність (п. 7 ст. 234 ЦПК). Пов'язано це з необхідністю вирішення питання про набуття права власності на безхазяйне майно та передання його відповідним суб'єктам. Слід зазначити, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про набуття територіальною громадою права власності на виключний об'єкт права власності — безхазяйну нерухому річ. Визнання права на нерухому безхазяйну річ та передання її до комунальної власності забезпечують переведення майна з безхазяйного становища до конкретного правового режиму. Комунальну власність складає майно, що перебуває у власності територіальних громад, що випливає із змісту ст. 142 Конституції України.

Основні засади та підстави набуття права власності встановлені її. 328 ЦК України. Це можуть бути відповідні договори, заповіти, рішення суду тощо. Залежно від специфіки майна (безхазяйна річ, рухома чи нерухома річ, знахідка, скарб тощо) та суб'єкта, який претендує на право власності, закон встановлює загальні та спеціальні способи набуття права власності (статті 329-345 ЦК). Спеціальні способи застосовуються у випадку набуття права власності окремими суб'єктами, цим зумовлюється правовий механізм вирішення даного питання (за набувальною давністю, приватизації, визнання майна безхазяйним тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 335 ЦК право власності на безхазяйну нерухому річ набувається за рішенням суду. Отже, визнання майна безхазяйним і а передання його у власність відповідним суб'єктам є одним із встанов-іених законом спеціальних способів набуття права власності. Згідно з н. 7 ч. 2 ст. 234 ЦПК такі справи розглядаються за правилами окремого провадження, яке характеризується передусім відсутністю спору про право. Однак у судовій практиці трапляються випадки, коли не враховуються положення ч. 6 ст. 235 ЦПК, відповідно до якої, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Так, у лютому 2006 р. Управління економіки Судацької міської р (далі — Управління) звернулося до суду із заявою про передачу у вл ність територіальної громади безхазяйного нерухомого майн м. Судак. Заявник посилався на те, що 8 листопада 2004 р. зазнач майно (двоповерхова адміністративна будівля, одноповерхові буді побутових приміщень, гаражу, токарного цеху, складу, колишня правна станція, огорожа, бетонні майданчики, асфальтовані доро підземні резервуари) було поставлено на облік як безхазяйне, 13 л топада того самого року про це оголошено в газеті й відтоді відомос про власника майна не надходило.

Судацький міський суд рішенням від 15 червня 2006 р., залише без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим 5 грудня 2006 p., заяву задовольнив.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховно Суду України ухвалені рішення скасувала, заяву Управління про пе дачу безхазяйного нерухомого майна у власність територіальної мади залишила без розгляду, зазначивши, що під час розгляду спр суд притягнув до участі у справі як заінтересовану особу Підприємс яке заперечувало проти заяви Управління і заявило про свої права майно, зазначивши, що воно не є безхазяйним, оскільки було перед Підприємству в 1995 р. для ведення господарської діяльності та пе буває на балансі Підприємства, яке ним фактично володіє, користує ся і розпоряджається. Зазначені обставини свідчать про наявніс спору про право, на що не було звернуто уваги судами першої та ап ляційної інстанцій і справа була вирішена за правилами окремого п вадження, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 235 ЦПК¹.

Статус нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість), згідно ст. 181 ГК, мають земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без знецінення зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширен законом на повітряні та морські судна внутрішнього плавання, космі ні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній єстрації. Поширення режиму нерухомих речей на вказані рухомі речі обумовлюється специфікою функціонального призначення та їх роллю у цивільному обігу.

Безхазяйною, відповідно до закону, є річ, яка не має власника або власник якої невідомий (ст. 335 ГК). У юридичній літературі відмічається, що безхазяйним може бути визнане нерухоме майно, на яке не

' Бюл. законодавства та юрид. практики. - 2008. - № 7. - С. 300-301.

Глава XXXII. Справи про витання або відновлення...

має жодних правовстановлюючих документів, а також за відсутності претендентів на набуття права власності на таке майно або осіб чи організацій, які вважають таке майно своєю власністю. Такі випадки трапляються з об'єктами нерухомості, які знаходяться в аварійному стані або є зношеними, тому їх простіше зняти з балансу, аніж витрачати зусилля та кошти на їх відновлення, а також нести за них відповідальність¹.

Згідно зі ст. 269 ЦП К з вимогою про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність звертатися до суду мають право лише зазначені у законі суб'єкти, а саме — органи, уповноважені управляти майном відповідної територіальної громади. При визначенні цих органів слід виходити з положень ст. 143 Конституції України, відповідно до якої управління майном, яке знаходиться у комунальній власності, здійснюється безпосередньо територіальними громадами сіл, селищ, міста або через створені ними органи місцевого самоврядування та положень статей 5, 6, 11, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якими від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (органи місцевого самоврядування) через виконавчі органи, які згідно з Конституцією та цим Законом створюються сільськими, селищними, міськими, районними у містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 зазначеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, зокрема виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Умови передання безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади визначені ЦК України. Передусім згідно з ч. 2 ст. 335 ЦК за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого

¹ Див.: Шевченко, Я. М. Компетенція правоохоронних та інших органів виконавчої влади у сфері виявлення та розпорядження безхазяйним майном [Текст] / Я. М. Шевченко // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федер. профспілок України. - 2008. -№3(1).-С. 184.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

розміщена безхазяйна нерухома річ, вона має бути взята на облік v,_v-ганом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Пов'язано це з тим, що право власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ст. 182 ГК).

Згідно із ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав — Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав — Міністерство юстиції України. Відповідно до п. 4 ст. 8 Закону орган державної реєстрації прав забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна. Облік безхазяйного нерухомого майна проводиться органом державної реєстрації прав за заявою органу місцевого самоврядування в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (п. 10 ст. 15).

Згідно з п. З Прикінцевих положень зазначеного Закону до 1 січня 2012 р. державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Головною метою такого оголошення є виявлення власника майна, щоб уникнути необгрунтованого позбавлення його права власності, виявити осіб, які можуть допомогти у встановленні його особи чи заявити права на це майно.

Орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, згідно зі ст. 335 ЦК може звернутися до суду із заявою про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, якщо ніхто не заявить про свої права на неї.

Глава XXXII. Справи про визнання або відновлення...

Заява органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади подається до суду за місцезнаходженням цієї речі, тобто за правилами виключної територіальної підсудності. Аналіз чинного законодавства, як зазначається у процесуальній літературі, дає підстави для висновку, що місцезнаходженням нерухомої речі є таке її розташування та особливості, що дають можливість її ідентифікувати серед інших схожих речей. До характеристик нерухомої речі, що дозволяють її ідентифікувати, автори насамперед відносять географічні дані (поштова адреса: країна, область, район, вулиця тощо) та інвентаризаційно-реєстраційні документи¹.

За формою та змістом заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади має відповідати загальним вимогам закону (статті 119, 120 ЦПК). Крім того, у заяві має бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, її основні ознаки (наприклад, щодо житлових будівель та інших споруд — їх місце розташування, технічні характеристики з планування тощо), яким чином вона виявлена і поставлена на облік як безхазяйна. У заяві мають бути посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік відповідним державним органом, а також зазначення друкованих засобів масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік. Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність крім зазначеної обов'язкової інформації може містити й інші дані, що зумовлюють набуття відповідною річчю статусу безхазяйної. Правовими наслідками невідповідності заяви вимогам, які встановлені законом, є залишення заяви без руху на підставі ст. 121 ЦПК.

У випадку, коли суддя, вирішуючи питання про прийняття заяви та відкриття провадження, встановить, що нерухома річ, про передачу якої у власність територіальної громади просить заявник, не була взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або якщо заява подана до закінчення одного року з дня прийняття цього майна на облік, суд відмовляє у прийнятті заяви (ст. 276 ЦПК).

Верховний Суд України на підставі узагальнення матеріалів судової практики щодо розгляду справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність зазначив, що інколи до суду зверталися

¹ Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. С. С. Бичкової. - К. : Атіка, 2008. - С. 569.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

неналежні заявники, не дотримувалася встановлена законом процедура переходу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність. Крн того, судам доводилося відмовляти у прийнятті заяви про переда' безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади відш відно до вимог ст. 271 ЦПК, оскільки такі речі не були взяті на облії органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майж або заяви подавалися до закінчення одного року з дня прийняття таї речі на облік¹.

Для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справі суддя після порушення справи зобов'язаний відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства провести всі необхідні піді товчі дії по справі до судового розгляду. Важливим є вирішення питані щодо залучення до справи всіх заінтересованих осіб та повідомлені їх про місце і час розгляду справи, про належність наданих доказів допустимість засобів доказування тощо. Слушною є думка щодо д< цільності направлення запитів до відповідних організацій, у яких т явні відомості про цю річ (житлово-експлуатаційні організації, віддії житлово-комунального господарства тощо)².

Розгляд справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комуналі ну власність здійснюється за загальними правилами цивільного суд( чинства із винятками та доповненнями, передбаченими главою 8 роз ділу 4 ЦПК. Розгляд справ про передачу безхазяйної нерухомої ре^іу комунальну власність здійснюється суддею одноособово. Відповідне до закону ці справи розглядаються судом за участю заявника і заінтс ресованих осіб (ст. 272 ЦПК). Вирішуючи справу, суд встановлює, дійсно нерухома річ є безхазяйною, тобто не має власника або він не відомий, чи є фактичні володільці, що певним чином використовую! це майно, чи не належить воно померлій особі, особі, яка оголошенг померлою або визнана безвісно відсутньою, і т. ін. Ці обставини мают суттєве значення щодо розгляду справи по суті. Так, відповідно до зг кону, якщо померла особа або особа, яка оголошена померлою, не маї спадкоємців за заповітом і за законом, у випадку усунення їх від прав на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідної органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

¹ Див. Лист Верховного Суду України від ЗО січня 2007 р. № 9-12.

² Див.: Гражданско-процессуальный кодекс РСФСР с постатейным приложением
судебных документов и комментариями [Текст] / Н. Р. Вильчур, А. Н. Долженко,
А. М. Кожевников и др. - М. : Проспект, 1999. - С. 293.

Глава XXXII. Справи про визнання або відновлення...

Не може бути визнане безхазяйним і майно безвісно відсутньої особи. Згідно зі ст. 44 ЦК України на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідоме.

При розгляді справ окремого провадження, у тому числі при розгляді справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, передбачена ЦПК процедура заочного розгляду не може бути застосована. Верховний Суд України, узагальнюючи практику ухвалення та перегляду заочних рішень у цивільних справах, звернув увагу суддів на те, що заочне рішення може ухвалюватися лише у справах позовного провадження¹. Проте судова практика свідчить, що суди не завжди дотримуються зазначеної вимоги закону. Так, Московський районний суд м. Харкова, розглянувши справу за заявою Харківської міської ради про передачу безхазяйного нерухомого майна (теплових мереж) у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, ухвалив заочне рішення, яким заявлену вимогу задовольнив².

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відхиляє вимогу заявника про передачу нерухомої речі у комунальну власність. Визначивши, що нерухома річ є безхазяйною, тобто не має власника або залишена ним без намірів зберігати право

¹ Див.: Узагальнення практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах [Електронний ресурс] // Верховний Суд України. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.

^: Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2009 p., справа № 2-0-316/2009 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Частіша друга. Провадження у суді першої інстанції

власності на нього, взята на облік в установленому порядку органом, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно, та що з дня взяття цієї речі на облік сплив один рік, суд ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади. Рішення суду про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади є підставою для державної реєстрації права власності на це майно в порядку, встановленому законом. Рішення суду про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна". Судове рішення за цією категорією справ може бути оскаржене та набуває законної сили в передбаченому законом загальному порядку.

—— § 3. Розгляд справ про визнання спадщини відумерлою

Відповідно до ст. 1277 ЦК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може бути визнана в судовому порядку відумерлою. Поняття «відумерла спадщина», таким чином, застосовується до випадків, коли перехід прав та обов'язків (спадщини) від спадкодавця до інших осіб відповідно до загальних правил спадкування, встановлених законом, є неможливим. Згідно з ч. З ст. 1277 ЦК право на таку спадщину набуває територіальна громада за місцем відкриття спадщини. Обов'язковою умовою набуття територіальною громадою цього права за наявності передбачених законом підстав є визнання судом спадщини відумерлою. Згідно із чинним цивільним процесуальним законодавством справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються судом за правилами окремого провадження (п. 8 ст. 237 ЦПК).

Коло суб'єктів, які мають право звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, визначено законом і має виключний характер. У зв'язку з цим при відкритті провадження у таких справах має враховуватися імперативний характер норм, які регулюють це питання. Правом звернення до суду із зазначеною вимогою закон наді-

¹ Див.: Методичні рекомендації щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів [Електронний ресурс] : затв. Наказом М-ва юстиції від 26.05.2009 р. № 914/5. - Режим доступу: http://www.minjust. gov.ua.

Глава XXXII. Справи про витання або відновлення...

ляє органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1277 ЦК, ст. 274 ЦПК). Такими органами відповідно до статей 10, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Отже, заявником по цій категорії справ окремого провадження можуть бути тільки відповідні органи місцевого самоврядування. Виходячи з цього, у випадках звернення до суду особи, яка не має такого права, суд має відмовити у відкритті провадження у справі. Разом із тим суди не завжди дотримуються вимог закону щодо обмеженості суб'єктів звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою. Наприклад, Оріхівський районний суд Запорізької області розглянув у відкритому судовому засіданні заяву прокурора в інтересах територіальної громади с Кірове в особі Кіровської сільської ради про визнання спадщини (6,7 га землі на території Кіровської сільської ради, ціна якої становить 58 233,94 гри) відумерлою та ухвалив рішення про задоволення заявленої вимоги.

Аналогічних помилок припустилися суди і при розгляді інших справ про визнання спадщини відумерлою. Так, Устинівський районний суд Кіровоградської області розглянув заяву прокурора в інтересах Ганно-Требинівської територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та задовольнив заявлену вимогу. Великоолександрівський районний суд Херсонської області розглянув у відкритому судовому засіданні заяву прокурора в інтересах Брускінської сільської ради про визнання спадщини відумерлою та задовольнив заявлену вимогу. Васильківський районний суд Дніпропетровської області, відкривши за заявою прокурора провадження у справі про визнання спадщини відумерлою, що складається з права на земельну ділянку (пай) площею 6,68 в умовних кадастрових гектарах вартістю 63 453 грн із земель, які перебували в колективній власності, ухвалив рішення про її задоволення з тих підстав, що спадкоємці за законом та за заповітом протягом року не звернулися до Державної нотаріальної контори, що свідчить про те, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця Особи-2, ніхто з його спадкоємців не претендує. Цей факт підтверджується витягом із Спадкового реєстру на заповіти та спадкові справи померлої Особи-2 та витягом з погосподарської книги¹.

¹ Див.: Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 31.12.2009 p.. справа №2-0-144/2009; Рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 21.01.2007 p., справа № 2-0-2/2008; Рішення Великоолександрівського районною суду Херсонської області від 24.05.2008 p., справа № 2-0-28/2008 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://www. reyestr.court.gov.ua.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Заява про визнання спадщини відумерлою подається до суду за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК). Місцем відкриття спадщини є місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК). При визначенні останнього місця проживання спадкодавця слід виходити з положень ст. 29 ЦК, якою регламентоване місце проживання фізичної особи. Місцем проживання відповідно до зазначеної норми визнається місце, де фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, із ким вона проживає, опікуна (піклувальника) або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно з п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5, після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися у навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного учбового закладу¹.

Коли місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а у випадку відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Статус нерухомого майна визначається на підставі норм матеріального права. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) законом віднесені земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ст. 181 ГК). Поширення режиму нерухомих

⇐ Предыдущая 21 22 23 24 252627 28 29 30 Следующая ⇒